їхні піраміди стоять у Пзе поблизу сучасного Каіра. Тут навряд чи можна встановити, хто винуватий у цій хронологічній плутанині, чи жерці, які інформували Геродота, чи сам Геродот, котрий їх не зрозумів. Коли Геродот повідомляє, що після Рампсініта, тобто Рамсеса II, або якогось іншого фараона XX династії із цим ім'ям, царювали будівники великих пірамід фараони IV династії, то в цьому виявляється цілковите незнання історичних фактів.
124.2. Те, що розповідається про нечестивість Хеопса, не узгоджується з історичними фактами, оскільки цей фараон будував храми і, очевидно, шанував богів. Хоча справжнім будівельникам пірамід за часів IV династії навряд чи жилося дуже добре, розповідь про виключну жорстокість Хеопса, очевидно, належить до казкового циклу.
124.3. Є припущення, що ці три місяці треба розуміти, як три місяці нільської повені. В каменярнях робота тривала цілий рік, але перевезення каміння відбувалося, коли закінчувалися жнива.
124.4. Ясно, що Геродот не заходив усередину пірамід. Сполучення підземних приміщень пірамід із Нілом було неможливим через те, що ці приміщення були на 12 м вищі від поверхні нільської води. Проте в Хауарі, поблизу Фаюмського оазису, є піраміди, до середини яких досягають підземні води.
125.1. Коли будували піраміди, то вони спочатку мали східчасту, або уступчасту форму, а потім обличковували поверхню кам'яними призмами так, що вона ставала рівною. Згодом, як це було з пірамідами в Пзе, ці обличкувальні камені порозкрадали і поверхня пірамід знову стала уступчастою.
125.2. Це Геродотове зауваження не означає, що він не робив собі нотаток, а цілком покладався на свою пам'ять. Щодо напису, то французький єгиптолог Гастон Масперо висловив думку, що цей напис вирізьбив якийсь єгиптянин як прохання богові, щоб той дав йому бажані блага, а Геродотів тлумач через свою необізнаність перекрутив зміст напису.
126,1. Справді, одна з малих пірамід біля сфінкса і великої піраміди належала дочці Хеопса. Все інше, про що тут розповідається,— вигадки мемфіських казкарів.
127.1. Хефрен (Хафра)-другий спадкоємець Хеопса. Його піраміда трохи більша, ніж визначив Геродот. Звичайно, зовсім неімовірно, ніби після фараона, який царював 50 років, став царювати його брат упродовж 56 років. Після Хеопса (Хуфу) був фараоном Джедефра і не виключається, що його братом був Хефрен. Взагалі повідомлення Геродота не можуть бути використані для вивчення історії давнього Єгипту.
127.2. Ефіопський камінь, тобто червоний граніт Сіени (сучасного Ассуана).
128,1. Можливо, це оповідання про нещастя єгиптян є якимсь відлунням панування так званих гіксосів у Єгипті (1785-1580 до н. є.), які захопили Долішній Єгипет і пригноблювали єгиптян. Можна припустити, що спогади про це панування якось пов'язалися [456] в народних переказах із фараонами — будівниками великих пірамід. Чи було в тих переказах щось про пастуха Філітія, чи це вигадка грецьких інформаторів Геродота, навряд чи можна встановити.
129.1. Невідомо, чи справді Мікерін був сином Хеопса. Після Хеопса фараонами були Джедефра і Хефрен (Хафра), а вже після них Мікерін (Менкаура). Звичайно, Мікерін не відкрив храми, бо вони не були закриті.
129.2. Домовин, або саркофагів, у формі корови в Єгипті не існувало. Корова була священною твариною богині Хатхор в Іун-танечерт ("місті богині", сучасні Дендери), а також інших богинь, серед яких була Ісіда (Ісе). Жінка фараона після смерті ставала Ісідою, а фараон після смерті ставав Осірісом (Усіре), владарем країни мертвих.
130.1. Місто Долішнього Єгипту Саіс не було містом фараона IV династії Міке-ріна. З цим містом були пов'язані XXIV, XXVI, XXVIII династії. Отже, і в даному разі виявляється або якесь непорозуміння, або необізнаність інформаторів Геродота в історії Єгипту.
130.2. В Саісі, звичайно, могло бути якесь дерев'яне зображення священної корови, але воно не могло бути труною і не мало жодного стосунку з фараоном Мікеріном та його дочкою.
130.3. Такий вислів є характерним для критичного ставлення Геродота до деяких одержуваних ним повідомлень.
131,1. Розповідь про жорстоке покарання служниць можливо пов'язана з тим, що дерев'яні єгипетські статуї було зроблено не з суцільного стовбура, а з окремих кусків дерева і з бігом часу вони могли розпадатися, зокрема втрачати руки. Невідомо, чому ця розповідь про кровозмішення пов'язалася з ім'ям саме Мікеріна.
132,1. Тут Геродот ще раз уникає наводити ім'я Осіріса. Під час свята в Саісі переносили з місця на місце зображення корови для відзначення блукань Ісіди, яка розшукувала частини тіла Осіріса.
133.1. Про світильники на святі Осіріса вже йшлося в р. 62.
133.2. Таке саме оповідання про перетворення ночей на дні пов'язане з фараоном XXIV династії (730-715) Бокхорісом (Бекенранф). В обох випадках ідеться про казковий сюжет.
133.3. Болота Дельти були улюбленим місцем полювання для фараонів. Саркофаг із мумією Мікеріна було знайдено в його піраміді і перенесено до Британського музею в Лондоні.
134.1. Родопіда (Родопіс) була історичною особою. Проте розповідь про неї є грецькою вигадкою і її піраміди, звичайно, не існувало.
