Незліченні світи, населені незліченними народами, вільними від влади Х'харнів. Це було нестерпним. І почалися приготування…
Поневолені племена, працюючи як раби на будівництві єгипетських пірамід, збудували армади космічних кораблів. І цей величезний флот попрямував до Галактики, народи якої повинні були скоритися новим господарям.
А потім… Відбулася катастрофа. Подібної не було ні раніше, ні після. Ганебна сторінка у переможній історії Х'харнів. Оскаженілі від непомірної гордині, жителі Галактики наважилися вчинити непереможним Х'харнам опір. Скориставшись зброєю, яка руйнувало просторово-часовий континуум, вони знищили армаду зоряних конкістадорів. Це сталося дуже давно, але Х'харни не забули свого приниження. Жалюгідні істоти, які посміли не лише чинити опір Х'харнам, а й знищити їх флот, повинні бути покарані.
Гіркота поразки змиє тільки їх кров – кров людей. Два тисячоліття всі підкорені Х'харнами народи тяжко трудилися в ім'я досягнення величної мети. Кращі уми створювали нову зброю, нові кораблі, швидкість яких перевищувала все відоме досі. Деякі поневолені народи, щоправда, обирали смерть ніж рабство, але здійснення проекту загальмувалася лише ненадовго, бо бунтівників замінювали мільйони інших рабів. І знову настав день. Знову Х'харни були готові до вторгнення. їх колосальний флот не знав собі рівних у всьому Всесвіті як за швидкістю кораблів, так і за озброєнням. Захистом зорельотам слугували особливі поля, які робили кораблі невидимими у всіх діапазонах. І цей невидимий флот Х'харнів таємно досяг околиць Галактики. На багато планет вони відправили агентів, щоб сіяти смуту серед людей, підштовхувати їх до війни. У разі війни флоти Імперії та інших королівств опинилися би далеко від столиць. Тільки тоді Х'харни підуть у наступ. їх кораблі-невидимки приземляться на всіх столичних планетах, у тому числі на Трооні, де зберігається Руйнівник. Захисники Троона будуть безсилі при раптовому нападі, і Руйнівника буде захоплено. Імператор не зможе використати його для захисту столиці, бо це загрожуватиме знищенням не лише міста і планети, але і центрального світила.
На жаль, все пішло не так. І виною цьому – мерзенний чоловічок, який встиг підняти тривогу. Тепер Руйнівник знаходиться у космосі і знову загрожує Х'харнам повним знищенням. Необхідно якнайшвидше з'ясувати принцип дії цієї зброї і виробити засоби, здатні нейтралізувати чи знешкодити її. Але…
Ґордон відчув, як у його мозку спалахнуло здивування, яке відразу змінилося гнівом. На цьому все скінчилося. Дві свідомості роз'єдналися. Він знову був самим собою. І перше, що він побачив, був розлючений погляд Х'харна.
– Це правда, – прошипів В'ріл. – Він дійсно використовував Руйнівник, не усвідомлюючи його будови. Неймовірно…
Незважаючи на сильне запаморочення, Ґордон мимоволі згадав слова Шорр Кана про те, що Х'харни надзвичайно дурні. І тепер, побувавши у шкурі одного з них, він не міг не визнати правоти Шорр Кана. Істоти, які прагнули підкорити Галактику, у інтелектуальному сенсі були просто недорозвиненими. Лише могутня телепатичний сила дозволяла їм домінувати над іншими, більш розвиненими народами. Якби не було її, про Х'харнів ніхто би і не почув.
З самого початку ці тварюки викликали у Ґордона страх. Тепер до цього почуття додалася ще й ненависть. Брудні, огидні п'явки. Стало зрозуміло, чому Бренн Бір, щоб розбити це плем'я виродків, не зупинився навіть перед ризиком знищити сам простір. Солдати поставили Ґордона на ноги, і він остаточно прийшов до тями. В'ріл, на щастя, встиг уже вдягти своє сіре вбрання, позбавивши людей від необхідності споглядати свою огидну наготу. Ґордону здавалося, що після цього уявного злиття його душа і тіло… забруднені.
