Цікавою є, наприклад, інтерпретація провідної для Бальзака теми митця в буржуазному суспільстві, яка сюжетно пов'язана з лінією Рауля Натана. Цей персонаж задуманий Бальзаком як тип митця, для якого література перетворилась на різновид комерції, тобто "митця несправжнього". Аналогічних образів у "Людській комедії" чимало. Це — журналіст Етьєн Лусто, критик Блонде, видавець Доріа та інші.
Звертається письменник у повісті й до теми викриття нової фінансової аристократії. Бальзак створив цілу колекцію образів капіталістів, банкірів і промисловців, для яких суспільні інтереси важливі лише, як засіб для власного збагачення. В "Дочці Єви" з'являються барон Нусінген, який нечесним способом набув величезний капітал, та заплямований огидними злочинами банкір дю Тійє. Саме вони в умовах Липневої монархії перетворились на справжніх правителів Франції.
Повість пов'язана сюжетними лініями з багатьма творами Бальзака. Про невдалий шлюб графа де Гранвіля розповідається, наприклад, у "Доброчесній жінці" (з 1842 р. твір відомий під назвою "Подвійна родина"), в якій письменник викриває релігійний фанатизм та святенництво графині де Гранвіль. Ім'я її дочки Марі Анжеліки де Ванденес, яка після одруження стала однією з найчарівніших світських красунь Парижа, з'являється в "Другому силуеті жінки", "Темній справі", "Департаментській музі".
Ще більше творів, у яких дійовою особою є графинин чоловік Фелікс де Ванденес. Його кар'єра розпочалася за часів Людовіка XVIII. Переслідуваний бонапартистами Фелікс де Ванденес шукає захисту в родині де Морсофів. Пані де Морсоф — перше кохання героя. Згодом Фелікс де Ванденес захоплюється Наталі де Манервіль ("Лілея долини"). Великий вплив на нього мала леді Дадлі ("Шлюбна угода"). В романі "Втрачені ілюзії" згадується, що Фелікс де Ванденес є вже одним з королівських секретарів. Кар'єра політика, проте, не приваблює героя, який відмовляється від неї. Він відвідує салон пані д'Еспар ("Справа про опіку"), мадмуазель де Туш ("Другий силует жінки") тощо.
Безмірна ницість другого зятя графа де Гранвіля банкіра Фердінанда дю Тійє стає ще більш явною, якщо простежити передісторію цього персонажа. Колись Фердінанд дю Тійє був прикажчиком Сезара Біротто. Хазяїн покрив його крадіжку і не надав справі розголосу. Дю Тійє зненавидів Біротто і згодом домігся його повного розорення. Безжально ставиться дю Тійє і до дружини, яку залишає заради п'ятдесятирічної пані де Роген ("Департаментська муза").
Типовою є й доля Рауля Натана. Молодий обдарований письменник з'являється на сторінках роману "Втрачені ілюзії". Він входить до оточення журналіста Етьєна Лусто. Його друзі — Догро, самозакоханий цинік Доріа, критик Блонде. Відвідує Рауль Натан і Естер Гобсек ("Пишнота і злиденність куртизанок"). Згодом герой стає відомим письменником ("Перші кроки в житті"). Його постійною коханкою є актриса Флоріна ("Модеста Міньйон"), Герой перебуває на межі різних соціальних світів. Його приваблює світське товариство. Він стає коханцем маркізи де Рошфід ("Принц богеми"), його приймає пані д'Еспар ("Секрети княгині де Кадіньян"). Відомий письменник принижено улещує журналістів, від яких залежить його успіх. Шанолюбець в літературі і політиці, він не гребує ніякими засобами, наприклад, бере участь у шантажі торговця Матіфа ("Втрачені ілюзії") тощо. Кар'єра Рауля Натана, однак, не завершується тріумфом героя. Скрутні матеріальні обставини позбавляють його можливості висунути свою кандидатуру до парламенту. Честолюбні задуми Рауля не здійснюються. Герой одружується з Флоріною ("Комедіанти, які самі того не знають").
