Геродот лише побіжно згадує про величезні споруди у Фівах. Очевидно, він не бачив гігантську залу з 140 колонами (там, де сучасний Карнак). Давні Фіви були розташовані на обох берегах Нілу. їхня частина, де були святилища, називається "Іпет", звідки коптська назва "Тапе", а з неї грецька — "Тебай" (Фіви). Можна зробити висновок, що Геродот не був у Фівах.
143.3. Багатьом жерцям було дозволено ставити свої статуї в святилищах, але, звичайно, не всім поспіль. Тут Геродот поквапився зробити узагальнення.
143.4. "Пі-Роме" в давньоєгипетській мові означало просто "людина", а не "добра і гарна людина" (гр. "калоскагатос").
144.1. Статуї зображували людей, тобто смертних, а не безсмертних богів.
144.2. Хор (Гор) як бог світла (відповідно — сонця) ототожнювався греками з Аполлоном (Фойбос-Феб).
144.3. Бога Сетха (Сета), ворога і вбивцю Осіріса (Усіре) первісно шанували в місті Долішнього Єгипту, яке греки назвали Оксірінхом. Він був ототожнений греками з Тіфо-ном або Тіфоеєм, ворогом олімпійських богів. Тут Геродот навів ім'я Осіріс, хоч в інших місцях уникав наводити його.
145,1. Геродот поділяє єгипетських богів на три ієрархічні категорії. Перша в нього [458] і найдавніша складається з 8 богів, друга — з 12 богів, які народилися від цих 8, і, нарешті, третя з невідомого числа богів — нащадків 12. В розд. 42 він каже, що лише Осіріс та Ісіда шанувалися в усьому Єгипті, що було правильно для його часу. Цих єгипетських богів він уважає за найдавніших царів Єгипту до царювання Міна, першого фараона з людей. Про єгипетську релігію він одержав відомості від жерців бога Птаха в Мемфісі, на яких він постійно посилається. Проте можна сумніватися в тому, наскільки точно він переказує те, що там чув. Відомо, що єгиптяни поділяли своїх богів на три дев'ятки (еннеади). Перша з них була головною і до неї всупереч Геродотові належав Осіріс. Твердження про те, що боги були першими безсмертними царями Єгипту, не суперечить єгипетським віруванням.
145,2. Поряд із тим, що розповідається в "Одіссеї" про цноту Пенелопи, існували інші міфи, в яких Пенелопа не була бездоганною дружиною Одіссея, але порушувала подружню вірність. Геродот має на увазі версію, згідно з якою Пенелопа народила бога Пана від Гермеса. Греки ототожнювали свого Пана з єгипетським богом Міном.
146.1. У розд. 46 ідеться про те, що єгипетський бог Мендес відповідає грецькому Панові і що Мелампод переніс культ Діоніса з Єгипту до Греції (розд. 49).
146.2. За Геродотом походження Геракла, з одного боку, та Пана і Діоніса — з іншого, не однакове. Геракл, син Амфітріона і Алкмени, був спершу смертним, а потім став безсмертним напівбогом, але Пан і Діоніс завжди були богами. Цих богів греки запозичили в єгиптян і заведення їхнього культу стало в Греції часом їхнього народження.
146.3. Далі в кн. III 111 розд. Геродот повідомляє, що кориця (цинамон) за словами арабів вирощується в тій країні, де народився Діоніс.
147,1. Після ефіопського панування (XXV династія 715-664) влада перейшла до фараонів XXVI династії. Про поділ Єгипту на 12 частин (додекархія) нема свідчень в історичних джерелах. Відомі імена 5 фараонів цієї династії. Про фараона Нехо розповідається в розд. 152.
148.1. Словом "Лабіринт" (Лабюрінтос) греки називали палац правителів Кріту в Кноссі. В міфі про Тесея і Аріадну кноський лабіринт є житлом чудовиська Мінотавра. Геродот досить докладно описує так званий єгипетський лабіринт поблизу озера Мой-ріс (єгип. Ма-Ур) і оазису Фаюм (єгип. Па-іума), побудований фараоном XII династії (2000-1785 до н. є.) Аменемхетом III. Цей лабіринт був заупокійним храмом цього фараона і складався з основного святилища і багатьох пізніших маленьких прибудов фараонів XXVI династії, які Геродот уважав за основну будову. Він також помилково приписує будівництво лабіринту 12 царям, а не фараонові XII династії. Згодом лабіринт став не лише святилищем, а також адміністративним центром усієї країни. Кожний ном Єгипту мав у ньому свої приміщення. Тепер від лабіринту залишилися тільки підвалини будівель на досить обширній території.
148.2. Храм Артеміди в Ефісі був найбільшим із усіх давньогрецьких храмів (про нього кн. III, 60 розд.).
148.3. На основі описів Геродота і Страбона неможливо реконструювати лабіринт і опис, звичайно, був недосконалим, оскільки Геродот бачив лише частину всього комплексу.
148.4. Тут ідеться про піраміду в Хауарі.
149.1. Озеро Мойріс (тепер від нього залишилося те, що називається Біркет-ель-Урун) було природним басейном оазису Фаюм. Фараон Аменемхет III провів на ньому меліоративні роботи з тим, щоб зайва вода Нілу під час поводі збиралася в озері і використовувалася протягом решти року для зрошення єгипетських земель. Оазис Фаюм розташований у найнижчій його частині на 40 метрів нижче від рівня моря. Після того як рівень нільської долини підвищився, озеро перестало бути корисним для регулювання поводі Нілу.
149.2. Тут Геродот наводить хибні розміри. Вважається, що окружність озера була на половину менша від того розміру, який наведено в Геродота.
149.3. Геродот помиляється, кажучи, ніби озеро було штучним. Штучними можна назвати лише проведені на ньому меліоративні вдосконалення.
