Одні збирали хмиз на багаття, хтось рубав соснового пенька на тріски, аби потім, запаливши їх, штрикати в тіла бранців, інші нахиляли додолу стовбури двох невеликих дерев, щоб розіп'ята поміж них Гейворда. Але мстивість Магуа шукала глибшої і злостивішої втіхи.
У той час, як не такі витончені індіяни лаштували перед очима жертв ці нехитрі й примітивні знаряддя тортур, Магуа підійшов до Кори і з диявольським виразом на обличчі пояснив дівчині, яка близька доля їй суджена.
— Ха! — докінчив він. — Що скаже дочка Манро? Голова її занадто гарна, щоб лежати на подушці у вігвамі Хитрого Лиса. То, може, їй більше подобатиметься, коли її голова скотиться з цього пагорба і стане забавкою для вовків? її груди не можуть годувати гуронові дитину; ну то побачиш, як індіяни плюватимуть на них!
— Про що каже ця потвора? — запитав здивований Гейворд.
— Пусте! — твердо відповіла Кора. — Він дикун, темний варвар і не знає, що чинить. В цій останній хвилі знайдім нагоду вимолити для нього милосердя й прощення.
— "Прощення!" — перехопив оскаженілий гурон, у гніві не добравши як слід Кориних слів. — Пам'ять індіянина довша від зброї блідолицих, а милість його коротша від їхньої справедливості! Кажи, чи відсилати мені ясноволосу до її батька і чи підеш ти з Магуа до великих озер, щоб носити йому воду й готувати їжу?
Кора порухом голови відтрутила його від себе, не в силі приховати гидливе почуття.
— Облиш мене, — мовила вона з такою гідністю, що справила враження навіть на індіянина. — Ти додаєш гіркоти до моїх молитов. Ти стаєш межи мною і моїм богом!
Проте за хвильку гурон повернувся до свого і з глумливою посмішкою мовив, показавши на Еліс.
— Глянь, дитя ридає! Вона замолода вмирати! Відішли її до Манро, хай вона розчісує йому сиве волосся й утримує життя в серці старого.
Кора не стрималася, щоб не глянути на свою молоденьку сестру, в очах якої побачила ревне благання зберегти їй життя.
— Що він каже, люба Коро? — спитала тремтячим голосом Еліс. — Він сказав, що відсилає мене до батька?
З півхвилини старша сестра мовчки дивилась на молодшу, а на обличчі її відбивалася боротьба дужих супротивних почуттів. Врешті вона заговорила, і в голосі її замість колишньої твердості й упевненості бриніла тепер мало не материнська ніжність.
— Еліс, — почала вона, — гурон дарує нам обом життя, та й не тільки нам — він згоден відіслати Данкена, нашого дорого Данкена, і тебе теж до наших друзів, до нашого батька… до нашого бідолашного батька… якщо я зборю свою вперту бунтівничу гордість і погоджуся…
Подих їй перехопило, вона замовкла.
— Кажи далі! — скрикнула Еліс. — На що ти маєш погодитись, люба Коро?! О! Коли б це я була на твоєму місці! Щоб урятувати тебе, втішити нашого старенького батька, щоб повернути волю Данкенові — з якою радістю віддала б я за це життя!
— Віддати життя! — уже спокійнішим і твердішим голосом повторила Кора. — То було б легко! І можливо, то не найгірше, що мене чекає. Він хоче, щоб я, — провадила вона далі стишеним голосом, коли згадала образливу пропозицію, — щоб я пішла з ним у дику пущу, до селищ гуронських, і щоб залишилась там. Щоб я стала його жінкою! Скажи ж мені, Еліс, дитя моє дороге, сестронько люба, що маю чинити? І ви теж, майоре, порадьте мені. Чи можна рятувати життя такою жертвою? Ти, Еліс, прийняла б його з моїх рук, такою ціною сплачене? І ви, Данкене, — підкажіть мені. Ви обоє вирішуйте, що мені робити, я на все згодна.
