Усіре шанували не лише як головного бога царства мертвих, але [446] також як бога сонця (Ре). Бога Усіре греки ототожнювали не лише з своїм Діонісом; але й із Зевсом, із Аідом — Плутоном і навіть із Еротом. Для ототожнення Усіре з Діонісом мала значення схожість шанування обох богів, як таких, що вмирали та воскресали. В гімнах на їхню честь сполучалися скорбота і радість.
42.3. Місто Мендес при Мендесійському рукаві Нілу. В ньому священного барана вважали втіленням однієї з душ бога Усіре. Єгиптяни розрізнювали три душі в однієї людини: КА, БА, ХУ.
42.4. Свого Геракла греки ототожнювали з єгипетським богом Хершефом міста Гераклеополя, або з Хонсу-богом місяця. Єгиптяни вважали Хершефа деміургом, тобто творцем світу. В гімні на його честь було сказано: "одне око його — сонце, друге око його — місяць".
42.5. Переказ про Зевса, який одягся бараном, щоб не показати Гераклові свого справжнього вигляду, звичайно, не єгипетського походження і є вигадкою когось із інформаторів Геродота.
42.6. Це пов'язано з єгипетським поглядом, згідно з яким, коли в бога народжується син, бог мусить померти (тобто бути вбитим).
43.1. Тут розрізнюються два Геракли: один смертний — син Амфітріоне і Алкмени, які на думку Геродота походили з Єгипту, і безсмертний — син Алкмени і Зевса.
43.2. Для доказу того, що єгиптяни не могли запозичити богів в еллінів, Геродот посилається на морських богів Посейдона та Діоскурів, що їх не було в єгипетському пантеоні. Навпаки, на думку Геродота, елліни могли запозичити своїх богів у єгиптян, що не відповідає історичній дійсності.
43.3. Царювання фараона XXVI династії Амасія (Амасіс, 570-526 до н. є.) відзначено тут через те, що він був останнім єгипетським фараоном перед перським пануванням у Єгипті. 700 000 років, звичайно, фантастична цифра.
43.4. Дванадцятеро богів Геродот приписує єгипетському пантеонові за аналогією з додекадою олімпійських богів. Як було сказано, лише Бусірійська трійця богів — Осіріс (Усіре), Ісіда (Ісе), Гор (Хор) стала загальноєгипетською, а в різних містах Єгипту були свої трійці (родини богів) як, напр., у Фівах (Не) — Амун, Мут, Хонсу, в Мемфісі — Птах, Сехмет, Нефертум.
44.1. Це дуже цікавий розділ, бо з нього можна зробити висновок, що Геродот мав засоби подорожувати, сказати б, із науковою метою, з метою дослідження та спостережень. Залишається незрозумілим, звідки для таких екскурсій він міг діставати потрібні гроші.
44.2. Гераклом у фінікійському Тірі він називає місцевого бога Мелькарта — Владаря (Баала) міста Тіра.
44.3. Тут Геродот запевняє, що сам бачив ці дві колони, одну золоту та іншу із смарагду чи ізумруду. Навряд чи він міг точно визначити матеріал цієї другої колони і взагалі сумнівно, щоб у природі могли існувати такі гігантські моноліти, хіба що колона не була монолітною.
44.4. Тасоським був той Геракл, очевидно, тому, що його побудували якісь прибульці з о-ва Тасос (Фасос), котрий був колись колонізований фінікійцями.
44.5. У місті Сікіон на Пелопоннесі Геракла шанували і як бога, і як Героя, тобто напівбога. Відповідно до культів богів та героїв розрізнювали жертвоприношення: богам — "тюсіай", героям — "енагісмата". Олімпійський Геракл — це бог, як інші боги Олімпу.
45,1— Очевидно, надмірне захоплення Геродота єгипетською культурою призвело до зневажливого ставлення до греків та їхньої культури, що виявляється і в інших місцях Геродотових "Історій".
45.2. Давньогрецький історик Ферекід (V ст. до н. є.) Афінський, або Лероський, автор "Історії" в 10 книгах розповів про жорстокого міфічного царя Бусірія (Бусіріс), а слідом за ним його розповідь підхопили численні інші письменники. Бусіріс у грецькій передачі була назва єгипетського міста — первісного центру культу бога Усіре (Осіріса).
45.3. Для свого часу Геродот правильно зазначає відсутність у Єгипті людських жертвоприношень, але за давніх часів Єгипет не був винятком серед інших країн, де існували такі жертвоприношення.
46,1. Про огдоаду (8) богів ідеться в розд. 145. Не можна сказати, на чому базується це твердження Геродота. Також не можна сказати, чому саме мешканцям міста Мендес Геродот приписує шанування Пана, тобто давньоєгипетського бога плодючості Міна. Центрами [447] культу цього бога були міста Коптос (1 ебтіу) і лємміс (Хент — Мен). У Коитосі Мін був членом тріади: Мін, Ісіда, Хор.
46.2. Статуї Мша, як і грецького Пана, їли схожість між собою, оскільки мали голову і ноги козла. Тут є цікавим зауваженню, геродота, ніби такі в єгиптян були статуї цього бога, але єгиптяни уявляли його в образі людини, як інших своїх богів. Тут, очевидно, проекція грецьких уявлень на єгипетських богів.
46.3. Греки вважали, що такі випадки оули можливі в Мендесі, але вони не відбувалися прилюдно, але потайно. Щось подібне *' • ч > можливим, оскільки давні єгиптяни вважали деяких тварин втіленням богів.
47.1. Справді, давні єгиптяни вважали свиней нечистими тваринами і не утримували їх. Заборона вживання свинини властива іікож іудеям і всім мусульманам.
