Ведуть мене через одну кімнату, через другу кімнату, через третю кімнату до кабінету — представ! Певно сказати вам, про що я тоді думав, не можу. Бачу, стоять його превосходительство, круг нього всі вони. Я, здається, не вклонився; забув. Сторопів так, що й губи трясуться й ноги трясуться. Та й було чого, маточко. По-перше, совісно; я глянув праворуч у дзеркало, то можна було збожеволіти з того, що я там побачив. А по-друге, я завжди робив так, наче мене й на світі не було. Отже, навряд чи його превосходительству відомо було й про існування моє. Можливо, чули так, побіжно, що є в них у відомстві Дєвушкін, але в близькі з ним стосунки ніколи не заходили.
Почали гнівно: "Як же це ви, добродію! Куди ви дивитесь? Потрібний папір, потрібний спішно, а ви його псуєте. І як же ви це?" Тут його превосходительство звернулися до Євстафія Івановича. Я тільки чую, як до мене звуки слів долітають: "Недбальство! Необачливість! Призводите до-неприємностей!" Я розтулив був навіщось рота. Хотів був прощення просити, та не міг, утекти — поважитися не насмів, і тут... тут, маточко, таке сталося, що я й тепер ледве перо тримаю з сорому. Мій ґудзик — ну його к бісу! — ґудзик,, що висів у мене на ниточці, раптом зірвався, відскочив, застрибав (я, мабуть, зачепив його ненароком), забринів, покотився і просто, так-таки просто, клятий, до стоп його превосходительства, і це серед загальної мовчанки! Оце й було усе моє виправдування, все перепрошення, вся відповідь, усе, що я збирався сказати його превосходительству! Наслідки були жахливі! Його превосходительство зараз же звернули увагу на мою постать і на мій костюм. Я згадав, що я бачив у дзеркалі; я кинувся ловити ґудзика! Найшов на мене дур! Нагнувся, хочу взяти ґудзика,— качається, крутиться, не можу впіймати, одно слово, і спритністю відзначився. Тут уже я почуваю, що й останні сили мене покидають, що вже все, все втрачено! Вся репутація втрачена, вся людина пропала! А тут в обох вухах, з доброго дива — Тереза й Фальдоні, і почало передзвонювати. Нарешті впіймав ґудзика, підвівся, витяг-ся, та вже, коли дурень, то стояв би собі смирно, руки по швах! Так ні ж: став ґудзика до відірваних ниток приладжувати, наче від того він пристане; та ще усмі-
4 Ф. Достоєвський
97
хаюсь, та ще усміхаюсь, його превосходительство спершу відвернулися, потім знов на мене глянули — чую, кажуть Євстафієві Івановичу: "Як же?.. Подивіться, в якому він вигляді!.. Як він!.. Що він!.." Ой рідна моя, що вже тут — як він та що він? Відзначився! Чую, Євстафій Іванович каже: "Не помічений, ні в чому не помічений, поведінки зразкової, ллатня достатня, згідно з окладом..." — "Ну, полегшити його як-небудь,— каже його превосходительство.— Видати йому наперед..." — "Та забрав,— кажуть,— забрав, ось за який час уперед забрав. Обставини, мабуть, такі, а поведінки гарної, і не помічений, ніколи не помічений". Я, ангелятко моє, горів, я в пекельному вогні горів! Я вмирав! "Ну,— кажуть його превосходительство голосно,— переписати ж знову якнайшвидше; Дєвушкін, підійдіть сюди, перепишіть знову й без помилки; та послухайте..." Тут його превосходительство обернулися до всіх, роздали накази різні, і всі порозходились. Тільки-но вийшли вони, його превосходительство квапливо виймають бумажника і з нього сотенну. "Ось,— кажуть вони,— чим можу, вважайте, як хочете..." — та й усунув мені в руку. Я, ангеле мій, здригнувся, вся душа моя потряслась; не знаю, що було зо мною; я був схопити їхню ручку хотів. А він же весь зашарівся, мій голубчик, та—от уже тут і на волосок від правди не відступаю, рідна моя,— узяв мою руку недостойну та й потряс її, так-таки узяв та й потряс, наче рівні своїй, наче такому ж, як сам, генералові. "Ідіть,— каже,— чим можу... Помилок не робіть, а тепер гріх пополам".
Тепер, маточко, ось як я вирішив: вас і Федору прошу, а якби діти в мене були, то й їм би наказав, щоб богу молились, тобто ось як: за рідного батька не молились би, а за його превосходительство щоденно й довіку молилися б! Іще скажу, маточко, і це урочисто кажу — слухайте мене, маточко, гарненько — присягаюся, що хоч як загибав я від скорботи душевної в люті дні наших злигоднів, дивлячись на вас, на ваші бідування, й на себе, на моє приниження та на мою нездатність, попри все це, присягаюся вам, що не так мені сто карбованців дорогі, як те, що його превосходительство самі мені, соломі, п'яниці, руку мою недостойну потиснути зволили! Цим вони мене самому собі повернули. Цим учинком вони мій дух воскресили, життя мені солодшим навіки зробили, і я твердо упевнений, що хоч який я грішний перед Всевишнім, але молитва про щастя й добробут його превосходительства дійде до престолу його!..
Маточко! Я тепер в душевному розладі жахливому, в хвилюванні жахливому! Моє серце б'ється, хоче з грудей вискочити. І я сам, якосьіувесь, немовби ослаб. Посилаю вам сорок п'ять карбрванців асигнаціями, двадцять карбованців хазяйці даю, в себе тридцять п'ять лишаю; на двадцять одяг полагоджу, п'ятнадцять лишу на життя-буття. А тільки тепер усі оці враження ранкові потрясли всю істоту мою. Я приляжу. Втім, я спокійний, зовсім спокійний. Тільки душу ломить, і чути там, у глибині, душа моя дрижить, тремтить, ворушиться. Я прийду до вас; а тепер я просто хмільний від усіх відчуттів отих... Бог бачить усе, маточко ви моя, голубонько ви моя безцінна.
