275] Лиха багато зазнавши, прибув він в улюблені Фіви
З згубної волі богів і владарив над людом кадмейським.
Мати ж сама до міцної спустилася брами Аїда —
Воротаря, в петлі на високій повісившись крокві
З горя тяжкого; йому ж залишила нещастя численні,
280] Скільки за матерню кривду Еріннії їх приділяють.
Бачив я там і Хлоріду прекрасну, — за вроду чудову
З нею Нелей одруживсь, незліченні дари заплативши, —
Це наймолодша дочка Амфіона, сина Іаса,
Що володарив колись в Орхомені, столиці мініян.
2І<5] В Пілосі стала вона за владарку й дітей породила —
Нестора, Хромія, ще й велеславного Періклімена.
Ще породила славетну Перо, оте диво між смертних.
Всі її сватали близькі сусіди; Нелей лиш за того
Мав її видати, хто йому аж із Філаки пригонить
29(1 Череду широколобих корів круторогих, Іфікла
Сильного гордість. Хоч важко здобуть їх, один за цей подвій
Взявся віщун бездоганний. Та волею бога лихого
В пута досадні сільськими захоплений був пастухами.
Як місяці проминули і дні перебігли чергою,
2" Рік закінчив своє коло й ті самі вернулися Ори,
Тільки тоді віщуна відпустила Іфіклова сила,
Що провістив йому все, і Зевсова воля здійснилась.
Потім ще Леду побачив я там, Тіндарея дружину,
В неї від нього відважні сини народилися — Кастор,
300] Коней приборкувач, та Полідевк, незборимий кулачник.
їх ще живими обох укрила земля життєдайна,
В чергу живуть через день і так само по черзі обидва
Знов умирають, — їм шана однака з богами припала.
305] Іфімедею ще бачив я там, Алоея дружину, —
Розповідала вона, що з самим Посейдоном зійшлася
Й двох породила синів, та були вони недовговічні, —
От богорівний та з ним Ефіальт, що далеку мав славу.
Найкрасивіші були і найвищі з усіх, що зростила
310] Щедра земля від часів Оріона славетного й досі.
Локтів вони, а на зріст дев'яти вони сажнів сягали.
Навіть безсмертним богам на Олімпі самому грозили
Заколот буйний вчинить і війну проти них розпочати.
315] Оссу збирались були на Олімп навалить, а на Оссу
Пеліон лісошумливий, щоб так аж до неба дістатись.
Так би й зробили вони, якби встигли обоє змужніти.
Та погубив їх син Зевса і пишноволосої Лети
Разом обох, коли й перший пушок попід скронями в них ще
Не розцвітав і волоссям ще їх підборіддя не квітли.
Федру я бачив, Прокріду і ще й Аріадну прекрасну,
Злобного Міноса доньку, що вивіз колись її з Криту
Славний Тесей на священний акрополь афінський, та втіхи
З нею він мати не встиг; Діонісове свідчення вчувши,
325] Вбила її Артеміда на морем омиваній Дії.
Меру я бачив, Клімену і ще й Еріфілу жахливу,
Що, золотії прийнявши дари, свого зрадила мужа.
Ні розказати про всіх я не можу, ні навіть назвати,
Скільки побачив їх там, і дружин я, і дочок героїв, —
330] Ніч божественна раніше б минула. Та й час би мені вже
Спати лягти — чи до друзів на свій корабель повернувшись,
Чи десь отут. А від'їзд мій богам я і вам доручаю".
Так говорив він, і мовчки всі гості навколо сиділи
В тінями вкритій світлиці, захоплення щирого повні.
335] Перша до них озвалася білораменна Арета:
"Як вам, феаки, оцей чоловік, чи припав до вподоби
Вродою й постаттю він, особливо ж розумом світлим?
В мене гостює він зараз, та честь ця усім припадає.
Не поспішайте ж його виряджать відціля й не скупіться
340] На подарунки, що їх потребує він, — досить-бо скарбу
Надбано в ваших домівках із ласки богів милосердних".
Вслід їй звернувсь до них сивий герой Ехеней, найстаріший
Серед феаків літами, й таке до них слово промовив:
"Друзі, не всупереч нашим бажанням і намірам нашим
345] Мовила мудра владарка, — її нам послухати треба.