— Щоб я на таке пристав! — вигукнув у подиві й обуренні юнак. — Коро, Коро! Ви жартуєте з нашого нещастя! Не згадуйте більш про цей жахливий вибір! Сама думка про нього гірша за тисячу смертей.
— Я так і знала, що ви це скажете! — скрикнула Кора. Щоки її зарожевіли, темні очі знов заіскрилися глибоким почуттям: — А що скаже моя Еліс? її волі я скорюся без суперечного слова.
Хоча вони обоє, Гейворд і Кора, прислухалися з болісною напруженістю і увагою, від Еліс не почули ані слова у відповідь. Тендітна й вразлива дівчина мовби закам'яніла, дізнавшись про бажання Магуа. Плечі її обвисли, пальці рук конвульсійно ворушилися, голова спала на груди, і вся її постать, схилена під стовбуром дерева, виглядала наче символ зраненої жіночності. Але, хоч життя в ній ослабло, була вона цілком притомна. За хвилину голова її повільно порушилась на знак рішучої незгоди.
— Ні, ні, ні. Краще помремо разом, як і жили!
— Тоді помри! — шалено скреготнувши зубами, вигукнув Магуа, заскочений цим виявом несподіваної твердості в тій, кого він уважав за найслабшу поміж бранців. З усієї сили гурон метнув у беззахисну дівчину томагавком. Топірець пролетів попри Гейвордове лице і, стявши кілька розвіяних кучериків дівчини, з тремтінням уп'явся в дерево над її головою. Видовище це розбурхало в Данкені шалений гнів. Зібравши всю свою силу, він розірвав пута, що його зв'язували, і кинувся на іншого тубільця, котрий з голосним криком лаштувався влучніше вдарити томагавком. Вони зітнулися, обхопили один одного й упали на землю. Голе тіло супротивника вислизнуло Гейвордові з рук, і врешті індіянин почав перемагати — він став коліном білому на груди, притиснувши його вагою величезного свого тіла. Данкен уже бачив, як зблиснув ніж у повітрі, коли це нараз щось повз нього просвистіло і майже одночасно гримнув постріл. Тягар, що гнітив йому груди, полегшав, розлюченість на лиці індіянина змінилася виразом якоїсь дивної порожнечі, і тіло його впало мертве на купу висхлого листя.
РОЗДІЛ XII
Блазень: Іду, пане,
Біжу, пане,
Та скоро вернуся.
В. Шекспір, "Дванадцята ніч"
Гурони стояли, пойняті жахом, що так несподівано смерть скосила їхнього товариша. Але завваживши фатальну точність пострілу, що вразив ворога, не зачепивши друга, загукали водносталь: "Довгий Карабін!" — і завили дико й жалобно. Відповів їм голосний вигук із маленького гайка, де індіяни необачно полишили свою зброю. А за мить з'явився на видноті Соколине Око, що в похваті не встиг знову набити віднайденої рушниці і тепер вимахував нею над головою, широкими стрибками біжачи в бік ворога. Але хоч біг він сміливо й хутко, випередив його стрункий і жвавий юнак, що з надзвичайною зухвалістю вскочив у саме осереддя гуронів. Погрозливо крутячи томагавком та блискучим ножем, він зупинився, закриваючи собою Кору. Не встигли ще гурони бодай думкою осягнути ці несподівані й зухвалі рухи, як, промайнувши їм перед очима, обіч юнака виросла ще одна постать, розмальована в символічну подобу смерті. Блискавична поява цих войовничих нападників змусила відступити диких мучителів, що раз по раз вигуками виявляли свій подив і додавали добре відомі страховиті наймення:
— Стрибкий Олень! Великий Змій!
