Після цього він почав прояснюватися: всередині була маленька річ, схожа на флюгер із чотирма крилами, білими з одного боку і чорними з другого. Коли промінь освітив цей предмет, він почав обертатися. Заступник єпископа пояснив, що це явище ілюструє думку: чорнота неосвіченості боїться світла, в той час як мудрість білого намагається використати його. Ліра запам'ятала ці слова, але маленькі вертушки були цікаві самі по собі, що б вони не позначали. Це явище виникало під дією фотонів, пояснив їй бібліотекар, коли вони поверталися додому в Джордан.
Тому, мабуть, Пантелеймон мав рацію. Якщо елементарні частинки могли обертати фотомлин, безсумнівно, вони могли також впливати на стрілку, але це продовжувало непокоїти її.
— Ліро! Ліро!
Це Тоні Коста махав їй з пристані.
— Йди сюди, — кликав він. — Ти повинна побачитися з Джоном Фаа в залі, дівчинко, це терміново.
Вона знайшла Джона Фаа, Фардера Корама та інших голів сімей дуже схвильованими. Говорив Джон Фаа:
— Ліро, дитино, Фардер Корам розповів мені про те, як ти читала з того приладу. І я із сумом повинен повідомити, що Джакоб помер. Після всього, що сталося, я думаю, ми візьмемо тебе із собою, незважаючи на мої упередження. Я дуже хвилююся через це, але, здається, альтернативи немає. Тільки-но поховають Джакоба, згідно з традицією, ми вирушимо у подорож. Ти зрозуміла мене, Ліро: ти також їдеш, але це не привід для радощів чи тріумфу. На нас чекає велика небезпека. Я віддаю тебе під крило Фардера Корама. Не турбуй його та не зачіпай без причини, інакше відчуєш силу моєї люті. Зараз іди та розкажи все Ма Кості й будь готова вирушати.
Наступні два тижні Ліра була зайнята більше, ніж за все своє минуле життя. Ці дні були насичені, але водночас тягнулися нестерпно довго. Вони були сповнені виснажливого очікування, ховання у сирих вузьких схованках, спостереження за похмуро-дощовим осіннім ландшафтом, який пропливав за вікном, знову переховування, сну біля двигуна, який пахтів димом і газом, прокидання з головним болем, і що найгірше — їй ніколи не дозволяли вийти на свіже повітря, чи прогулятися вздовж берега, чи вийти на палубу, чи повернути до шлюзових воріт, чи зловити швартовий.
Вона мусила ховатися. Тоні Коста розповів їй про плітки, які чув у прибережних барах: про полювання по всьому королівству на маленьку світловолосу дівчинку, про велику винагороду за неї та про жорстоке покарання за спробу її сховати. Були також дивні чутки: говорили, що вона була єдиною дитиною, якій вдалося втекти від гоблінів, і вона знає якісь жахливі таємниці. Інші казали, що вона була не людською дитиною, а парою духів у вигляді дитини та деймона, яких послали в цей світ потойбічні сили, щоб спричинити велику руїну на землі. А треті казали, що це була не дитина, а доросла людина, зменшена за допомогою магії та найнята татарами, аби шпигувати за добрими англійцями та підготувати все для татарського нашестя.
Ліра слухала ці байки спочатку у захваті, а потім із зневірою. Всі ті люди боялися і ненавиділи її! І вона хотіла вибратися з тісної каюти. Вона хотіла бути вже на півночі, серед снігів, під сяючою Авророю. А іноді їй хотілося назад, до Коледжу Джордана, дертися із Роджером по дахах та чути дзвоник економа, який сповіщав, що до обіду залишилося півгодини, а також шипіння й бурління кухні… Тоді вона палко бажала, щоб усе стало, як раніше, ніколи не змінювалося, і вона завжди залишалася Лірою з Коледжу Джордана.
Єдиною річчю, яка рятувала її від нудьги та роздратування, був алетіометр. Вона читала його щодня, іноді з Фардером Корамом, іноді сама. Виявлялося, що вона може без зайвих зусиль дедалі глибше й глибше занурюватися в той спокійний стан, в якому читання символів ставало простим, і верхівки гір, яких торкнулося сонячне світло, оберталися на яскраві видіння.
Вона намагалася пояснити, на що це схоже, Фардеру Кораму.
— Це так, ніби ти говориш із кимсь, але повністю не чуєш, ти відчуваєш себе трохи ніяково, тому що вони розумніші за тебе, але вони не сердяться чи ще щось… І вони стільки знають, Фардере Корам! Ніби їм все відомо! Пані Кольтер була розумною, але це інші знання… Це ніби розуміння, мені здається…
Він ставив різні запитання, а вона шукала відповіді.
— Що зараз робить пані Кольтер? — спитав він, і її руки одразу ж починали рухати стрілки, а він цікавився: — Розкажи мені, що ти робиш.
— Добре, мадонна — це пані Кольтер, і я думала моя мати, коли ставила сюди стрілку; а мураха означає зайнятий — це легко, це значення зрозуміле; пісковий годинник означає час, тому посередині значення зараз, а потім я зосереджуюся на цьому.
— Звідки ти знаєш ці значення?
— Я нібито бачу їх. Чи, скоріше, я відчуваю їх, це неначе спускатися сходами уночі — ти просто ставиш ногу і потрапляєш на наступну сходинку. Отже, я відпускаю свій розум — і з'являється ще одне значення, я відчуваю його. Потім я складаю їх разом. Це схоже на відчуття, коли ти фокусуєш погляд.
— Тоді зроби це і скажи, що він говорить.
