Фігаро. Ви мене вважаєте за луну? Базиль. Тимчасом як немає співця, що йому б мій талант не дав змоги блищати. Фігаро. Пищати! Базиль. Він знову!
Ф і г а р о. А чому б ні, коли це правда? Хіба ти принц, щоб тебе мазали? Терпи правду, шахраю, коли ти не маєш чим нагородити брехуна; або, якщо ти боїшся від нас правди, чого ти приходиш псувати наше весілля?
Базиль (до Марселіни). Чи обіцяли ви мені, чи ні, що коли за чотири літа ви не будете одружені, ви надасте мені перевагу?
Марселіна. З якою умовою я обіцяла?
Базиль. Що як ви віднайдете втраченого сина, я його прийму за свого, з ласки.
В с і (разом). Він знайшовся.
Базиль. Ото ж добре!
В с і (разом показуючи на Фігаро). Ось він.
Базиль (відхилившись від жаху). Я бачив чорта!
Бр іду зон (до Базиля). І ви зрікаєтеся його милої матері!
Базиль. Що може бути неприємнішого, як уважатися батьком негідника!
Фігаро. Вважатися сином такого! Ти смієшся з мене!
Базиль (вказуючи на Фігаро). Оскільки цей добродій до цього всього причетний, я оголошую, що я вже тут ніщо. (Виходить.)
СЦЕНА XI
Ті самі без Базиля.
Бартоло (сміється). Ха! Ха! Ха! Ха! Фігаро (скаче з радощів). Нарешті я матиму свою дружину!
Граф (убік). Я мою коханку! (Встає.) Бридуазон (до Марселіни). І всі задоволені. Граф. Нехай укладають два контракти, я підпишу. В с і (разом). Віват! (Виходять.)
Граф. Мені треба годинку спокою. (Хоче вийти з іншими.)
СЦЕНА XII
Гріп-Солейль, Фігаро, Марселіна, граф.
Гріп-Солейль (до Фігаро). А я піду допомагати влаштовувати феєрверк під великими каштанами, як наказано.
Граф (повертається бігом). Який дурень віддав такий наказ?
Фігаро. Що ж тут лихого?
Граф (жваво). А графиня недобре себе почуває; звідки ж вона дивитиметься на вогні? Треба запалити на терасі, проти її покоїв.
Ф і г а р о. Ти розумієш, Гріп-Солеймо? На терасі.
Граф. Під великими каштанами! Добра ідея! (Ідучи, вбік). Вони могли б підпалити моє побачення!
СЦЕНА XIII
Фігаро, Марселіна.
Фігаро. Якась надмірна уважність до своєї дружини! (Хоче вийти.)
Марселіна (зупиняє його). Два слова, сину. Я хочу покаятися перед тобою: зле почуття робило мене несправедливою до твоєї чарівної дружини. Я гадала, що вона у згоді з графом, хоч я чула від Базиля, що вона його ніколи не хотіла.
Ф і г а р о. Ви не добре знаєте вашого сина, коли думаєте, що він здатний похитнутися від таких жіночих впливів. Я можу викликати найхитрішу, щоб спробувала мене провести.
Марселіна. Слава Богу, що так впевнений у собі, мій сину! Бо ревнощі....
Фігаро. Не що інше, як дурна дитина пихи, або хвороба божевільного. О, мамо, в цьому питанні я маю філософію... непорушну. І якщо Сюзанна зможе мене колись одурити, я їй вибачаю заздалегідь, їй доведеться довго працювати... (Повертається і бачить Фаншетту, що когось шукає.)
Фігаро, Фаншетта, Марселіна.
Фігаро. Еге!.. Моя маленька кузина нас підслуховує!
Фаншетта. А от і ні! Кажуть, що це непорядно.
Фігаро. Правда, але, раз це корисно, то часто одне йде заради другого.
Фаншетта. Я дивилася, чи тут когось немає.
Фігаро. Вже й хитрує, дурисвітка! Ви добре знаєте, що його тут не може бути.
Фаншетта. А кого ж?
Фігаро. Керубіно.
Ф а н ш е т т а. Та я не його шукаю, бо я добре знаю, де він. Я шукаю свою кузину Сюзанну.
Ф і г а р о. А чого від неї треба моїй маленькій кузині?
Фаншетта. Вам, кузене, я скажу. Я... я тільки хочу віддати їй шпильку.
