Один з "чистильників" сказав колись Шонові:
– Прибувши на місце, ми перш за все запевняємо, що всі службовці залишаться на своїх місцях. А потім витурюємо їх пачками.
Шон Холл не сумнівався, що така ж доля вготована й "СейнтГрегорі".
Іноді Холл – мрійливий хлопець із квакерської родини – замислювався над своєю роллю в цих справах, і, розуміючи, що компанія веде нечесну гру, почував^ навіть докори сумління. Але він тут-таки нагадував собі про перспективи своєї кар'єри й про те, що Кертіс О'Кіф щедро винагороджує його за службу. Згадка про чималеньку платню і про дедалі більший рахунок у банку якось непомітно розвіювала душевну тривогу…
Думки його урвало О'Кіфове запитання:
– Ви вважаєте, що в адміністративному персоналі немає жодної надійної людини?
– Ні, я б так не сказав сер, – Шон Холл зазирнув у свої записи.
– Можу назвати вам вельми кваліфікованого, на мій погляд, службовця – заступника головного адміністратора Макдермота. Йому тридцять два роки, здобув спеціальну освіту в Корнельському університеті. Щоправда, в нього, на жаль, не зовсім чиста анкета. Наш відділ кадрів, на моє прохання, зібрав відомості про нього. Прошу.
О'Кіф перебіг очима подану йому довідку, в якій зазначалося, чому Пітера Макдермота звільнили з "Уолдорфа" і наводився список готелів, до яких він марно звертався, шукаючи роботи, аж доки його не взяли в "Сейнт-Грегорі".
Готельний король повернув довідку, не сказавши ні слова. Долю Макдермота вирішать "чистильники". Вони, однак, пам'ятатимуть О'Кіфову вимогу: в компанії можуть працювати тільки люди з незаплямованою репутацією. Тим-то хоч як добре знається на своїй справі Макдермот, при новому хазяїні він навряд чи залишиться в "Сейнт-Грегорі".
– Єй кілька інших гарних працівників на менш відповідальних посадах, – зауважив Шон Холл.
Вони розмовляли ще з чверть години. Потім Кертіс О'Кіф сказав:
– Дякую вам, джентльмени. Якщо будуть якісь важливі новини, дзвоніть мені. Якщо ні – я викличу вас сам.
Додо провела їх до дверей.
Коли вона повернулася, Кертіс О'Кіф лежав на дивані із заплющеними очима, простягшись на весь зріст. Ще на початку своєї кар'єри він привчив себе уривати серед дня по кілька хвилин для перепочинку, відновлюючи в такий спосіб енергію, яка підлеглим його іноді здавалася невичерпною.
11
Начальник готельної охорони Огілві по телефону сказав герцогині Кройдонській, що з'явиться в Президентський люкс через годину; але прийшов він через дві, і на той час, коли біля дверей пролунав приглушений дзвоник, нервова напруга герцога й герцогині дійшла межі.
Герцогиня відчинила двері сама. Перед тим вона позбулася покоївки, вигадавши для неї якесь доручення, а від кругловидого секретаря, що страшенно боявся собак, бездушно зажадала, щоб він вивів на прогулянку її тер'єрів. Незабаром, однак, і покоївка, і секретар мали повернутися, і в герцогині серце терпло ще й через це.
Огілві ввійшов з коридора, оповитий хмарою сигарного диму. Завівши його до вітальні, герцогиня зупинилась і втупилася поглядом у недокурок сигари, затиснутий в зубах у товстуна.
– Ми з чоловіком не зносимо запаху сигари. Будь ласка, загасіть її.
Свинячі очиці старшого детектива глузливо зміряли її з ніг до голови, потім ковзнули по великій, гарно вмебльованій кімнаті, на мить затримавшись на постаті герцога, що стояв, зіщулившись, коло вікна.
– А у вас тут непогане гніздечко. – Нарочито повільно Огілві вийняв з рота сигару, струсив попіл і кинув недокурок у декоративний камін, але не поцілив, і недокурок упав на килим.