134.2. За одним із переказів Крез послав Есопа з Сардів до Дельфів, щоб той дав кожному мешканцеві чотири міни, але Есоп відіслав гроші назад у Сарди. Тоді дельфійці розсердилися на Есопа і засудили його на смерть за блюзнірство. За несправедливий вирок на них напала дивна хвороба. Щоб позбутися її, вони мусили власкавити божество, заплативши відшкодування Іадмонові. Цей переказ, імовірно, був невідомий Геродотові.
135.1. Геродот пише про це, як самовидець, оскільки він був "своєю людиною" в Дельфах і його розповідь базується на повідомленні дельфійських жерців. Жертовник хіосців було знайдено там під час розкопок.
135.2. До впровадження карбованих монет у Лідії такими залізними рожнами користувалися замість грошей.
135.3. Цей Харакс був виноторговцем. В одному з своїх віршів Сапфо згадує про нього, але не в зв'язку з Родопідою.
136.1. Після Мікеріна царювали фараони IV династії, серед яких був Шепсескаф, котрого Геродот називає Асіхісом. Це міг бути також і Себеккара.
136.2. Не ясно, про яку цегляну піраміду тут ідеться. Цегляні піраміди є поблизу озера Мойріс, де сучасне місто Дашур, на півдні від великих пірамід у Гізе. Фараона Шепсескафа було поховано в цегляній мастабі, тобто гробниці в формі зрізаної піраміди з прямокутною основою.
137.1. У розділах 137-141 викладається перекручена історія Єгипту часів ассірійського панування (715-664 до н. є.), коли в Горішньому Єгипті були ефіопські фараони, а в Долішньому єгипетські фараони, підпорядковані ассірійцям.
Геродот обмежив XXV династію лише одним фараоном, але насправді їх було п'ятеро. Останнього з них прогнав ассірійський цар Асархаддон (680-669 до н. є.). З усіх ефіопських правителів тут згадується лише Сабакос, тобто Шабака.
137.2. Ця Геродотова розповідь базується на двох фактах, а саме що на Сході ув'язнення не було покаранням, а злочинець ставав рабом міста або держави і, по-друге, що [457] міста будувалися на порівняно вищому рівні, ніж їхні околиці. Цегляні будинки легко руйнувалися, а їхні руїни використовувалися як підвалини для нових будинків.
138.1. Цей храм було розкопано, але його було настільки зруйновано, що не можна було перевірити опис Геродота. Проте можна сказати з певністю, що Геродот бачив його на власні очі.
138.2. Гермесом греки називали єгипетського бога Тота (Тховт), який був пов'язаний із культом Осіріса. Як грецький Гермес, він супроводжував душі померлих до підземної країни мертвих, де царем був Осіріс.
139,1. Шабака (Сабакос) був першим, а не останнім фараоном XXV династії.
140.1. Наведене тут число 700 суперечить іншим даним. Анісіс — невідомий із інших джерел правитель у Дельті (можливо, близько 715 до н. є., тобто з кінця XXIV династії 730-715 до н. є.), коли був фараоном Бокенранф. За Геродотом він правив після фараонів IV династії (2563 до н. є.), хоча невдовзі після цього фараоном став Псамметіх І (664— 610 до н. є.). Аміртей (Амюртайос), належний до XXVIII династії (404-399 до н. є.), виступив разом із Інаром проти персів. Отже, 700 років — вигадане число. Геродот, очевидно, поєднав два різних перекази, не помітивши, що вони суперечать один одному.
140.2. Острів Ельбо не згадується ніде в інших джерелах і його місцеположення невідоме.
141.1. Фараон Сетон не згадується в інших джерелах. Можливо, тут ідеться не про власне ім'я, а про титул якогось жерця.
141.2. Арабів ассірійський цар Сінаххеріб (704-681 до н. є.) і пізніше Камбіс (III, 5) використовували як проводирів через пустелю в походах, на Єгипет.
141.3. Тут, очевидно, йдеться не просто про гризунів, а про епідемію, яка вразила військо. Миші вважалися не лише носіями, але й символами всякої пошесті. Бог Аполлон був не тільки винищувачем дрібних гризунів, але і тим, хто надсилав пошесть, про що йдеться напочатку "Іліади" (його епіклеза Смінтеус "Мишачий").
141.4. Ідеться про статую єгипетського бога Хора (Гора); серед тварин, пов'язаних із ним, були також миші, бо як сонячний бог сокіл або яструб він був винищувачем мишей. Це дало привід грекам ототожнити його з Аполлоном.
141.5. Написів такого змісту і такої форми не було в давньому Єгипті.
142.1. У розділах 142-146 Геродот ухиляється від основної теми, а далі в нього ідеться про XXVI династію (664-525 до н. є.). Щодо Єгипту та його мешканців він додержується таких думок: єгиптяни найдавніші люди на землі, греки запозичили своїх богів у єгиптян і греки неправильно гадають, ніби боги — це обожнені люди.
142.2. Перший цар Єгипту Мін, після нього нібито було до Мойріда, тобто Аменемхе-та III, фараона XII династії (2000-1785 до н. є.) і після нього ще 10 царів, про яких згадує Геродот.
142.3. Якщо сторіччя складається з трьох поколінь, то 341 покоління становлять приблизно 11 366 років.
142.4. Чотири рази змінювало свій шлях, тобто двічі сходило на заході та двічі поверталося на свій звичайний шлях іх сходу на захід.
143.1. Із цього розділу ясно, що Геродот використав книгу логографа Гекатея Мі-летського "Подорожі навколо світу", хоча і ставився до нього з певною зневагою.
143.2.