В'ріл показав рукою на Джона Ґордона.
– Ця людина повинна негайно померти. Після злиття він тепер знає, де переховується наш флот. Вбийте його! Підкоряючись знаку Сін Крівера, солдати підняли рушниці. Ґордон, ледь усвідомлюючи те, що відбувається, кинув на Ліанну прощальний погляд.
Вона виступила вперед.
– Ні! – Вона повернулася до Нарата. – Якщо цю людину вб'ють, я відмовляюся поступитися троном. Сін Крівер знущально розреготався.
– Що це змінить! Нарат у будь-якому випадку стане королем!
Але з обличчя принца зникла мрійлива усмішка. Помахом руки він зупинив солдатів.
– Я хочу, щоб все було зроблено згідно з церемоніалом. Кузина повинна добровільно, перед усім народом, передати мені трон. Вона повинна сама оголосити про своє зречення.
Його гарне обличчя почервоніло від збудження, очі дивилися на Сін Крівера з загрозою.
Той повернувся до В'ріла.
– Дана церемонія вкрай важлива для нашого брата. Залишимо цю людину в живих…
За обличчям графа Ґордон зрозумів, що подумки той додав:
– … До кінця церемонії. І тут же прикінчимо.
В'ріл не став заперечувати.
– Добре, – прошипів він. – А зараз нам потрібно терміново зв'язатися зі своїм флотом.
Він повернувся до двох інших Х'харнів, і Ґордон здогадався: вони збираються повідомити, що імперські кораблі розшукують армаду прибульців, залишивши столицю беззахисною. Обидва Х'харна нечутним кроком вийшли. Нарат церемонним жестом, немов відкриваючи бал, взяв Ліанну за руку.
– Ходімо, кузино! Мій народ чекає!
Нерухоме обличчя Ліанни не виражало ніяких почуттів. Разом з Наратом вони вийшли на широкий балкон. Решта пішли за ними. Ґордона і Шорр Кана супроводжували четверо озброєних солдатів.
Величезний балкон був заповнений. Сін Крівер спробував було встати поруч з Тейном, але той зупинив його гнівним жестом.
– Сьогодні мій тріумф. Відійдіть назад.
По губах графа ковзнула уїдлива усмішка, але він покірливо відступив у глибину балкона, де стояли В'ріл і кілька офіцерів. Шорр Кан зробив крок у той же бік, але Сін Крівер хитнув головою:
– О ні! Стійте там, де стоїте, щоб можна було прикінчити вас безпечно для оточуючих. Шорр Кан мовчки знизав плечима.
Тим часом Нарат Тейн підвів Ліанну до балюстради балкона. їх яскраво висвітлили гарячі промені Фомальгаута. Нарат вітально підняв руку.
Алеї парку вибухнули захопленим криком. З глибини балкона Ґордон бачив юрби негуманоїдів, які буквально заполонили весь парк, навіть величезні статуї стародавніх володарів обліпили кетяги створінь з шкірястими крилами, які випускали пронизливі крики. На одязі рідкісних у цьому натовпі людей виблискував знак Булави.
Про що думала Ліанна, дивлячись на цей натовп, у якому не було нікого з її підданих? Ті мешканці Хатхіра, хто вцілів від побоїща, десь переховувалися. А сп'янілі перемогою загарбники видавали ні на що не схожі крики і вигуки, у яких губилися рідкісні людські голоси. Стародавні володарі Фомальгаута байдуже дивилися на загибель діла всього свого життя. Нарат знову звів руку. Над палацом зметнулася нова, ще більш захоплююча буря привітальних криків. Нарат досяг кульмінації своїх амбіцій і домагань, зійшов на вершину і зробив це тільки завдяки фанатичній прихильності негуманоїдів, на яких дивився зараз з сумішшю радості, гордості і любові.
