Гордість і упередженість

Джейн Остін

Сторінка 27 з 70

Його одруження було вже не за горами, і вона настільки вже змирилася з неминучістю цієї події, що навіть часто, правда крізь зуби, бажала їм щастя. Вінчання мало відбутись у четвер, а в середу міс Лукас зробила їм прощальний візит; і коли Шарлотта підвелася, щоб сказати "до побачення", то схвильована Елізабет, відчуваючи сором за материні непривітні та неохочі побажання добра, провела її з кімнати. Коли вони разом зійшли донизу, Шарлотта сказала:

— Сподіваюся, що ти часто писатимеш мені, Елізо.

— В цьому ти можеш не сумніватися.

— Хочеться попросити тебе ще про одну добру справу. Ти провідаєш мене?

— Гадаю, що ми часто зустрічатимемось у Гертфордширі.

— Певний час я муситиму залишатись у Кенті. Тож обіцяй мені, що приїдеш до Гансфорда.

Відмовити Елізабет не могла, хоча й очікувала від цього візиту мало приємного.

— Мій батько та Марія мають приїхати до мене в березні, — додала Шарлотта, — тому я сподіваюся, що ти погодишся скласти їм компанію. Повір мені, Елізо, я буду рада тебе бачити не менше, ніж їх обох.

Вінчання відбулося: молода і молодий прямо з церковного ґанку подалися до Кента; як і годиться, про цю подію було багато балачок та думок. Незабаром Еліза отримала від своєї подруги вістку, і їх листування стало таким же регулярним і частим, як і завжди у минулому, але воно вже не могло бути так само невимушеним, як і раніше. Елізабет уже не могла звертатися до Шарлотта, не відчуваючи при цьому, що між ними немає вже того комфорту довіри, і, хоча вона не лінувалася писати, робила це вона скоріше заради минулого, ніж заради теперішнього. Перші листи від Шарлотта викликали великий інтерес, бо всім кортіло знати — що вона скаже про свою нову домівку, як їй сподобалася леді Кетрін і чи вважала вона себе щасливою. Однак при прочитанні листів Елізабет переконалася, що на кожну тему Шарлотта висловилася саме так, як вона і передбачала. Настрій у дописувачки був бадьорий, здавалося, що їй нічого не бракує. Все, про що згадувала, вона згадувала з похвалою. Все їй прийшлося до смаку: і будинок, і меблі, і округа, і дороги, а леді Кетрін поводилася вкрай дружньо і люб'язно. Її картина Гансфорда і Розінгса була схожа на картину містера Коллінза, тільки було в ній менше емоцій і більше думок, і Елізабет зрозуміла, що для повніших відомостей їй доведеться почекати, доки вона сама там не побуває.

Джейн теж написала їй декілька рядків, сповістивши про благополучний приїзд до Лондона; тож Елізабет сподівалася, що у своєму наступному листі її сестра вже зможе розповісти їй дещо про те, як почуваються сестри Бінглі та їхній брат.

Нетерпіння, з яким вона очікувала цього другого листа, було винагороджено належним у таких випадках чином. Пробувши тиждень у місті, Джейн так нічого й не почула про Керолайн і жодного разу її не побачила. Однак вона пояснювала це припущенням, що адресований її подрузі останній лист із Лонгберна десь загубився через якусь випадковість.

— Моя тітонька, — продовжувала Джейн, — завтра саме збирається в той район Лондона, тож я скористаюся можливістю й завітаю на Гровнор-стріт.

Після цього візиту Джейн прислала листа і сповістила Елізабет, що зустрічалася з міс Бінглі. "Мені здалося, що Керолайн була у поганому гуморі, — писала сестра, — але вона була дуже рада мене бачити, хоча дорікнула мені за те, що я не попередила про свій приїзд до Лондона. Значить, я таки мала рацію: мій останній лист до неї так і не дійшов. Звичайно ж, я не могла не спитатися про її брата. З ним усе гаразд, але він настільки зайнятий із містером Дарсі, що вони його майже ніколи не бачать. Я дізналася, що до обіду запрошена міс Дарсі. Шкода, що мені не довелось її побачити. Мій візит тривав недовго, бо Керолайн та місіс Герст збирались у гості. Сподіваюся, що вони незабаром мене навідають".

Прочитавши ці рядки, Елізабет похитала головою. Вона переконалася, що містер Бінглі зможе дізнатися про перебування її сестри в Лондоні лише випадково.

Минуло чотири тижні, а Джейн так його і не побачила. Вона намагалася переконати себе, що їй байдуже, та не помічати байдужості міс Бінглі було уже просто неможливо. Щоранку протягом двох тижнів чекала на неї Джейн, щовечора вигадувала для неї нове виправдання, і ось нарешті гостя з'явилась, але скороминущість її візиту, а ще більше — переміна її поведінки припинили самообман, до якого вдавалась її сестра. Лист, що вона його прислала Елізабет, був доброю ілюстрацією її почуттів:

