І ви повинні вчитися тільки заради творіння.
Та навіть того, як учитися, вам слід спершу навчитися в мене, – добре навчитися! Хто має вуха, нехай слухає.
17
Ось вам човен – на тому боці він пристане, мабуть, до великого Нічого. Та кому хочеться сідати в це "мабуть"?
Ніхто з вас не хоче сідати в човен смерті? Тоді чому ж вам хочеться бути стомленими від світу?
Стомлені від світу! Ви ще навіть не зреклися його! Ви, як я бачу, ласі до всього земного, ще й закохані у власну земну втому!
Недурно у вас відвисла губа – на ній ще сидить невеличке земне бажання! А в очах, – хіба не плаває туман незабутньої земної втіхи?
На світі багато хороших винаходів, одні корисні, інші – приємні. Заради них варто любити світ.
А чимало винаходів такі ж удатні, як і жіночі груди: водночас корисні й приємні.
Ох ви, стомлені від світу! Ледачі до земного! Вас треба вишмагати! Лозиною слід пожвавити ваші ноги.
Бо, якщо ви не хворі й не віджилі нікчеми, від котрих стомився світ, то ви лукава ледач або ж злодійкуваті, сторожкі, ласі кішки. І якщо ви не хочете знову радісно бігти, то вам слід – щезнути!
Не варто намагатися лікувати невиліковних, – так учить Заратустра, – тому вам слід щезнути!
Однак треба мати більше мужності, щоб загинути, ніж аби зліпити новий вірш, – це знають усі лікарі й поети.
18
О брати мої, є скрижалі, створені втомою, і є скрижалі, створені гнилою ледаччю; хоч вони й промовляють однаково, та все ж хочуть, щоб їх неоднаково слухали.
Погляньте на цього спраглого! Лиш одна п'ядь залишилася йому до мети, та з утоми він, цей сміливець, вперто заліг у куряві!
З утоми позіхаючи на шлях, на світ, на мету і на себе самого, він, цей сміливець, не хоче ступити ні кроку далі!
І от його пече сонце, піт його лижуть собаки, він затято лежить собі й воліє знемагати,–
знемагати за п'ядь від мети! Воістину, вам ще доведеться тягти цього героя на його ж небо за волосся!
Та краще хай лежить собі, де впав, щоб на нього з шумом свіжого дощу зійшов сон-розрада.
Хай лежить, поки прокинеться сам, – поки сам зречеться будь-якої втоми й усього, чого навчила втома!
Тільки, брати мої, відженіть від нього собак, ледачих пройд та ввесь захоплений набрід,–
увесь захоплений набрід "освічених", що втішаються потом кожного героя!
19
Круг себе я замикаю кола й священні межі, все менше витривалих підіймається зі мною на все вищі гори, – я будую хребет з дедалі священніших гір.
Та хоч куди ви, брати мої, підіймаєтеся зі мною, пильнуйте, щоб не піднявся з вами який паразит!
Паразит – це повзучий і гнучкий хробак, що хоче нагуляти тіла в хворих, зранених закутках вашої душі.
Тут він майстер: уміє розгадувати душі, котрі підіймаються, вгадує, де вони стомились, – у лихові й досаді, у ніжній сором'язливості засновує він огидне гніздо.
Де сильний виказує слабкість, а шляхетний – надмірну лагідність, – там засновує він огидне гніздо. Паразит селиться там, де великий має в душі маленькі зранені закутки.
Котра з усіх сутніх натур найвища, а котра – найниціша? Паразит – найниціша натура, одначе найвищий за натурою годує найбільше паразитів.
Саме душа, що може підійматися найвище, може й опускатися найнижче, – як не сидіти на ній найчисленнішим паразитам?
