— Просто стретчинґ м'язів. Я не маю ліцензії на лікувальну практику. Моя робота полягає в тому, щоб, силоміць розтягуючи м'язи, якими зазвичай людина щоденно не користується або не може користуватися, запобігти занепаду фізичних сил.
Здавалось, чоловік злегка всміхнувся. Та, можливо, так їй лише ввижалося, і він тільки ледь-ледь ворушив лицевими м'язами.
— Я вас добре розумію, я тільки для годиться вжив слово "лікування". Можете не турбуватися. Я хотів сказати, що зараз ви бачите те, чого звичайна людина не бачила. От що я хочу, щоб ви знали.
— Мене вже там попередили, щоб я нікому не розповідала про нашу сьогоднішню зустріч, — сказала Аомаме, показуючи на двері до сусідньої кімнати. — Але вам не треба переживати. Усе, що я тут побачила й почула, залишиться при мені. На роботі я мала справу з організмом багатьох людей. Можливо, ви посідаєте в суспільстві особливе становище, та для мене ви — лише один з багатьох, які мають проблему з м'язами. Мене цікавлять тільки ваші м'язи.
— Кажуть, що в дитинстві ви належали до вірних "Братства свідків".
— Я стала вірною не за власним вибором, а лише за вихованням. А в цьому є велика відмінність.
— Це правда, — сказав чоловік. — Але від уявлень, насаджених у юному віці, людина ніколи не може відірватися.
— Хоч-не-хоч, — погодилася Аомаме.
— Віровчення "Братства свідків" помітно відрізняється від нашого. На мою думку, релігія, яка у своєму центрі ставить ідею про кінець світу, більшою чи меншою мірою — шахрайство. Я вважаю, що в будь-якому випадку кінець життя буває тільки індивідуальним. А проте "Братство свідків" — міцна релігійна організація. Її історія недовга, але багата на випробування. А кількість її вірних невпинно зростає. У неї можна багато чого навчитися.
— Та, здається, вона була з надто обмеженим кругозором. А все дрібне, мале під зовнішнім тиском може стати твердішим.
— Можливо, ви маєте рацію, — сказав чоловік і зробив паузу. — Зрештою, ми зустрілися тут зараз не для того, щоб обговорювати релігійні питання.
Аомаме мовчала.
— Я хотів би донести до вас, що в моєму організмі є багато чого особливого, — вів далі чоловік.
Сидячи у кріслі, Аомаме мовчки чекала продовження його розповіді.
— Як я вже казав, мої очі не зносять яскравого світла. Це захворювання почалося кілька років тому. До певного часу я не мав особливої проблеми із зором, а тоді вона виникла. От чому я перестав з'являтися перед людьми. Майже цілий день перебуваю в темній кімнаті.
— Проблемами зору я не займаюся, — сказала Аомаме. — Бо, як я вже казала, сфера моєї професійної діяльності — м'язи.
— Та я це добре знаю. Звичайно, я консультувався у лікарів. Відвідав кількох відомих окулістів. Пройшов багато медичних обстежень. Але поки що, здається, ніхто не може мені нічим зарадити. Щось пошкодило мою сітківку. Причина невідома. Захворювання поволі прогресує. Якщо так і далі піде, то невдовзі я можу осліпнути. Звісно, як ви кажете, ця проблема ніяк не пов'язана із м'язами. Та все-таки я розповім вам по порядку про всі свої фізичні проблеми. А ви потім подумаєте, чи зможете чимось мені допомогти, чи ні.
Аомаме кивнула.
— Крім того, мої м'язи час від часу твердіють, — сказав чоловік. — Анітрохи не ворушаться. Буквально впродовж кількох годин стають схожими на камінь. І тоді мені нічого іншого не залишається, як лежати. Болю тоді не відчуваю. Тільки всі м'язи завмирають. Навіть пальцем не можу ворухнути. Хіба що силою волі повертаю очними яблуками. Такі напади трапляються раз-двічі на місяць.
