"Сейнт-Грегорі". Результати попереднього обстеження".
Додо, уважно оглянувши розкішний кошик з фруктами, щойно надісланий сюди за розпорядженням Пітера Макдермота, вибрала яблуко; поки вона його їла, телефон, що стояв біля О'Кіфа, двічі оживав.
Перший дзвінок був від Уоррена Трента – власник "Сейнт-Грегорі" ввічливо привітався й поцікавився, чи добре влаштувалися гості. Запевнивши, що їх прийняли по-королівському ("Краще просто не буває, мій любий Уоррене – навіть в О'Кіфовім готелі!"), Кертіс О'Кіф прийняв запрошення на неофіційну вечерю.
– Щиро дякуємо, – проворкотав готельний король. – І, до речі, мені дуже подобається ваш заклад!
– Саме цього я найбільше боявся, – кисло відповів Уоррен Трент.
О'Кіф зареготав, потім, ураз споважнівши, промовив:
– За вечерею побалакаємо про все, Уоррене. Бізнес – бізнесом, але для мене ви передусім – господар найвищого класу.
Він поклав трубку й побачив, що Додо дивиться на нього, наморщивши лоба.
– Якщо цей Трент такий великий господар, Керті, то чому він продає тобі свій готель?
Він відповів їй, як завжди, серйозно, хоч наперед знав, що вона нічого не второпає:
– Головним чином, тому, що настали нові часи, а він цього не помічає. Сьогодні не досить бути гостинним господарем; треба ще добре знатися на рахівництві.
– Ого, яке здоровецьке яблуко! – сказала Додо. – їм-їм і ніяк не доїм!
Тут телефон ожив удруге. Дзвонили з вестибюля, але по автомату.
– Привіт, Огдене, – сказав ОгКіф, почувши, хто з ним говорить. – Я саме читаю ваш звіт.
У вестибюлі, на одинадцять поверхів нижче, лисий, хворобливий на вигляд чоловік із зовнішністю бухгалтера (а бухгалтерія, до речі, й справді була одним із численних його фахів) ствердно кивнув своєму молодшому супутникові, що стояв за скляними дверима телефонної будки. Лисий звався Огден Бейлі й жив на Лонг-Айленді, але в "Сейнт-Грегорі" записався два тижні тому під іменем Річарда Фаунтіна з Майямі. Він міг би подзвонити зі свого номера на четвертому поверсі, але за професійною звичкою вдався до телефону-автомата. Вислухавши О'Кіфа, Бейлі чітко, по-діловому проказав у трубку:
– Деякі питання, очевидно, потребують ширших пояснень, містере О'Кіф, а крім того, ми зібрали додаткові факти, які можуть вас зацікавити.
– Дуже добре. Дайте мені ще п'ятнадцять хвилин, а потім приходьте.
Рівно за чверть години – на той час він уже дочитав звіт – у двері постукали, й Додо впустила двох чоловіків з портфелями – Огдена Бейлі та Шона Холла. Холл відрізнявся від свого начальника тільки молодшим віком; років за десять, подумав О'Кіф, обличчя його теж пожовкне, а в очах назавжди застигне пильний, зосереджений вираз – наслідок сидіння над нескінченними балансовими звітами й фінансовими підрахунками.
Готельний король привітно зустрів своїх підлеглих. Огден Бейлі – він же зараз Річард Фаунтін – відігравав неабияку роль в О'Кіфовій компанії. Цей досвідчений бухгалтер – економіст мав неоціненну здібність: оселившись у готелі під вигаданим ім'ям, він тиждень-два нишком спостерігав діяльність усіх його служб, а потім давав аналіз фінансового стану, і цей аналіз, як виявлялося згодом, майже повністю збігався з реальними цифровими даними. Видно було, що Холл, якого Бейлі сам знайшов і виховав, стане гідним наслідувачем свого талановитого вчителя.
О'Кіф запропонував їм випити по чарочці, але обидва, як звичайно, чемно відмовилися й посідали перед ним на дивані. Портфелів своїх вони, однак, не розкривали, немов знаючи, що спочатку треба відбути певні формальності. Додо, в іншому кутку вітальні, знову взялася до фруктів – тепер вона облуплювала банан.
– Я радий, що ви прийшли, джентльмени, – заявив Кертіс О'Кіф так, наче ця зустріч не була запланована кілька тижнів тому. – Гадаю, однак, що, перше ніж приступити до справ, нам годилося б попрохати ласки й помочі у всемогутнього господа нашого.
Готельний король звичним, натренованим рухом зсунувся на підлогу і вклякнув, молитовно склавши перед собою долоні. Огден Бейлі покірливо, як людина, що давно привчила себе до цієї процедури, зробив те саме, а слідом за ним, трохи повагавшись, став навколішки й молодий Холл.
О'Кіф подивився на Додо, яка ласувала бананом, і стиха мовив:
– Люба, ми будемо просити господа благословити нас на починання наші.
– Чого ж, можна, – враз погодилася вона, відклала банан і, вислизнувши з крісла, швиденько опустилася на коліна. – Я на вашій хвилі, чую вас добре, прийом.
Колись, багато місяців тому, безнастанні молитви її благодійника – часто за обставин зовсім недоречних – гнітили Додо, хоча вона й не зовсім розуміла, чому саме. Та що вдача в неї була поступлива, то поволі вона звикла до них. "Зрештою, Керті в мене – золото, – поділилася вона якось із своєю подругою. – І якщо я з ним лягаю, то чом би й навколішки не ставати?"
