Чого ж бракує вашій дружині?
Граф (милуючи її). Того, що находжу в тобі, красо моя...
Графиня. Але скажіть...
Граф. Не знаю: може менше одноманітності, більше перцю у поведінці, чогось такого, що чарує, часом — непоступливості, хіба я знаю? Наші дружини думають, що все вже зробили, раз кохають нас. Сказавши це, вони нас кохають, кохають, якщо кохають, і такі поблажливі, такі послужливі, і завжди і без перестану, що одного прекрасного вечора з великим здивуванням знаходиш ситість, там, де шукав щастя.
Графиня (вбік). Ах, яка наука.
Граф. Справді, Сюзон, я дуже часто думав, що коли ми ганяємося деінде за тією втіхою, що тікає від нас вдома, то це через те, що вони не вчаться доволі підтримувати нашого потягу щоразу кохатися по-новому, відживляти, скажу так, чари володіння ними, різнобарвністю.
Графиня (вколота). То вони повинні все?..
Граф (сміючись). А чоловік — нічого? Чи нам змінювати закон природи? Нашим завданням було їх собі здобути, а їх...
Графиня. їх?
Граф. Утримувати нас поряд. Про це якраз дуже часто забувають.
Графиня. Я вже не забуду. Граф. І я. Фігаро (вбік). І я. Сюзанна (вбік). І я!
Граф (беручи за руку свою дружину). Тут іде луна; говорімо тихше. Ти не маєш жодної потреби про те думати, бо тебе любов створила такою жвавою й такою гарною! Трошечки тобі вередування — і ти будеш найпринадніша коханка. (Цілує її в чоло.) Сюзанно, кастилець над усе має своє слово. От усе золото, обіцяне за викуп того права, що я вже не маю, на ті солодкі хвилини, що ти мені даруєш. Але що ласка, яку ти вкладаєш, вища над усяку ціну, я додамчце цей діамант, а ти його носитимеш заради любові до мене.
Графиня (реверанс). Сюзанна все приймає. Фігаро (вбік). Немає більшого ошуканства. Сюзанна (вбік). От нам приходить подарунок з подарунків.
Граф (убік). Вона користолюбна, тим краще! Графиня (глянувши в глиб сцени). Я бачу смолоскипи. Граф. Це приготування до твого весілля. Увійдімо на хвилину в один з цих павільйонів, нехай вони перейдуть. Графиня. Без світла?
Граф (легко її тягне). А на що воно? Хіба ми маємо читати?
Фігаро (вбік). Вона йде, далебі! Я підозрював це (наближається). .
Граф (грубим голосом, повертаючись). Хто там ходить?
Фігаро (з серцем). Ходить? Навмисне прийшов.
Граф (тихо до графині). Це Фігаро!.. (Утікає.)
Графиня. Я за вами. (Входить у павільйон з правого боку, тоді як граф зникає в парку, в глибині.)
СЦЕНА VIII Фігаро, Сюзанна (в темряві).
Фігаро (намагається побачити, куди йдуть граф із графинею, яку він приймає за Сюзанну). Я більш нічого не чую. Вони ввійшли. Отже, я вгадав. (Схвильовано.) Ви, невмілі чоловіки, що тримаєте платних шпигів і місяцями цілими блукаєте навколо підозр, не можучи поставити їх на ґрунт, чому ви не робите отак, як я? Від першого дня я стежу за своєю дружиною і підслуховую; в один мах руки я в курсі справи! Прекрасно, немає більш непевності. Тепер знаю, що думати. (Ходить швидко.) На щастя, це мене не клопоче і її зрада аж нічогісінько вже мені не робить. Отже, я їх нарешті викрив!
Сюзанна (наблизившись тихо в темряві. Убік). Ти заплатиш за свої гарні підозри. (Тоном голосу графині.) Хто там ходить?
Фігаро (нестямно). Хто ходить? Той, хто хотів би від щирого серця, щоб чума його задавила, як народився... Сюзанна (голосом графині). Е, та це ж Фігаро! Фігаро (дивиться й каже жваво). Пані графине! Сюзанна. Говоріть тихше.
Фігаро (хутко). Ах, пані, до речі вас Бог привів. Де, ви думаєте, його вельможність?
Сюзанна. Що мені до невдячного? Скажи..
Фігаро (хутчій). А Сюзанна, моя наречена, де, гадаєте, може вона бути?
