Ця жінка, цей янгол, завжди перебувала тут, сидячи за кроснами, і щоразу, витягуючи голку, вона дивилася на Ламбера із сумним і ніжним почуттям у погляді. Неспроможний далі витримати це жахливе видовище, бо мені не вдалося, як панні де Вільнуа, проникнути у всі його таємниці, я вийшов, і ми погуляли кілька хвилин, розмовляючи про неї і про Ламбера.
— Звичайно, Луї може здатися божевільним,— сказала мені вона.— Але він не божевільний, якщо так називають тих, у кого з невідомої причини занедужує мозок і вони перестають усвідомлювати свої вчинки. Поведінка мого чоловіка цілком осмислена. Якщо він не впізнав вас фізично, не думайте, що він вас не бачив. Він зумів визволитися від свого тіла і бачить нас у іншій формі, не знаю, в якій. Коли він починає говорити, то висловлює дивовижні думки. Але часто він тільки закінчує словами думку, що вже розвинулася в його душі, або, навпаки, починає якусь фразу, та закінчує її подумки. Іншим людям він видається безумним; я живу в атмосфері його мислення, і всі його ідеї мені зрозумілі. Я йду дорогою, яку прокладає його дух, і, хоч не знаю всіх її поворотів, сподіваюся, що дійду до мети разом з ним. З ким не траплялося — і не раз,— що почавши думати про дрібничку, він приходив до дуже важливої думки через низку ідей або спогадів? Часто, заговоривши про щось малозначуще, мислитель використовує це як відправну точку перебіжної думки, потім забуває або замовчує довгий ланцюг абстрактних зв'язків, що приводять його до певного висновку, і знову заговорює тільки тоді, коли йому лишається подати останню ланку цього ланцюга роздумів. Люди пересічні, для яких незвичне таке швидке нанизування думок та образів, не здогадуючись про напружену внутрішню діяльність душі, починають сміятися з мрійника й оголошують його безумцем, якщо в нього часто трапляються подібні провали пам'яті. А Луї завжди такий: він із швидкістю ластівки невтомно літає в просторах думки, і я вмію стежити за всіма звивинами його лету. Ось історія його божевілля. Можливо, коли-небудь Луї повернеться до життя, в якому ми нидіємо; але якщо він почав дихати повітрям небес раніше, ніж це судилося нам, то чому ми маємо прагнути, щоб він знову опинився серед нас? Для мене велика радість чути, як б'ється його серце, і все моє щастя в тому, щоб бути біля нього. Хіба він не належить мені цілком? За останні три роки двічі він був моїм протягом кількох днів: у Швейцарії, куди я його возила, і в глибині Бретані, на острові, де він приймав морські ванни. Двічі я була дуже щаслива! Я вмію жити спогадами.
— Але чи записуєте ви слова, які в нього вихоплюються? — запитав я.
— Навіщо? — відповіла вона.
Я змовчав, людська наука здалася мені нікчемною порівняно з цією жінкою.
— Коли він тільки почав говорити,— сказала вона,— я, здається, записала кілька його фраз, але потім перестала це робити; тоді я нічого не розуміла.
Я поглядом попросив показати мені її записи; вона мене зрозуміла, і ось що мені вдалося врятувати від забуття.
І
Усе на землі походить від ефірної субстанції, спільної основи для явищ, відомих під неточними термінами: електрика, теплота, світло, гальванічний і магнетичний струм тощо. Усі види перетворень цієї субстанції і складають те, що в просторіччі називають матерією.
II
Мозок — посудина, в яку живе створіння поміщає все, що всмоктує із названої вище субстанції за допомогою цього досконалого органу та зовнішніх чуттів. У мозку субстанція перетворюється на волю.
Воля — це флюїд, притаманний кожному створінню, здатному рухатися. Звідси незліченні форми, яких прибирає живе створіння внаслідок різноманітних сполучень із субстанцією. Його інстинкти породжені необхідністю, яку обумовлює середовище, де воно розвивається. Звідси розмаїття живого світу.
III
В людини воля стає характерною для неї силою, що переважає за напругою волю всіх інших різновидів живого.
IV
Воля залежить від субстанції, постійно живлячись нею, знаходячи її у всіх своїх перетвореннях, проникаючи в неї думкою, яка є особливим утворенням людської волі в поєднанні з різними видами субстанції.
V
Незліченні форми, яких набуває думка, залежать від більшої або меншої досконалості системи людських органів.
VI
Воля проявляється через органи, які в буденній мові називають п'ятьма чуттями, хоча насправді вони зводяться до одного: здатності бачити. Дотик, смак, слух і нюх — це той таки зір, але пристосований до перетворень субстанції, яку людина може сприймати в двох станах: перетвореному і неперетвореному.
VII
Всі речі, що завдяки формі потрапляють у сферу єдиного чуття — здатності бачити — зводяться до кількох елементарних тіл, начала яких у повітрі, світлі або у повітрі і світлі водночас. Звук — це видозміна повітря. Усі кольори — видозміни світла. Всякий запах — це комбінація світла й повітря. Таким чином, чотири аспекти матерії в її відношенні до людини — звук, колір, запах і форма — мають спільне походження; бо недалеко той день, коли всі визнають спорідненість двох начал — світла й повітря. Думка, породжена світлом, виражається в словах, породжених звуком. Отож усі різновиди звуку пов'язані із субстанцією, перетворення якої відрізняються лише кількістю, тобто певним дозуванням, пропорції якого виробляють індивіди або речі, приналежні до того, що ми називаємо царствами природи.
