Той уже був аж посередині бухти, прямуючи до піщаної смужки берега, просто на величезну скелю, що стриміла з води. Ніс відразу уявив собі, як човен налітає на неї й розбивається на цурпалки, і все. Уявити собі це було неважко. Бах! Трісь! Трісь! Трісь!
— Вони хочуть пристати до берега,— сказав він, ледве вимовляючи англійські слова.
Вони вже не чули кулемета, що стріляв їм навздогін. Бачили тільки човен Сарандакі, який, шалено злітаючи на хвилях, мчав під усіма вітрилами просто до білого піску під колючою огорожею. Просто туди. Вони навіть бачили свинцевий дощ, твердий розпечений свинець, що сік море навколо човна Сарандакі. І за човном. І попереду човна. Стріляли з середнього форту і з того, що навпроти. Свинцеві потоки падали на човен Сарандакі, порощили воду; стрілянина відбивалася тріскотливим відлунням у тісній бухті.
■— Вперед! — нестямно кричав Ніс до Сарандакі.—-Давай! Давай!
А свинець і далі летів градом. Його годі було уникнути. Широка плоскодонка Сарандакі раптом крутнулась і стала носом до вітру. Румпель уже не діяв. Грот раптом віднесло вітром убік, і Ніс побачив попереду безліч рифів. Вітер підхопив обвисле вітрило й сильно вдарив човна бортом об риф. Вони були досить близько, і Ніс побачив, що двоє в човні уже готові. Макферсон і лондонець. Уже зовсім готові. Він побачив, як міномет перекинувся набік і перехилив човна. Через борт ринула вода, й човен потягло вниз.
Коли човен нахилило, Сарандакі заплутався в снастях і тепер намагався виплутатись, щосили вимахуючи своїми дужими руками. Велетенські хвилі перекочувалися через човен. Круг нього все кипіло. Крізь шум моря чути було рев Сарандакі та кулеметні черги, що добивали їх.
Серед водяного виру, плутанини снастей, вітрил та розкиданих тіл Сарандакі підвівся на весь зріст. Макферсон став важко сповзати з корми... Мертвий. Вони вже це зрозуміли. Його кров заливала човен.
І Сарандакі теж не обминуло.
Але Ніс бачив, як він стояв, вивергаючи страшні прокльони на адресу метаксистів, накликаючи на них пекельні муки, і землетрус, і сімейну ганьбу, і смерть. Тут велетень випростав руку, яка стискала ракетницю Вері. Він цілився в малий форт угорі, на скелі. Ось Сарандакі уперся ногами. Пролунав постріл.
Ракета шугнула вгору, описавши білу дугу. І вибухнула. Вибухнула жовтими й зеленими вогнями, що плавними лініями пішли далі. Злетівши високо в небо над малим фортом, вони стали опускатися вниз яскравим сяйвом, сліпучішим від сонця, живучішим від життя, сильнішим від смерті і плавнішим від обертання землі.
Жовте й зелене.
А малий форт відповів скаженою кулеметною чергою. Сарандакі прийняв її всю. Всю в себе. Прийняв люто й жадібно. Вона вдарила його з величезною силою, він би так не вдарив. Маленькі кульки — то був теж велетень, і дужчий за нього.
Це був кінець.
Його повалило, й падаючи, він ухопився за грот. Він зачіпався за банки, за розкинуті ноги Макферсона і, повиснувши всім тілом на гроті, потягнув своєю вагою човна за собою.
Човен перекинувся, сповз із рифу й пішов під воду.
А з ним потонув і він сам, і Макферсон, і міномет, і лондонець, що шепелявив.
Зелене й жовте усе ще горіло, опускаючись над бухтою.
Останнім зник під водою лондонець.
А у вухах чувся голос Сарандакі, що вигукував страшні прокльони.
І знову кулеметна черга. А довкола дощ і дощ. Дощ без кінця. Зелені й жовті вогні, мов падучі зорі, гасли й диміли на заливному дощі.
