Упродовж наступних місяців він почав поступово усвідомлювати, що та небезпека існує радше в неї в голові, але тим пильніше він має її захищати.
А потім з'ясувалося, що небезпека існує не лише в її розумі — на неї справді хтось полював. Вірніше, не на неї, а на ці листи, на цю інформацію.
Віл і гадки не мав, що це все означає, але почував себе щасливим від думки, що у них із батьком є дещо спільне: Джон Пері та його син незалежно один від одного відкри-ли щось дуже незвичайне. Зустрівшись, вони зможуть обговорити це, і батько відчує гордість за сина, котрий успадкував його мантію…
Ніч була тихою, море — спокійним. Віл відклав листи, заплющив очі та невдовзі заснув.
6
Летючі вогники
— Груман? — перепитав чорнобородий торговець оптовими партіями хутра. — З Берлінської академії? А, той зайдиголова! П'ять років тому я зустрічав його на півночі Уральських гір, але тепер, я думаю, він уже мертвий.
Сем Канзіно, старий знайомий Лі Скоресбі та його земляк, сидів у пропахлому гасом, задимленому барі готелю "Самірскі" та невеличкими ковтками пив із чарки крижану горілку. Він підштовхнув Лі тарілку солоної риби та чорний хліб, і той, набивши рота, кивнув приятелю, щоб той продовжував.
— Він потрапив у капкан, розставлений тим дурнем Яковлєвим, — сказав торговець хутром, — і порізав ногу до кістки. Замість того щоб використовувати традиційні медикаменти, він схотів скористатися засобом, що його полюбляють ведмеді. То був так званий мох-кров'янка, хоча насправді це не мох, а лишайник. Отже, Груман ле-жав на санях, поперемінно рикаючи від болю та віддаючи вказівки своїм людям. Вони разом із ним вимірювали світло зірок, і коли вони робили щось хибно, він відразу починав їх лаяти — а язик у нього гострий і колючий, немов той дріт. Це був худорлявий, але міцний і сильний чоловік, і його цікавило все на світі. Ти знав, що він пройшов посвячення в татарському племені?
— Та ти що? — вимовив Лі Скоресбі, підливаючи горілки в чарку Сема. Деймон Лі Гестер сидів на стійці бару біля його ліктя, його очі, як завжди, були напівзаплющені, а вуха лежали вздовж спини.
Лі прибув удень, принесений на Нову Земблю вітром, що його викликали відьми, і, щойно склавши своє устаткування, пішов до готелю "Самірскі", розташованого поруч із рибопереробною факторією. У цьому місті часто зупинялися арктичні рибалки — обмінятися новинами, підшукати собі нову роботу чи залишити повідомлення один одному, — Лі Скоресбі й сам прожив тут не один день, чекаючи пропозиції контракту, пасажира чи сприятливого вітру, отже, в його нинішній поведінці не було нічого незвичайного.
А позаяк люди відчували, що у світі навколо них відбуваються якісь великі зрушення, вони, цілком природно, збиралися обговорити це. З дня на день надходили нові звістки: річка Єнісей звільнилася від льоду — і це взимку! — океан відступив, оголивши дивні кам'яні утворення правильної форми, розташовані на дні; кальмар завдовжки сто футів стягнув з корабля трьох рибалок та розірвав їх на шматки…
Крім того, з півночі, як і раніше, надходив туман, густий і холодний, час від часу його опромінював якийсь, дивовижний, наче потойбічний світ, і тоді можна було невиразно розгледіти якісь громадини та почути загадкові голоси.
Без сумніву, це були не найкращі часи для роботи, тож бар готелю "Самірскі" був повний.
— Ви згадали ім'я Грумана? — спитав літній чоловік, який сидів неподалік. Він був одягнений як мисливець на тюленів, його деймон-лемінг похмуро дивився на них із кишені. — Він був справжнім татарином, я сам бачив, як його приймали до племені. Тоді йому просвердлили чеpeп і дали інше ім'я — татарське. Зараз я спробую його згадати.
— Давай я куплю тобі випивку, друже, — запропонував Лі Скоресбі. — Я шукаю інформацію про цю люди ну. До якого племені його прийняли?
— До Єнісейських Пахтарів. Вони живуть біля підніжжя хребта Семенова, там, де в Єнісей впадає якась річка, забув, як вона зветься. Вона стікає з сопок, а ще там біля причалу стоїть камінь розміром із будинок.
— А, зрозуміло, — відповів Лі. — Я згадав, якось я пролітав над цим місцем. Так ти кажеш, що Груману просвердлили череп? Навіщо це йому було потрібно?
— Він був шаманом, — сказав старий мисливець на тюленів. — Я гадаю, до того як плем'я прийняло його до своїх лав, воно визнало його за шамана. Це свердління було чимось на кшталт бізнесу. Така операція триває дві ночі й день. Вони використовують для цього лучковий дриль — як для того, щоб розпалити вогонь.
— А, ось чому його люди так беззастережно йому підкорялися, — зауважив Сем Канзіно. — Вони являли собою найгіршу банду негідників з тих, що я бачив у своєму житті,але виконували його накази так, як діти слухаються суворого вчителя. Я думаю, річ у його прокляттях — коли вони мали його за шамана, то гадали, що ці прокляття можуть здійснитися. Але, чи знаєш, цікавість цього чоловіка є не менш чіпкою, ніж щелепи вовка — він нічого не пропускає. Він змусив мене переказати дослівно все, що я знавпро місцезнаходження тієї землі та звички росомах і лисиць. І весь цей час у нього дуже боліла рана, завдана капканом Яковлєва — його нога була оголеною, а він записував результати застосування моху-кров'янки, міряв собі температуру, спостерігав за формою шраму, звертав увагу на все без винятку… Дуже дивна людина. Одна відьма хотіла, щоб він був її коханцем, але він відмовив їй.
