Салон дю Ронсере, таємно зв'язаний із салоном Кормон, став одверто ліберальним.
Після повернення з Пребоде абат де Спонд терпів безперервні мордування, що їх він приховував у душі, нічого не кажучи про них небозі; однак він одкрив душу тільки мадмуазель Арманді, признавшись їй, що віддав би перевагу, якби до того дійшло, панові де Валуа перед, з дозволу сказати, паном дю Бук'є. Ніколи ласкавий шевальє не дозволив би собі безцеремонно перечити в чому-небудь бідолашному старому, якому залишалося жити кілька днів. Дю Бук'є все в домі зруйнував. Немічні сльози навернулися на згаслі очі абата, коли він бідкався:
— Мадмуазель, у мене нема вже затишних алей, де я прогулювався протягом п'ятдесяти років. Мої улюблені липи позрізувані під самий корінь. В годину моєї смерті Республіка ще раз являється до мене в подобі страшного руйнівника моєї оселі.
— Будьте вибачливі до своєї небоги,— сказав на те шевальє де Валуа,— Республіканські ідеї — перша хиба молодості, що шукає свободи, а знаходить найжахливіший деспотизм, деспотизм безсилої черні. Вашу нещасну небогу не по вині покарано.
— Що очікує мене в цьому домі, де на стінах понамальовані голі танцівниці? Де віднайти мені липи, під якими я читав молитовника?
Так само, як і Кант74, що втратив нитку своїх думок по тому, як зрубали сосну, на яку він звик дивитися під час своїх розмірковувань, бідолашний абат не знаходив натхнення в молитвах, проходячи алеями, де вже не було тіні. Дю Бук'є наказав насадити там англійський парк!
— Так ліпше,— всупереч власній думці сказала пані дю Бук'є, скоряючись напученням абата Кутюр'є, що велів їй всіляко догоджати чоловікові.
Старий дім після реставрації втратив свою колишню пишноту, свою старожитню чарівливу подобу. Як шевальє де Валуа, занедбавши свій вигляд, утратив самого себе, так буржуазна велич салону Кормон розвіялась, тільки-но перефарбували його на біло-золоті тони, оббили стіни голубим шовком і обставили турецькими диванами червоного дерева. В їдальні, опорядженій в новітнім стилі, страви, здавалося, простигали швидше і їли там уже не так, як перше. Пан дю Кудре запевняв, що навіть каламбури застрягали в горлі, тільки-но він скине погляд на всі намальовані на стінах фізіономії, які витріщають на нього очі. Зокола будинок дихав іще провінцією, та всередині вже відчувався смак постачальника часів Директорії. На всьому було помітно відбиток поганого смаку біржового маклера: колони оздоблені під мармур, дзеркальні двері, грецькі профілі, ліпні карнизи, мішанина всіх стилів, недоречна пишнота. В Алансоні тижнів зо два тільки й розмов було, що про нечувану розкіш. За яких два місяці стали нею пишатися деякі багаті фабриканти, поновивши обставу, влаштували в себе прекрасні вітальні. В місті почали з'являтися модні меблі. Тут можна було побачити навіть астральні лампи! Абат де Спонд один із перших збагнув зачаєне горе, що його цей шлюб вніс в особисте життя улюбленої небоги. Шляхетна простота — особливість, яка визначала їхнє спільне існування, зникла першої ж зими коли дю Бук'є справляв по два бали на місяць. Цигикання скрипок і нечестива музика світських гулянь у цій священній господі! Абат, уклякнувши навколішки, молився весь час, поки тривали веселощі! Згодом мало-помалу переінакшилась і політична система, що панувала в цьому статечному домі. Головний вікарій розкусив дю Бук'є, він здригнувся від його наказового тону; він, бувало, помічав сльози на очах небоги, коли вона втратила змогу розпоряджатися своїми статками, коли її чоловік довірив їй піклуватися лише білизною, столом і всім тим, що було призначено жінці. Роза вже не командувала слугами; вони тепер виконували вказівки тільки самого хазяїна; на Жаклена покладено лише кучерські обов'язки, Рене було призначено на грума, із Парижа привезли нового кухаря, Марієтту поставили перемивати посуд. Під рукою пані дю Бук'є залишилася тільки Жозетта. А знаєте ви, чого коштує позбавлення солодкої звички владарювати? Якщо тріумф волі — одне з п'янких вдоволень у житті великих людей, то для людей обмежених — у тому все життя. Треба побути міністром і впасти в неласку, щоб збагнути страждання, що його терпіла пані дю Бук'є, коли її було принижено до становища цілковитого закріпачення. Як часто вона мусила сідати в екіпаж проти своєї волі, зустрічатися з людьми, котрі їй були не до серця; вона більше не тримала в руках своїх улюблених грошей, вона, що звикла вільно витрачати, скільки їй завгодно, тепер була позбавлена такої можливості. Хіба всяке нав'язане обмеження не викликає бажання переступити його? Хіба все, що порушує свободу волі, не завдає страждань? Та все це були лише квіточки. Кожна поступка, що її ця бідолаха робила матримоніальній владі, походила тоді з любові до чоловіка. Попервах дю Бук'є добре ставився до дружини; він був чудовий, кожного разу зазіхаючи на її право, він спирався на переконливі доводи. В кімнаті, так довго порожній, вечорами перед каміном чулися подружні голоси. Тож два перші роки свого шлюбного життя пані дю Бук'є здавалася дуже задоволеною. В неї був той невимушений, трошки лукавий вигляд, яким відзначається