А то ж, ангеле небесний мій, це буде останній лист; а ніяк же не може так бути, щоб лист цей був останній. Бо як же ж так раптом, саме неодмінно останній! Та ні ж, я писатиму, та й ви пишіть... А то в мене й стиль тепер формується... Ой рідна моя, що стиль! Адже тепер ось я й не знаю, що це я пишу, ніяк не знаю, нічого не знаю й не перечитую, і стилю не виправляю, а пишу, аби тільки писати, аби тільки вам написати якнайбільше... Голубонько моя, рідна моя, маточко ви моя!