VIII
Поглинаючи субстанцію в достатній кількості, людина перетворюється на інструмент могутньої сили, який вступає у взаємодію з основою субстанції і впливає на природу, організовану за принципом великого потоку, що поглинає усі дрібні струмочки. Цю силу, цілком незалежну від думки, приводить в рух акт хотіння, і вона, завдяки своїй концентрації, набуває деякі властивості субстанції, такі як швидкість світла, усепроникність електрики, здатність насичувати тіла, до чого слід додати здатність усвідомлювати свої можливості. Але в людини є первісна і визначальна сутність, яка не піддається жодному аналізу. Якщо людину розчленувати на складові частини, то, можливо, вдасться виділити елементи думки і волі; та завжди там виявиться таке собі непояснене "х", через яке колись спіткнувся і я. Це "х" — слово, воно спалює і пожирає тих, хто не підготовлений сприйняти його. Слово породжує субстанцію — і безперервно.
IX
Гнів, як і всі вияви наших пристрастей,— це потік людської сили, що діє, як електричний струм. Коли він проривається, виникає струс, що впливає на всіх присутніх осіб, навіть якщо вони не є ні його об'єктом, ні причиною. Хіба не зустрічаються люди, які актом своєї волі очищають почуття мас?
X
Фанатизм і всі інші почуття — це живі сили. Такі сили в деяких людей стають потоками волі, які об'єднують і підхоплюють усе.
XI
Якщо простір існує, то деякі здібності дають можливість долати його з такою швидкістю, що це рівнозначно знищенню простору. Від твого ліжка до межі світу лише два кроки: воля — віра!
XII
Факти — ніщо, вони не існують, після нас залишаються тільки ідеї.
XIII
Світ ідей ділиться на три сфери: інстинкту, абстракцій та ясновидіння.
XIV
Найбільша частина доступного для спостереження людства — частина найслабкіша — живе у сфері інстинкту. Люди інстинкту народжуються, трудяться й помирають, так і не піднявшись до другого ступеня людського інтелекту — абстракції.
XV
Сферою абстракції починається суспільство. Якщо порівняно з інстинктом абстракція — майже божественна сила, то порівняно з даром ясновидіння вона — нікчемна слабкість; тільки за допомогою ясновидіння можна пояснити Бога. Абстракція охоплює собою всю природу в зародку, хоч і менш явно, аніж зерно, яке містить у собі всі властивості рослини та її плодів. З абстракції народжуються закони, мистецтва, ділові інтереси, соціальні ідеї. Вона і слава, і лихо світу. Слава тому, що суспільство виникло завдяки їй, лихо — бо вона звільняє людину від необхідності підноситись у сферу ясновидіння, через яку проходить одна з доріг до нескінченності. Людина судить про все на підставі своїх абстракцій — добра, зла, доброчесності, злочину. Вона все зважує на терезах формул своїх законів, її правосуддя — сліпе. Правосуддя Бога зряче — і в цьому суть. Між царством інстинкту і царством абстракції неминуче існують проміжні створіння, в яких інстинкт і абстракція змішані в найрізноманітніших пропорціях. У одних більше інстинктивного, ніж абстрактного, у інших — навпаки. Є також істоти, в яких обидві ці дії нейтралізуються, бо проявляються з однаковою силою.
XVI
Ясновидіння полягає в здатності однаково добре бачити не тільки предмети матеріального світу, а й світу духовного у всіх його розмаїтих проявах та наслідках. Найпрекрасніші генії людства — це ті, хто покинув темні лабіринти сфери абстракції й піднявся до світла ясновидіння. (Ясновидіння — це здатність "бачити наскрізь", оцінити й збагнути будь-яку річ). Ісус був ясновидцем, він у кожному явищі бачив його коріння й плоди, бачив минуле, яке його породило, його існування в теперішньому, його розвиток у майбутньому. Ісусів погляд проникав і у свідомість інших людей. Досконалість внутрішнього бачення породжує дар ясновидіння. Ясновидіння породжує інтуїцію. Інтуїція — одне з чуттів внутрішнього "я", отже, ясновидіння — його властивість. Інтуїція діє за допомогою невловного відчуття, не усвідомлюваного тим, хто йому скоряється: Наполеон підсвідомо відступав від того місця, куди мало влучити гарматне ядро.
XVII
Між сферами ясновидіння і абстракції, як і між сферами абстракції та інстинкту, перебувають істоти, в яких різноманітні властивості двох царств зливаються, породжуючи змішані створіння — геніальних людей.
XVIII
Ясновидець — це, звичайно, найдосконаліший вияв людини, сполучна ланка, що поєднує світ видимий із світами вищими; він діє, бачить і відчуває своїм внутрішнім "я". Абстрактивіст міркує. Інстинктивіст діє.
XIX
Звідси три щаблі для людини: інстинктивіст перебуває нижче середнього рівня; абстрактивіст — нарівні; ясновидець — вище. Ясновидіння виводить людину на її істинну дорогу, воно відкриває перед нею нескінченність, завдяки йому вона передбачає свою долю.
XX
Існують три світи: природний, духовний і божественний. Людство проходить через природний світ, який змінюється і в своїй основі, і в проявах.