— А перед тим з'являються симптоми, що таке може статися?
— Насамперед спазми. Тремтять поодинокі м'язи. Так триває хвилин десять-двадцять. А після того, ніби десь хтось вимкнув електрику, м'язи повністю дубіють. Тому після такого попередження я лягаю. І, немов корабель, що у затоці ховається від бурі, я, зіщулившись, перечікую, коли мине параліч. Але й тоді моя свідомість не пропадає, ба навіть стає яскравішою.
— Фізичного болю нема?
— Всі відчуття пропадають. Нічого не відчуваю, навіть уколу голкою.
— Ви консультувалися з лікарями з цього приводу?
— Об'їздив авторитетні лікарні. Обстежувався у кількох лікарів. Але врешті-решт зрозумів, що страждаю на безпрецедентно дивну хворобу, з якою сучасна медицина не може впоратися. Вдавався до китайської медицини, костоправа, хіропрактика, голкотерапії, масажу, гарячих мінеральних джерел, але вартих уваги результатів не помітив.
Аомаме ледь-ледь спохмурніла.
— Моя робота полягає в тому, щоб активізувати фізичні функції, потрібні у буденному житті. А такі серйозні проблеми мені не до снаги.
— І це я добре розумію. Я просто шукаю різні можливості. Навіть якщо ваш підхід не дасть результатів, я вас не винитиму. Можете застосувати до мене те, що робите завжди. Хотілося б побачити, як це сприйме мій організм.
Аомаме уявила собі, як великий організм цього чоловіка лежить нерухомо десь у темному місці, як звір під час зимової сплячки.
— Коли востаннє трапився з вами напад паралічу?
— Днів десять тому, — відповів чоловік. — Крім того, хоча про це й незручно говорити, гадаю, треба сказати ще одну річ.
— Не соромтесь, кажіть усе.
— Поки триває напівмертвий стан м'язів, не припиняється ерекція.
Аомаме сильніше насупилася.
— Ви хочете сказати, що кілька годин ваш статевий орган залишається твердим?
— Саме так.
— Але ніяких відчуттів нема?
— Нема, — відповів чоловік. — Ні статевого потягу. Лише ерекція зберігається. Наче камінь. Так само як в інших м'язах.
Аомаме ледь-ледь хитнула головою. І повернула назад на своє місце.
— І в цьому я не зможу вам нічим зарадити. Сфера моєї професійної діяльності досить далека від цієї проблеми.
— Мені самому незручно про це говорити, а вам, може, не хочеться цього слухати, але дозвольте ще трохи розповісти.
— Будь ласка, розповідайте. Я зберігатиму вашу таємницю.
— І весь той час я злягаюся з жінками.
— Жінками?
— Біля мене є кілька жінок. Коли я перебуваю в такому стані, вони по черзі сідають верхи на мене нерухомого. Але я нічого не відчуваю. Ніякої статевої насолоди. Проте вивергаю сім'я.
Аомаме мовчала.
А чоловік вів далі:
— Жінок усього три. Усім понад десять років. Можливо, ви спитаєте, чому коло мене молоді жінки й чому вони повинні мати зі мною статеві стосунки?
— Це що, складова частина релігійної практики?
Сидячи на ліжку із схрещеними ногами, чоловік глибоко дихнув.
— Вважається, що такий параліч — послана з неба благодать, по-своєму священний стан. Тому, коли він настає, жінки приходять, щоб злягатися зі мною. Сподіваються народити від мене дітей. Моїх спадкоємців.
Аомаме мовчки дивилася на чоловіка. Мовчав і він.
— Словом, їхня мета — завагітніти? Зачати дитину від вас у такому стані? — спитала вона.
— Саме так.
— І ви за тих кілька годин паралічу тричі вивергаєте сім'я у лоно трьох жінок?