149.4. Не посередині, а на східному краї озера Геродот бачив озеро під час поводі, коли навколо нього розлилися води Нілу.
149.5. Там були статуї Аменемхета III заввишки до 20 м із постаментом.
149.6. Ідеться про канал, який тепер називається Бахр-ель-Юсуф.
149.7. Тобто під час поводі.
150.1. Можна припустити, що Геродот почув розповідь про викрадення скарбів царя Сарданапала (тобто Ашшурбанапала, 668-627 до н. є.) в Месопотамії до відвідання Єгипту.
150.2. Якщо йдеться про історичну особу, то припускається, що Сарданапал може [459] Оути ассірійським царем Ашшурбанапалом. Оповідання про викрадення його скарбів аналогічне оповіданню про Рампсініта (р. 121).
151.1. Неминучість вироку божества — типовий міфологічний та казковий мотив: незважаючи на всі спроби уникнути божественного вироку, все відбувається так, як було сказано.
151.2. Важко встановити джерело цього переказу про мідяний шолом Псамметі-ха. Навряд чи в пекучому кліматі Єгипту воїни могли носити мідяні шоломи.
152.1. Тут, як і в р. 137, Геродот замість п'яти фараонів XXV ефіопської династії називає лише одного Сабакоса (Шабака).
152.2. Історичним даним суперечать дані єгипетського жерця Манетона (Манефона), який називає трьох фараонів XXVI династії до Псамметіха І (664-610 до н. є.). Фараон Нехо (610-595 до н. є.) передував Псамметіхові II (595-589 до н. є.), який був третім фараоном цієї династії.
152.3. В цьому оракулі була пряма вказівка на участь грецьких найманців у встановленні XXVI династії. З ассірійських джерел відомо, що лідійський цар Гігес (685-652 до н. є.) послав допомогу Псамметіхові, щоб той спробував визволитися від ассірійського панування.
153,1. В єгипетських будовах не було колон такої форми, як грецькі каріотиди. Геродот, очевидно, мав на увазі чотирикутні пілястри, перед якими були поставлені великі статуї Рамсеса II, як у так званому Рамессеумі — святилищі, побудованому цим фараоном. Греки називали цю будову Мемнонієм.
154.1. Через неприязні стосунки карійців і греків для них було побудовано окремі табори.
154.2. Тлумачі, або перекладачі, становили окрему касту в Єгипті (розд. 164).
154.3. Амасій (Амасіс), передостанній фараон (570-526 до н. є.) XXVI дин. як проводар ворожого іноземцям руху (розд. 163), віддалив іноземних найманців на східний кордон Єгипту, але згодом він зрозумів, що йому потрібна допомога грецьких найманців і, відкликавши їх, зробив їх своїми охоронцями.
154.4. Слово "іномовні" є в одному з найбільших написів в Абу-Сімбелі на півдні Єгипту, де було велике святилище Рамсеса II. Напис вирізьбили найманці Псамметіха II, іонійці та дорійці.
154.5. Ідеться про залишки корабелень або про деревини, по яких витягали судна на суходіл для їхнього ремонту.
155,1. Розміри тут, певна річ, перебільшено. Про інший монолітний храм ідеться в р. 175. Його наказав побудувати фараон Амасій (570-526 до н. є.). Аполлоном греки називали єгипетського бога Хора, Артемідою — богиню-Бастет. Місто Буто було розташоване в західній частині Дельти. В ньому існував культ богині змії Уаджет ("Зеленої"). Латоною (Лето) називали єгипетську богиню Мут, дружину бога Амона.
156.1. Існування "плавучих" островів визнавали греки, у яких священний острів Делос у центрі Кікладських островів уважався за плавучий. Єгипетське місто Хент-Мен (сучасний Ахмім) у греків називалося або Хемміс, або Панополіс, де існував культ бога Міна, у греків — Пана. Назва острова Хемміс зустрічається в формі Хембіс у Гекатея.
156.2. У греків Артеміда була сестрою Аполлона, але в єгиптян богиня Бастет (у Геродота Бубастіс) не була сестрою Хора, якого греки називали Аполлоном. Такі неточності можна пробачити Геродотові, зважаючи на надзвичайну заплутаність єгипетських релігійних уявлень.
156.3. Трагедія Есхіла, про яку згадує Геродот, не збереглася. Важко уявити, ніби Есхіл настільки перекрутив грецьку релігійну традицію, поставивши Деметру на місце Лето, матері Аполлона і Артеміди. В цьому закиді Есхілові виявляється негативне ставлення Геродота до "поетів" і в їхньому числі до драматургів.
157,1. Тут ідеться про Псамметіха І (664-610 до н. є.). Здобуття філістимлянського міста Асдод у Палестині — це історичний факт, хоч і не засвідчений у єгипетських джерелах. Навряд чи облога цього міста могла тривати 29 років. Імовірно Геродот початок облоги Асдода на 29 році царювання Псамметіха переніс на загальну тривалість облоги. Асдод греки називали Азотос.
158,1. Фараон Нехо (610-595 до н. є.) єгип. Некау, з'єднав Ніл каналом із Червоним морем. Ще до нього такий канал було прорито при фараоні Сеті (Птах мері-ен-Сеті, XIX династія 1314-1200 до н. є.), але піски пустелі засипали його. Перський цар Дарій (521 — 486 до н. є.) відновив цей канал і про це зберігся його напис трьома мовами. Остаточно цей канал було засипано пісками в VIII ст. н. є. вже після завоювання Єгипту арабами. [460]
158.2. Місто Патумос називається аравійським тому, що Геродот аравійську пустелю вважав за належну до Аравії, тобто Аравійського півострова.
158.3.