Серед другорядних персонажів повісті слід згадати німця-піаніста Вільгельма Шмуке, який живе у світі музики, не зазнаючи розтлінного впливу меркантильного середовища. Непрактичний і беззахисний, але відданий мистецтву герой, є своєрідним антагоністом митців-шанолюбців. Він друг цінителя мистецтва кузена Понса ("Кузен Понс"), учитель музики Лідії де Пейрад ("Пишнота і злиденність куртизанок") та Урсули Мірует ("Урсула Мірует").
1. Дольчі Карло (нар. в 1616 р.) — італійський художник доби Відродження. Належить до флорентійської школи живопису.
Аллорі Алессандро, Бронзіно (1535-1607) — один з найталановитіших послідовників Мікеланджело. Особливо вдалими вважаються його картини на міфологічні сюжети.
2. ...після Липневої революції...— тобто після 1830 року.
3. Янсенізм — одна з течій у католицизмі. Виник у XVII ст. на основі вчення голландського богослова Янсена (1585-1638).
4. Кюв'є Жорж (1769-1832) — французький природознавець, палеонтолог. Згідно зі своєю теорією відповідності частин організму, відтворював за окремими кістками викопних тварин.
5. Геркулес Фарнезький — відома антична статуя роботи старогрецького скульптора Глікона, що зображує найпопулярнішого з грецьких міфологічних героїв Геркулеса (Геракла).
6. "Телемах" Фенелона... — "Пригоди Телемаха" (1699) — філософсько-утопічний роман французького письменника класициста Фенелона, Франсуа де Саліньяка де Ла Мот (1651-1715).
7. Алакок Марія-Маргарет — французька черниця-фанатичка, жила в другій половині XVII ст.
8. ...Гофман, поет того, що видається неймовірним...— Гофман Ернст Теодор Амадей (1776-1822) — німецький письменник-романтик і композитор. У творах Гофмана світ зображено в двох планах: реальному і фантастичному.
9. Сен-Мартен, маркіз Луї-Клод (1743-1803) — французький містик, виступав проти сенсуалізму і матеріалізму.
10. Свята Цецілія — католицька свята, покровителька духовної музики.
11. ...рівнозначні найжалібнішим зойкам Єремії...— Мається на увазі біблійна розповідь про плач пророка Єремії з приводу зруйнування Єрусалиму.
12. ...як зростила природа Ріту й Крістіну...— Ріта й Крістіна — так звані "сіамські близнюки".
13. ...які не досягли віку Арнольфа, воліють узяти благочестиву Агнесу, а не скороспілу Селімену.— Городянин Арнольф і його молода вихованка Агнеса — персонажі комедії Мольєра "Школа жінок". Селімена — героїня комедії Мольєра "Мізантроп".
14. Леонарде — персонаж роману французького письменника XVIII ст. Лесажа "Історія Жіля Блаза із Сантільяни".
15. ...урядом Мартіньяка...— Мартіньяк Жан-Батіст (1776-1832) — голова кабінету міністрів Франції в 1828-1829 рр., поміркований рояліст. Уряд Мартіньяка було повалено 8 серпня 1829 р.
16. Епіктет (бл. 50-138) — давньоримський філософ, представник стоїцизму, деякий час був рабом. Відстоював внутрішню свободу, як єдино можливу форму незалежності людини.
17. "Астрея" — багатотомний пасторальний роман французького письменника Оноре д'Юрфе (1568-1625), написаний пишномовним стилем.
18. Те, на чому спіткнувся Данте...— "Рай" найбільш філософічна, але водночас і найменш художньо виразна з частин "Божественної комедії" Данте.
19. Едем — країна, де, за біблійними переказами, містився рай.
20. Рівароль Антуан (1753-1801) — французький літератор і журналіст, людина надзвичайно скептична і в'їдлива.
