Решта, виснажені хворобами, ослаблі, відпливли з Лаперузом у напрямку Соломонових островів і загинули усі до одного коло західного берета головного острова групи, між мисами Розчарування і Задоволення!
— Але як ви про це довідалися? — вигукнув я.
— Ось що я знайшов на місці останньої аварії корабля!
І капітан Немо показав мені бляшану скриньку з французьким гербом на кришці, заіржавілу в солопій морській воді. Він розкрив її, і я побачив сувій пожовклих паперів, але все-таки текст можна було прочитати.
Це була інструкція морського міністерства капітанові Лаперузу з власноручними позначками Людовика XVI на полях!
— От смерть, гідна моряка! — сказав капітан Немо. — Він спочиває в кораловій могилі. Що може бути спокійніше цієї могили? Дай Боже, щоб моїх товаришів і мене спіткала така ж доля!
Глава двадцята
ТОРРЕСОВА ПРОТОКА
У ніч з 27 на 28 грудня ми залишили Ванікоро. "Наутилус" узяв курс на південний захід і, розвинувши велику швидкість, за три дні пройшов сімсот п'ятдесят льє, коротше, відстань, що відокремлює групу островів Лаперуза від південно-східного краю Нової Гвінеї.
Як тільки ми встали, уранці першого січня 1868 року, я вийшов на палубу, і тут мене зустрів Консель.
— З вашого дозволу, пане професоре, я хотів би побажати вам щастя в новому році, — сказав він.
— За чим же зупинка, Консель? Уяви, що ми в Парижі, у моєму кабінеті в Ботанічному саду! Але скажи, у чому ти вбачаєш щастя за нинішніх наших обставин? Чи жадаєш вирватися з полону, чи мрієш продовжити нашу підводну подорож?
— їй-богу, не знаю, що й сказати! — відповів Консель. — Багато(1) чудес довелось нам побачити, і, признаюся, за ці два місяці у нас не було часу нудьгувати. Останнє чудо, кажуть, завжди най-дивовижніше; і якщо надалі буде так тривати, я вже й не знаю, чим усе це скінчиться! По-моєму, такої нагоди нам ніколи більше не випаде...
— Ніколи, Копселю! [131]
— Та й пан Немо цілком виправдовує своє латинське ім'я. Він нітрохи нас не обтяжує, немов і справді не існує!
— Вірно, Конселю.
— Я гадаю, пане, що щасливим буде той рік, у якому ми побачимо усе на світі...
— Усе побачимо, Конселю? Мабуть, це буде довга історія! А що думає Нед Ленд?
— Нед Ленд тримається зовсім іншої думки, — відповів Кон-сель. — У нього оптимістичний склад розуму і вимогливий шлунок. Йому нудно дивитися на риб і їсти рибні страви. Як справжній англосакс, він звик до біфштексів і не нехтує бренді і джином — у помірній кількості! Зрозуміло, що йому важко обходитися без м'яса, хліба та вина!
— Що стосується мене, Конселю, найменше я стурбований проблемою харчування. Мене цілком задовольняє режим на борту "Наутилуса".
— І мене так само, — відповів Консель. — Тому я охоче залишився б тут, як містер Ленд охоче б звідси утік. Якщо новий рік складеться нещасливо для мене, значить, для нього він складеться щасливо, і навпаки! Отже, котрийсь із нас обов'язково буде задоволений. Ну, а наостанок побажаю пану професору усього, що він сам собі бажає!
— Дякую, Конселю! А новорічних подарунків тобі доведеться почекати до більш зручного часу; а доти задовольнися міцним потиском руки. От і усе, що я можу тобі запропонувати!
— Пан професор ніколи не був такий щедрий, — усміхнувся Консель. Потім Консель пішов.
Друге січня. Ми пройшли одинадцять тисяч триста сорок миль, інакше кажучи, п'ять тисяч двісті п'ятдесят льє з моменту нашого виходу з Японського моря.
Перед нами розстелялися небезпечні води Коралового моря, які омивають північно-східні береги Австралії. Наше судно йшло на відстані кількох миль від підступного бар'єрного рифа, об який 10 червня 1770 року ледь не розбилися кораблі Кука. Судно, на якому знаходився сам Кук, наткнулося на рифову гряду і не затонуло лише тому, що коралова брила, яка відламалася при зіткненні, застрягла в пробоїні корпусу корабля.
Мене охопило непоборне бажання оглянути цю гряду коралових рифів, що тяглася на обрії упродовж трьохсот шістдесяти льє. Об цю кам'яну стіну люто билася вода, і буруни в хмарах білої піни з гуркотом розсипалися врізнобіч. [132]
Але в цей момент "Наутилус" поринув у морську безодню, і мені не вдалося побачити зблизька високі коралові скелі. Довелося вдовольнитися вивченням різних зразків риб, що потрапили в сіті. Я відразу ж примітив великих тунців зі сріблясто-білим черевом і темними поперечними смугами на зблотаво-блакитпій спині, що зникають, як тільки риба вмирає. Тунці пливли за судном цілими зграями; їхнє надзвичайно смачне м'ясо приємно уріз-иомапітило наше меню. У сіті потрапили, теж у великій кількості, морські карасі завдовжки п'ять сантиметрів, які смаком нагадували дорад, і риби-летючки, справжні підводні ластівки, котрі темними ночами борознять то повітря, то воду своїми фосфоресціюючими тілами. Серед молюсків і зоофітів я знайшов різні види: альціонарій, морських їжаків, черепашок-молотків, церитів, башточок, стеклушок. Флора була представлена прекрасними плавучими водоростями, ламінаріями і макроцистисами, покритими слизом, що сочився крізь їхні пори; і між ними я знайшов прекрасний екземпляр nemastoma geli-niaroide, що його я прилучив до музейної колекції як рідкісний витвір природи.