Ніс усе дивився на зелені й жовті вогні. Не міг відвести очей, стежачи за ними до кінця. Потім оглянувся на Сарандакі.
Сарандакі вже не було видно. Усе вже зникло під водою. Тільки білий клапоть топселя напнувся над водою, але хвиля накрила його, й він одразу опав.
Розділ двадцять п'ятий
Коли Ніс підплив до громаддя скель, його човен майже лежав на боці. Австралос і одноокий поперехилялись через навітряний борт, вирівнюючи човен.
— Можете стріляти звідси? — закричав він до них.
— Ні, ні. На таких хвилях неможливо,— сердито відповіли вони.
— Тоді йдемо до берега,— сказав Ніс. І відразу почав розвертатися.
— Ось ті теж спробували піти до берега,— сказав Берк, показуючи туди, де потонув Сарандакі. Але тепер було однаково. Вони вже попали під перехресний вогонь двох фортів. Лусь, лусь, лусь — тільки тріски летіли на всі боки.
Ніс круто ліг на правий галс. Він не робив спроб уникнути вогню. Просто мчав уперед. Уперед до берега. Уперед, туди, де перед очима маячіли дроти, рифи, скелі, прибій і вузька смужка білого піску.
Потоки розпеченого свинцю летіли просто на них. Човен дедалі дужче кренився під вітром. Працював кожен дюйм вітрил. Вони всі далеко перехилялися за борт, щоб вирівняти човен. Це було важливіше, ніж потоки розпеченого свинцю. Кулі впивалися в човен з усіх боків.
Стоунові кров ударила в голову. А Енгес Берк — хоч би що. Лише болісна гримаса на обличчі.
Одноокий раптом упав за борт. Звалився із свинцем у тілі. Просто в зелено-білий вир.
У Ніса від напруження боліла спина. Він щосили стискав румпель, весь вигнувся, як вербовий прут, опираючись жахливій швидкості, з якою їх несло на берег.
А попереду, чимраз ближче й ближче — у білій піні прибою жовтий, а не білий — пісок. Смуга піску ширшає і наближається. Коли човен вдариться об твердий пісок, то розлетиться на друзки. Навіть хвилі об нього розбиваються. Вони самі вилітають на нього, ось зараз, зараз.
Угору на хвилі. Вниз. Потім, під подвійною силою вітру й води, під тріскотливий супровід кулеметних Черг — вперед. І з гуркотом униз! Човен пішов у піке, як літак. Злетів, і хвиля викинула його на жовтий твердий пісок.
Вітрило, вихопившись на волю, метлялося на вітрі, вдаряючи на всі боки, збиваючи з ніг.
Це був кінець. Човен лежав, загрузнувши в камінні й піску, на прибережному мілководді. Загруз серед каміння, якого досі не було видно перед білим піском у воді. Море било в човен. Тріщали вітрила. Ніс і Берк незграбно поставали на ноги.
Стоун, велетень Стоун, схопив міномета й підняв його просто на голову. І побіг з ним по воді. Ніс смикав за ручку ящика з мінами й витяг його з човна. Тут його збив з ніг грот; підвівшись, Ніс подав ящик Беркові. Круглий Енгес Берк, якого накрило білим шумовинням, чув і відчував тепер рев розпеченого свинцю тільки з одного кулемета. Тільки з одного.
І спотикаючись, притискаючись до скелі, вони рушили до дротяної загорожі.
Та зразу кинулись назад, бо розпечений свинець почав збивати жовтий пісок довкола них. Дріт загороджував шлях в ущелину. Так їх можуть перестріляти по одному.
• Стріляє тільки один форт. Інші не можуть нас дістати,'— сказав Стоун.
Він добіг до розбитого човна, що його море піднімало й кидало на каміння та жовтий пісок.
— Отой,— показав рукою Берк.
Форт стояв навскоси через бухту. Цей форт перший відкрив вогонь.