Та Алкіноєві й діло належить, і слово останнє".
В відповідь так Алкіной, після того озвавшись, промовив:
"Все, що тут сказано, буде й на ділі так само, як правда
Те, що живу я й феаками тут веслолюбними правлю.
350] Гість хай потерпить, хоч як до вітчизни він прагне вернутись,
Треба до ранку заждати йому, поки всі я дарунки
Встигну зібрать. Про від'їзд же його нам належить подбати
Всім, а найбільше мені, бо владар я над людом тутешнім".
Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
355] "О Алкіною, владарю, з феаків усіх найславніший!
Хоч би й на рік мене ще ви примусили тут залишитись,
Щоб влаштувать мій від'їзд і дарів дорогих надавати,
Був би я згоден на те, набагато-бо краще з руками
Повними в любу мою повернутись мені батьківщину.
360] З більшою, може, мене і любов'ю, й пошаною стріли б
Люди усі, коли я на Ітаку свою повернуся".
В відповідь так Алкіной після того, озвавшись, промовив:
"О Одіссею, ніхто, подивившись на тебе, не може
За ошуканця вважати тебе чи дурисвіта, котрих
365] Чорна земля ще багато ростить між людського насіння, —
Брехні сплітають вони і про те вам, чого й не видали.
Ти ж до ладу говорив, і думки благородні у тебе.
Повість сумну про нещастя аргеїв і власні знегоди
Ти розповів нам з умінням, аеда натхненного гідним.
10] Отже, всю правду мені розкажи і повідай одверто:
Стрів там кого з богорівних супутників ти, що ходили
Під Іліон із тобою й лиха їх там доля спіткала?
Дуже довга ця ніч безконечна, й не час нам у домі
Спати, то й далі про дивні свої нам пригоди розказуй.
Я б тут лишавсь до самої зорі богосвітлої, тільки
Розповідати схотів би мені про свою ти недолю".
Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
"О Алкіною, владарю, з феаків усіх найславніший!
Час є для довгих розмов, та маємо час і для сну ми.
Все ж коли так уже прагнеш послухать мене, то не буду
Я відмовлятись і ще розкажу й про сумніші знегоди
Товаришів моїх вірних, що смутно загинули потім.
Цілими вийшли вони із скорботи троянського бою,
А, повертавшись додому, від злої загинули жінки.
385] Потім, коли уже душі безсилі жінок недолугих
В різні розвіяла боки сама Персефона пречиста,
Раптом з'явилась душа Агамемнона, сина Атрея,
В смутку скорботнім. Навкруг його тіні усі позбирались
Тих, що в Егістовім домі з ним смертну недолю спіткали.
390] Зразу мене упізнав він, лиш чорної крові напився,
Голосно плакати став, рясні проливаючи сльози.
Руки до мене простяг, пориваючись щиро обняти.
Та не було уже в ньому міцної потужності й сили
Тої, що мав він колись, за життя, у гнучких своїх м'язах.
395] Глянув на нього й, заплакавши з жалю великого в серці,
Так я промовив, із словом до нього звернувшись крилатим:
"Сину Атрея славетний, владарю мужів Агамемнон!
Довгопечальною як тебе Кера приборкала смертю?
Чи Посейдон у швидких кораблях тебе владно приборкав,
400] Буйного вітру наславши на тебе дихання поривне?
Чи зловорожі мужі у той час тебе вбили на суші,
Як викрадав ти корів і прекрасні овечок отари
Чи як міста воював і жінок захопить намагався?"
Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:
405] "О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
Не Посейдон у швидких кораблях мене владно приборкав,
Буйного вітру наславши суворе дихання поривне,
Й на суходолі мене мужі не убили ворожі, —
Смерть і загибель мені заподіяв Егіст із моєю
410] Клятою жінкою разом, — у дім свій мене запросивши,
Почастував він і вбив, як вола біля ясел вбивають.
Так і загинув я смертю смутною. І покотом інших
Товаришів повбивали моїх, мов свиней білоіклих,
Так, як лише у багатих домах собі це дозволяють
415] Для товариської бесіди, учти або для весілля.
