На крик росіянина човен підплив спочатку до нього, а потім, після наради, попрямував до "Кінкеда", але не встиг пройти й половини відстані між берегом та кораблем, як із борту озвалася гвинтівка й один з матросів на носі човна плюхнувся у воду.
Після цього попливли повільніше, та коли гвинтівка Джейн поцілила ще одного з їхнього товариства, каное повернуло до берега, де й стало — до смерку.
* * *
А зграя хижаків перебувала на другому боці ріки, під проводом чорного воїна Мугамбі, вождя племені вагамбі. Лише він знав, хто вороги, а хто друзі їхнього зниклого пана.
Якби зграя знайшла каное чи "Кінкед" та якби запопала здобич, то, хоч би хто там був, мала б із ним дуже коротку розмову, але тут плин чорної води унеможливлював їм дальший рух, океан відмежовував хижаків від здобичі. Мугамбі трохи знав про обставини, які привели Тарзана на Острів Джунглів і до пошуків білих людей вгору по Угамбі. Він знав, що його дикий пан розшукує свою дружину й дитину, викрадених лихим білим чоловіком, за яким вони гналися так далеко в глиб джунглів, а нині — назад до моря.
Вождь також думав, що цей самий чоловік і вбив білого велетня, якого він, Мугамбі, шанував і любив, як нікого в світі, як жодного з великих вождів свого народу. І тому в диких грудях Мугамбі визріло тверде рішення наздогнати злочинця й помститися за смерть мавполюда.
Але коли він побачив каное, яке пливло униз по ріці разом із Роковим, коли побачив, як воно підпливає до "Кінкеда", то зрозумів, що човен — це єдиний засіб для всієї його команди добутися до ворогів.
Тож сталося так, що ще перед тим, як Джейн Клейтон зробила перший постріл по каное Рокова, Тарзанові звірі зникли в джунглях.
* * *
Після того як росіянин та його товариство, де був Павлович та ще кілька осіб, залишених на "Кінкеді" поповнити запаси вугілля, відступили під рушничним вогнем, Джейн зрозуміла, що перепочинок буде тимчасовий, і вирішила використати його, щоб підготувати останню й рішучу спробу звільнитися від лиховісних намірів Рокова.
Тож вона почала переговори з двома матросами, яких була зачинила в кубрику, і під загрозою смерті обидва згодилися допомагати їй. Коли стало темно, Джейн звільнила обох. .
З револьвером напоготові молода жінка по одному вивела їх нагору й ретельно обшукала, змушуючи тримати руки над головою, чи не приховали де зброї. Коли переконалася, що матроси беззбройні, то наказала їм підняти якір "Кінкеда": для неї було б ліпше, щоб корабель подрейфував у широке море, бо довіритися стихіям таки краще, аніж потрапити до рук безжального Ніколая Рокова.
Також можна було сподіватися, що "Кінкед" зустріне якогось іншого корабля, а оскільки Джейн має достатньо їжі та води (матроси запевнили її в цьому) і пора штормів закінчилася, вона мала всі підстави вірити в успіх свого плану.
Насувалася ніч, важкі хмари зійшлися над морем і джунглями — лише на заході, де обрій охоплював океанські води, ще видніла світла смуга. Для здійснення її плану це була чудова ніч. Вороги Джейн не могли бачити, що діялося на пароплаві, й не могли простежити її шлях в океан. Перед світанком відцлив віднесе "Кінкед" у Бенгуельську течію, яка плине вздовж узбережжя Африки на північ, а що дув південний вітер, то Джейн сподівалася вийти за межі гирла Угамбі ще до того, як Роков помітить, що пароплав зник.
Стоячи біля матросів, які працювали, молода жінка полегшено зітхнула, коли остання ланка ланцюга була піднята; тепер корабель почне свій рух із вод дикої Угамбі!
Тримаючи й далі двох своїх бранців під прицілом гвинтівки, Джейн наказала їм вертатися до каюти, щоб знову їх зачинити.
Але матроси знову почали запевняти леді Грейсток у своїй вірності і врешті переконали її. Джейн дозволила їм залишитися.
Кілька хвилин "Кінкед" швидко плив за течією, але потім зупинився посеред протоки, засівши на мілині, яка утворилася за кількасот метрів од моря.
Якусь хвилину корабель стояв там, але потім течія розвернула його носом до берега, і він подрейфував знову. В той самий час, коли Джейн Клейтон вітала себе з тим, що корабель знову звільнився, звідти, де досі стояв "Кінкед", долинуло тріскотіння пострілів і жіночий крик — голосний, пронизливий, переляканий.
Обидва матроси зачули постріли й зрозуміли їх, як появу свого командира, а що вони не мали бажання перебувати на палубі дрейфуючого корабля, то пошепки змовилися схопити молоду жінку й закликати Рокова із спільниками на поміч.
Доля начебто їм сприяла, бо перегук рушниць відвернув увагу Джейн Клейтон від її неохочих помічників, і вона, позираючи на них скоса, побігла на ніс "Кінкеда", намагаючись крізь пітьму роздивитися, що там коїться в гирлі ріки.
Коли матроси помітили, що Джейн більш їх не вартує, вони нечутно підкралися до неї ззаду.
Леді Грейсток почула рипіння черевиків одного з них, зрозуміла небезпеку, але це розуміння прийшло надто пізно.
Не встигла вона озирнутись, як двоє чоловіків схопили її і звалили на палубу. Коли Джейн падала під ними, то помітила на тлі світлішої смуги океану обриси ще одного чоловіка, що перелазив через борт "Кінкеда".
Після всіх її планів та героїчних спроб звільнитися вона зазнала поразки. Сили були нерівні.