— Правда? — здивовано перепитав Лі, згадавши про красу Серафіни Пеккали.
— Йому не слід було цього робити, — сказав мисливець на тюленів. — Коли відьма пропонує тобі кохання, слід погоджуватися. Якщо ти відмовишся, то будеш сам винний у всіх тих негараздах, що відбуватимуться з тобою. Це як робити обов'язковий вибір між благословенням і прокляттям.
— Можливо, в нього були на те свої причини, — за уважив Лі.
— Якби він був хоч трохи розумним, то зрозумів би, яка причина вагоміша.
— Він був дуже впертим, — сказав Сем Канзіно.
— Може, він зберігав вірність іншій жінці? — припустив Лі Скоресбі. — Я чув про нього дещо інше: нібито він знав місце знаходження певної магічної речі, не знаю, якої саме, але вона буцімто здатна захистити свого хазяїна від усякого лиха. Ви нічого про це не чули?
— Я чув, — відповів мисливець. — В нього тієї речі не було, але він знав, де вона знаходиться. Один чоловік спробував змусити Грумана розповісти це йому, але той його убив.
— Що було справді цікавим, — сказав Сем Канзіно, — так це його деймон. Це був орел, чорний орел із білою головою та білими грудьми. Я ніколи не бачив такого виду, тому навіть не знаю, як його називати.
— Це був яструб, — утрутився бармен, який прислухався до бесіди. — Ви говорите про Станіслава Грумана? Його деймон був яструбом.
— А що з ним сталося? — спитав Лі Скоресбі.
— О, він утрутився у Скролінгську війну, що спалахнула на Землі Беринга. Останнє, що я про нього чув, так це те, що його застрелили, — сказав мисливець на тюленів. —Він мертвий.
— Я чув, йому відрізали голову, — повідомив Лі Скоресбі.
— Ні, ви обидва помиляєтесь, — промовив бармен. — Я знаю це напевно, бо чув від ескімоса, котрий був одним із його людей. Здається, вони поставили табір десь на Сахаліні, а потім стався обвал. Грумана засипало тисячею тонн каміння. Той ескімос, або інуїт, як вони себе називають, сам бачив, як це сталося.
— Чого я не розумію, — сказав Лі Скоресбі, передаючи пляшку по колу, — то це його дій. Може, він шукав нафту? Або був військовим? Чи займався якимись науковими пошуками? Семе, ти щось говорив про вимірювапня — що то було?
— Вони вимірювали зоряне світло, а також Північне сяйво. Він був небайдужим до Північного сяйва. Утім, на мою думку, найбільше його цікавили руїни та різноманітні старовинні речі.
— Я знаю, хто міг би розповісти вам більше, — сказав мисливець. — Високо в горах є обсерваторія, що належить Московітській Імперській Академії. Тамтешні працівники знають про Грумана більше, ніж я. Я знаю, цо він неодноразово там бував.
— До речі, навіщо це тобі, Лі? — спитав Сем Канзіно.
— Він заборгував мені гроші, — відповів Скоресбі.
Пояснення було таким переконливим, що відразу задовольнило цікавість усіх. Розмова перейшла на тему, що була небайдужа всім: катастрофічні зміни, які відбувалися зовсім поруч, але зрозумілішими від цього не ставали.
— Рибалки кажуть, — промовив мисливець на тюленів, — що нині можна проплисти прямо до нового світу.
— Так що, цей новий світ існує? — спитав Лі.
— Як тільки цей клятий туман розвіється, ми відразу його побачимо, — впевнено повідомив мисливець. — Коли це почалося, я плив у своєму каяку та якраз дивився на північ. Я ніколи не забуду те, що побачив тоді. Земля замість того, щоб загинатися та зникати за горизонтом, стала геть прямою. Наскільки сягав мій погляд, там були земля та берег, гори, гавані, зелені дерева та кукурудзяні поля, і все це здіймалося до неба. Кажу вам, друзі, побачити це було вартим навіть п'ятдесяти років тяжкої праці. Я б поплив уперед тим спокійним морем і навіть не озирнувся б назад, але потім з'явився туман.
— Я ніколи ще не бачив такого туману, — пробурчав Сем Канзіно. — Згадайте — він тримається вже місяць, а може, й більше. Ось що я тобі скажу, Лі: якщо ти хотів отримати гроші від Станіслава Грумана, тобі не поталанило — його немає серед живих.
— Я згадав його татарське ім'я! — вигукнув мисливець. — Вони назвали його так, коли свердлили йому череп. Воно звучить якось на кшталт Джопарі.
— Джопарі? Ніколи не чув такого імені, — сказав Лі. — Може, воно японське? Що ж, коли я хочу отримати свої гроші, мені, мабуть, доведеться відшукати його спадкоємців і правонаступників. Чи, може, борг погасить Берлінська академія? Треба відвідати ту обсерваторію, може, в них є адреса, на яку можна звертатися.
Обсерваторія була розташована досить далеко на півночі, й Лі найняв собачий запряг та погонича. Знайти людину, яка наважилася б на подорож у тумані, виявилося нелегко, але Лі вмів переконувати — а може, переконливими були його гроші. Врешті-решт старий татарин родом із берегів Обі після тривалої торгівлі погодився відвезти його.
Погонич не покладався на компас, бо наразі це було безнадійно. Він орієнтувався за іншими ознаками, і в цьому йому допомагав його деймон-полярна лисиця, котрий сидів спереду саней та постійно принюхувався до чогось.
Коли вони зупинилися, щоб зварити каву, старий погонич сказав:
— Це вже траплялося раніше.
— Ти маєш на увазі діру в небі? Вона вже з'являлася?
— Багато тисяч колін тому.