Два дні потому, перепливши Коралове море, 4 січня ми побачили береги Папуа. З цієї нагоди капітан Немо повідомив мені про свій намір пройти в Індійський океан через Торресову протоку. Це було усе, що він сказав. Нед Ленд із задоволенням відзначив, що цим шляхом ми наближаємося до європейських берегів.
Торресова протока вважається небезпечною для мореплавців не тільки через безліч рифів, але і через те, що на її берегах часто з'являються дикуни.
Протока ця відокремлює Австралію від великого острова Нової Гвінеї, або Папуа.
Острів Папуа простягся на чотириста льє в довжину і сто тридцять у ширину і займає площу у сорок тисяч географічних льє. Він лежить під 0°19' і 10°2' південної широти і 128°23' і 146°15' довготи. Опівдні, коли помічник капітана визначав висоту сонця, я розглянув низку Арфальських гір, що здіймалися терасами, увінчані гострими вершинами.
Земля ця була відкрита 1511 року португальцем Фраиціско Серрано. Потім тут побували: у 1526 році дон Хозе де Менезес, у 1527 — Гріхальва, у 1528 — іспанський генерал Альвар де Сааверда, У 1545 — Хуго Ортес, у 1616 — голландець Саутен, у 1753 — Нікола Срюїк, потім Тасмаи, Дампієр, Фюмель, Картере, Едвардс, Бугепвіль, Кук, Форрест, Мак Клур, у 1792 — Д'антркасто, у 1823 — Дюппере й у 1827 — Дюмон Д'юрвіль. Де Ріенці сказав про цей [133] острів: "Тут осередок усіх меланезійських чорношкірих", і я не сумнівався більше, що випадковості плавання зіштовхнуть мене зі страшними андаменами.
Отже, "Наутилус" стояв коло входу у найнебезпечнішу на земній кулі протоку, ввійти до якої ледве насмілювалися найвідважніші мореплавці. Протока ця була відкрита Луїсом Торресом на зворотному шляху з південних морів до Меланезії. У цій же протоці в 1840 році ледь не загинули корвети, що сіли на мілину, експедиції Дюмон Д'юрвіля. Сам "Наутилус", котрий нехтував небезпеками морського плавання, мав остерігатися коралових рифів.
Торресова протока має в ширину приблизно тридцять чотири льє, але незліченна кількість островів, острівців, бурунів і скель роблять її майже непрохідною для суден. З огляду на це капітан Немо вжив усіляких заходів, "Наутилус" ішов на рівні води і з малою швидкістю. Лопаті гвинта, що нагадували хвостовий плавець кита, повільно розсікали хвилі.
Скориставшись випадком, я й обидва моїх супутники вийшли на палубу, що завжди була спустіла. Ми стали за штурвальною рубкою, і, якщо не помиляюся, капітан Немо перебував там і сам керував "Наутилусом".
Переді мною була чудова карта Торресової протоки, складена інженером-гідрографом Вінценданом Дюмуленом і мічманом — згодом адміралом — Купваном Дебуа, що перебував при штабі Дюмон Д'юрвіля під час його останнього кругосвітнього плавання. Ця карта, як і карта, складена капітаном Кінгом, — найкращі карт ти Торресової протоки, котрі вносять ясність у плутанину цього рифового лабіринту. Я вивчав їх якнайретельніше.
Навколо нас бушувало розлютоване море. Збаламучені води, підхоплені сильною течією, неслися з південного сходу на північний захід зі швидкістю двох з половиною миль і з гуркотом розбивалися об гребені коралових рифів, що виступали серед спінених хвиль.
— Кепське море! — сказав Нед Ленд.
— Препогане! — відповів я. — І зовсім непридатне для такого судна, як "Наутилус".
— Треба гадати, — продовжував канадець, — що клятий капітан Немо добре знає шлях, інакше його посудина вщент розбилася б об коралові роги, що висуваються з води!
Справді, становище було небезпечним. Але "Наутилус", немов за помахом чарівної палички, легко ковзав серед підступних рифів. Він не дотримувався маршруту "Астролябії" і "Зеле", який [134] виявився фатальним для Дюмон Д'юрвіля. Він узяв курс значно північніше і, обігнувши острів Меррея, знову повернув на південний захід до Кумберландського проходу. Я думав, що ми ввійдемо в цей прохід, але раптом "Наутилус" змінив напрямок і пішов на північний захід, лавіруючи поміж численних і малодослідже-них островів та острівців, до острова Туида і каналу Небезпечного.
Я вже запитував себе: "Невже капітан Немо настільки безрозсудний, що поведе своє судно в канал, де сіли па мілину обидва корвети Дюмон Д'юрвіля?" Але тут "Наутилус", удруге змінивши напрямок, пішов прямо па захід, до острова Гвебороар.
Була третя година пополудні. Морський приплив майже досяг своєї вищої межі. "Наутилус" ішов біля берегів Гвебороара, що і досі ще яскраво постає в моїй уяві у кучерявій зелені пандаиусів. Ми пливли уздовж його берегів на відстані не менше двох миль.
Раптом сильним поштовхом мене звалило з ніг. "Наутилус" наскочив на підводний риф і став на місці, злегка нахилившись на бакборт.
Підвівшись, я побачив на палубі капітана Немо і помічника капітана. Вони досліджували стан судна, обмінюючись уривчастими фразами на своєму незбагненному наріччі.
А от яке було становище. За штирбортом, за дві милі від нас, виднівся острів Гвебороар, що витягнувся з півночі на захід, як гігантська рука. На південному сході вже показувалися з води оголені морським відпливом верхівки коралових рифів.