Коркханн знає всі таємні ходи і виходи. Тільки це врятувало нас під час штурму палацу. Швидше!
Ґордон схопив Ліанну за руку і потягнув за собою. Шорр Кан на мить затримався, підібрав пістолети загиблих і кинув один Ґордону. Він аж світився радістю.
– Бачили? Ці негуманоїди недуже кмітливі… Я не про вас, Коркханн. Загалом, вони зреагували як треба.
У одній зі стін відкрилися потаємні двері, і вони поспішно прослизнули у присмеркову галерею. Шорр Кан закрив за ними двері. Ліанна ридала, але Ґордону ніколи було її втішати.
– Чи можна непомітно проникнути до зали зв'язку? – Запитав він Коркханна. – Я повинен передати термінове повідомлення.
Коркханн ще не повністю оговтався.
– Послання? Кому? Баронам?
– Ні. Зарт Арну і флоту Імперії. Я тепер знаю, де ховається армада Х'харнів.
7
Вузьким, звивистим проходом, прокладеним у товстих стінах палацу, Коркханн вивів їх до широкого коридору.
– Центр зв'язку тут. Четверті двері звідси.
У коридорі нікого не було. Звідкись зверху доносився глухий шум, який утворювали полчища негуманоїдів, що заполонили палац.
– Треба поспішати, – торопив товаришів Хелл Беррел. – Весь палац у їх руках. Вони напевно прикінчили вже всіх людей графів. Якщо знайдуть нас, теж не будуть церемонитися. За кілька секунд вони увірвалися до центра зв'язку. Чоловік зі знаком Булави невмілими рухами намагався зробити щось за пультом. За його спиною стояли двоє Х'харнів, яким В'ріл доручив зв'язатися зі своїм флотом. Магелланійці не встигли навіть обернутися, як були вже мертві.
Ґордон направив пістолет на тремтячого від страху оператора.
– Ви вже передали послання Х'харнів?
По обличчю людини градом лив піт. Дивлячись на те, у що перетворилися Х'харни, він ледве вимовив заплітаючимся язиком:
– Я якраз намагався… Але їх частота… І модуляція… Вони дуже відрізняються від наших… Потрібен був час… Вони погрожували вбити мене… спалити мозок, якщо я не покваплюсь. Але я не зміг. Ось вам ще приклад нескінченної дурощі Х'харнів, подумав Ґордон. Використовують живі істоти як предмети, а якщо ті їм не підкорюються, негайно їх знищують. Хіба можна так чинити навіть з предметами?
– Хелл, – покликав він, – У тебе вже є досвід зв'язку з флотом Імперії. Спробуй ще раз.
Беррел зайняв місце оператора. Тим часом шум, що доносився з верхніх поверхів, ставав все голосніше.
Шорр Кан закрив двері на всі замки, які були.
– Врешті-решт вони доберуться і сюди, – сказав він. – Може бути досить скоро.
Хелл Беррелу після кількох спроб вдалося встановити зв'язок. На такій відстані телестерео було безпорадним, але незабаром у динаміках почулися голоси імперських офіцерів, а потім і самого Зарт Арна. Ґордон негайно повідомив, де знаходиться флот Х'харнів.
– Він біля Шпори Орла. У них абсолютно нова система антирадарного захисту.
Потім розповів про дрібні деталі, які дізнався при злитті з свідомістю В'ріла.
– Більше сказати поки нічого, – закінчив він. – Не знаю, чи вистачить цих відомостей, щоб їх виявити…
– Як би там не було, – перебив Зарт Арн, – будь впевнений, ми зробимо все можливе. Зв'язок перервався.
Більше нічого від них не залежало. Люди мовчки стояли у просторій залі. Залишалося тільки чекати.
Ґордон підійшов до Ліанни, взяв її руки у свої. З коридору долинув шум: ляскання крил, човгання ніг і копит, клацання зубів, скрегіт кігтів по облицьованним стінам коридору.
