Із смоківниці впало вісім листочків. Віщунка підібрала їх, щось написала на кожному, а тоді пустила за вітром, мовивши:
— Як хочете, шукайте, як зможете, знайдіть; на тих листочках написана ваша доля.
З тим вона почалапала до своєї халупи, ще й дверима за собою хряпнула.
Панург і Епістемон кинулись збирати листочки. Насилу познаходили — вітер їх розвіяв,— склали по порядку.
Ось що було написано на листочках:
Зчистить жінка лузгу з честі твоєї. Жевжики юні пурхатимуть навколо неї. Соки смоктатиме з тебе вона, Злупить ще й шкуру — та не сповна.
Це пророцтво геть спантеличило Панурга.
— Оце так навіщувала!— вигукнув він.— Епістемоне, розтлумач мені, що це означає!
— Не беруся,— відповів Епістемон, хвилинку поміркувавши.— О, та тут недалечко живе знаменитий ворожбит Гер-Тріппаї й Він прорікае майбутнє з допомогою астрології, геомантії, хіромантії, метопоман-тії94. їдьмо до нього: я певен —— він нам допоможе.
На другий день вони поїхали до Гер-Трішш. Панург подарував йому плащ, підбитий вовчими шкурами, величезний двосічний меч в оксамитових піхвах і півсотні золотих.
Гер-Тріппа пильно глянув на Панурга і сказав:
— Ти скидаєшся на чоловіка, якого обдурено. І не тільки обдурено, а й осміяно та знеславлено.
Він узяв Панургову руку, глянув на долоню й додав:
— Така лінія буває лише в чоловіка, нещасливого в подружньому житті.
Далі Ґер-Тріппа поставив на Панурговій голові пером кілька крапок, з'єднав їх лініями й об'явив:
— Воістину й направду: якщо ти одружишся, подружнього щастя не зазнаєш.
Потім він спитав Панурга, який на нього складено гороскоп при народженні, і розгорнув карту неба. Придивившись до розташування зірок і планет, Гер-Тріппа тяжко зітхнув і мовив:
— Тщ9 безталаннику, не знатимеш ти щастяі Жінка твоя буде невірна, до того ж вона тебе битиме й оббиратиме. Останню сорочку зніме... Так показують зірки.
Після цього Гер-Тріппа взяв гілку тамариску й став її розглядати.
— О, він узяв саме те, що треба,— зауважив Епісте-мон.— Це дерево називають віщим.
— Двоєдушна й нещира буде твоя жінка І Це сказав мені тамариск 1—вигукнув нарешті Гер-Тріппа.
Панург хотів був щось спитати, та Гер-Тріппа не дав йому мовити слова.
— А то іще можна послухати, як співають віщі птахи, або подивитися, як вони літають... Чи постежити, як годують священних качок. Я перевірю по них свою ворожбу.
— Цвях тобі в підошву, паскуднику!— вигукнув Панург.— Коли всі обдурені чоловіки вишикуються й підуть урочистим походом до короля скаржитись — ти понесеш їхню корогву! Ви тільки гляньте на цю поторочу! Хвалиться, що все бачить, знає й розуміє, а звичайнісінький собі злодюжка узяв та й пошив його в дурні! Епістемоне, ходімо звідси! Подалі від цього дурила, від цього біснуватого! Хай маячню його слухають біси! Вони, либонь, раді прислужитися такому пройдисвітові! Ото дурний, ото дурний — аж світиться!
Гер-Тріппа дуже образився на Панурга.
— Якщо ви мені не вірите,— мовив він з гідністю,— йдіть до інших ворожбитів. Тільки від них знову до мене вернетесь! Бо лише я вмію ворожити по-справжньому! Я вмію ворожити на вогні, на воді, на повітрі, на землі, на ситі, на вівсяному борошні, на вугіллі, на кістках, на зернятках маку й сезаму, на сирі, на ладані, на фігових листочках, на ослячій голові, на прованській олії, на воску, на сокирі, на димові, на глині, на попелі, на рослинах, на рибах, на свинях, на птахах, на віршах, на небіжчиках, яких я вмію воскрешати. Хоч їжте мене — відповідь буде та сама!