— Саме так.
Аомаме не могла не відчути, в якому складному становищі опинилася. Вона готувалася вбити цього чоловіка. Послати його на той світ. А тим часом їй відкрилася дивна таємниця його організму.
— Я не зовсім добре розумію, але яка в цьому конкретна проблема? Раз-двічі на місяць ваші м'язи зазнають паралічу. І тоді приходять три молоді подружки, щоб мати з вами статеві стосунки. Як на здорову голову, це справді щось незвичне. Однак...
— Вони — не подружки, — перебив чоловік. — Вони виконують біля мене роль жриць. І злягання зі мною входить у їхні обов'язки.
— Обов'язки?
— Які визначаються їхньою роллю. Усі стараються зачати спадкоємця.
— А хто це визначив? — спитала Аомаме.
— Це довга історія, — відповів чоловік. — Проблема в тому, що внаслідок захворювання мій організм неухильно прямує до загибелі.
— І жінки завагітніли?
— Ще ніхто. І такої можливості, напевне, нема. Бо в усіх ще не було місячного. Але вони хочуть чуда від такої благодаті.
— Ще ніхто не завагітнів. У них не було місячного, — сказала Аомаме. — І ваш організм прямує до загибелі.
— Час паралічу м'язів потроху довшає. Та й зростає кількість нападів. Параліч почався сім років тому, один раз на два-три місяці. Тепер він повторюється щомісяця раз-двічі. Щоразу, коли параліч проходить, організм охоплюють страшні муки й утома впродовж цілого тижня. Біль у тілі такий, як від уколів товстою голкою, голова розколюється, настає безсилля. Про сон не може бути й мови. Жодні ліки не зменшують цього болю. — Чоловік зітхнув і провадив далі: — Наступного тижня стає легше порівняно з попереднім, але біль не зникає. Щодня кілька разів напливає, немов хвиля. Я задихаюся. Нутрощі нормально не функціонують. Суглоби скриплять, як незмащений мастилом механізм. Щось пожирає моє тіло, висмоктує кров. Я це виразно відчуваю. Але пожирає мене не рак і не паразити. Я піддавався різним точним аналізам, але причини не вдалося з'ясувати. Мені казали, що я здоровий. Мене мучить щось незрозуміле для медицини. Щось отримане як розплата за даровану благодать.
"Цей чоловік, здається, справді на дорозі розпаду, — подумала Аомаме. Але на ньому не проглядала навіть тінь виснаження. Очевидно, його організм був міцно збудований і натренований, щоб переносити страшний біль. Однак Аомаме відчувала, що він прямує до загибелі. — Він мучиться. Якою хворобою — невідомо. І без мого втручання, нестерпно страждаючи, з повільною швидкістю фізично занепадає і згодом неминуче зустріне смерть".
— Цього процесу я нездатний спинити, — сказав чоловік, ніби прочитавши думки Аомаме. — Щось з'їсть моє тіло й підведе до смерті, повної жахливих мук. Вони викинуть мене, як використану автомашину.
— Вони? — спитала Аомаме. — Хто?
— Ті, що пожирають моє тіло, — відповів чоловік. — Та нічого. Зараз я прагну хоч трошки тимчасово зменшити біль. Навіть якщо це не буде остаточним розв'язанням проблеми, воно мені потрібне. Цей біль нестерпний. Іноді він стає страшним, глибоким. Наче прямо пов'язаним із центром земної кулі. Його ніхто, крім мене, не розуміє. Він багато чого забрав у мене й водночас, взамін, багато чого дав. Особливо глибокий біль — це особлива благодать, яка, звісно, не зменшить болю й не усуне розпаду.
Після того на якийсь час запала глибока мовчанка.
А тим часом Аомаме нарешті промовила:
— Здається, я повторююсь, але я не можу запропонувати вам якоїсь практичної допомоги у вирішенні вашої проблеми.