Поступово шум стих. Нарат прошепотів:
– Ваше слово, кузино.
Ліанна, пряма і натягнута як струна, ясним і холодним, абсолютно невпізнанним голосом звернулася до натовпу:
– Я, Ліанна, принцеса Фомальгаута, оголошую, що відмовляюся від трону на користь….
Її промову перервав свист куль. Ґордон побачив, як Сін Крівер і його офіцери падають на підлогу в почорнілому та обвуглілому від розривів крихітних атомних куль одязі. А у дверях балкона стояли Хелл Беррел і Коркханн. Вони стріляли, стріляли, і поклали врешті-решт всіх, крім В'ріла, який, попереджений своєї телепатичного інтуїцією, встиг відскочити у бік. Нарат Тейн повернувся до стріляючих.
– Що тут ще?! – Обличчя його почервоніло від гніву.
Коркханн вистрілив у нього не вагаючись, в жовтих очах не промайнуло жодної іскри співчуття. Крихітна реактивна куля встромилася у бік Тейна, і він похитнувся. Але не впав, ніби не приймаючи смерть і визнаючи свою поразку. На диво величним, істинно королівським рухом він повернувся до натовпу. До натовпу своїх підданих, які не бачили знизу того, що відбувалося на балконі. Спробував знову підняти руку, але раптом впав на балюстраду і повис на ній, зігнувшись навпіл, безмовний і нерухомий. Шум відразу замовк. У парку запанувала мертва тиша.
– Ні! – Раптом крикнув Хелл Беррел.
Коркханн – очі його немов оскляніли – цілився прямо у груди хороброму капітану. Ґордон кинув погляд на В'ріла і стрибнув. Пролетів над трупами вартових і вчепився у Х'харна. Той виявився неправдоподібно легким. Рухаючись за інерцією, Ґордон підняв тендітне тіло над балюстрадою і жбурнув його вниз. І у ці короткі миті, поки воно летіло до землі, відчув останній нищівний ментальний удар, нікому конкретно не призначений…
І раптом це зникло. Ґордон дозволив собі посміхнутися. Х'харни панічно бояться смерті – ось що означав цей телепатичний крик.
Коркханн, який так і не встиг вистрілити у Хелла, опустив зброю. Внизу, у парку, панувала повна тиша. Здавалося, всі навіть затамували подих. Всі обличчя були звернені до тіла Нарата на балюстраді. Голова його звисала вниз, волосся розвівалося за вітром. Руки були широко розкинуті, він немов закликав на допомогу. І у цей критичний момент, коли, здавалося, сам час зупинився, Шорр Кан зреагував з властивою йому швидкістю, якою так захоплювався Ґордон. Колишній диктатор кинувся до балюстради, театральним жестом підніс руки до неба і пронизливо закричав:
– Графи вбили НаратТейна! Помстимося за Нарата!
Геррни, андакси, кали і всі інші негуманоїди дивилися на Шорр Кана. І раптом вони зрозуміли. Зрозуміли, що Нарат мертвий. Нарат, якого вони обожнювали, за яким йшли, не шкодуючи своїх життів.
Неймовірної сили єдиний крик вирвався з тисячі горянок. Крик болю і люті.
– Помстимося за Нарата! Смерть графам!
Це був вибух ненависті. Негуманоїди всіх різновидів накинулися на людей у формі Межі, які щойно були їх союзниками і раптом стали найлютішими ворогами. У хід йшло все: зуби, кігті, шкірясті крила. Крик болю і ненависті пронісся уздовж Алеї і досяг міста.
Коркханн був ще напівоглушений, він не зовсім одужав від уявної атаки Х'харна, яка ледь не змусила його вбити товариша. Зате Хелл Беррел випромінював активність.
– Сюди, швидко! За кілька хвилин вони будуть тут.