— Іди ти к нечистій силі, брехливий йолопе, баламуте! — вигукнув Панург спересердя.— Бісів чаклун, антихристів віщун! Ти б іще загадав мені підкласти під язик смарагд або камінь гієни чи повирізувати язички в одудів або серця в зелених жаб! А може, запропонуєш зжерти серце й печінку дракона? А після цього накажеш слухати ячання лебедів — мовляв, тільки тоді я взнаю свою долю,— як це колись було заведено в месопотамських арабів?! Епістемоне, друже, мерщій тікаймо звідси! Мені подих забило, горлянку стисло від його варнякання! Дідько б його взяв! Тьху на нього!
Повернувшись додому, Панург розповів про відвідини Гер-Тріппи.
Пантагрюель довго сидів замислений, аж урешті сказав, що до ворожбитів більше не треба ходити, а краще запросити на обід богослова, лікаря, суддю та філософа й спитати поради у них.
— Адже ми самі і все, що ми маємо, зводиться до трьох речей: душі, тіла та майна,— докинув Пантагрюель.— Богослови клопочуться за наші душі, лікарі дбають за тіло, судді — за маєтність. Що ж до філософів, то вони здатні розв'язати будь-яке питання, найскладніше та найзаплутаніше.
За дорученням Пантагрюеля до богослова, лікаря, судді та філософа пішов Карпалім і запросив їх на недільний обід.
Коли гості зійшлися й посідали до столу, Панург, шанобливо вклонившися, розповів про свій клопіт і попросив допомогти йому мудрою порадою.
Уважно його вислухавши, богослов, лікар, суддя та філософ стали один по одному давати відповіді. І були ті відповіді такі велемовні та велемудрі, такі заплутані, незрозумілі та непевні, такі двозначні та химерні, що в бідолашного Панурга голова пішла обертом, а перед очима попливли червоні кола.
— Лишенько!— жалібно вигукнув він.— Слово честі, я почуваюся так, ніби сиджу на самісінькому дні того темного колодязя, де, як твердить Геракліт95, схована істина! Нічогісінько не бачу, нічогісінько не чую! Одурів, очманів! Ой, мене заворожено! Присягаюся плоттю — я відступаюсь, присягаюся кров'ю — я зарікаюсь, присягаюся душею — я здаюсь! Рятуйте! Оце пояснили, оце напутили, оце напророчили!
Пантагрюель щедро обдарував гостей, а тоді звернувся до Панурга:
— Друже мій любий, ви мов та миша, яка влипла в смолу: що дужче вона смикається, то глибше вгрузає... Ось що я вам пораджу. Розумників світу цього ви вже чули, і відповіді їхні вас не вдовольнили. То підіть до якогось дурня. Може, він щось путнє вам скаже. Адже ви знаєте, що поради й пророцтва дурнів допомагали і маєтним князям, і королям, навіть королівства рятували. У Парижі колись жив знаменитий дурейь-блазень Жоан. То він двох добродіїв, які зайшли в запеклу сварку, розсудив так, що мудріше годі й розсудити. Хочете розкажу?
Якось у харчівню біля Пті-Шатле зайшов голодний носій. Він дістав окраєць хліба, сів перед рожном із печенею і заходився їсти хліб. Гадав, що коли хліб просякне запахом печені, то буде він і смачніший, і ситніший. Хазяїн харчівні його не чіпав. Та коли носій дообідав, хазяїн схопив його за барки і став правити гроші за запах печені. Носій сказав, що він нічого не винен — адже запах витає в повітрі й навіть по вулиці розноситься. Чом же тоді хазяїн з перехожих не вимагає платні?.. Та хазяїн розсердився і став погрожувати, що забере в носія гаки, коли той не заплатить. Носій схопив ломаку. Почалася бійка. Звідусіль збіглися люди, і поміж них — Жоан, паризький блазень. Побачивши його, хазяїн сказав:
— Хай ось він нас розсудить!
