Слідопит

Джеймс Фенімор Купер

Сторінка 26 з 98

Рекрут — це тобі не ветеран. Кожному відомо, що вишкіл солдата триває багато довше, ніж вишкіл будь-кого іншого; та ще більше треба часу, певно, аби виховати добру дочку солдата.

— Це вже ти відкриваєш новину, сержанте! — енергійно заперечив Ken.— Ми, досвідчені моряки, досі знали зовсім інше: за той час, який треба для вишколу одного-однісінь-кого матроса, можна вимуштрувати — і не абияк, а добряче-таки! — цілих півдесятка солдатів.

— Еге ж, шуряче, мені вже довелося трохи взнати, якої ви, моряки, про себе думки,— заперечив Кепові сержант, усміхаючися із такою приязною усмішкою, на яку тільки було здатне його похмуре обличчя.— Адже мені довелося немало років прослужити у залозі одного з наших портових міст. Я з тобою вже не один раз балакав на цю тему і боюся, що ми ніколи не дійдемо згоди. Проте, якщо маєш бажання побачити різницю між справжнім вояком і тим, кого я назвав би невимуштрованим створінням, то прийди десь там по полудню і подивись на збір одного з батальйонів нашого п'ятдесят п'ятого полку, а потім, повернувшись до Иорка, порівняй наших вояків із тамтешніми будь-якого полку територіальної армії і там побачиш, як вони із шкури пнуться, щоб хоч трохи бути на щось схожими.

— Ну, як на мене, сержанте, то між ними різниця не велика,— не більша, в кожному разі, як між бригом і шнявою Всі вони в моїх очах однакові — ті ж самі червоні мундири, в усіх однакові пір'їни в головних уборах, пудра в перуках і люльки в зубах.

— Як на матроса, сер! — поважно відказав сержант.— А того ти, певне, не знаєш, що солдата лише правильно їсти треба вчити цілий рік.

— Що ж, тим гірше для нього, а от солдатів територіальної армії цього вчити не

Ш н я в а — старовинне парусне судно.

треба: вони вже приходять добре навчені. Я не раз чув, що в походах вони обжирають усе по дорозі, навіть якщо в них нема ніякого іншого заняття.

— Гадаю, в них, як і в інших людей, свої звички,— втрутився Слідопит з явною метою зберегти мир, якому загрожувала деяка небезпека, бо. кожний сперечальник з такою упертістю захищав своє покликання, що ніяк не бажав поступитися іншому.— А якщо людині дане покликання самим провидінням, то будь-яка боротьба з ним — з самого початку марна трата сил. А щодо того, щоб попоїсти, сержанте, то п'ятдесят п'ятий полк, я тобі скажу, теж далеко не втік, наскільки я їх знаю віддавна, хоча серед солдатів територіальної армії, я б сказав, можуть знайтися такі, що й наших перевершать.

— Дядечку,— звернулася Мейбл,— коли ви вже поснідали, то я буду вдячна вам, якщо ви проведете мене знову на бастіон. Адже ні ви, ні я ще й озера по-справжньому не роздивилися, а новоприбулій дівчині навряд чи гоже ходити по форту вже в перший день свого прибуття, та ще самій.

Ken зрозумів хитрощі Мейбл і, відчуваючи в глибині душі сердечну приязнь до свого шуряка, власне, й не був проти того, щоб відкласти суперечку на пізніше, коли вони більше побудуть разом, бо взагалі скінчити її на цьому навіть у голову не западало цій догматичній і впертій людині. Тому Ken пішов проводжати небогу, полишивши сержанта

Дангема й Слідопита самих. Т щойно супротивник відступив, сержант, що гак і не зрозумів хитрого маневру дочки, повернувся до приятеля з усмішкою неприхованого тріумфу й промовив:

— Армія, Слідопите, ще й досі не одержала заслуженого визнання, і, хоч людині й личить бути скромною, незалежно від того, носить вона червоний мундир, а чи чорний,чи взагалі служить без мундира, проте я ніколи не пропускаю слушної нагоди, щоб заступитися за рідну армію... Ну, то як, друже,— тут він накрив своєю п'ятірнею Слідопитове зап'ястя і міцно стис його,— сподобалась тобі моя дочка?