47.2. Манетон (Манефон, III ст. до н. о.) один із єгипетських верховних жерців, який писав грецькою мовою про єгипетську релігію та історію Єгипту, підтверджує, що свиней приносили в жертву на святах місячних богинь, серед яких була також Ісе (Ісіда). В Геродота щодо свинини в Єгипті суперечливі твердження: в одному місці тут він повідомлює, що свинину споживали на святі Діоніса, а в іншому, що її повертали свинареві.
47.3. Плутарх у своєму творі "Про Осіріса та Ісіду" переказує міф про те, що Тіфон {<гтипет. Сет), переслідуючи свиню, знайиі^ь труну Осіріса і порозкидав його пошматоване тіло по різних краях, але, додає Плутарх, що не всі погоджуються з такою версією міфа.
47.4. Така заміна жертовної тварини її зображенням характерна для деяких давніх релігій.
48.1. Переддень, чи перший день іонійського свята апатурій, коли члени "фратрії" збиралися на спільний обід, називався "дорпіа", а згодом так стали називати всякий переддень будь-якого свята
48.2. Фаллос був символом родючої ;:или природи. Його носили на святах Діоніса і співали так звані "фаллічні пісні", з якими пов'язаний початок комедій у давній Греції.
48.3. Про цей священний переказ розповів Плутарх у згаданому вище творі: "З членів Осіріса Ісіда не знайшла лише дітородний член... замість нього вона зробила його подобу — фаллос, який і тепер носять на святах єгиптяни".
49.1. Мудреці, які були після Мелампода, це, очевидно, давньогрецькі орфіки, як, напр., Ономакріт.
49.2. Мелампод (Мелампус) син Амітсона, згідно з міфограмами, належав до четвертого покоління теля Елліна (Геллена) — міфічного родоначальника грецьких племен дорійців, еолійців, ахейців, іонійців.
49.3. За іншим переказом Мелампод навчився мантики від змій. Геродот для пояснення схожості культів Діоніса в Греції та в Єгипті припускає, що греки запозичили цей культ у єгиптян. У дійсності культ Діоніса в Греції мав фракійське походження.
49.4. Кадм (Кадмос) син фінікійського царя Агенора, шукаючи свою сестру Європу, викрадену Зевсом в образі бика, прибув до Роотії (Бойотія), де за вказівкою А.поллона заснував місто Фіви (Тебай). Згідно з міфом Кадм належав до третього покоління перед Меламподом.
49.5. Згідно з грецьким переказом Беотія стала так називатися за 60 років після падіння Трої, тобто за багато років після заснмчння Кадмом Фів.
50.1. Геродот не наполягає на зовнішній схожості імен єгипетських та еллінських богів, але він підкреслює схожість форм шанування богів, обрядів, ритуалів і функцій кожного божества. Певний того, що єгиптяни — це "найдавніший народ", ьш гадає, що всі надбання культури греки одержали від єгиптян, і зокрема в галузі релігії. Лише Посейдон і Діоскури — Кастор і Полідевк — становлять виняток як морські божества, але їхні культи нібито були запозичені греками в лівійців. Кє походять із Єгипту, на його думку, також Феміда (Теміс), харіти та нереіди, хоча аналогом грецької Феміди, як богині справедливості, охоронниці правди в єгиптян була богиня Ме (Маат).
50.2. Це зауваження Геродота цілком виправдане, бо ь єгипетській релігії не було культу напівбогів — героїв, хоч фараони за життя ;(1):тля см-фті вважалися богами, втіленнями бога Хора. Обожнення фараонів існувало протягом усієї історії давнього Єгипту.
51.1. В Єгипті не було зображень ітіфаллічного Гермеса (відповідником його був єгипетський бог Тховт), але бог Мін (грецький Пан) мав ітіфаллічні (не скульптурні) зображення. Подібного до грецького Пріапа божества не було ь Єгипті.
51.2. Кабіри (Кабейрой) давні догрецькі божества, моч:лчзо пеласгійського походження, містерії яких справлялися на о-ві Самофракії, згодом стали другорядними божествами грецької релігії. [448]
52.1. Пеласги шанували безіменних богів, які були втіленнями різних явищ природи. Такі безіменні божества існували первісно і в інших народів, як, напр., в етрусків і в римлян.
52.2. Здається, Геродот забув, що пеласги, на його думку, розмовляли "варварською мовою" (І, 57). Звичайно, грецька назва богів "теой" не пов'язана з дієсловом "тітенай" — "класти", але її етимологію не встановлено.
52.3. Пророче святилище в епірській Додоні було найдавнішим у Греції. В ньому існував священний дуб і жерці тлумачили оракули Зевса, прислухаючись до шарудіння його листя.
53,1. Геродот має тут на увазі Орфея, Мусея, Ліна і Олімпа. Він приписує поетам установлення генеалогій грецьких богів, не сумніваючись у їхній вірогідності.
54.1. Розповідь про заснування пророчого святилища в Додоні — це спроба раціоналістично розтлумачити міф, про який ідеться в наступному розділі. Можливо, тут ідеться про святилище, засноване в єгипетських Фівах греками, котрі твердили, що воно належить богові Амуну.
54.2. Розповідь про жриць у Додоні — це також спроба раціонального тлумачення міфу з заміною надприродного природним.
55,1. Спочатку ці додонські жерці називалися "гіпофетами" і були чоловіками, а згодом уже їх заступили жінки, що стали називатися голубками.
56,1. Те, що Теспротія за давнини називалася Пеласгією, є свідченням перебування в середній Греції пеласгів, про яких неодноразово згадує Геродот.
57.1. Незрозумілу для них "варварську" мову давні греки порівнювали з джеркотанням птахів.