Дозвольте вже сьогодні вас помучити. Ви самі повинні пересвідчитись на досвіді в усьому. Інакше ви вередуватимете і вимагатимете від мене неможливого. Поставте чайник на плиту. Ось вона.
Жак збігав по воду в кормову каюту, в кухні її неможливо було б налити в чайник, бо всередині ракети відцентрова сила майже не діяла.
Чайник обережно, щоб він не "злетів", поставили на плиту.
Минуло п'ять, десять, п'ятнадцять довгих хвилин — жодної ознаки кипіння.
— У чому ж справа? Ми хочемо чаю, а не фізичних дослідів, — промовив уже роздратовано Стормер.
— А справа в тому, — спокійно відповідав Цандер, — що вода не може закипіти доти, доки всі її частки не переміщаються. Як відбувається кипіння на Землі? Ті шари води, що перебувають унизу і стикаються з гарячим дном чайника, розширюються, стають легші і витісняються вгору. А верхні, холодні і тому важчі шари води опускаються на дно, щоб, нагрівшись, у свою чергу піднятись. Так воно триває доти, доки вся вода не нагріється до 100 градусів. Тоді чайник закипає. Але тут нема земного тяжіння, яке примушувало б холодніші, верхні, важкі шари води опускатися вниз. Перемішування нема, і вода нагрівається вкрай повільно — теплопровідністю.
— А смажити на сковорідці тут можна? — спитав Стормер, який любив біфштекс. Він узяв з собою банки з консервами.
— Спробуємо, — відповів Цандер. Він звелів Жакові покласти на сковорідку шматок масла, поверх нього — консервного м'яса і поставити все це на електричну плиту. Як тільки масло внизу підтануло і почало перетворюватись у пару, пружиниста пара масла підкинула шматок м'яса до стелі...
Жовте обличчя китайця посіріло.
— Я більше не можу бути кухарем.
— Не журіться, Жак, — заспокоїв його Цандер. — Справи не такі вже погані. Вам тільки доведеться звикнути до нових способів готування їжі.
І Цандер почав пояснювати, як готувати "по-небесному". Він показав спеціальні каструлі, в яких були лопаті, що оберталися. ЦІ лопаті рухались електрикою. Вони весь час перемішували воду в каструлі, і вода швидко закипала. Показав особливі сковороди з покришками. В них можна було готувати печені страви, не побоюючись того, що біфштекс і яєчня опиняться під стелею.
Стормер не помилився: Цандер помучив голодом своїх пасажирів для того, щоб, зрештою, поставити їм свої вимоги. Тепер навряд чи хто заперечуватиме.
— Все це, як бачите, не так страшно. Але якщо ви хочете мати сніданок і обід своєчасно, то повинні погодитися на деякі особливі умови. Ви самі бачили і пересвідчилися в тому, що готувати їжу в невагомості нелегко, навіть маючи спеціально пристосоване обладнання. Якщо кухня залишиться тут, поруч з кают-компанією, тобто в середовищі постійної відсутності ваги, то Жакові доведеться гаяти надто багато часу на те, щоб ловити літаючі в повітрі каструлі і тарілки. Правда, він не битиме посуд. Але це не міняє справи. А мити посуд тут зовсім незручно. Тому я пропоную перенести кухню в каюту, суміжну з каютою Ганса. Оце все, що я можу зробити, щоб не турбувати і не переселяти леді Хінтон. Ви згодні, панове?
Нічого більш не лишалось, як погодитись.
За першою пропозицією було висунуто другу — серйознішу. Цандер заявив, що обслуговування пасажирів має бути реорганізоване. Робити з маленької каюти загальну кухню недоцільно — люди тільки заважатимуть одне одному. Це по-перше. По-друге, на ракеті треба провести розподіл праці. Цандер не може погодитися з тим, щоб він сам, Ганс і Вінклер гаяли час на приготування їжі. В них надто багато іншої, важливішої роботи. Тому Цандер запропонував зробити Жака коком, який обслуговуватиме всіх пасажирів і команду "Ковчега". Мері прибиратиме всі каюти і приміщення ракети. Пратиме, прасуватиме Жак на пральних машинах, і в цьому йому допоможе Мері. Доступ на кухню дозволили тільки Жакові, Мері і місіс Текер, що має немовля.
Маршаль був обурений таким порядком. "Цей інженерик вважав за потрібне спочатку поговорити з якимось кухарем-китайцем, а не з його хазяїном".
— А-а-а, х... х... я... заперечую. Слуга — мій. Я вніс за нього пайові і к-купив місце. В мене режим, дієта... Він готує мені спеціальні страви. Я не згоден...
— Дуже шкодую, але доведеться, очевидно, не рахуватися з вашим бажанням.
Це був уже одвертий виклик. Маршаль посинів від неймовірного зусилля побороти перешкоди своєї мови і відчитати Цандера як слід. Він же повинен був, незважаючи на свою "міжпланетність", захищати не мало не багато — свій традиційний принцип приватної власності, бо на Жака барон дивився, як на річ, що належить йому. Сьогодні в нього відберуть Жака, завтра — його особистий багаж, післязавтра, може, ще примусять працювати...
Невже Стормер цього не розуміє?
Коли в каюті було прибрано, леді Хінтон зручно вмостилась у кріслі. З одного боку біля неї сів єпископ, з другого — Еллен. Обстановка дуже схожа на земну, хоч насправді була зовсім іншою.
— Чи не здається вам, мій добрий друже, — промовила леді, звертаючись до єпископа, — що вони таки засадили нас в літаючу тюрму?..
IV. В ПОЛОНІ У МАШИНИ
Після сніданку частина пасажирів зібралася в кают-компанії. Туди прийшов і Цандер. Усі глянули на нього з острахом. У капітана було багато справ, щоб приходити сюди просто побалакати. Очевидно, в нього якісь нові ідеї.
