Повернення Тарзана

Едгар Райс Барроуз

Сторінка 21 з 42

В усякому разі ми всі розраховуємо на ваше товариство і відмови не приймаються.

Отож було вирішено, що яхта відпливе наступною понеділка.

Двома днями пізніше дівчата сиділи в каюті у Гейзел і розглядали фотографії, зняті на честь від'їзду з Америки, і приятельки були поглинуті цим розглядом. Джейн ставила безліч запитань, а Гейзел на всі давала детальні відповіді і коментувала зображених осіб та краєвиди.

— А оце, — сказала вона раптом, — це той, про якого ти знаєш. Бідолаха! Я давно хотіла розпитати тебе про нього, але все було ніяк.

Вона тримала фотографію так, що Джейн не бачила обличчя людини на ній.

— Його звали Джон Колдуел, — вела далі Гейзел. — Пригадуєш його? Він розповідав, що познайомився я тобою в Америці. Сам англієць.

— Ім'я незнайоме, — сказала Джейн. — Покажи-но фотографію.

— Бідолаха впав у море, коли ми пливли сюди, — сказала Гейзел і віддала фотографію.

— Впав у море!.. Втопився!.. Гейзел, Гейзел, скажи, що це неправда!.. Гейзел! Скажи, що ти пожартувала!

І Джейн Портер упала непритомна раніше, ніж міс Стронг встигла підтримати її.

Гейзел привела подругу до тями і довго дивилася мовчки на неї.

— Я не знала, Джейн, — сказала Гейзел з удаваним спокоєм, — що ти знала містера Колдуела так близько і що його смерть справить на тебе таке сильне враження.

— Джон Колдуел? — спитала міс Портер. — Ти хочеш сказати, що не знаєш, як цю людину звати, Гейзел?

— Та ні, Джейн, я чудово знаю, хто він, — Джон Колдуел з Лондона.

— О Гейзел! Як би я хотіла в це повірити! — простогнала молода дівчина. — Я хотіла б у це повірити, але його риси так глибоко запали мені в душу, що я впізнала б його з-поміж тисяч. Будь-хто міг би помилитися, але не я.

— Що ти кажеш, Джейн? — вигукнула не на жарт стривожена Гейзел. — За кого ти його маєш?

— Ні за кого, Гейзел. Я знаю, це фотографія Тарзана з племені Великих мавп.

— Джейн!

— Сумнівів не може бути. Гейзел, ти переконана, що він загинув? Ти не помилилася?

— Боюся, що ні, люба моя, — відповіла сумно Гейзел. — Я була б рада помилитися, але тепер я починаю пригадувати силу дрібних обставин, яким не надавала значення, доки мала його за Джона Колдуела з Лондона. Наприклад, він розповідав, що народився в Африці, а виховувався в Парижі.

— Саме так, — тихо мовила Джейн Портер.

— Старший офіцер, який оглядав його речі, не знайшов нічого, що підтверджувало б, що він саме Джон Колдуел з Лондона. Майже всі його речі було зроблено або куплено в Парижі. Всі помітки були з одної літери "Т" або трьох "Дж. К. Т.". Ми вирішили, що він подорожував інкогніто під двома своїми першими іменами і що Дж. К. означало "Дж. Колдуел".

— Тарзан із племені Великих мавп узяв собі ім'я Джон К. Тарзан, — вела далі Джейн тим самим тихим згаслим голосом. — І він загинув. Гейзел, це жахливо! Загинув самотній у цьому страшному океані! Я не можу повірити, що його хоробре серце перестало битися, що навік знерухоміли його могутні м'язи. Що він, утілення мужності, здоров'я, життя, став здобиччю, пішов на поживу рибам, що…

Далі вона вже не могла говорити, тяжко заридала і впала на підлогу, ховаючи обличчя в долоні.

Упродовж кількох днів міс Портер була хвора і не хотіла бачити нікого, крім Гейзел та ще вірної Есмеральди.