— У тебе є всі підстави пишатися нею, сержанте. Так, так, ти, як батько, маєш усі підстави пишатися такою вродливою дочкою з такими гарними манерами. Мені довелося немало бачити красунь, серед яких траплялися і родовиті, й справді гарні, але мені ще й разу не траплялося зустрічати такої, у котрій, гадаю, провидіння так гармонійно поєднало б усі найкращі якості.

— І можу тобі сказати, Слідопите^ця добра думка взаємна. Мейбл так захоплено розповідала мені вчора про твою холоднокровність, мужність та добрість — особливо про добрість твою, бо одна ця якість, з погляду жіноцтва, переважує всі інші чесноти людини. Тож, друже мій, перші оглядини задовольнили— обидві сторони. Тепер, Слідопите, почисть свою уніформу та зверни трішки більше уваги на свою зовнішність і ти матимеш дівчину — їі руку й серце.

— Ні, ні, я не забув жодної з тих порад, які ти мені давав, сержанте, — жодної, і зроблю все, що в моїх силах, аби сподобатися Мейбл так само, як вона сподобалася мені. Сьогодні рано-вранці, ледве зійшло сонце, я вже почистив і до блиску натер свого "оле-иебоя", і, по-моєму, вТн ще ніколи так не блищав, як оце зараз.

— Це тільки в твоїх мисливських поняттях він блищить; бойова ж зброя мусить сяяти й горіти на сонці, і я взагалі не знаходжу якоїсь краси в рушниці, коли її цівка не блищить.

— А от лорд Гау 1 був про це зовсім іншої думки, сержанте, а його вважали неабияким солдатом.

— Що правда, то правда... Його світлість дійсно наказав був усім бійцям свого полку пофарбувати цівки рушниць у чорний колір, але чого він цим досяг? Хіба того, що в англіканській церкві в Олбені йому повісили пам'ятну%.дошку. Ні, ні, достойний друже, воякові слід бути вояком і ні за яких обставин не треба соромитися чи боятися носити свій обладунок і всі ознаки свого почесного ремесла. Слідопите, ти багато балакав з Мейбл під час мандрівки сюди пірогою?

1 Л о р д Гау (1725—1814) — головнокомандувач англійського війська у Північній Америці з 1775 по 1778 рік Уперше запровадив маскування солдатів І їхнього спорядження

— Для цього рідко коли траплялася нагода, сержанте, а коли така й була, то я почував себе настільки нижче від неї духовно, що насмілювався балакати лише про те, що безпосередньо стосувалося мого заняття.

— В цьому, друже, ти почасти маєш сдушність, а почасти й ні. Жінки, бачиш, ласі до всіляких теревенів, а ще більше самі люблять їх правити. Скажу хоч би про себе: ти ж знаєш, що я не з тих, котрі люблять точити всілякі баляси, проте я не раз, бувало, помічав, що ціна мені в очах матері Мейбл тільки підіймалася, коли я переймав, на шкоду своїй чоловічій гідності, цю жіночу схильність. Правда, це було двадцять два роки тому, а крім того, я був тоді наймолодший сержант у полку, тим часом як нині я вже найстарший. Гідність, звичайно, річ корисна й потрібна кожному чоловікові, та коли хочеш будь-що завоювати прихильність дівчини,— не бійся, де треба, трішки збавити свого гонору.

— Ах, боже мій! Боюсь, сержанте, що в мене тут узагалі ніколи нічого не вийде!

— Чого це ти раптом зневірився в тому, на чому обидва ми, як я гадав, остаточно зійшлися?