Ліра так і зробила. Довга стрілка миттєво почала крутитися, зупинилася, знову продовжила рух, знову зупинилася — вона рухалася певними кроками, роблячи певні паузи. Це викликало почуття радості і сили, яку відчувала Ліра, бачивши себе молодим птахом, який вчиться літати. Фардер Корам спостерігав, зазначаючи місця, де зупинилася стрілка, і дивлячись, як маленька дівчинка, відкинувши волосся з обличчя та кусаючи нижню губу, спочатку стежить за стрілкою, а коли вона зупиняється, дивиться далі за циферблатом. Звичайно, не випадково. Фардер Корам грав у шахи і знав, як гравці стежать за грою. Досвідчений гравець помічає лише сильні та впливові позиції на дошці та ігнорує слабкі. Очі Ліри рухалися так само, згідно з якимсь магнітним полем, яке вона бачила, а він — ні.
Стрілка зупинилася на блискавці, немовляті, змії, слоні та створінні, якому Ліра не могла дати назви: щось на зразок ящірки з великими очима і хвостом, закрученим навколо гілки, на якій вона сиділа. Стрілка повторювала цю послідовність, поки Ліра спостерігала.
— Що означає ящірка? — запитав Фардер Корам, відвернувши сконцентровану увагу Ліри.
— Це не має значення… Я бачу, що це означає, але, мабуть, неправильно розумію. Блискавка — це злість; дитина… Думаю, що це я… Я почала розуміти значення ящірки, але ви заговорили до мене, Фардер Корам, і я втратила його. Розумієте, воно розвіялося, як на вітрі.
— Я розумію. Вибач, Ліро. Ти стомилася? Хочеш припинити?
— Ні, не хочу, — відповіла вона, але її щоки були червоні, а очі горіли. В неї були всі ознаки перезбудження, і це посилювалося її тривалим ув'язненням в задушливій каюті.
Він виглянув з вікна. Вже було темно, і вони майже наблизилися до моря. Широке коричневе пінне гирло розлилося під похмурими небесами, на відстані, біля перегінного заводу були помітні танкери, іржаві й заплетені павутинням трубопроводів, з труб ліниво здіймався густий дим і змішувався з хмарами.
— Де ми? — запитала Ліра. — Можу я піднятися нагору хоч на хвилину, Фардере Корам?
— Це води Колбі, — відповів він. — Гирло річки Коул. Коли ми дістанемося до міста, то пришвартуємося біля Димного ринку і пішки підемо в док. Ми там будемо за одну-дві години…
Але ставало темно, самотність широкого гирла порушував лише їхній човен та далека вугільна баржа, яка працювала біля перегінного заводу. Ліра ж була така почервоніла та втомлена, і вона так довго не була на повітрі, що Фардер Корам продовжив:
— Добре, я думаю, нічого страшного не станеться за декілька хвилин на відкритому повітрі. Я не став би називати його свіжим — воно зовсім не свіже, крім того часу, коли віє з моря, але ти можеш піднятися і подивитися навколо, поки ми не підпливемо ближче.
Ліра підскочила, а Пантелеймон миттєво обернувся на чайку, бажаючи розпрямити крила на повітрі. Назовні було холодно, і хоч Ліра була добре закутана, невдовзі вона почала тремтіти. Пантелеймон, навпаки, кинувся в небо з радісним криком, і крутився там, і мчав стрімголов попереду човна, а потім за кормою. Ліра тріумфувала, відчуваючи його політ, і подумки закликала його спровокувати деймона-баклана старого керманича на змагання. Але той ігнорував їх і сонно сидів на кермі поряд з хазяїном. На цій коричневій холодній широті не було нічого, крім пихтіння двигуна та приглушеного сплеску води за бортом, який порушував тишу. Важкі хмари висіли низько, але дощу не обіцяли, повітря під ними було потемнілим від диму. Лише стрімка грація Пантелеймона кричала про життя та радість.
Коли він ширяв після повітряного стрибка, широко розкинувши крила, білий на тлі сірих хмар, щось чорне стрімко вдарило в нього. Він почав падати, тріпочучи від шоку та болю, Ліра закричала, відчуваючи його біль. Ще одна маленька чорна річ приєдналася до першої; вони рухалися не як птахи, а як жуки, важко й спрямовано, видаючи дзижчання.
Коли Пантелеймон падав, намагаючись потрапити на човен, в розкинуті руки Ліри, чорні створіння знову націлилися на нього, стугонливі та смертоносні. Ліра майже збожеволіла від жаху Пантелеймона та свого власного, але раптом щось просвистіло повз неї вгору.
Це був деймон керманича. Він виглядав важким та незграбним, але його політ був могутній і стрімкий. Він бив головою то в один бік, то в інший, було чути шум чорних крил та видно тремтіння білих — і маленьке чорне створіння впало на просмолений дах каюти до ніг Ліри в ту мить, коли Пантелеймон сів на її витягнуту руку.
Не встигла вона його заспокоїти, як він обернувся на дикого кота і кинувся на створіння, відштовхуючи його від краю даху, куди воно тихо поповзло, намагаючись втекти. Пантелеймон міцно притиснув його своєю пазуристою лапою і подивився в темне небо, де було чути ляскіт чорних крил баклана, який кружляв угорі, намагаючись схопити інших.
Потім баклан м'яко сів на місце і каркнув щось керманичу, який сказав:
— Вони полетіли. Не впустіть того, що впав. Ось… — він вилив залишки зі своєї бляшаної кружки і протягнув її Лірі.
Вона миттю накрила нею створіння. Воно дзижчало й ричало, як маленька машина.
— Тримай його, — сказав Фардер Корам з-за її спини, а потім став на коліна й підсунув під кружку папірець.
— Що це, Фардере Корам? — тремтячи запитала Ліра.
— Давай спустимося й подивимось.