Коли вона врешті з'явилася на палубі, всі були вражені, як вона змінилася, змарніла. Воа вже не була життєрадісною американською красунею, яка захоплювала і чарувала всіх довкола. Натомість — тиха, смутна дівчина з виразом глибокої журби на обличчі, причину якої розуміла лише Гейзел Стронг.

Усі, хто як умів, намагалися підбадьорити й розважити її, але марно. Іноді жартівникові й веселуну лордові Тенінгтонові вдавалося викликати у неї сумну усмішку, але це траплялося рідко; здебільшого вона сиділа і дивилася широко розплющеними очима на море.

Відколи Джейн Портер захворіла, з яхтою почали дедалі частіше траплятися різні прикрощі. Спершу зіпсувався двигун, і вони два дні дрейфували, аж доки сяк-так полагодили його. Потім несподіваний шквал змів усі легкі речі з горішньої палуби. Двоє матросів завели бійку на баці, наслідком якої один виявився поранений ножем, а на другого довелося вдягнути кайдани. Нарешті вночі у море впав штурман і одразу ж втопився, його не вдалося врятувати.

Яхта пробула в районі цієї події близько десяти годен, але бідолаху так і не знайшли.

Після усіх цих лих команду і гостей охопив смуток. Усі почували себе доволі пригнічено-чекали подальших лих, ще гірших, особливо матроси, що почали згадувати всілякі віщування та знамення, які вони мали на початку подорожі і які тепер їм здавалися провісниками великої біди. І вона не забарилася. Наступної ночі після загибелі штурмана маленька яхта зазнала поважної аварії. Приблизно о першій годині ночі всі відчули страшний удар, який викинув з постелей сонних гостей і команду. Маленький корабель здригнувся і завалився на правий борт; мотори зупинились, палуба лягла до моря під кутом сорок п'ять градусів. На мить яхта зависла, а відтак почала випростуватись і вирівнялася, пролунав глухий тріск.

Чоловіки вмить кинулися на палубу; за ними вибігли жінки. Хоч небо було захмарене, не було ані вітру, ані хвиль, і ліхтар висвітлював біля правого борту виразні обриси якоїсь чорної маси, що ледь виступала з води.

— Уламки затонулого корабля, — коротко пояснив вахтовий офіцер.

Невдовзі на палубу вибіг механік: він шукав капітана.

— Латку, яку ми наклали, зірвано, — доповів він. — Яхта швидко набирає воду через пролом з лівого боку носової частини.

Майже зразу за ним прибіг матрос.

— Боже! — вигукнув він. — Весь кіль відірвало. Яхта не протримається на воді і двадцяти хвилин.

— Замовкни! — рикнув Тенінгтон. — Прошу жінок зійти вниз і зібрати легкі речі. Може, справа не така кепська, але, може, доведеться сісти в шлюпки. Краще бути готовими до всього. Будь ласка, спустіться негайно. Капітане Джералде, пошліть униз когось, хто зможе точно з'ясувати розміри пошкодження. Тим часом треба підготувати шлюпки.

Спокійний тихий голос господаря вгамував всіх, і через мить кожен був зайнятий своєю справою. На той час, коли жінки повернулися на палубу, шлюпки було споряджено, а через хвилину знизу повернувся зі звітом офіцер. Але тепер і без звіту було зрозуміло, що "Леді Еліс" невдовзі затоне, і чоловіки й жінки, що юрмилися на палубі, це чудово усвідомлювали.

— Ну, що там? — спитав капітан, коли зауважив, що офіцер вагається.

— Я не хочу лякати жінок, — сказав він, — але мені здається, що яхта не протримається на воді і двадцяти хвилин. Там така діра, що в неї навіть корова пройде.