– Мені здається, – сказав Шорр Кан, – наближається той самий героїчний фінал, до якого ви так прагнули, Джоне. Ха! Принаймні, Сін Крівер отримав сповна. Підлість я б йому ще простив, але боже мій, яким він був нудним! Раптом вони почули новий звук. Вібрація, спочатку слабка, посилювалася і незабаром змусила тремтіти стіни палацу. Потім звук став слабшим і пропав зовсім.
Очі Шорр Кана блиснули.
– Це був важкий крейсер, і скажіть мені…
Над палацом, трясучи його до фундаменту, пройшов другий корабель, потім третій.
І раптом один з екранів телестерео засвітився. На ньому з'явилося зображення немолодої людини з суворими рисами обличчя і пронизливим поглядом. На головному уборі блищала емблема Геркулеса.
– Говорить барон Зу Різаль, – почав він. Але, побачивши принцесу, звернувся прямо до неї: – Ваша високість, я радий бачити вас цілою й неушкодженою!
Тим часом Шорр Кан поспішно повернувся спиною до екрана.
Ґордона це зовсім не здивувало. А барон продовжував:
– Ми розбили флот графів у околицях Острінуса і поспішили сюди. Наші кораблі, разом із залишками флоту Фомальгаута, зараз над вашою столицею. Місто наповнене полчищами Нарата. Що з ними зробити – знищити?
– Ні, зачекайте, – поспішно відповіла Ліанна. – Нарат мертвий, Сін Крівер теж. І мені здається…
Коркханн ступив до неї і шепнув щось на вухо. Вона схвально кивнула.
– І оскільки Нарат мертвий, мені здається, всі ці полчища добровільно повернуться на свої планети. Особливо якщо пригрозити їм повним знищенням. Коркханн бере це на себе.
– Дуже добре, – сказав барон. – Тоді ми будемо патрулювати зверху і чекати подальших відомостей.
Його зображення зникло, і Шорр Кан приєднався до решти. У палаці тепер було тихо – негуманоїди залишили його при появі перших же кораблів, побоюючись опинитися у пастці.
– Думаю, мене вони вислухають, – сказав Коркханн. – Хоча б тому, що я не людина.
Він повернувся до Хелл Беррела:
– Будь ласка, повідомте командирам транспортів графів, щоб вони приготувалися прийняти на борт ці загони і відвезти їх назад на Межу.
А виходячи з зали, звернувся до Ліанни:
– І ще одне, ваша високість. Я з великим сумом мушу вам повідомити, що Абро загинув, захищаючи палац. Ґордон не мав причин любити загиблого, проте щиро пошкодував його. Тим часом Хелл Беррел знову зв'язався з імперським флотом.
– Поки нічого не знайшли. Боюся, це може тривати досить довго.
Не виключено, що занадто довго, подумав Ґордон. Х'харни не простачки. Якщо, скориставшись невидимістю, вони вдарять першими і знищать корабель Зарт Арна разом з Руйнівником… Думати про це не хотілося.
Минали години. Могутні кораблі баражували над палацом у всіх напрямках. Ліанна, Ґордон і Хелл Беррел мовчки чекали повідомлень від Зарт. Лише згодом Ґордон дізнався про події, які розгорнулися на околиці Галактики. Про те, як імперський флот під командуванням Зарт Арна таємно наблизився до Шпори Орла і як принц кількома ударами Руйнівника, націленими, здавалося, у повну порожнечу, зім'яв не лише силу, яка робила ворожі кораблі невидимими, але і сам просторово-часовий континуум. Все навколо валилося, зірки танцювали, втрачаючи планети, які неслися бог зна куди… Ворожий флот намагався врятуватися втечею, але невидимі і невідчутні залпи жахливої енергії Руйнівника, скеровані твердою рукою принца, наздоганяли кораблі Х'харнів, і ті назавжди зникали з нашого Всесвіту, без будь-якої надії на повернення.