Ніс і Берк потягли ящик з мінами за Стоуном до човна. Вони дісталися до нього крізь розбурхані хвилі, пробравшись попід вітрилами, що лопотіли на вітрі, ухиляючись від потоків розпеченого свинцю. Вони сховалися від нього за розбитим човном. Попригинались і почули, як свинець замолотив у дно та в борти.
Каміння геть подірявило човен. Корма відпала. Вітер подер вітрила, і їхні клапті полоскалися в хвилях прибою. Пісок тут був твердий. Вони залягли за човном на мілководді. Дощ полив іще дужче. А кулемет і далі вивергав розпечений свинець, що пролітав у них над головою, відколюючи тріски від бортів човна.
— Ну! — сердито гримнув Ніс.— Стріляйте вже!
— Не хвилюйся,— відказав Берк.
Стоун встановив міномета на мілководді. Він швидко визирнув з-поза човна, що лежав на боці й усе дужче заривався в мокрий пісок. Визирнув і враз пригнувся. Берк понишпорив мокрими тремтячими руками в ящику з мінами. Потім стромив руку під своє застебнуте на всі гудзики хакі й дістав торбинку з зарядами. Він вставив три заряди в міну.
— Туди буде ярдів п'ятсот,— сказав Стоун.
Енгес Берк поплескав міну долонею, й заряди випали з хвоста. Цього разу він вставив тільки два. Один з них був з капсулем. Він чекав, поки Стоун крутив прицільні гвинти й совав плитою туди й сюди, щоб вона міцніше стояла на слизькому кам'янисто-піщаному дні мілководдя.
— Давай! — сказав Стоун. І пригнувся.
Ніс ліг на живіт, Берк обома руками підняв міну й опустив її в ствол. А що, коли заряди змокріли? Або в міномет попала вода? Або ще щось. Але постріл вдарив.
Бум!
Звук був такий, наче вибухнув ящик із снарядами. Землетрус. Вибух вулкана. Міна летіла неймовірно повільно. Спершу вона з гуркотом шугнула вгору. Вони схопилися за борт човна, виглядаючи з-за нього, де вона вибухне. Ніс тільки тепер уперше побачив кінець бухти, над якою стояла стіна стрімких білих скель. І малий форт угорі, над самісінькою кручею. Нерухомий, бездушний. Саме звідти й летів на них розпечений свинець.
Він чекав вибуху.
Міна вдарилась об скелю набагато нижче форту. Знялася хмара білого пилу; повільно, плавно, мов водяний душ, посипався вниз пісок. А потім долинув звук.
— Нікуди не годиться,— ревнув Берк.
Стоун лежав під самим дулом міномета, і його мокре червоне обличчя сяяло усмішкою божевільного. Берк вставив заряди в другу міну, чогось голосно лаючись. Тут через них перекотилася хвиля. Стоун навпомацки, але обережно став крутити підйомний гвинт, і ствол піднявся трохи вище. Він укріпив плиту, щоб не зсунуло віддачею, й знову загорлав:
— Давай!
Ніс уже вистромився з-за борту й, напружуючи зір, дивився крізь дощову завісу на малий форт. Чекав вибуху.
Міна вибухнула високо, під самим краєм кручі, ліворуч від форту. Але майже на одному рівні з ним.
— Отепер я порішу цього мерзотника,— радісно загорлав Стоун, визираючи з-за човна.
Тут кулемет знов люто вдарив по них градом розпеченого свинцю. Десь у бухті стріляв іще один кулемет. Але вони не звертали уваги на те, що діється в бухті. Тепер уже їм були байдужі і задум, і в'язні на Гавдосі. Просто вони троє щойно народилися тут, на цьому піщаному мілководді, за розбитим човном, народилися вже озброєні мінометом, як Мінерва, що народилася при повній зброї. Вони троє проти отого малого форту вгорі, який також появився на світ озброєним. Це був світ у світі. Вам зрозуміло? Зрозуміло? І тільки для того, щоб знищити оту негідь угорі. Негідь — то не люди.