Цей спалах енергії промчав над головою у Ґордона і пронизав металеву стіну. Нашестя стереозображень! Зображень, які можуть вбивати синьою блискавкою. Це тривало всього секунду, потім "розривне" реле спрацювало, і хмарники разом зі своєю зброєю зникли.
– То ось що вони роблять! – скрикнув Беррел. – Не дивно, що половина наших кораблів загинула, поки ми не здогадалися у чому справа!
– Включити глушники, негайно! – наказав Валь Марланн. – Вони можуть з'явитися знову.
Ґордон відчув, що волосся у нього стає дибки, коли "Етне" занурилася у зону битву. Страшний момент наближався.
Гірон зібрав флоти Імперії і королівств у коротку лінію оборони, яка впиралася лівим флангом у палаючу білу масу Денеба. Важкі колони флотів Хмари напирали на неї, намагаючись зім'яти правий фланг.
Космос був пеклом палаючих кораблів та полум'я, що скакало між зірками, коли "Етне" стала пробиватися до передової.
– Гірон, ми тут! – крикнув Ґордон. – Тепер відходьте на максимальній швидкості!
– Якщо ми зробимо це, то флоти Ліґи з'єднаються і прорвуть тонку лінію нашого фронту, як папір, – заперечив Гірон.
– Це нам і потрібно – заставити їх зібрати флоти разом, – відповів Ґордон. – Швидше!
Стереозображення Гірона знову змінилося хмарником. Блиснула синя блискавка – але відразу згасла, поглинена полем глушників. Потім знову спрацювало "розривне" реле, вимкнувши зображення.
– Одного того, як вони ріжуть наше повідомлення, було б достатньо, щоб виграти битву, – простогнав Хелл Беррел.
На екрані радара Ґордон напружено стежив за маневром, який швидко здійснювала армада Гірона. Колони відходили на захід.
– Ось і флот Ліґи! – крикнув Валь Марланн. Ґордон теж побачив його на екрані – безліч іскор, тисячі бойових кораблів Хмари менше ніж у дванадцяти парсеках звідси. Вони переслідували, але не зливалися воєдино, як він сподівався. Він знав, що час діяти. Він не повинен був дати їм підійти ближче, пам'ятаючи застереження Джал Арна.
– Зупинися тут, скеруй ніс "Етне" точно у центр фронту Ліґи, – хрипко наказав Ґордон.
Флот Гірона був тепер позаду, а "Етне" залишилася одна перед армадою Ліґи. Ґордон став біля контрольної панелі Руйнівника і включив шість рубильників, пересунувши кожен реостат на чотири поділки.
Стрілки вимірників поповзли по циферблатах. Генератори могутнього корабля заревли голосніше, коли таємничий апарат став забирати з них напругу.
Яка енергія концентрувалася у силових конусах на носі?! Що говорив йому Джал Арн? Ґордон намагався пригадати.
"…Шість вимірників напрямку повинні бути точно врівноважені, якщо ти не хочеш катастрофи…"
А вимірювачі не врівноважувалися! Він торкнувся тремтячою рукою одного реостата, потім іншого. Стрілки повзли до червоних критичних міток, одні швидше, інші повільніше. Ґордон відчув краплі поту на своєму лобі, скам'янів від нелюдського напруження, поки інші стежили за ним.
– їх флот йде швидко – у восьми парсеках від нас! – тихо застеріг Валь Марланн.
Три стрілки, потім чотири опинилися на червоному. Але решта ще не дійшли. Ґордон поспішно підстроїв їх реостати.
Тепер всі вони були на червоному, але не збігалися у точності. "Етне" здригалася від гуркоту напружених турбін.
Стрілки зійшлися! Кожна була у червоній зоні циферблата, кожна на тій самій цифрі…
– Ну!.. – крикнув Ґордон хрипко і включив головний рубильник.
Війна триває
Бліді, прозорі промені вирвалися з носа "Етне" у темний простір попереду. Ці бліді промені, здавалося, повільно повзли і згасали.Ґордон, Валь Марланн і Хелл Беррел припали до ілюмінаторів і завмерли, дивлячись вперед. Але поки нічого не відбувалося.