— Про мене, бодай би ти вдавився, клятенний скупію! — мовив носій.
Вислухавши і хазяїна, і носія, блазень Жоан попросив у носія срібну монету. Той дав йому турінський філіпп. Жоан поклав монету на ліве плече, ніби зважуючи її. Потім підкинув на долоні, ніби визначаючи, чи не фальшива. Тоді підніс до правого ока, ніби роздивляючись карбування. Нарешті брязнув кілька разів монетою об рожен.
Усі дивилися на нього мовчки. Хазяїн терпеливо чекав, а носій мало не плакав. Він був певен, що не бачити йому більше своїх грошей.
Вдаривши монетою об рожен, Жоан підніс своє блазенське брязкальце, мов берло, насунув на лоба ковпак, кілька разів кахикнув і вирік:
— Суд постановляє: носій, який разом із хлібом з'їв запах цечені, заплатив хазяїнові дзвоном своїх грошей. Суд ухвалює: відпустити з миром і позивала, і відповідача без сплати судових витрат! Справу закінчено.
Всі люди визнали, що такий вирок — найсправедли-віший.
— Я приєднуюсь! Пане Пантагрюель, ви мені слушно радите. Піду до дурня! Тільки бажав би я, щоб моїм порадником був не просто собі дурень, а най-блазнюватіпшй із дурнів, найдурніший із блазнів! Найвеликомудріших ми вже послухали — тепер послухаємо найвеликодурніших!
— То їдьмо до Трібуле96 — це саме той, хто нам потрібен,— відповів Пантагрюель.— Він живе в Блуа. Ні, ми не поїдемо. Я виряджу до нього Карпаліма.
Карпалім повернувся через п'ять днів з найблазню-ватішим із дурнів, найдурнішим із блазнів — архі-дурнем.-архіблазнем Трібуле.
РОЗДІЛ XVII
Про те, як Панург питав поради в Трібуле
Панург подарував Трібуле свинячий міхур із сухим горохом, дерев'яну визолочену шпагу, баклагу вина і мірку рум'яних солодких яблук.
Трібуле почепив шпагу при боці, взяв міхур, випив усе вино і з'їв півмірки яблук.
Панург розповів йому про свою притугу і просив поради.
Ледве встиг він доказати, як Трібуле вдарив його кулаком по карку, ляснув по носі міхуром, тицьнув У руку баклагу і, покрутивши головою, забубонів:
— Цур мені, пек менії Пуста довбешко! Волинко ти бізансейська, стережися ченчика, волинко ти з ріжками.
Він відскочив і замахав своїм міхуром, у якому гучно заторохтів горох. І більше не мовив жодного слова — як заціпило. А коли Панург хотів іще про щось спитати, Трібуле замахнувся на нього дерев'яною шпагою.
— Отакої! — вигукнув Панург.— Що він дурень, то й без свічки видно, але я вже всім дурням дурень, коли надумав питати у нього поради.
— Не гарячкуйте, Панургу,— озвався Пантагрюель.— Я спробую витлумачити вам те, що сказав Трібуле. Перш за все; ви таки дурень. Бо тільки найдурніший із дурнів хоче під старість одружитися. Далі: Трібуле вас попереджає, що на вашу подружню честь зазіхатиме саме чепчик. Бізансейська волинка означає, що ваша жінка буде рогатою, горлатою і надокучливою, мов ті волинки, на яких грають селяни в Бізансе. Гепнувши вас кулаком по карку й ляснувши по носі міхуром, Трібуле дав на здогад, що жінка вас битиме, водитиме за ніс та оббиратиме, як ви, пригадую, обібрали недавно дітей — поцупили в них свинячоґо міхура...
— Ба ніі — вигукнув Панург.— Що дурень — я згоден, такий уже зроду. Проте всі люди на цьому світі — дурні, та й сам світ страшенно дурний. Недарма ж премудрий Соломон сказав, що дурнів на світі не злічиш, бо ліку їм немає.
Що ж до всього іншого, то ви, мосьпане, або не дочули, або не второпали.