Однак обережний і пильний ватаг гуронів не дався так легко збити себе з плигу. Кинувши гострим оком по невеликій галяві, він одразу зрозумів, звідки вчинено напад. Підбадьорюючи товаришів словом і власним прикладом, він видобув довгого небезпечного ножа, загорлав і вергнувся на Чингачгука, котрий стояв напоготові. Це був знак до загального побою. В обох сторін не було набитих рушниць, отож битву мало вирішити змагання холодною зброєю та силою м'язів.
Анкес криком відповів на крик і, скочивши до одного з гуронів, влучним ударом томагавка розтяв йому череп аж до мозку. Гейворд вихопив з дерева зброю Магуа і собі теж запально порвався до бою. А що супротивники тепер були рівні числом, то на кожного припадало по одному перебійцеві. Удари падали з ураганним шаленством і швидкістю блискавки. Соколине Око, опинившись на відстані руки від ворога, вимахом своєї грізної зброї спаралізував невправну оборону індіянина і поклав його на землю. Гейворд, занадто розгарячкований, щоб чекати, поки зіткнеться із своїм супротивником рука в руку, пустив у нього томагавк. Поцілений руків'ям у чоло, гурон повстримався на бігу, а юнак, підбадьорений цим незначним успіхом, нерозважливо поквапився підскочити до ворога голіруч. Одразу, проте, він пересвідчився, що надміру поспішив, бо мусив тепер напружити всю свою спритність і відвагу, щоб уникнути ножа роззлощеного гурона. Не маючи довше снаги протистояти ворогові, такому звиниому й проворному, він прип'явся тілом до тіла і спромігся в такий спосіб залізним стиском знешкодити руки індіянинові. Але зусилля це було надто знеможне, щоб довго тривати. В цю критичну хвилю він почув поряд чийсь голос:
— Смерть негідникам! Ніякого милосердя клятим мінгам!
І приклад мисливцевої рушниці загилився у неприкриту голову індіянина, що змагався з Гейвордом. М'язи йому послабли, а тіло безвладно вивільнилося з майорових рук і лягло непорушно.
Коли Анкес розтрощив череп одному своєму супротивникові, він обернувся, наче зголоднілий лев, шукати собі другого. П'ятий гурон, єдиний, що не брав участі в першому зіткненні, тим часом вижидав. Завваживши, що всі довкола завзялись битися смертним боєм, він вирішив докінчити справу пекельної помсти. З переможним криком він підскочив до беззахисної Кори, пославши наперед гострого топірця як свого провісника. Томагавк дряпонув плече дівчині й перерубав лозини, якими її було прив'язано до дерева. Діставши несподівано волю, вона не кинулась, одначе, тікати, а, лишень обминувши індіянових рук, припала до грудей Еліс, байдужа на власну безпеку. Невмілими й тремтячими пальцями Кора силкувалася розв'язати пружне галуззя, що сковувало тіло сестрі. Тільки виродок міг би не зглянутись, побачивши таку чисту й благородну самовідданість; але гуронові груди не знають жалю. Схопивши Кору за розкішне волосся, що вільно розсипалося їй по плечах, він одірвав її від сестри й брутально кинув навколішки. Індіянин накрутив собі на руку жмут волосся, смикнув рукою вгору, а тоді з глумливим і збудженим сміхом обвів ножем навкруг прегарної голівки своєї жертви. Але за цю мить жорстокої втіхи він заплатив утратою нагоди, бо саме зараз усе це побачив Анкес. Широчезними стрибками Анкес підбіг до гурона і тілом своїм ударив його просто в груди, відкинувши на кілька ярдів, де той і простерся долі. Проте й сам Анкес від раптового зіткнення звалився з ніг неподалік. Зірвалися на ноги вони водночас, кинулися один на одного, завдаючи ударів, і заюшились кров'ю. Але боротьба була недовга: Гейвордів томагавк і мисливцева рушниця поцілили череп гуронові ту ж мить, коли Анкесів ніж пробив його серце.
Бій уже скінчився, тривала ще тільки боротьба між Хитрим Лисом та Великим Змієм.