Потім група іскор на екрані радара, яка позначала положення флоту Ліґи, злегка здригнулася.
– Нічого не відбулося! – простогнав Беррел. – Нічого! Напевно, ця штука…
Попереду з'явилася чорна точка. Вона росла і росла, пульсуючи і здригаючись. І скоро це була вже велика, зростаюча пляма чорноти – не тієї чорноти, у якій світло просто відсутнє, але такої живої і трепетної, якої не бачив ще ніхто з живих.
На екрані радара половину флоту Хмари поглинула чорнота! Бо на екрані теж була чорна пляма, від якої відбивалися промені радара.
– Господи милосердний! – скрикнув Валь Марланн. – Руйнівник руйнує сам простір!
Жахлива, неймовірна відповідь на загадку Руйнівника блиснула нарешті в мутному розумі Ґордона! Він ще не розумів, ніколи не зрозуміє причин цього, але результат був очевидний. Руйнівник був силою, яка знищувала не матерію, а простір!
Часово-просторовий континуум нашого Космосу був чотиривимірним – чотиривимірна куля, що плавала у позарозмірній нескінченності. Енергія жахливих променів Руйнівника руйнувала все більшу ділянку цієї кулі, видавлюючи її геть з Космосу.
Все це промайнуло у приголомшеному мозку Ґордона за частку секунди. Він раптом злякався. Він судорожно вирвав рубильник апарату. Наступної секунди Всесвіт немов збожеволів.
Титанічні руки жбурляли "Етне" у просторі з жахливою силою. Зірки і простір збожеволіли, величезна, палаюча біла маса Денеба стрибала у порожнечі, комети, темні зірки, метеорити шалено носилися у небесах.
Ґордон, відкинутий до стіни, тремтів душею і тілом, поки весь Всесвіт, здавалося, піднімався, щоб помститися крихітним людям, які насмілилися підняти святотатські руки на основи вічного Космосу.
За якийсь час він отямився. "Етне" ще хиталася і пірнала у лютих вихорах ефіру, але зоряний небосхил заспокоївся після своєї божевільної судоми.
Валь Марланн, обливаючись кров'ю з великого садна на скроні, тримався за перегородку і вигукував накази у гучномовець. Він повернув до Ґордона мертвотне обличчя.
– Турбіни витримали, і все заспокоюється. Ця конвульсія мало не кинула нас на Денеб і потрясла зірки у всій цій частині Галактики.
– Віддача, – задихаючись, сказав Ґордон. – Ось що це було.
Навколишній простір "стягувався" навколо діри, утвореної Руйнівником. Хелл Беррел схилився над екраном радара.
– Знищено тільки половину кораблів Хмари! Ґордон здригнувся.
– Я не можу більше застосувати Руйнівник! Не смію!
– І не треба, – відповів Хелл Беррел. – Залишки їх флоту панічно утікають до Хмари!
"У цьому немає гріха, – подумав Ґордон. – Бачити, як все небо сказилося і рухнуло на тебе, – це забагато для людини".
– Я знаю тепер, чому Бренн Бір застерігав від легковажного застосування Руйнівника, – хрипко сказав він. – Дай бог, щоб цього ніколи більше не довелося робити!
Зі стерео посипалися часті виклики, запити від кораблів Імперії.
– Що трапилося? – повторював Гірон знову і знову.
– Флот Ліґи панічно втікає до Хмари, принаймні залишки його, – повідомив Хелл адміралу. – Якщо ми підемо за ними, то зможемо розбити їх раз і назавжди. Гірон підтримав цю ідею:
– Я негайно накажу переслідувати їх!
Через простори Галактики до рятівної Хмари мчали залишки флоту Ліґи. Їх переслідували "Етне" і пошарпаний флот Імперії.
– Якщо винищимо залишки їх флоту, то скинемо Шорр Кана! – радів Хелл Беррел.