Саме найширша душа, котра може заходити якнайдалі, якнайбільше блукає й метається, – їй найважче уникнути зла, бо задля втіхи вона вдається до випадку;
душа сутня, що поринає в становлення; заможна, що хоче жадати і вимагати,–
що втікає від себе й найкружнішим шляхом наздоганяє себе; душа наймудріша, котру глупота підмовляє найлагідніше,–
котра любить себе найдужче, в котрій усе має свої потоки і протитечії, свій приплив і відплив, – як у найвищій душі не гніздитися найгіршим паразитам?
20
О брати мої, хіба я жорстокий? Проте я кажу: що падає, те слід іще й штовхнути!
Все сьогоденне – падає і занепадає: хто б узявся стримати! Проте я – я хочу його ще й штовхнути!
Чи знана вам утіха – скочувати камені в урвища? Погляньте на нинішніх людей: як вони скочуються в мої глибини!
Я – лише прелюдія до кращих гравців, брати мої! Я – приклад! Робіть за моїм прикладом!
А кого ви не навчите літати, того навчіть – швидше падати!
21
Я люблю відважних – та не досить бути рубакою, слід ще знати, на кого вихоплювати меч!
Часто потрібно більше відваги, щоб стриматись і обминути, – і цим зберегти себе для гіднішого ворога!
Вам слід мати тільки таких ворогів, котрих ви б ненавиділи, а не тих, що варті лише зневаги, – іи повинні пишатися своїм ворогом (цього я вже колись учив).
Ви повинні зберегти себе, друзі мої, для гіднішого ворога, – тому вам слід чимало обминати.
Надто численну наволоч, що волає вам у вуха про народ і народи.
Бережіть свої очі в чистоті від їхніх "за" і "проти"! Там багато справедливого, чимало несправедливого, – хто зазирне туди, спалахує гнівом.
Зазирнути, рубонути – чи багато розуму треба? Тому йдіть краще в ліси й укладіть меч у піхви!
Простуйте своїми шляхами! А народ і народи нехай простують своїми – воістину темними, де не світить жодна іскра надії!
Нехай крамар владарює там, де з усього, що має блиск, блищить тільки крамарське золото! Часи королів минулися, – те, що сьогодні зветься народом, не варте ніяких королів.
Дивіться лише, як ці народи тепер самі наслідують крамарів, – визбирують найменші вигоди з будь-якого сміття!
Вони засідають один на одного, щось підглядають один в одного – це зветься "добросусідством". О щасливі далекі часи, коли народ казав собі: "Я хочу над народами панувати!"
Адже, брати мої, панувати повинно найкраще, – найкраще й жадає влади! А де вчення звучить інакше, там – бракує найкращого.
22
Коли б отим хліб діставався задурно, – леле! – про що кричали б вони! Справжня пожива для їхніх балачок – прожиток, і нехай він дається їм важко!
Це хижі звірі: у їхньому слові "гарувати" вчувається "грабувати", а в "заробити" звучить "задурити"! Тому нехай дається їм важко!
Тож їм слід стати завзятішими хижаками – хитрішими, розумнішими, людиноподібнішими, – бо, власне, людина – це найзажерливіший хижак.
Людина вже пограбувала чесноти в усіх звірів, – тобто з усіх звірів людині довелося найважче.
Вище за неї тільки птахи. А якби людина ще й уміла літати, – леле! – куди б тільки не залітала її хижацька хіть!
23
Мені хочеться бачити чоловіка й жінку такими: одного – вправним у війні, другу – в народженні дітей, та обох – вправними в танцях головою й ногами.
Нехай буде змарнований для нас той день, коли ми жодного разу не танцювали. Й нехай у нас вважається облудною будь-яка істина, в котрій хоч раз не лунав сміх!
24
Ви берете шлюби – пильнуйте, щоб не були вони поганим добором. Ви квапитеся рушити, і звідси наслідок – порушення шлюбу!
Та краще порушити, ніж ворушити шлюб, ніж брехнею душити шлюб! Одна жінка сказала мені: "Так, я порушила шлюб, але першим зрушив мене до цього – шлюб!"