"Дорога моя Ліззі! Сподіваюся, що ти не кепкуватимеш із мене й не радітимеш зі своєї правоти, коли я зізнаюся тобі, що цілковито обманювалася стосовно міс Бінглі та її поваги до мене. Але, люба моя сестро, хоча події й підтвердили твою правоту, не вважай мене впертою дурепою, коли я все одно скажу, що — зважаючи на її поведінку — моя довіра була такою ж природною, як і твоя підозра. Я зовсім не розумію її підстав бажати моєї дружби, але якщо подібні обставини трапляться знову, то я впевнена, що знову обмануся. Лише вчора Керолайн зробила мені відповідний візит, а у проміжку я не отримала від неї жодної записки і жодного рядка. Коли ж Керолайн нарешті прийшла, було очевидно, що вона не має від цього ніякого задоволення. Побіжно та формально вибачившись за те, що не зайшла раніше, вона і словом не обмовилася про бажання знову зустрітися зі мною, і взагалі — в будь-якому відношенні це була настільки інша людина, що — коли вона пішла — я твердо вирішила припинити наші стосунки. Шкода, але я не можу не дорікати їй. Зупинивши на мені свій вибір, вона, тим самим, вчинила вкрай зле. Я з усією впевненістю можу твердити, що всі кроки до дружніх стосунків зробила саме вона. Але мені все одно шкода її через те, що вона не могла не відчувати хибності свого вчинку, а ще — через моє тверде переконання, що причиною цьому було її хвилювання за свого брата. Гадаю, що мені не треба заглиблюватись у пояснення; і хоча нам з тобою відомо, що це хвилювання є цілком безпідставним, усе ж, якщо вона його відчуває, цим легко пояснити її ставлення до мене; значить, він дорогий для неї — і заслужено дорогий, тож яку б стурбованість за нього вона не відчувала, ця стурбованість є цілком природною та гідною поваги. Однак я не можу зрозуміти її побоювань зараз, бо якби він дійсно мав до мене якісь почуття, то ми б уже давним-давно зустрілися. Зі сказаного нею я переконалася, що містер Бінглі знає про моє перебування в Лондоні; однак із її манери розмови мені чомусь здалося, що вона сама себе хоче переконати в його небайдужості до міс Дарсі. Ось цього я ніяк не можу зрозуміти. Я не звикла до різких висловів, але мені так і кортить сказати, що все це дуже схоже на двоєдушність. Та я намагатимуся гнати від себе всяку неприємну думку і думатиму лише про те, що приносить мені радість: про твою любов до мене і про незмінно добре ставлення до мене моїх дядечка та тітоньки. Не барись і відразу ж напиши мені. Міс Бінглі обмовилася про те, що він уже ніколи не приїде до Недерфілда і більше не буде його орендувати, але сказала вона це якось непевно. Та краще про це не згадувати. Я надзвичайно рада, що ти отримала такі приємні відомості про наших друзів у Гансфорді. Будь ласка, зроби їм візит — разом із сером Лукасом та Марією. Не сумніваюся, що тобі там дуже сподобається.

Твоя — і т. д."

Прочитавши листа, Елізабет дещо розстроїлась, але присутність духу відновилася, коли вона подумала про те, що Джейн уже не дасть себе обдурити, принаймні сестрі містера Бінглі. Всякі ж надії на нього зникли цілком і повністю. Тепер навпаки: вона була проти будь-якого поновлення його залицянь. Він остаточно впав у її очах, і тепер (аби покарати його і хоч якось розрадити Джейн) Елізабет цілком серйозно сподівалася, що містер Бінглі незабаром одружиться із сестрою містера Дарсі, бо — за словами містера Вікхема — вона швидко змусить його жалкувати за тією, якою він знехтував.

Приблизно в цей же час місіс Гардінер у своєму листі нагадала Елізабет про її обіцянку стосовно містера Вікхема й попрохала розповісти про нього, тож Елізабет у своєму листі такі відомості їй надіслала, хоча зробила це вона з неохотою й лише для того, щоб потішити свою тітоньку. Його явна небайдужість кудись зникла, його залицянням надійшов край — об'єктом уваги містера Вікхема стала інша жінка. Елізабет була достатньо пильною і спостережливою, щоб усе це вчасно зрозуміти, але писала вона про те, що трапилося, не відчуваючи при цьому надто болісних емоцій. Любов іще не встигла заволодіти її серцем, тож самолюбство її було втішене переконанням, що саме вона стала б його єдиним вибором, якби в неї було пристойне придане. Можливість швидкого надбання десяти тисяч фунтів являло найбільшу принаду дівчині, котрій містер Вікхем зараз намагався сподобатися; але Елізабет, яка була тут менш безсторонньою, ніж у випадку з Шарлоттою, не докоряла йому за його бажання стати багатим і незалежним. Навпаки — це було цілком природно; Елізабет прекрасно розуміла, що містеру Вікхему не знадобиться титанічних зусиль, аби від неї відмовитись, і була готова вважати його шлюб із міс Кінг кроком розумним і бажаним для них обох, тому вона цілком щиро бажала йому щастя.

Усе це вона повідала місіс Гардінер, а після викладення обставин продовжила:

"Тепер я переконана, моя люба тітонько, що ніколи по-справжньому його не кохала, бо якби я дійсно пізнала це чисте та піднесене почуття, то наразі одне його ім'я викликало б у мене огиду і я бажала б йому всіляких негараздів. Але я не лише маю до нього теплі почуття — я навіть почуваюся цілком байдуже до міс Кінг. Бачу, що зовсім неспроможна відчувати до неї хоч якусь ненависть, більше того — вона видається мені дівчиною дуже гарною. Якби я була закоханою, то почувалася б зовсім по-іншому. Моя пильність стала мені в пригоді; звісна річ — якби я була до безумства в нього закохана, то більшу б цікавість викликала у всіх моїх знайомих, але я не жалкую, що залишилася в тіні. Така популярність може дорого обійтися. Кітті та Лідія сприймають його відступництво болісніше, ніж я. Вони ще молоді й мало розбираються в житті; їм іще не доступне розуміння тієї неприємної обставини, що красивим молодикам — так само, як і некрасивим, — треба на щось жити".

Розділ XXVII

Січень і лютий минули в Лонгберні без подій, котрі були б важливішими за вже згадані: рідко коли траплялося щось цікавіше за прогулянки до Меритона — інколи по багнюці, інколи в холоднечу.

24 25 26 27 28 29 30