Сюзанна. Але говоріть тихо!
Фігаро. Ця Сюзон, що її вважали такою чесною, що виявляла себе такою стриманою! Вони он там зачинилися. Я покличу людей.
Сюзанна (закриваючи йому рот рукою, забуває підробляти голос). Не кличте!
Фігаро (вбік). А, це Сюзон! God-dam!
Сюзанна (голосом графині). Ви здаєтесь неспокійним.
Фігаро (вбік). Злодійка, хоче мене піймати!
Сюзанна. Треба нам помститись, Фігаро.
Ф і г а р о. Чи ви відчуваєте гарячу охоту?
Сюзанна. Я не була б дружиною! Але мужчини мають до того сотні засобів.
Фігаро (таємно). Пані, тут нема нікого зайвого. Спосіб дружини... вартий усіх наших!
Сюзанна (вбік). Як би я йому надавала ляпасів!
Фігаро (вбік). Це було б весело, до весілля.
Сюзанна. Але що з такої помсти, яка не містить трошки кохання?
Фігаро. Всюди, де ви його не побачите, вірте, що воно є під маскою поваги.
Сюзанна (вражена). Не знаю, чи ви щиро так думаєте, але ви кажете це нещиро.
Фігаро (з комічним запалом, на колінах). Ах, пані, Я вас обожнюю. Подивіться на час, місце, умови, і нехай злість додасть вам до приємності, якої бракує моєму проханню.
Сюзанна (вбік). Рука в мене горить. Фігаро (вбік). Серце моє б'ється. Сюзанна. Але, добродію, чи подумали ви?.. Фігаро. Так, пані, так, я подумав. Сюзанна. ...Що для гніву і кохання... Фігаро. ...Все, що відкладається, втрачено. Вашу руку, пані!
Сюзанна (своїм звичайним голосом, даючи йому ляпаса.) Ось вона.
Фігаро. Ах, чорт! Який ляпас!
Сюзанна (даючи другий). Який ляпас? А цей?
Ф і г а р о. Та що це? До чорта! Чи це тут день ляпасів?
Сюзанна (б'є його при кожній фразі). А, що це? Сюзанна. І от за твої підозри, от за твою помсту і твою зраду, за твої заходи, твої образи й проекти. "Чи це кохання?" Скажи, як сьогодні зранку.
Фігаро (сміється, підіймаючись). Santa Barbara! Так, це кохання! О, щастя! О, насолода! О, сто разів щасливий Фігаро! Бий, моя кохана, не втомлюючись. Але коли ти мені спишеш усе тіло синцями, поглянь прихильно, Сюзон, на найщасливішого чоловіка, якого тільки била коли дружина.
Сюзанна. "Найщасливішого!" Ледащо! А не зводив ти графиню такими теревенями, що, я забуваючи про себе саму, справді задля неї готова була піддатися.
Фігаро. Чи міг я помилитися, чувши твій чудовий голос?
Сюзанна (сміючись). Ти мене впізнав? Ах, як я пом-щуся!
Фігаро. Добре побити і ще й сердитися на нього ж — це надто по-жіночому! Але скажи, з якої щасливої обставини я бачу тебе тут, коли я думав, що ти з ним; і як цей одяг, що мене одурив, показує нарешті, що ти невинна...
Сюзанна. Це ти невинний, що прийшов у ту пастку, яка вготована іншому! Хіба це наша біда, що, хотівши застукати лисицю, ми впіймали їх аж дві?
Фігаро. Хто ж піймав другу?
Сюзанна. Його дружина.
Фігаро. Його дружина?
Сюзанна. Його дружина.
Фігаро (несамовито). Ах, Фігаро! Іди, повісься! Ти не вгадав цього! Його дружина? О, дванадцять і п'ятнадцять тисяч разів спритне жіноцтво! То, значить, поцілунки в цьому лужку?..
Сюзанна. Були дані пані.
Ф і г а р о. А пажів поцілунок?
Сюзанна (сміючись). Панові.
Ф і г а р о. А тоді за кріслом?
Сюзанна. Нікому.
Фігаро. Чи ви певні?
Сюзанна (сміється). Буде дощ ляпасів, Фігаро. Фігаро (цілує їй руку). Твої — то цяцьки, а графів був важкий.
Сюзанна. Ну, гордуне, впокорюйся!
Фігаро (робить те все, що каже). Справедливо. На коліна, низенько схилися, простелися долічерева.