— Десята година ранку. Як пізно сьогодні я поснідав! — сказав Стормер, подивившись на свій золотий годинник.
— За годинником Стормер-Сіті, — зауважив Цандер.
— Що ви хочете цим сказати? — спитав Стормер.
— Те, що ваш годинник тепер не відповідатиме земному. Та й на Землі не скрізь однаковий час. В Америці, в Стормер-Сіті, зараз близько десятої години ранку. На протилежній точці земної кулі — десята вечора. В третьому місці — інший час. Земля обертається, ми летимо, яку ж точку Землі ви збираєтесь взяти для визначення часу тут, на ракеті? Все це умовно, відносно. >
— Як же ми визначатимемо дні, години?
— Наш організм звик до зміни дня і ночі, звик відпочивати і не спати. Тому поки що лічитимемо по-земному: дванадцять годин для дня І стільки ж для ночі.
— Доведеться вести наше літочислення з моменту відльоту? — спитав Стормер.
— Цілком правильно. Нам доведеться вести умовний час і літочислення.
Несподівано пролунали вибух і крик кухаря. Цандер кинувся на кухню. Коли він повернувся, Стормер спитав:
— Що сталося?
— У Жака вибухнув герметичний бак, в якому кип'ятили воду. Добре, що в цю мить він вийшов з кухні, інакше його обварило б парою. Доведеться ще раз проінструктувати нашого кока.
— А містер Пінч уже думав, що ми зіткнулися з метеором.
— Імовірність, рівна нулю, — відповів Цандер. — У найгустіших потоках метеорів, наприклад у Леонідах, крупинки розсіяні так, що відстань між ними дорівнює в середньому ста кілометрам. Можна підрахувати, що в середньому ракета повинна мандрувати п'ятсот років, поки зустріне хоч один метеор. Пробачте, але я більше не маю часу розмовляти з вами про це і хотів би поговорити зараз про важливіше.
Всі насторожилися.
— Подорож в ракетному кораблі для пасажира, зрештою, нудна справа, — почав Цандер здалеку. — Все те саме небо і ті самі зорі. Треба чимось заповнити ваш час, інакше він для вас повзтиме надто повільно...
— На це ми не скаржимось. Після гарячки земних справ відпочити навіть конче потрібно, — поспішив відповісти Стормер, подумавши: "Он він куди хилить! Йдеться до трудової повинності. Не для того я витратив мільйони і полетів на цьому кораблі, щоб стати батраком Цандера".
Догадався і Маршаль.
— У-у м-мене виразка шлунка... Я інвалід.
— А в мене задишка, подагра, склероз серця, — поквапився застрахувати себе ще раз Стормер.
— Думаю, для кожного з вас знайдеться таке діло, яке нізащо не відіб'ється "а вашому здоров'ї, — відповів Цандер. — Адже на Землі з вашими хворобами ви досить інтенсивно працювали. Робота, яку я запропоную вам, буде набагато легша. Вона не потребуватиме ні нервового, ні надто великого розумового напруження. Робота легка навіть для інвалідів.
— Відмовляюсь! Принципово!
— Може, бароне, ви принципово відмовитеся і їсти? — спитав Цандер.
— Що за безглузде запитання? Пр-р-р-продуктами ми нібито забезпечені?
— На який час? І скільки часу триватиме наша подорож? Цього ніхто не може сказати.
— А-але ви ж самі казали, що можете примусити події на Землі відбуватися з більшою швидкістю. Може, протягом двох ракетних місяців від наших ворогів лишиться попіл, і ми повернемося на Землю?
— Я ще не закінчив регулювання двигуна з внутрішньоатомною енергією. Треба подумати про майбутнє, про влаштування кругообігу речовин, який забезпечив би нам харчування на невизначено довгий строк. Недарма ж ми взяли з собою в розібраному вигляді оранжерею. Крім того, треба встановити сонячний двигун, телескоп. Роботи багато, і нам з Гансом Фінгером і Вінклером не впоратися самим.
— Бракує тільки, щоб я поліз на дах садити город! — запально вигукнув Стормер.
— Це зроблять інші, молодші й дужчі, — відповів Цандер. — Але ви чудово можете доглядати оранжерею, стежити за роботою деяких апаратів, робити записи, навіть деякі підрахунки. Одне слово — я дам вам певне завдання, розклад робіт і вашого робочого дня та інше.
— Тривалість робочого дня, відпустки, розмір заробітної плати, може й штрафи за прогули? — спитав Стормер.
Цандер знизав плечима і відповів:
— Я маю справу з дорослими людьми. Отже, подумайте, панове, і сьогодні дайте мені відповідь. Я не хочу примушувати вас, але й не відмовляюся од своєї пропозиції.
Він вийшов.
Усі сиділи здивовані, поглядаючи одне на одного.
— Ми йому покажемо, як командувати нами! — козирився Пінч.
— Так, становище треба змінити, — пробурчав Стормер. — Чому власне, Цандер узяв на себе роль якогось диктатора? Ну, він капітан, припустімо. Але хіба ми не подорожували в добрі старі часи на океанських пароплавах, хіба ми не знаємо прав капітана? Нам слід подумати про форму правління, так би мовити. Необхідна верховна влада, яка .розв'язувала б усякі питання і конфлікти. Чому б мені, наприклад, не бути президентом?..
— X... або мені?
— Або обрати леді Хінтон королевою, а нас — її міністрами! — з усмішкою запропонував Блоттон.
— Не те. Не так! Не в тому річ! — несподівано, як завжди, почав Шнірер. — Ви зараз шукаєте виходу, не знаходите і не знайдете його.