Протягом останніх п'яти хвилин ніс яхти "Леді Еліс" швидко занурювався. Корма зависла високо над водою, і на Палубі було важко стояти. Люди квапливо сіли в чотири яхтові шлюпки, які було спущено на воду. Коли вони швидко відпливали від маленького судна, Джейн Портер озирнулася і востаннє подивилася на нього. Саме в цю мить щось оглушливо тріснуло, почувся гуркіт і вибухи зсередини корабля — двигун зірвався з місця і покотився до носа, трощачи на своєму шляху всі перепони. Корма здійнялася сторч, на секунду завмерла стовпом, що стирчав з надр океану, і яхта носом швидко поринула у воду.

Відважний лорд Тенінгтон в одній із шлюпок крадькома втер сльозу — не вартість яхти засмучувала його, а втрата надійного, прекрасного товариша, якого він дуже любив.

Довга ніч нарешті збігла, і тропічне сонце осяяло хвилі.

Його яскраве проміння торкнулося обличчя Джейн Портер і збудило її від тривожного сну. Вона озирнулася. З нею в шлюпці було троє матросів, Клейтон і Тюран. Вона стала роздивлятися за іншими шлюпками, але, доки сягав н погляд, ніщо не порушувало страшної одноманітності пустелі.

Вони були самі в маленькому човнику серед неозорого безмежного океану.

14

ПОВЕРНЕННЯ ДО ПЕРВІСНОСТІ

Коли Тарзан упав у воду, то перше, що спробував зробити, це відплисти вбік від корабля, щоб не попасти під його гвинти. Він чудово розумів, кому саме зобов'язаний цією пригодою, і тепер, повільно пливучи в морській воді, з безсилою злістю думав про те, як Рокову вдалося перехитрувати його.

Так він лежав деякий час на воді, слідкуючи за тим, як віддалялися й меншали корабельні вогні, а покликати на допомогу йому не спадало на думку. Він ніколи в житті не просив допомоги, і тому нічого дивного, що цього разу вчинив так само. Він завжди покладався лише на власну силу та спритність, і до того ж від часів Кали не траплявся ніхто, здатний відгукнутися на такий заклик.

Тарзан розумів: шанси на те, що його підбере якийсь корабель, були мізерні, а дістатися до берега самому було неможливо. Він вирішив, однак, плисти в напрямку до берега — адже якесь судно могло пропливати й неподалік від нього.

Він гріб руками сильно і легко — його дужі м'язи могли так працювати ще багато годин, не втомлюючись. Він упевнено й спокійно плив на схід, орієнтуючись по зірках, освітлений їхнім мерехтінням. Щось стало обтяжувати його ноги — черевики, він скинув їх, не вагаючись. За ними пішли штани. Він скинув би й піджак, якби не згадав про важливі папери в одній з його кишень. Він простягнув руку до кишені, щоб переконатися, що вони там, але — от лихо! — кишеня була порожня.

Тепер він зрозумів, що не тільки з почуття помсти Роков скинув його з корабля: росіянин вирішив здобути ті папери, які Тарзан з такими труднощами забрав у нього в Бу-Сааді.

Тарзан тихо вилаявся, скинув піджак і сорочку й віддав і те й друге течії Атлантичного океану. Тепер ніщо не сковувало його — рухи стали ще легшими.

Світало. Зірки над ним стали блідими.

Раптом його гострий зір розрізнив удалині невиразні обриси великої темної маси, що лежала на воді. Кілька дужих помахів руками — і він опинився поруч із днищем напівзатонулого розламаного штормами корабля, яке омивали хвилі.

Тарзан видерся на нього. Тут він принаймні перебуде до світанку. Він не збирався просидіти тут без дії доти, доки голод і спрага виснажуватимуть його і без того стомлене тіло.

Якщо вже судилося загинути, то принаймні дійти до кінця в нерівній боротьбі зі смертю.

Море було зовсім спокійне, тож Тарзанів притулок ледь погойдувався на воді, і це рівномірне погойдування було як колискова для стомленої істоти, яка не спала двадцять годин.

18 19 20 21 22 23 24