Але все це стало відомо набагато пізніше. А зараз години довгого очікування здавалися безкінечно довгими. Але настав момент, і до них долинув голос Зарт Арна, який з'явився на екрані телестерео.
– Все скінчено. Флот Х'харнів розбитий. Поодинокі вцілілі кораблі утікають до Малої Магелланової Хмари. Протягом цілої хвилини ніхто у центрі зв'язку не міг вимовити ні слова. Потім Ґордон, з внутрішнім тремтінням згадавши злиття з розумом Х'харна, прошепотів:
– Слава Богу.
І ці слова йшли із самої глибини його серця.
Зарт Арн тим часом продовжував:
– Більше вони ніколи не повернуться. Ми зберемо сили всіх королівств і розчавимо їх у всіх населених світах. У всіх світах, які вони встигли захопити. Ґордон!
– Так?
– Я тепер зрозумів ваше ставлення до Руйнівника. Так, я знаю принцип його дії, але я ніколи не застосовував його на практиці. І сподіваюся, ніколи більше не застосую.
Розмова з принцом завершився. Всі мовчки дивилися один на одного, надто виснажені емоційно, щоб відчувати щось. Полегшення, радість, тріумф перемоги… Все це прийде пізніше. Поки достатньо того, що ти живий і надія не була марною.
Слідом за Ліанною вони залишили центр зв'язку, минули короткий порожній коридор і знову опинилися на балконі, який виходив у парк. В очі вдарив алмазний блиск Фомальгаута. Наближався вечір, і косі промені світила освітлювали безрадісне поле недавньої битви. По зруйнованих вулицях поспішно переміщалися полчища негуманоїдів. Вони прямували у долину, де на них чекали транспорти. У дальньому кінці Алеї Стародавніх Володарів люди побачили невелику групу Геррнів. На відміну від інших, вони рухалися неквапом, як траурна процесія. Очолював групу могутній самець у чорному вбранні. А на його спині лежало людське тіло, загорнуте у блискучу тканину. Нарат Тейн повертався до себе додому.
Високо вгорі раз-по-раз проносилися кораблі баронів. Дивлячись на свою зруйновану столицю, Ліанна міцно стиснула руку Ґордона.
– Місто відродиться, – прошепотіла вона. – Сюди повернуться люди, і ми разом відбудуємо його заново. Це не найбільша ціна за перемогу над Х'харнами.
За спиною у них хтось делікатно кашлянув. Зрозуміло, це був Шорр Кан. Гримасу невдоволення, що з'явилася на обличчі Хелл Беррела, він проігнорував.
– Ваша високість, я щасливий, що події прийняли такий сприятливий для нас оборот, – промовив колишній диктатор з погано прихованою іронією. – Визнайте, моя допомога виявилася зовсім не зайвою.
– Дійсно, ваша реакція у момент смерті Нарата врятувала нам життя, – неохоче підтвердила Ліанна.
– Я щасливий, ваша високість. – Підійшовши ближче, Шорр Кан продовжив довірчим тоном: – Я хотів би попросити вас про маленьку послугу. Чесно кажучи, мене турбують ці кляті барони. Перед ними у мене немає ніяких заслуг, і якщо я потраплю до їхніх рук, вони неодмінно мене повісять. А ще є такий імператор Джал Арн. Цілком можливо, він досі вірить у те, що я замішаний у вбивстві його батька. Звісна річ, він помиляється. Все це вигадав Корбуло, що й не дивно, оскільки особливим розумом він ніколи не відрізнявся. Словом, мені не хочеться ні до імператора, ні до баронів.
– Я все це прекрасно розумію. І що ж ви просите?
– Ви, звісно, пам'ятайте, що ми прибули сюди на кораблі, "позиченому" нами у союзника Нарат Тейна графа Обд Долла. Графа і його людей після нашого приземлення було запроторено до в'язниці, де вони і зараз.