більшість молодих жінок, що вийшли заміж з любові. Кров більше не бентежила її. Зовнішність пані дю Бук'є пантеличила насмішників, спростовувала чутки, які ходили стосовно дю Бук'є, і привела в сум'яття спостерігачів людського серця. Роза Марія Вікторія так боялася обриднути чоловікові, чимось уразивши, втратити його прихильність і його товариство, що ладна була поступитися геть усім, навіть пожертвувати дядечком. Дріб'язкові нікчемні радощі пані дю Бук'є ошукали бідолашного абата де Спонда, якому легше було терпіти власні страждання, гадаючи, що небога щаслива. Спершу Алансон думав так само, як і абат. Та все те бачила одна людина, котру важче було ввести в оману, ніж усе місто! Шевальє де Валуа, принишкнувши на верхів'ях аристократичного товариства, коротав життя у д'Егріньйонів; він прислухався до лихослів'я і всіляких теревенів, дні і ночі тільки й думаючи, як би не вмерти, не помстившися. Він уже здолав майстра каламбурів і тепер цілився в самісіньке серце дю Бук'є. Сердега абат давно збагнув усю ницість першого й останнього милого своєї небоги, він здригнувся, розгадавши лукаву природу її чоловіка, його підступні махінації. Хоч дю Бук'є стримував себе, пам'ятаючи про дядечкову спадщину, і не хотів чинити ніяких капостей, однак завдав йому смертельного удару, який звів старого в могилу. Якщо ви хочете пояснити слово нетерпимість словами непохитність засад, якщо ви не вважаєте за потрібне засудити колишнього вікарія-католика за той стоїцизм, яким Вальтер Скотт змушує вас захоплюватися в пуританинові, отцеві Дженні Дінс75, якщо принцип potius mori quàm foedari*, що йому дивуєтесь у республіканському світогляді, ви ладні побачити і в римо-католицькій церкві, то ви зрозумієте скорботу, що охопила абата де Спонда, коли в салоні чоловіка своєї небоги він зустрів священика, який присягнув Конституції і якого він вважав за зрадника, розкольника, єретика, за ворога церкви, кривоприсяжника. Дю Бук'є, що потай прагнув до панування над усією округою, намагався, як першої запоруки своєї влади, добитися можливості примирити священика церкви Святого Леонарда із парафіяльним кюре, і він досягнув своєї мети. Його дружина вважала, що, вітаючи в себе абата Франсуа, вона сприяє справі миру, а на думку непохитного абата де Спонда — це була зрада. Пан де Спонд побачив, що він одинокий у своїх переконаннях. До дю Бук'є приїхав єпископ і, здавалося, був задоволений, що ворожнечі настав край. Чесноти абата Франсуа всіх перемогли, за винятком ревного католика, ладного вигукнути разом із Корнелем76: "Во ім'я Господнє доброчинство зневажаю!"
* Краще вмерти, ніж зганьбитися (латин.).
Абат помер, коли в єпархії згасла правовірність.
1819 року завдяки спадщині абата де Спонда земельні прибутки пані дю Бук'є зросли до двадцяти п'яти тисач ліврів, не враховуючи ні Пребоде, ні будинку по вулиці дю Валь-Нобль. Саме на цей час дю Бук'є повернув дружині її заощадження, які вона йому довірила; він примусив пустити ці гроші на купівлю землі, суміжної з Пребоде, і таким чином перетворив цей маєток на один із найкращих у департаменті, бо з Пребоде сусідили й землі абата де Спонда. Ніхто не знав розмірів особистого капіталу дю Бук'є, він дав його в обіг Келлерам у Парижі, куди їздив чотири рази на рік. У всякому разі, о тій порі він уже вважався найбагатшою людиною в Орнському департаменті. Цей жмикрут, постійний кандидат лібералів, якому щоразу не вистачало семи-восьми голосів у всіх виборчих баталіях, що відбувалися за Реставрації, вдавав, ніби зрікається лібералів, прагнучи, щоб його обрали як міністерського рояліста; проте урядові кола завжди ставилися до нього з великою відразою, незважаючи на підтримку його кандидатури з боку конгрегації та магістратури; цей злобивий республіканець, збурений жадобою честолюбства, задумав боротися з роялізмом та аристократією в краю, де вони на той час перемогли. Дю Бук'є опирався на духівництво, розігруючи з себе людину побожну: він супроводив дружину до церкви на обідню, жертвував на місцеві монастирі, грішми допомагав конгрегації Серця Ісусового, висловлювався за духівництво щоразу, коли воно виступало проти міста, департаменту чи держави. Дістаючи таємну підтримку лібералів, користуючись заступництвом церкви, дю Бук'є, залишаючись конституційним роялістом, завсігди йшов пліч-о-пліч із департаментською аристократією з наміром загубити її,— і він таки згубив її. Хапаючись за кожну помилку аристократичної верхівки й уряду, він із підтримкою буржуазії здійснював у місті всілякі поліпшення, якими мали опікуватися дворянство, пери та міністерства, тоді як вони, навпаки, гальмували кожне поліпшення через безглузде суперництво, притаманне французьким правителям. Конституційні погляди втягли його в боротьбу з абатом Франсуа щодо будівництва театру, міського благоустрою, що його він передбачав, пропонував од ліберальної партії і в розпалі дебатів ревно підтримував задля добра краю. Дю Бук'є стояв за розвиток промисловості в департаменті. Він прискорював розквіт провінції з ненависті до аристократичних родин, що мешкали в особняках уздовж Бретонської дороги.