– Ви не думаєте, що Шорр Кан був з флотом? – запитав Ґордон.
– Він занадто хитрий для цього – напевно, керував усім з Талларни, – заявив Валь Марланн.
Подумавши, Ґордон погодився. Він знав, що Шорр Кан не боягуз, але, звсіно, спрямовував свою грандіозну атаку зі свого головного штабу.
Кораблі Ліґи Темних Світів зникли за завісою Хмари кілька годин потому. Відразу після цього імперський флот зібрався біля кордонів цього туману.
– Якщо ми атакуємо, то можемо потрапити у засідку, – заявив Гірон. – Це місце кишить небезпеками, про які ми нічого не знаємо. Ґордон запропонував:
– Ми будемо вимагати від них здачі, висунемо їм ультиматум.
– Шорр Кан не капітулює, – застеріг Хелл Беррел.
Але Ґордон змусив спрямувати промінь телестерео на Талларну і заговорив по ньому:
– Уряду Ліґи Темних Світів! Ми пропонуємо вам можливість здатися. Здавайтеся і складіть зброю під нашим наглядом. Ми обіцяємо, що ніхто крім злочинців, які втягли вас у цю авантюру, не постраждає. Але якщо ви відмовитеся, ми направимо Руйнівник на всю Хмару! Ми назавжди зітремо цей район! Валь Марланн вражено глянув на нього:
– Ви зробите це? Але, боже мій…
– Я не посмію зробити це, – відповів Ґордон. – Я ніколи більше не візьмуся за Руйнівника. Але вони відчули його силу і можуть злякатися.
Відповіді на їх стереопередачу не було. За годину вони повторили її. Відповіді знову не було. Потім, після нового очікування, пролунав суворий голос Гірона:
– Здається, нам доведеться ще раз пройти через це!
– Стривайте! – крикнув Хелл Беррел. – Відповідь з Талларни!
У стерео з'явилося кілька переляканих хмарників, деякі були поранені.
– Ми згодні на ваші умови, принц Зарт! – заговорив хрипко один з них. – Наші кораблі негайно зберуться і будуть роззброєні. Ви зможете увійти сюди за кілька годин.
– Це може бути обманом! – відрізав Валь Марланн. – Він дасть Шорр Кану час розставити пастки!
Хмарник у стерео похитав головою: – Тиранію Шорр Кона повалена. Коли він відмовився здаватися, ми повстали проти нього. Я доведу це, показавши вам його. Він помирає.
Телестерео переключилося на іншу сцену. Тепер це була кімната, де був Шорр Кан. Він сидів у кріслі в тій похмурій кімнаті, звідки керував спробою завоювати Галактику. Навколо стояли озброєні хмарники. Обличчя його було мармурово-білим, а у боці зяяла широка, обпалена рана.
Його тьмяні очі поглянули на них, потім прояснилися на мить, впавши на Ґордона. Шорр Кан слабо посміхнувся.
– Ви виграли, – сказав він Ґордону. – Я ніколи не думав, що ви посмієте взятися за Руйнівника. Дурням щастить, а то б ви самі загинули при цьому… – Він задихався, потім знову заговорив: – Безглуздий кінець для мене, чи не так? Але я не жаліюся. В мене було одне життя, і я використав його до кінця. Ви у глибині такий самий, за це я і любив вас.
Чорнява голова схилилась, голос впав до шепоту:
– Може, я залишок вашого світу, Джоне? Просто, народився невчасно? Може бути…
Він помер – вони зрозуміли це з того, як його ставна постать упала на підлогу.
– Про що це він говорив вам, принце? – Спантеличено запитав Хелл Беррел. – Я не розумію…
Ґордон відчув дивне, гостре хвилювання. Життя загадкове у своїх поворотах. У нього не було причин, щоб любити Шорр Кана, але все ж він відчував, що той подобався йому.
Валь Марланн і інші офіцери "Етне" тріумфували.
– Перемога! Ми назавжди знищили загрозу Ліґи!
Корабель шумів.