Фігаро (жваво). Шпильку! Шпильку!.. А від кого, хитрунко? У ваших літах ви вже виконуєте реме... (Схаменувшись, каже лагідно.) Ви виконуєте вже дуже добре все, за що беретеся, Фаншетто. І моя гарна кузина така ласкава...
Фаншетта. Кому ж можна за те гніватися? Я піду.
Фігаро (зупиняє її). Ні, ні, я жартую. Бач, твоя маленька шпилька є та, що його вельможність сказав тобі віддати Сюзанні і що служила до запечатання маленької записки, яку він читав. Ти бачиш, що я в курсі справи.
Фаншетта. То нащо ж ви питали, коли ви добре знаєте?
Фігаро (придумуючи). Бо досить весело знати, яке саме пан дав тобі доручення.
Фаншетта (наївно). Не інакше, як ви кажете: "На, Фаншетто, віддай цю шпильку твоїй гарній кузині і скажи їй тільки, що це печатка від великих каштанів".
Фігаро. Великих?..
Фаншетта. Каштанів. Правда, він ще додав "стережися, щоб ніхто тебе не побачив".
Фігаро. Треба слухатися, кузино. Щастя, що ніхто вас не бачив. Виконуйте гарненько своє доручення і кажіть Сюзанні не більше того, що звелів вам граф.
Фаншетта. А нащо б я казала зайве? Мій кузен має мене за дитину. (Виходить підскакуючи.)
СЦЕНА XV
Фігаро, Марселіна.
Фігаро. Ну те, мамо? Марселіна. Ну, сину?
Фігаро (немов придушений). Оттаке-то!.. Ну, бувають речі!..
Марселіна. Бувають речі? Га, що ж там таке?
Фігаро (руки на грудях). Те, що я оце почув, мамо, давить мене тут свинцем.
Марселіна (сміється). Це серце, повне впевненості, було, значить, тільки надутий пузир? Шпилька все випустила!
Фігаро (лютий). Але ця шпилька, мамо, та, що він підняв!..
Марселіна (пригадуючи його слова). Ревнощі! О, мамо, я маю в цьому філософію... Непорушну! Якщо Сюзанна колись пошиє мене в дурні, я пробачу...
Фігаро (жваво). О, мамо, говориться так, як відчувається: поставте найхолоднішого з суддів промовляти в своїй власній справі, і побачите, як він тлумачитиме закон! Я вже не дивуюся, чому граф був такий незадоволений з того феєрверку. А щодо голубоньки з тонкими шпильками, то вона, мамо, не дійде того, чого хоче, зі своїми каштанами! Якщо мій шлюб настільки довершений, щоб виправдати мій гнів, то зате він не доволі завершений для того, щоб я не міг одружитися з іншою, а її кинути...
Марселіна. Добрий висновок! Руйнуймо все через одну підозру. Хто тобі довів, скажи мені, що вона одурює тебе, а не графа? Чи розглянув ти це знову, щоб осудити її без апеляції? Чи знаєш ти, чи вийде вона під дерева, чи ні, і з яким наміром вийде? Що вона там скаже, що вчинить? Я мала тебе за розумнішого!
Фігаро (цілуючи їй руку з запалом). Вона правду каже, моя мамо, правду каже, завжди правду! Але поступімося дещо й природі, потім ліпше судитимемо. Роздивімось справді, перш ніж винуватити і щось чинити. Я знаю, де побачення. Прощайте мамо. (Виходить.)
Марселіна (сама). Прощай, і я теж знаю. Зупинивши його, подбаймо тепер про Сюзаннині шляхи, чи краще остережімо її, вона таке миле створіння. Ах, коли особистий інтерес не підбурює нас одну проти одної, ми всі охочі підтримувати нашу пригноблену жіночу половину проти тієї гордої, страшної... (сміючись) і проте трохи нерозумної половини чоловічої. (Виходить).
ДІЯ П'ЯТА
Театр являє собою групу каштанів у парку. Два павільйони, кіоски або садові храми, з правого й з лівого боку; в глибині прикрашена галявинка, спереду лавка з дерну. На сцені темно.