Ваш гідний друг
Макар Дєвушкін. Вересня 10-го
Ласкавий мій Макаре Олексійовичу! Я невимовно рада вашому щастю й умію цінувати чесноти вашого начальника, друже мій. Отже, тепер ви відпочинете від горя. Тільки ж не витрачайте, бога ради, грошей знову марно. Живіть тихенько, якнайскромніше і з цього ж дня починайте завжди хоч скількись там відкладати, щоб нещастя не заскочили вас знову несподівано. За нас, бога ради, не турбуйтеся. Ми з Федорою якось проживемо. Навіщо ви нам грошей стільки прислали, Макаре Олексійовичу? Нам зовсім не потрібно. Ми вдоволені й тим, що є в нас. Правда, нам скоро потрібні будуть гроші на переїзд з цієї квартири, але Федора сподівається одержати з когось давній, старий борг. Залишаю, проте, собі двадцять карбованців на крайні потреби. Решту посилаю вам назад. Бережіть, будь ласка, гроші, Макаре Олексійовичу. Прощайте. Живіть тепер спокійно, будьте здорові й веселі. Я писала б вам більше, але почуваю страшенну втому, вчора я цілий день не вставала з ліжка. Добре зробили, що обіцяли зайти. Навідайте мене, будь ласка, Макаре Олексійовичу.
В. Д.
Вересня 11-го
Люба моя Варваро Олексіївно! Благаю вас, рідна моя, не розлучайтеся зо мною тепер, тепер, коли я зовсім щасливий і з усього вдоволений. Голубонько моя! Ви Федори не слухайте, а я ро-
4*
99
битиму все, що ви схочете; поводитимуся гарно, з самої поваги до його превосходительства поводитимуся гарно й охайно; ми знову писатимемо одне одному щасливі листи, звірятимемо одне одному наші думки, наші радощі, наші турботи, якщо будуть турботи; житимемо удвох злагідно й щасливо. Займемося літературою... Ангелятко моє! В моїй долі все змінилося, і все на краще змінилося. Хазяйка стала згідливіша, Тереза розумніша, навіть сам Фальдоні став якийсь моторний. З Ратазяєвим я помирився^ Сам, на радощах, пішов до нього. Він, далебі, добрий хлопець, маточко, і що про нього казали поганого, то все це були дурниці. Я виявив тепер, що все це був паскудний наклеп. Він зовсім і не думав нас описувати: він мені це сам казав. Читав мені новий твір. А що тоді Ловеласом він мене назвав, то це все не лайка або назва якась непристойна: він мені пояснив. Це слово в слово з чужомовного взято і значить спритний хлопець, а як красивіше сказати, літературніше, то значить хлопець — погано не клади — от!, а не щось там таке. Жарт невинний був, ангелятко моє. А я, неук, з дурного розуму й образився. Та вже тепер я його перепросив... І погода така чудова сьогодні, Варенько, гарна така. Правда, вранці була невелика паморозь, наче крізь сито сіяло. Нічого! Зате повітря стало трошки свіжіше. Ходив я ку-тіувати чоботи і купив дивні чоботи. Пройшовся Нев-ським. "Пчелку" прочитав. Ага пак! Про головне я й забуваю вам розповісти. Бачите що:
Сьогодні вранці розговорився я з Омеляном Івановичем та з Аксентієм Михайловичем про його превосходительство. Еге, Варенько, вони не з самим мною обійшлися так милостиво. Вони не самому мені добро зробили і добрістю серця свого всьому світу відомі. З багатьох місць на честь йому хвали підносяться і сльози вдячності ллються. У них сирота одна виховувалась. Зволили влаштувати її: видали за людину відому, за чиновника одного, котрий для особливих доручень при їх же пре-восходительстві перебував. Сина одної вдови до якоїсь канцелярії влаштували та й багато ще благодіянь різних учинили. Я, маточко, визнав за свій обов'язок тут же й мою лепту покласти, всім на повний голос вчинок його превосходительства розповів; я все їм розповів і нічого не потаїв. Я сором до кишені сховав. Який тут сором, яка така амбіція при такій події! Так-таки вголос — хай будуть славні діла його превосходительства!
Я говорив захоплено, з запалом говорив і не червонів, навпаки, гордився, що довелось таке розповідати. Я про все розповів (про вас тільки розсудливо промовчав, маточко), і про хазяйку мою, і про Фал^доні, і про Ратазяєва, і про чоботи, і про Маркова — усе розповів. Деякі там пересміювались, та, правда, і всі вони пересміюва* лись. Тільки це в моїй постаті, мабуть, вони щось смішне знайшли або з приводу чобіт моїх—от саме з приводу чобіт. А з негарним якимсь наміром вони не могли цього зробити. Це так, молодість, або того, що вони люди багаті, але з поганим, лихим наміром вони ніяк не могли моїх слів осміювати. Тобто чогось про його превосходительство— цього вони ніяк не могли зробити. Правда ж, Варенько?
Я й досі не можу якось отямитися, маточко. Всі ці події так збентежили мене! Чи є у вас дрова? Не простудіться, Варенько; чи ж довго простудитися. Ох, маточко моя, ви з вашими сумними думками мене вбиваєте. Я вже бога благаю, як благаю його за вас, маточко! Приміром, чи є у вас вовняні панчішки, або так, з одягу щось тепліше. Глядіть, голубонько моя. Якщо вам щось там потрібне буде, то ви вже, ради створитеся, старого не кривдіть.