Потім він запитав, чи не тривожать її певні бажання, чи не виявляється її темперамент у своєрідних снах, чи не хвилює її присутність чоловіків. Нарешті, він зійшов на питання, чи мусить жінка піддатися, чи, навпаки, протистояти чоловікові, опанованому пристрастю, і довести до того, щоб він помер, приречений на вічні муки, хоч і за нього Ісус Христос пролив свою кров, — питання, яке він лишив без виразної відповіді. На закінчення він глибоко зідхнув, звівши очі до неба, і почав молитву за спокій смятенних душ... Дівчина вислухувала його, а її мати й мадам де Ляпоммре, яким вона докладно переказувала слова духовника, підказували їй, що вона має казати далі духовникові, щоб підбадьорити його на сміливіші намовляння.
Жак: Ваша мадам де Ляпоммре лиха жінка.
Пан: Добре тобі говорити, Жаку. Але звідки походить її лиха вдача? Від маркіза Дезарсі. Якби він лишився таким, як присягався, яким і мусів бути, чи ти знайшов би якісь вади у вдачі мадам де Ляпоммре? Як вирушимо в дорогу, можеш обвинувачувати її, а я беруся захищати. Щодо священика, того мерзотника й спокусника, то його боронити не буду; кажи, що хочеш.
Жак: Це така погана людина, що, мені так здається, вислухавши цю історію, я перестану ходити до сповіді. А ви, пані господине?
Господиня: А я буду ходити до свого старого панотця; він не цікавиться зайвим і слухає лише те, що йому кажуть.
Жак: А що, якби ми випили на здоров'я вашого панотця?
Господиня: За цим разом я згодна з вами. Бо він добра людина; по неділях і святах дозволяє хлопцям і дівчатам танцювати, а жінкам і чоловікам не забороняє приходити до мене випити по чарці, при умові, щоб не впивалися. За мого панотця!
Жак: За вашого панотця!
Господиня: Наші жінки не сумнівалися, що Божий чоловік рано чи пізно не завагається передати своїй покаянниці любовного листа. Так воно й сталося. Але як обережно він це зробив! Мовляв, він не знає від кого він, хоч не сумнівається, що від доброї й добродійної людини, яка дізналася про їх убожество і пропонує їм свою допомогу. Він, мовляв, передавав такі листи досить часто. "Зрештою, ви чесна дівчина, ваша мати мудра жінка, і я вимагаю, щоб ви відкрили лист лише в її присутності". Мадмуазель Дюкенуа прийняла лист і передала своїй матері, яка відразу ж переслала його далі до мадам де Ляпоммре. Ця остання, мавши той папір у руках, закликала до себе духовника, закидала його обвинуваченнями, яких він заслуговував, і пригрозила, що закладе на нього позов перед ієрархією, якщо подібне станеться ще раз.
У цьому листі маркіз розпливався у вихваляннях самого себе, а також мадмуазель Дюкенуа; красномовно оповідав, як жагуче закохався в неї, і пропонував золоті гори, навіть викрадення.
Прочитавши лекцію духовникові, мадам де Ляпоммре запросила до себе маркіза і витлумачила йому, що його поведінка не гідна шляхетної людини і вона не може потурати йому без кінця. Вона показала йому лист і попередила, що, не зважаючи на щиру дружбу, яка їх єднає, вона змушена буде або передати листа органам закону, або повернути мадам Дюкенуа, щойно тільки станеться якась прикра пригода з її дочкою.
— Ах, маркізе, — продовжувала вона, — любов псує вас. Ви зла людина від народження, бо те, що інших спонукає на великі діла, вас штовхає на мерзенні вчинки. І що заподіяли вам ці бідні жінки, щоб на додаток до їх убожества ще й ославити їх? Чи личить вам переслідувати дівчину, тому що вона вродлива й хоче зберегти свою чесноту? Чому саме ви хочете стати тим, хто змусить її проклинати найкращий дар Божий? А чим я, бідна, заслужила кару бути вашою спільницею? Досить, маркізе, упадіть передо мною на коліна, вибачтеся передо мною і покляніться, що облишите переслідувати моїх бідних друзів.
Маркіз пообіцяв їй нічого більше не робити без її згоди; тільки ж він хотів би здобути цю дівчину будь-якою ціною.
Однак маркіз і не думав дотримати слова. Тому що мати про все знала, він, не вагаючись, звернувся просто до неї. Визнаючи злочинність свого наміру, він пропонував їй значну суму у надії на прихильність бодай на якийсь час. При листі була скринька з дорогими прикрасами.
Усі три жінки зібралися на раду. Мати й дочка схильні були прийняти подарунок, але це не входило в пляии мадам де Ляпоммре. Вона нагадала їх обіцянку виконувати всі її накази і загрозила, що викриє змову. На великий жаль обох наших побожниць, молодша мусіла зняти пишні сережки, які були їй так до лиця, і довелося відіслати скриньку й лист з доданою до них відповіддю, повною гордости й обурення.
Мадам де Ляпоммре гірко присоромила маркіза за недотримання слова. Маркіз вибачився за те, що не міг стриматися від такого неприємного для неї вчинку.
— Маркізе, маркізе, — докоряла йому мадам де Ляпоммре, — я вас попереджала і повторюю ще раз: ви ніколи не дійдете своєї мети; але марно було б повчати вас далі, годі кидати слова на вітер: ви непоправні.
Маркіз ствердив, що й він сам тієї самої думки, і попросив у неї дозволу на ще одну, останню спробу: він хотів би забезпечити обох жінок високою рентою, поділити з ними свій маєток і передати у їх власність один з своїх домів у місті й один на селі.