17. НА ПАЛУБІ "КІНКЕДА"
Коли Мугамбі повернувся в джунглі разом зі своїм товариством, він уже мав чіткий план дій. Необхідно було знайти човен, який би перевіз Тарзанових звірів на борт "Кінкеда". Йому недовго довелося шукати бажане.
Надвечір вождь знайшов каное, яке хтось залишив на березі невеличкої притоки Угамбі, — в такому місці, де він і сподівався щось подібне знайти.
Не гаючи часу, він закликав своїх диких друзів до човна й вивів його на глибоке. Вони так швидко захопили каное, що Мугамбі й не помітив, що човен уже був зайнятий. В нічній темряві, що вже запанувала, він не звернув уваги на скулену сплячу постать на дні каное.
Але щойно вони відпливли від берега, як одна з мавп, що сиділа просто перед ним у довбанці, хижо загарчала, звертаючи увагу проводиря на скулену і вкутану фігуру, яка дрижала між ним та великим антропрїдом. На подив Мугамбі, це виявилася тубільна жінка. Він насилу стримав мавпу, щоб та не вчепилася жінці в горлянку, і заспокоїв аборигенку.
З її пояснень випливало, — що вона втекла, аби не піти заміж за осоружного старого, і сховалася на ніч у каное, яке знайшла на березі річки.
Вождеві її присутність була ні до чого, але так уже трапилось, і, щоб не втрачати часу на повернення й висадку на берег, чорношкірий воїн вирішив залишити її у човні.
Його страшні спільники ударами весел гнали човна крізь морок униз по Угамбі до "Кінкеда" так швидко, як лише могли. Мугамбі з великими труднощами розрізняв контури пароплава, але все-таки на тлі океану бачив його краще, ніж ті, що шукали його очима з обох берегів ріки.
Коли ж корабель поближчав, то Мугамбі, на превеликий свій подив, завважив, що" "Кінкед" рухається за течією. Щойно він почав умовляти своє товариство докласти зусиль, аби наздогнати корабель, як за кілька метрів від носа їхнього каное зненацька вигулькнув якийсь інший човен.
Цієї миті й пасажири чужого човна помітили залогу Мугамбі, але спочатку не розпізнали, що то за істоти. Матрос на носі чужого човна гукнув до них, коли два човни мали от-от зіштовхнутись.
У відповідь почулося гарчання пантери, й чолов'яга побачив палючі очі Шіти, що стала передніми лапами на борт, ладнаючись стрибнути на залогу чужого човна.
Тут Роков збагнув, яка небезпека чигає на нього та його супутників. Він наказав хутчій стріляти в пасажирів чужого човна, і це був той залп і крик переляканої тубільної жінки в каное Мугамбі, які почули Тарзан і Джейн.
Перш ніж забарні й невправні веслярі в каное Мугамбі зуміли використати свою перевагу і взяти ворога на абордаж, той човен швидко розвернувся за течією, і матроси завеслували чимдуж до "Кінкеда", що вже виднів попереду.
А пароплав після того, як зачепив мілину, втрапив у повільну течію, що закручувалася назад, до південного берега Угамбі, переходила в коло і яких сто метрів знову йшла донизу. Тож "Кінкед" вертав Джейн Клейтон в руки її ворогів...
Коли Тарзан кинувся в ріку, він не бачив пароплава, тож плив потемки, не знаючи, що корабель дрейфує зовсім поруч. Він плив на звуки, які долинали від двох каное.
Пливучи, велетень пригадав недавню свою пригоду у водах Угамбі й мимоволі здригнувся.
Двічі щось таки тернулось об його ноги, пропливаючи в ковзьких глибинах, але Тарзан ураз забув думати про крокодилів, коли погляд його втупився у величезну, темну озію, що несподівано забовваніла просто перед ним.
Воно було так близько, що кілька сильних вимахів руками наблизили Тарзана впритул до темної маси; він торкнувся рукою і вражено переконався, що то борт корабля.
Коли спритний мавполюд спинався нагору по якірному ланцюгу, його чутливий слух уловив звуки боротьби на протилежному боці палуби. Нечутно він поспішив туди по захаращеній палубі.
Зійшов місяць, і хоча небо й далі було вкрите хмарами, темрява не була вже така суцільна й дозволяла розгледіти, що ж там коїться під запоною ночі. Його зіркі очі розрізнили постаті двох чоловіків, які борюкалися з жінкою.
Тарзан не знав, що це була, саме та жінка, яка товари-шила Андерссенові у його мандрівці джунглями, але він принаймні переконався, що доля привела його таки на палубу "Кінкеда".
На з'ясування не лишалось часу. Тій жінці загрожувала небезпека від двох волоцюг — цілком вагома підстава, щоб мавполюд без тіні вагання втрутився в сутичку.
Перше, що матроси збагнули враз, було те, що на кораблі з'явилася незнана досі сила, яка могутніми руками схопила їх за плечі. Обох відкинуло від жертви з такою силою, наче вони потрапили під оберти маховика.
— Що тут діється? — прогриміло в їхніх вухах.
Та відповісти їм не дали, бо на цей голос молода жінка схопилася на ноги і, зойкнувши від радощів, кинулася назустріч своєму визволителю.
— Тарзан! — вигукнула вона.
Мавполюд так швиргонув обох матросів, що ті покотилися, перелякані й ошелешені, врізнобіч, і з вигуком невимовної радості обійняв молоду жінку.
Втім, мить їхнього вітання була дуже коротка.
Тільки-но вони впізнали одне одного, як хмари розійшлися і стало видно постаті понад десятка людей, що лізли через борт "Кінкеда" на палубу.
Перед вів росіянин.