– Боже всемогутній, – почав Кертіс О'Кіф, заплющивши очі й надавши своєму рожевощокому, енергійному обличчю благочестивого виразу, – поможи нам, з ласки своєї, успішно здійснити те, що ми надумали. Благослови нас, господи, і зроби так, щоб ми придбали цей готель, названий ім'ям угодника твого, святого Григорія. Уклінно молимо тебе, дозволь прилучити цей готель до тих, що вже належать нашій компанії й чинять волю твою під наглядом вірного раба твого, що до тебе волає. – Навіть у переговорах з богом Кертіс О'Кіф волів висловлюватися напрямки. Звівши обличчя догори, він провадив далі, й слова його лилися урочистим повільним потоком: – І як буде на те твоя воля – а про це ми й молимо тебе, – зроби так, щоб не забрало це в нас багато часу й коштів, щоб не поменшали надміру скарби наші, а збереглися й примножилися на славу твою. Ми просимо тебе, господи, благослови й супротивну сторону, яка представлятиме цей готель; просимо напоумити її, щоб у ділах своїх вона керувалася виключно духом твоїм; щоб вимоги її були помірковані, а поведінка – розважлива. І нарешті, господи, молимо тебе, щоб ти був завжди з нами, сприяв ділам нашим і процвітанню нашому; ми ж, зі свого боку, обертатимемо здобутки свої тобі на славу. Амінь. Отже, джентльмени, скільки мені доведеться заплатити за цей готель?
О'Кіф, пружно підскочивши, знов опинився в кріслі. Та минуло ще кілька секунд, перше ніж двоє його підлеглих збагнули, що остання фраза була вже адресована їм, а не богові, і означала початок ділової наради. Бейлі опам'ятався перший, легко звівся на ноги, сів на диван і видобув з портфеля папери. Холл ще секунду розгублено поблимав очима, потім і собі незграбно підвівся й вмостився поряд з ним.
– Про ціну я зараз не говоритиму, містере О'Кіф, – поштиво розпочав Огден Бейлі. – Останнє слово в цьому питанні буде, звичайно, за вами. Але справу нам, безперечно, полегшить той факт, що в п'ятницю закінчується термін чинності заставної на суму в два мільйони доларів.
– Отже, тут усе лишається без змін? Про відстрочку чи кредит мови не було?
Бейлі похитав головою.
– Я звертався до вельми надійних джерел, і скрізь мене запевняли, що допомагати готелеві не буде ніхто. В місцевих фінансових колах добре знають, що заклад цей нині нерентабельний – приблизну суму дефіциту я зазначив у звіті – і що за теперішніх методів господарювання навряд чи можна поставити готель на міцні підвалини.
О'Кіф задумано кивнув і, розгорнувши папку, над якою допіру сидів, видобув з неї один аркуш.
– Чи не надто оптимістично ви оцінюєте фінансові можливості цього закладу? – Він пильно зазирнув своєму підлеглому в очі.
Бейлі скривив губи в холодній посмішці.
– Як вам відомо, я не маю звички витати в емпіреях. Я абсолютно впевнений у тому, що готель можна знову зробити рентабельним, запровадивши раціональний режим економії, а головне – перебудувавши його адміністративну структуру. Зараз адміністративні ланки готелю функціонують украй погано. – Він кивнув головою в бік свого молодшого помічника. – Шон досліджував саме цей аспект.
Шон Холл ковзнув очима по своїх нотатках і, трохи ніяковіючи, почав:
– Тут не існує суворо визначеної системи підпорядкування, внаслідок чого керівники деяких служб зосередили в своїх руках майже безконтрольну владу. Це стосується, скажімо, ресторанної кухні, де…
– Хвилинку, – урвав його Кертіс О'Кіф. – Деталізувати не треба. Мене цікавить тільки загальна картина.
Хоч докору в цих словах, власне, не було, Холл зашарівся, і Додо співчутливо глянула на нього зі свого кутка.
– Якщо я правильно вас зрозумів, – сказав О'Кіф, – безгосподарність поєднується тут з махінаціями й крадіжками, що також поглинають певну частину прибутків.
Холл енергійно закивав.
– Величезну частину, сер, особливо в ресторанах та барах. – Він міг би розповісти про те, що спостерігав на власні очі, але вирішив, що зробить це вже іншим разом, коли готель буде куплено і тут з'явиться "чистильна бригада".
Зі свого небагатого досвіду Шон Холл уже знав, що приєднання нового закладу до О'Кіфової імперії відбувається в заведеному порядку. Спершу, задовго до початку переговорів, у готель засилають "шпигунську групу", очолювану, як правило, Огденом Бейлі. Після систематичних пильних спостережень, доповнюваних відомостями, купленими в продажних службовців, шпигуни складають звіт про слабкі місця й потенціальні можливості закладу. В окремих випадках – як-от цього разу – вони збирають додаткові дані й поза стінами готелю, в міських фінансових колах. Магічна сила О'Кіфового імені плюс перспектива зайти в ділові стосунки з найбільшою в країні готельною компанією розчинять двері до будь-якої таємниці. Шон Холл давно пересвідчився, що коли йдеться про зиск, бізнесмени забувають про дружбу.
Озброївшись фактами, Кертіс О'Кіф починає переговори, які найчастіше завершуються для нього успішно. А потім до готелю прибуває "чистильна бригада".
Ця бригада, очолювана віце-президентом компанії, складається з досвідчених, розумних і непідвладних ніяким емоціям фахівців з питань організації готельних служб. За дуже короткий час вона підганяє будь-який готель під свої стандарти. Перші заходи "чистильної бригади" стосуються персоналу, а ширші зміни – реконструкція, переобладнання тощо – здійснюються пізніше. "Чистильники" все роблять з усмішкою, запевняючи службовців, що ніяких докорінних змін не передбачається, і водночас залізною рукою запроваджують нові порядки.