Флоріан Жан-П'єр (1755-1794) — французький письменник, автор сентиментальних байок.
21. Книга Буття (Буття, або Генезис) — перша частина п'ятикнижжя Мойсея.
22. "Молода Франція" — літературний гурток, який утворився в 30-х рр. XIX ст. в Парижі. Очолював гурток поет-романтик і літературний критик Теофіль Готьє (1811-1872).
23. Еліанта — героїня комедії Мольєра "Мізантроп". Розважлива Еліанта, кузина кокетки Селімени, закохана в Альцеста.
24. ...яку Жіроде прославив своїм портретом Шатобріана...— Жіроде Тріозон Анн Луї (1767-1824) — французький художник. Крім портрета Шатобріана, відома також його картина "Похорон Атали", створена на сюжет повісті Шатобріана.
25. ...романтичною п'єсою в дусі "Пінто"...— "Пінто, або День змови" (1801) — історична п'єса французького драматурга Непомюсена Лемерсьє (1771-1840), яка стала свого роду прототипом для французької романтичної драми 20-х рр. XIX ст.
26. ...ляснути себе по лобі, як Андре Шеньє...— Шеньє Андре Марі (1762-1794) — французький поет і публіцист. Спочатку вітав Французьку буржуазну революцію, потім відійшов від неї, не прийнявши програми якобінців. У 1793 р. заарештований і згодом страчений. Підіймаючись на ешафот, нібито вдарив себе по лобі і вигукнув: "Все ж тут щось було!"
27. ...надавав їй м'яких обрисів, притаманних Лоуренсовим портретам.— Лоуренс Томас (1769-1830) — англійський художник-портретист, майстер витонченого малюнка.
28. Тальма Франсуа Жозеф (1763-1826) — видатний французький актор.
29. Декан Александр Габріель (1803-1860) — французький художник-романтик. Малював історичні картини, жанрові сцени, карикатури на політичні теми тощо.
Деверіа Ежен (1805-1868) — французький художник-романтик, учень Жіроде. Найбільш відомі його картини на історичні теми.
Буланже Луг (1806-1867) — французький художник-романтик, учень Деверіа. Був другом В. Гюго. Ілюстрував твори багатьох романтиків, серед них В. Гюго і Шатобріана.
30. Буль Шарль Андре (1642-1732) — відомий французький ебеніст, виготовляв художні дерев'яні вироби з інкрустацією. Став засновником нового стилю в прикладному мистецтві.
31. Поппея — дружина імператора Нерона Клавдія Цезаря (І ст. н. е.).
32. Лекен і Барон — французькі актори XVIII ст., грали в п'єсах Вольтера.
Клерон Іпполіта (1723-1803) — відома французька трагедійна актриса.
Шанмеле Марі Демар (1642-1698) — видатна французька трагедійна актриса, грала в п'єсах Расіна.
33. Маркіза де Помпадур, Жанна Антуанетта Пуассон (1721-1764) — фаворитка французького короля Людовіка XV.
34. Що ж до партії опору і партії руху...— політичні угруповання крупної французької буржуазії, що виникли після Липневої революції 1830 р. "Партія руху" домагалася від уряду проведення деяких ліберальних реформ. "Партія опору" підтримувала беззастережно Луї Філіппа.
35. ...отруїти Адрієнну Лекуврер...— Лекуврер Адрієнна (1692-1730) — відома французька трагедійна актриса. За легендою її отруїла через ревнощі герцогиня Бульонська.
36. ...гнів у дусі Роланда...— Роланд — герой рицарської поеми Лодовіко Аріосто (1474-1533) "Шалений Роланд".
37. Сен-Жюст Ауї-Антуан (1767-1794) — відомий політичний діяч часів Французької буржуазної революції, якобінець, соратник Робесп'єра. Після контрреволюційного термідоріанського перевороту 1794 р.