Погані подружжя, побачив я, завжди наймстивіші, – вони помщаються всьому світові за те, що вже не ходять кожне окремо.
Отож я хочу, щоб щирі казали одне одному: "Ми закохані, – подивимось, чи вдасться нам утримати кохання! Раптом наша обітниця виявиться облесницею?
Дайте нам час і недовге подружжя, щоб приглянутися, чи до снаги нам тривале! Це ж неабищо – завжди бути вдвох!"
Я так раджу всім щирим, і чим була б моя любов до надлюдини і до всього прийдешнього, якби я радив і казав інакше!
Треба рости не лише вшир, а й увиш – нехай у цьому, брати мої, допоможе вам сад шлюбу!
25
Хто набирався мудрості в давніх джерелах, той урешті шукатиме ключі майбутнього й нові джерела.
Брати мої, вже недовго чекати, – і постануть нові народи, завирують нові джерела, спадаючи в нові глибини.
Бо землетрус засипає чимало криниць, багатьох змушує мучитися спрагою, – але ж він і виносить на світло внутрішні сили й таємниці.
Землетрус розкриває нові джерела. Струси старих народів дають життя новим джерелам.
І круг того, хто волає: "Дивись, ось єдина криниця для багатьох спраглих, єдине серце для багатьох жадливих, єдине жадання для багатьох працьовитих", – круг того згуртується народ, тобто багато тих, хто прагне випробувань.
І там випробовують, дізнаються, хто вміє наказувати, а хто має коритися! Ох, ціною яких довгих пошуків, удач, невдач, нової науки і нових спроб!
Я вчу, що людська громада – це спроба, довгий пошук, а шукають того, хто наказує!
Спроба, брати мої! Та не "угода"! Розбийте, розтрощіть це слово м'якосердих і половинчастих!
26
Брати мої! Хто найбільше загрожує всьому людському майбутньому? Хіба не добрі та праведні?
Котрі кажуть з вірою в серці: "Ми вже знаємо, ми осягнули, що добре і що праведне. Лихо тим, хто ще й досі шукає!"
Хоч яку шкоду заподіють злі, шкода від добрих – найшкідливіша!
Хоч яку шкоду заподіють паплюжники світу, шкода від добрих – найшкідливіша.
О брати мої, в серце добрих і праведних зазирнув колись той, хто сказав: "Це – фарисеї". Та його не зрозуміли.
Самі ж добрі та праведні й не повинні були його розуміти, – адже їхній дух у полоні чистого сумління. Глупота добрих незбагненно мудра.
Істина ж ось у чому: добрі мусять бути фарисеями, іншого їм не залишається!
Добрі мусять розпинати того, хто знаходить собі власну чесноту! Це безперечна істина!
А другим, хто відкрив їхню суть, – суть, серце й царство земне добрих і праведних, – був той, хто запитував: "Кого вони найдужче ненавидять?"
Найдужче вони ненавидять творця, – того, хто ламає скрижалі й давні цінності, поступовця, котрого вони обзивають переступником.
Адже добрі – не можуть творити, вони завжди початок кінця;
вони розпинають того, хто пише нові цінності на нових скрижалях, майбутнє – все людське майбутнє – вони приносять в жертву собі, розпинають його!
Добрі – завжди були початком кінця.
27
Брати мої, чи зрозуміли ви це слово? А також моє давнє слово про "останню людину"?
Хто найгірше загрожує всьому людському майбутньому? Хіба не добрі та праведні?
Розбийте, розтрощіть добрих і праведних! О брати мої, чи зрозуміли ви також і це слово?
28
Ви втікаєте від мене? Ви злякалися? Ви тремтите від цього слова?
Брати мої, коли я закликав розбити добрих та їхні скрижалі, тоді я вперше пустив людину в плавання відкритим морем.
І тепер до неї приходить великий страх, велика хворість, велика огида, велика морська хвороба.
Добрі вели вас до облудних берегів і до облудної безпеки, добрі і сповивали, і пеленали вас брехнею.