Мабуть, не раз уже свідком бував ти, як гинули люди —
І наодинці, і в розпалі січі загальної вбиті,
Та найболючіш твоє стрепенулось би серце, узрівши,
Як серед чаш і столів, наїдку всілякого повних,
420] Всі ми валялися в домі на кров'ю залитій підлозі.
1 найстрашніше з усього, що чув я, був голос Кассандри,
Доньки Пріама, — сама Клітемнестра її біля мене
Вбила підступно. Вмираючи, хтів ще з землі підвестись я,
Меч ухопить, та руки безсило упали. Позбувшись
425] Сорому, сука та геть подалась і очей не посміла
Й рота закрити мені, що в оселю Аїда відходив.
Гіршого й псішого в світі немає нічого над жінку,
Що на таке в глибині свого серця наважилась діло!
Надто-бо вже неподобне діяння вона учинила,
Шлюбному мужеві смерть заподіявши. Я ж сподівався,
Що на утіху я дітонькам любим і слугам на радість
В дім свій вернуся! Вона ж, у злочинстві своїм незрівнянна,
Вічною вкрила ганьбою й себе, й покоління наступні
Вдачею м'якших жінок, хоч будуть вони й доброчесні".
435] Так говорив він, а я у відповідь мовив до нього:
"Горенько! Справді-бо через злочинну зрадливість жіночу
З люттю страшенною здавна ненавидить Зевс громозвучний
Рід весь Атреїв. Багато пропало нас через Єлену,
От і тобі Клітемнестра здаля учинила загибель".
440] Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:
"Тим-то своїй ти дружині не дуже-то сам довіряйся.
Не розкривай перед нею всього, що на думці ти маєш, —
Дещо скажи їй, а дещо й про себе умій зберігати.
Та не тобі, Одіссею, загибелі ждать від дружини, —
445] Надто розумна вона і розсудлива, дуже дбайлива,
Мудра Ікарія донька, славетна умом Пенелопа.
Жінкою ми молодою, в похід на війну виступавши,
Дома її залишили із сином, малим немовлятком
Біля грудей, а тепер він, напевно, сидить вже, щасливий,
450] Серед дорослих. З ним любий побачиться батько, вернувшись
І обніматиме батька за звичаєм син його рідний.
Тільки мені не дала надивитись на нашого сина
Власна дружина, — він ще й не підріс, як вона мене вбила.
Я тобі й інше скажу, і ти серцем прийми цю пораду:
455] Потай до любого рідного краю впровадь непомітно
Свій корабель, бо тепер довіряти жінкам небезпечно.
Ти ж мені правду усю розкажи і повідай одверто:
Може, чували про сина мойого ви, чи не живе він
Десь в Орхомені, чи, може, у Пілосі, вкритім пісками,
460] Чи біля дядька його Менелая, у Спарті просторій,
Ще-бо не вмер, ще живе на землі мій Орест богосвітлий!"
Так говорив він, а я у відповідь мовив до нього:
"Сину Атрея, навіщо про це ти питаєш? Не знаю —
Ще він живий чи помер. А на вітер гадать не годиться".
465] Перемовляючись так між собою словами сумними,
В горі тяжкім ми стояли, рясні проливаючи сльози.
Потім прийшла туди тінь Ахілла, нащадка Пелея,
Далі й Патрокла іще, й бездоганного тінь Антілоха,
З ними й Еанта душа, що був і на зріст, і на вроду
470] Кращий з данаїв після бездоганного сина Пелея.
Зразу впізнала мене бистроногого тінь Еакіда,
Скорбно до Мене вона із словом звернулась крилатим:
"О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
Що б іще більше, зухвалий, ти в серці своєму замислив?
475] Як ти насміливсь в оселю Аїда зайти, де лиш мертвих
Тіні безживні блукають, примари людей непритомні?"
Так Ахілл говорив, я ж у відповідь мовив до нього:
"Сину Пелея, Ахілле, з ахеїв усіх найсильніший!
По віщування прийшов до Тіресія я, щоб пораду
480] Певну він дав мені, як на скелясту вернутись Ітаку.
Ще й не наблизився я до Ахеї, на землю вітчизни
Ще не ступив — все нещастя мене облягають.