— Наскільки я пам'ятаю, ми зійшлися на тому, що коли Мейбл і справді така, як ти мені її малював, і якщо їй сподобається такий простий мисливець і провідник, як я, то мені доведеться раз і назавжди відмовитися від дечого в своєму кочовому житті й на~ лаштуватися на дружину й сім'ю. Та відколи я побачив Мейбл, мене, скажу відверто, охопили великі сумніви.

— Це ще що таке?! — сердито вигукнув сержант.— Хіба ж ти мені сам не казав, що вподобав дівчину? Чи, може, Мейбл не справдила твоїх сподівань?

— Ах, сержанте! Тут Мейбл ні до чого, це я сам у собі зневірився. Зрештою, я всього-на-всього простий неосвічений лісовик, і хтозна, чи я й справді такий уже хороший, як ти і я вважаємо.

— Якщо ти не довіряєш своїй власній думці про себе, Слідопит, то прошу не сумніватися в моїй. Чи, може, вже я зовсім не розбираюся в людях? А чи, бува, це не прямий мій обов'язок, чи я часто в цьому помилявся? Запитай майора Данкена, коли хочеш пересвідчитися.

— Але ж, сержанте, ми з тобою давні друзі: ми вдвох десятки разів билися пліч-о-пліч і не раз виручали один одного в бою, а в таких випадках люди явно схильні переоцінювати один одного. Отож я й боюся, що твоя дочка подивиться на мене, простого й пеосвіченого лісовика, зовсім не з тією прихильністю, з якою дивишся ти.

— Ну, годі-бо, гоДі вже, Слідопите! Ти сам себе не знаєш, чоловіче, а тому покладися на мою думку. Передовсім ти маєш життєвий досвід, а що всім дівчатам саме його бракує, то не знайдеться такої розсудливої дівчини, яка б знехтувала такою цінною чоловічою якістю. Крім того, ти не якийсь там фергик, що, ледь з'явившись у полку, вже кирпу гне й не знає, на яку ногу ступити, а чоловік, який пройшов сувору службу, і це добре видно як з твоєї виправки, так і з твоїх рис обличчя. Адже ти, якщо не помиляюся, побував під вогнем не менше тридцяти-сорока разів, коли враховувати всі сутички й засідки, в' яких тобі довелося брати участь.

— Це все так, сержанте, це все так, але чи може це прихилити до мене серце такої ніжної дівчини?

— Ще й як може! Досвід, набутий на полі бою, знадобиться в коханні не менш, ніж на війні. До того ж, чеснішим і вірнішим підданим, ніж ти, навряд чи може похвалитися навіть сам король, дай бог йому здо^ ров'я!

— Може, й так, але боюся, що такий грубий, уже пристаркуватий і такий неотесаний чоловік, як я, навряд чи сподобається такій молоденькій і ніжній дівчині, якМейбл, що не звикла до нашого дикого лісового способу життя; може, їй більш до вподоби міське життя, яке краще пасує її звичкам, вихованню і вподобанням^

— Це вже в тебе якісь геть нові сумніви, друже мій, і дивно, що раніше я від тебе їх ніколи не чув.

— А це, мабуть, тому, що я не задумувався над своєю нікчемністю, доки не зустрівся з Мейбл. Мені доводилося не раз ходити в мандрівки, супроводжуючи лісами таких само гарних дівчат, як Мейбл; я бачив їх і в горі, і в радощах, проте всі вони стоя-л# настільки вище мене, що я дивився на них тільки як на безпорадних створінь, котрих мені випало оберігати й захищати. Тепер же зовсім інше: ми з Мейбл настільки різні між собою, що мене ніби якийсь важкий тягар починає душити, коли подумаю, яка велика між нами ця різниця. Як хочеться, сержанте, бути хоч на років десять молодшим і багато привабливішим з лиця та й краще зодягненим, щоб заполонити уяву молодої вродливої жінки.

— Не падай духом, хоробрий мій друже, і краще повір слову батька, що вивідав деякі таємниці жіночого серия.

23 24 25 26 27 28 29