Герцогиня різко промовила:
– Гадаю, ви прийшли сюди не для того, щоб говорити про умеблювання.
Гладка туша перед нею заколивалася від сміху.
– Атож, мадам. Я прийшов не для того. Хоч, признаюся, мені подобаються гарні речі. – Він притишив свій тонкий пронизливий голос, що так не гармоніював з його зовнішністю. – Такі, наприклад, як ваше авто. Те, що стоїть у готельному гаражі. Марка – "ягуар", правда ж?
– Ахх! – Це був не вигук, а, радше, видих, що вихопився з грудей герцога Кройдонського. Дружина кинула на нього швидкий застережливий погляд.
– А дозвольте поцікавитися, до чого тут наше авто?
Запитання герцогині подіяло на детектива, як сигнал. Враз прибравши діловий вигляд, він спитав:
– Чи є тут ще хто-небудь, крім нас?
На це відповів герцог:
– Ні, немає нікого. Ми всіх відіслали.
– Ет, деякі речі завжди краще перевіряти.
Несподівано швидкою котячою, ходою товстун обійшов покої, відчиняючи двері до всіх кімнат. Очевидно, план Президентського люкса був йому добре відомий. Наостанку він визирнув у коридор, потім старанно зачинив за собою двері, підійшов до герцогині, яка сиділа тепер у кріслі з високою рівною спинкою, і сказав:
– А тепер – до діла. Це ви, в своєму авто, збили і втекли.
Вона подивилася йому просто в очі.
– Про що це ви?
– Тільки не грайтеся зі мною в кота-мишки, леді. Тут не до жартів. – Він вийняв нову сигару й відкусив кінчик. – Ви, звісно ж, читали газети. І радіо слухали – там про це тільки й мовиться.
На блідих щоках герцогині Кройдонської проступили червоні плями.
– Ваші інсинуації абсолютно смішні, гидкі і…
– Я вам уже сказав – облиште ці штучки! – з несподіваною люттю процідив крізь зуби Огілві. Від його удаваної чемності не лишилося й сліду. Вимахуючи незапаленою сигарою перед її носом і не звертаючи ніякої уваги на герцога, він засичав: – Майте на увазі, ваша високо-як-вас-там. Увесь Новий Орлеан аж кипить, вас розшукує поліція і міста, і штату, і взагалі всі, кому не ліньки. І якщо вони знайдуть того, хто це зробив – убив матір і дитину, а потім ушився, – пощади йому не буде, й ніякі титули його не врятують. Я теж шукав і дещо знайшов, і якщо я зараз зроблю те, що мав би зробити, то ви не встигнете й оком змигнути, як на вас накинеться взвод поліції. Але я вирішив спершу прийти до вас, щоб було по совісті, щоб Послухати, що скажете ви. – Він покліпав очицями, але холодні вогники в них не згасли. – Отож, вибирайте – слово за вами.
Герцогиня Кройдонська – гідний нащадок роду, що протягом трьох з половиною століть плекав у собі погорду до цілого світу, – так легко не здавалася. Обличчя її перекривилося від гніву, зелені очі заяскріли, вона схопилася на ноги і, підступивши впритул до череваня, промовила тоном, що спопелив би будь-кого з її власного оточення:
– Ах ви мерзотник! Як ви смієте!
Навіть Огілві на мить знітився. Але тут почувся голос герцога Кройдонського:
– Гаразд, люба, досить. Ти зробила все, що можна. – І, звертаючись до Огілві, герцог промовив: – Ваше звинувачення справедливе. Я винен. Я вів машину, і я вбив ту дівчинку.
– Оце вже інша петрушка, – сказав Огілві й запалив нову сигару. – Тепер і побалакати можна.
Герцогиня Кройдонська втомлено й повільно, всім виглядом своїм показуючи, що капітулює, опустилася в крісло і, стиснувши руки, щоб не видно було, як вони тремтять, запитала:
– Що вам відомо?
– Зараз розповім.