СЦЕНА І
Фаншетта (сама, тримає в одній руці два бісквіти й апельсин, у другій — засвічений ліхтар з паперу). Він сказав, що в павільйоні ліворуч. Це оцей самий... А як він тепер не прийде, то моя маленька роль... А недобрі буфетні слуги не хотіли мені дати навіть один апельсин і пару бісквітів! "Для кого це, панночко?" — "Еге ж, добродію, для когось". — "О, ми знаємо". — "А хоч би й знали, то що? Хіба тому, що вельможний пан не хоче його бачити, то треба, щоб він умирав з голоду?" А проте, це мені коштувало одного поцілунка в лице!.. Хто зна, може він мені його верне. (Вона бачить Фігаро, котрий наближається, щоб придивитись до неї, і скрикує). Ах! (Утікає і входить у павільйон зі свого лівого боку.)
СЦЕНА II
Фігаро з великим плащем на плечах, з широким капелюхом із спущеними крисами; Базил ь, Антоніо, Бартоло, Бридуазон, Гріп-Солейль, гурток слуг і робітників.
Фігаро (спершу сам). Це Фаншетта! (Перебігає очима інших, в міру того як вони надходять, і говорить сердитим голосом). Добрий вечір, панове, добрий вечір. Чи всі ви тут?
Б а з и л ь. Ті, кого ти поскликав.
Фігаро. Котра тепер приблизно година?
Антоніо (поглянувши на небо). Місяць має вже зійти.
Бартоло. Що це за темні приготування ти провадиш? Він має вигляд змовника.
Фігаро (хвилюючись). Адже правда, що ви зібралися в замок на весілля.
Бридуазон. Ко-онче так.
Антоніо. Ми йшли он туди в парк очікувати на знак до початку твоєї урочистості.
Ф і г а р о. Ви далі не підете, панове! Це ж тут, під цими каштанами, ми повинні всі ушанувати чесну наречену, що я її беру, і лояльного пана, що собі її призначив.
Базиль (пригадуючи день). А, правда, я знаю, що це. Відійдімо, якщо ви мені вірите. Йдеться про одне побачення. Я вам про це розповім тут недалечке.
Бридуазон (до Фігаро). Ми-и повернемося.
Ф і г а р о. Як почуєте, що я кличу, неодмінно прибігайте всі, і можете лаяти Фігаро, коли він не покаже вам щось гарне.
Бартоло. Пам'ятай, що розсудлива людина не зв'язується з великими панами. Ф і г а р о. Я пам'ятаю.
Бартоло. Що вони завжди переважать нас своїм становищем.
Ф і г а р о. А ще ж ви забули про їх крутійство. Та пам'ятайте теж, що людина, яку знають, як несміливу, буде в залежності від кожного дурисвіта.
Бартоло. Це так.
Фігаро. І що я маю ім'я Верт-Аллюр, себто "твердої ходи", від покровителя роду моєї матері. Бартоло. У ньому сидить чорт. Бридуазон. Си-идить.
Базиль (убік). Граф і його Сюзанна змовилися без мене? Тоді я не серджуся на вибрик.
Фігаро (до слуг). А ви всі, гультяї, що вам я дав наказ, освітлюйте мені тут все навкруги; або, присягаюся смертю: як ухоплю кого з вас за руку... (він трясе за руку Гріп-Солейля).
Гріп-Солейль (кричить). Ай! ай! ох! ох! Проклята скотина! (Відходить плачучи.)
Базиль (відходячи). Нехай вам небо дасть радощів, пане одружений! (Вони виходять.)
СЦЕНА III
Фігаро (сам, проходжається в темряві і говорить най-похмурішим тоном). Жінка! Жінка! Жінка! Створіння слабке й ошуканське!.. Ні одна створена звірина не може йти наперекір своєму інстинкту; чи в тебе інстинкт тільки до обдурювання?.. Після того, як вона уперто мені відмовляла, як я наполягав перед її панею; в хвилину, коли вона дає мені слово, посеред самої церемонії... Він сміявся, читаючи листа, ошуканець! А я, мов той дурень!.. Ні, пане графе, ви її не дістанете., не дістанете. Що ви великий пан, то гадаєте собі, що й великий геній!.. Шляхетність, багатство, ранг, становище; усе це робить таким гордим! Що ви вчинили для того, щоб мати те все добро? Ви завдали собі труду народитися і нічого більше; в іншім — людина доволі звичайна! Коли ж я, біс його батькові, загубившись у темному натовпі, мусив розгорнути більше винахідливості і розважливості на те тільки, щоб існувати, ніж укладено за сто літ для управління цілою Іспанією.