— Поспитайте, — відповіла йому маркіза, — я забороняю лише насильство, але вірте мені, мій друже, що чесноті, коли вона щира, немає ціни в очах тих, хто має щастя її посідати. Ваша нова пропозиція матиме такий самий успіх, як і попередні: я знаю цих жінок і можу заложитися, що нічого не вийде.
Нова пропозиція була зроблена. Три жінки зійшлися на чергову таємну нараду. Мати й дочка мовчазно чекали рішення мадам де Ляпоммре. Вона якийсь час мовчки ходила по хаті. "Ні, ні, — думала вона собі, — для мого пораненого серця цього ще мало". І тут таки наказала відмовитися. Ті дві інші — в сльози; упавши на коліна, вони почали виказувати, як жорстоко було б змушувати їх відмовитися від незчисленного багатства, яке вони могли б прийняти без жодних небезпечних наслідків. Мадам де Ляпоммре відповіла їм сухо:
— Не уявляйте собі, що все це я роблю для вас! Хто ви такі? Чим я вам зобов'язана? Хто може перешкодити мені відіслати вас, одну й другу, до вашого кишла розпусти? Те, що вам пропонують, багато для вас, але дуже мало для мене. Мадам, пишіть відповідь, яку я вам продиктую, і вона мусить відійти на моїх очах.
Додому повернулися жінки ще більш перелякані, ніж засмучені.
Жак: Сам чорт сидить у тій жінці. І чого їй ще треба? Хіба втрата половини маєтку не достатня кара за зраджену любов?
Пан: Жаку, ти ніколи не був жінкою, а тим більше — чесною жінкою; ти судиш, як велить тобі твій характер, забуваючи, що він інакший, ніж у мадам де Ляпоммре! Хочеш, щоб я тобі щось сказав? Боюся, щоб одруження маркіза Дезарсі з хвойдою не було записане там, угорі.
Жак: Як записане там, угорі, то неодмінно й відбудеться.
Господиня: Маркіз, не довго чекаючи, з'явився до мадам де Ляпоммре.
— Ну, як, — запитала вона, — з вашою новою пропозицією?
Маркіз: Зроблена й відкинена. Я в розпачі. Я хотів би вирвати в свого серця цю нещасну пристрасть; я хотів би вирвати з грудей разом з нею своє серце, але не можу. Маркізо, подивіться на мене: чи не помічаєте ви, що в рисах мого обличчя є щось спільне з тією дівчиною?
Мадам де Ляпоммре: Я це помітила відразу, але не хотіла вам казати. Та не про це тепер мова. Як ви вирішили?
Маркіз: Я не можу нічого вирішити. Іноді мене охоплює бажання кинутися в поштову карету і їхати світ за очі; а в наступну мить сили мене покидають, ніби я цілком знищений, і паморочиться мені голова: я божеволію й не знаю, що зо мною діється.
Мадам де Ляпоммре: Не раджу вам вибиратися в подорож. Не варто трудитися, щоб, доїхавши до Вільжюїф,* повернутися назад.
Наступного дня маркіз написав маркізі, що він вибирається на село і лишиться там, скільки зможе. Одночасно просив її, як трапиться оказія, згадати його добрим словом у розмові з своїми приятельками. Його відсутність не тривала довго: він повернувся з наміром одружитися.
Жак: Я співчуваю бідному маркізові.
Пан: Щодо мене, то я не дуже.
Господиня: Не заходячи додому, він прибув до мадам де Ляпоммре. Її не було дома. Повернувшися, вона побачила маркіза в фотелі, у глибокій задумі, з заплющеними очима.
— Ах, маркізе, ви вже повернулися? Видно, сільське життя не мало для вас великої принади.
— Ні, — відповів він, — я не знаходжу собі місця і тепер повернувся з твердим наміром поповнити найбільше безглуздя, на яке здібна людина мого стану, в моєму віці і з моїм характером. Але ліпше одружитися, ніж страждати. Я одружуся.
Мадам де Ляпоммре: Маркізе, це дуже відповідальний крок, і його треба добре обміркувати.
Маркіз: У мене лише одне міркування, але воно незаперечне: нещаснішим, ніж тепер, я не можу бути.
Мадам де Ляпоммре: Ви можете помилятися.
Жак: Зрадниця!
Маркіз: Нарешті, дорога подруго, тепер уже йдеться про переговори, у яких, мені здається, я чесно можу просити вашої допомоги. Підіть до них, поговоріть з матір'ю, вивідайте почуття дочки і скажіть їм про мої наміри.
Мадам де Ляпоммре: Спокійно, спокійно, маркізе. Мені здавалося, що я достатньо їх знаю, якщо йдеться про мої з ними стосунки. Але тепер, коли йдеться про щастя мого друга, хай буде дозволене мені придивитися до них ближче. Я зажадаю докладних інформацій з провінції, звідки вони прибули, і обіцяю вам простежити крок за кроком усе їхнє життя в Парижі.
Маркіз: Уся ця надмірна обережність здається мені зайвою. Жінки, що живуть в убожестві і можуть протистояти усім принадам, якими я їх спокушав, мусять бути винятковими істотами. За ті скарби, які я їм пропонував, я міг би здобути герцогиню. А зрештою, хіба не ви самі мені говорили...
Мадам де Ляпоммре: Так, так, я говорила все, що вам до вподоби; але, попри те все, дозвольте мені робити, як я хочу.
Жак: От сука! Злодюга! Скажена! І як можна близько зійтися з такою жінкою?
Пан: А як можна так підсипатися до неї, а потім кинути?
Господиня: Як можна ні з того, ні з цього перестати любити?
Жак (показуючи пальцем на небо): Ах, мій пане!
Маркіз: А чому б, маркізо, й вам не вийти заміж?
Мадам де Ляпоммре: За кого, на вашу думку?
Маркіз: За молодого графа.