Начальник готельної охорони несквапно затягся й випустив хмару синього диму, глузливо, з викликом дивлячись крізь неї на герцогиню. Та гидливо наморщила носа, але промовчала. Тоді Огілві, звертаючись до герцога, сказав:
– Учора надвечір ви подалися до Ірландського Закутка – в казино Лінді. Поїхали в своєму шикарному "ягуарі", прихопивши з собою приятельку, чи як там у вас заведено називати таких… – Огілві, вищирившись, глянув на герцогиню, і герцог різко кинув:
– Гаразд, далі!
– Будь ласка. – Гладка, самовдоволена пика обернулася до нього. – Далі ви, скільки мені відомо, виграли сотню в рулетку й процвиндрили її в барі. Ви саме розміняли другу сотню – пустилися на всі заставки, – коли туди прибула на таксі ваша половина.
– Звідки ви все це знаєте?
– Можу відповісти, герцогу. Я працюю тут не перший рік – і в готелі, і в місті. І скрізь маю друзів. Я роблю послуги їм, а вони – мені. Тримають мене в курсі. Зокрема доповідають про всі витівки наших клієнтів. Здебільшого ці клієнти не знають, що мені про них відомо, не знають навіть, що є на світі такий Огілві. Вони вважають, що їхні грішки поховані й забуті і, власне, мають рацію – за винятком таких випадків, як оцей.
– Ясно, – холодно мовив герцог.
– Мене одне лиш цікавить. Така вже в мене допитлива вдача, мадам. Як ви здогадалися, де його шукати?
– Що ж, вам і так уже відомо стільки, що це погоди не зробить, – сказала герцогиня. – Мій чоловік має звичку, розмовляючи по телефону, бавитися олівцем – занотовувати різні слова. І часто забуває знищити написане.
Готельний детектив докірливо поцмокав язиком.
– От бачите, в яку халепу можна вскочити через таку собі безневинну звичку, герцогу. Ну що ж, про все, що було потім, я вже й сам догадуюся: дружина звеліла вам їхати додому, й ви сіли за кермо… Звісно, якби ви знали, чим це скінчиться, машину повела б вона.
– Моя дружина не водить автомобіль.
Огілві співчутливо кивнув.
– Отже, це питання з'ясоване. Але ви, очевидно, були дуже п'яні і…
Тут герцогиня перепинила його:
– Виходить, ви не знаєте! У вас немає фактів! І ви не можете довести…
– Леді, я можу довести все, що треба.
– Дай йому висловитися до кінця, люба, – докинув герцог.
– Правильно, – сказав Огілві. – Посидьте тихо й послухайте. Вчора ввечері я бачив, як ви прослизнули до готелю – через гараж, щоб вас не бачили у вестибюлі. Обоє перелякані, бліді, аж зелені. Я теж саме повертався тим ходом і, побачивши вас, звісно, здивувався. А вдача в мене, ви ж уже знаєте, – страх яка допитлива.
– Кажіть далі, – ледь чутно прошепотіла герцогиня.
– Трохи пізніше було передано повідомлення про вбивство на дорозі і втечу водія. І тут мені спало на думку спуститися в гараж і тихесенько оглянути ваше авто, що я й зробив. Воно у вас, до речі, стоїть так, що зразу і не знайдеш: у куточку, та ще й за широкою колоною.
Герцог облизав губи.
– Тепер це вже, мабуть, не має значення.
– Правда ваша, – покивав головою Огілві. – Одне слово, оглянувши його, я вирішив зібрати додаткові дані в поліційному управлінні – там у мене теж є друзі. – Він помовчав, розкурюючи сигару. Герцог і герцогиня чекали, затамувавши подих. Коли кінчик сигари зажеврів, він уважно оглянув його й повів далі: – Я з'ясував, що поліція мас три речових докази: зовнішній обідок передньої фари, який зіскочив, очевидно, коли ви вдарили дитину, уламки скла від цієї фари, а крім того – це вже висновок експертів, що оглядали одяг, – на машині мусить бути відбиток ворсу.
– Ворсу?
– Коли потерти тканину об щось тверде, герцогине, а надто об щось поліроване, як-от автомобільне крило, то лишається слід.