Сюзанна (сміючись). А, той бідний граф! Якої праці він собі завдав...
Фігаро (підіймається з колін). Щоб спокусити власну дружину!
Граф входить з глибини сцени і йде просто до павільйону праворуч себе; Фігаро, Сюзанна.
Граф (сам собі). Даремно її шукаю в парку; може, вона увійшла сюди.
Сюзанна (тихо, до Фігаро). Це він.
Граф (відчиняючи павільйон). Сюзон, чи ти тут?
Фігаро (тихо). Він її шукає, а я думав...
Сюзанна (тихо). Він її не впізнав.
Фігаро. Докінчімо його, хочеш? (Цілує їй руку.)
Граф (обертаючись).Чоловік біля ніг графині!.. Ах, Я не маю зброї! (Наближається.)
Фігаро (підіймається цілком; підробляючи голос). Пробачте, пані, я не подумав, що це звичайне місце наших побачень було призначене для весілля.
Граф (убік). Це той, що був у кабінеті сьогодні вранці. (Б'є себе по лобі.)
Фігаро (каже далі). Але не треба казати, що така дурна перешкода не затримає нашу любовну втіху.
Граф (убік). Кров, смерть, пекло!
Фігаро (ведучи її до павільйону. Тихо). Він лається. (Голосно.) Поспішаймо, пані, і виправимо прикрість, яку вчинили нам тоді, як я вискочив у вікно.
Граф (убік). Ага! Все тепер викривається.
Сюзанна (біля павільйону праворуч себе). Перед тим як увійти, погляньте, чи ніхто не йде за нами. (Він її цілує в чоло.)
Граф (кричить). Помсти! (Сюзанна втікає в павільйон, куди увійшли Фаншетта, Марселіна і Керубіно.)
СЦЕНА X
Граф, Фігаро.
Граф хапає за руку Фігаро. Фігаро вдає, що страшно злякався.
Фігаро. Це мій пан!
Граф (упізнає його). А, злочинцю, це ти! Гей, хто-не-будь сюди! сюди!
Педрильйо, граф, Фігаро.
Педрильйо (у дорожніх чоботях). Нарешті я знайшов вашу вельможність.
Граф. Гаразд, це Педрильйо. Ти сам-один?
Педрильйо. Прискакав оце з Севільї, що є духу.
Граф. Підійди до мене і гукай якнайдужче.
Педрильйо (кричить щодуху). Пажа немає там ні трішки, як на моїй долоні! Ось пакет!
Граф (відштовхуючи його). Ну ти, бидло!
Педрильйо. Вельможний пан сказали мені кричати,
Граф (Усе ще не відпускаючи Фігаро). Щоб покликати. Гей! Хто-небудь! Якщо мене чуєте! Біжіть сюди всі!
Педрильйо. Фігаро і я, нас тут двоє. Що ж може з вами статися?
СЦЕНА XII
Ті ж, Бридуазон, Бартоло, Базиль, Антоніо, Гріп-Солейль; усе весілля прибігає зі смолоскипами.
Бартоло (до Фігаро). Ти бачиш, що на твій перший поклик...
Граф (показуючи на павільйон ліворуч себе). Педрильйо, займи ці двері. (Педрильйо іде.)
Базиль (тихо до Фігаро). Ти його піймав із Сюзанною?
Граф (показуючи на Фігаро). А ви всі, мої васали, оточіть мені цього чоловіка і відповідатимете за його життя. Базиль. Ха! ха!
Граф (люто). Цитьте! (До Фігаро, крижаним тоном.) Кавалере, відповісте ви на мої запитання?
Фігаро (холодно). Е, хто б мене від цього звільнив, ваша вельможносте? Ви всім тут володієте, опріч себе самого.
Граф (люто). Опріч себе самого! Антоніо. Оце так сказав.
Граф (знов гніваючись). Ні, як що-небудь могло б збільшити мою лютість, то це той спокій, який він удає.
Ф і г а р о. Чи ми солдати, що вбивають і дають себе вбивати за інтереси, які їм невідомі? Щодо мене, то я хочу знати, чого я гніваюся.
Граф (несамовито). О, лютий я! (Здержуючись.) Невинний чоловіче, що нібито й не знає нічого, чи зробите ви нам, принаймні, ласку сказати, що це за дама, яку ви тепер привели у цей павільйон?
Фігаро (лукаво показуючи на інший).