Але ж Тев'є не баба, і я відповідаю їй уривком з талмуда, жартом, мідрашем і ще одним мідрашем: "Голдо,— кажу я,— ти була мені віддана стільки років, то й тепер, на старості літ, не пошиєш мене в дурні". Дивлюсь на мою Голду — біда! "Що тобі,— кажу,— Голдо?" — "Нічого",— каже вона, ледве ворушачи губами. Еге! Бачу — справа погана. Запрягаю коня, їду до міста і привожу лікаря, найкращого лікаря. Приїхав додому — те-те-те! Моя Голда лежить уже на землі із свічкою в головах, схожа на купку землі, що її згребли і вкрили чорним. Стою собі і думаю: "Оце людина? Оце все, що лишається після неї! Ах ти, владико небесний, що ти витіваєш із своїм Тев'є! Що я тепер робитиму на старості літ, нещасна моя голова?" І отак я припав до землі!.. Але дарма, кричи ґвалт, бийся головою об стінку! Знаєте, що я вам скажу? Коли бачиш перед собою смерть, мимоволі стаєш невіруючим. Починаєш міркувати: "Хто ми і що є життя наше",— що таке оцей світ із планетами, які крутяться, з поїздами, які шалено мчать, з усім оцим тарарамом і гармидером, і навіть Бродський з його мільйонами ніщо — "суєта суєт", копійки щербатої не вартий!
Одним словом, я найняв людину читати поминальпу молитву "кадиш", заплативши за цілий рік наперед. Що поробиш, коли бог мене покарав, не дав мені синів29, а тільки самих дочок і дочок, бодай їм усячина! Не знаю, чи всі так мучаться із своїми дочками, чи тільки я такий безпросвітний невдаха, що не щастить мені з ними? Тобто проти дочок я нічого не маю. А щастя від бога залежить. Хоча б половину мати того, що вони мені бажають. Навпаки, вони мені аж занадто віддані, але ж усе, що "занадто", то не здрово.
Ось візьміть, наприклад, мою мізинку Бейлку. Ви собі не уявляєте, що то за дитина. Ми ж з вами знайомі, хвалити бога, не перший рік, і ви добре знаєте, що я не з тих батьків, котрі люблять хвалити своїх дітей просто так собі. Але коли мова зайшла про мою Бейлку, мушу вам сказати тільки два слова. Відколи бог має справу з Бейлками, він ще такої Бейлки не створив. Ну, про вроду вже не доводиться говорити: Тев'єві дочки, це ж ви самі знаєте, уславлені в цілому світі, як найбільші красуні. Але Бейлка їх усіх за пояс заткне. Та чого тут розводитись? Адже сказано: всім красуням красуня! Моїй Бейлці можна адресувати слова з молитви: "Облудна є краса",— не про вроду її йдеться, а про її вдачу. Золото, щире золото, кажу вам! Я завжди був для неї найдорожчим на світі. Але відколи моя Голда, мир їй, померла, тато для неї став зіницею ока! Не дає порошинці впасти на мене. Я вже казав сам собі: "Господь бог посилає ліки перед болячкою. От тільки важко вирішити, що гірше: ліки чи болячка". Хто міг наперед знати, що Бейлка заради мене продасть себе за гроші і вирядить батька на схилі віку до Палестини! А втім, це тільки так говориться. Вона так само винна в цьому, як ви, наприклад. У всьому тут винний він, її обранець! Я його не хочу лаяти, нехай завалиться стеля йому на голову! А може, сказати по щирості, я сам винен у цьому, бо ж про це недвозначно сказано в талмуді: "Повинна людина"... Але смішно, слово честі, коли я розповідаю вам, що саме сказано в талмуді!
Одним словом, не хочу вас довго затримувати. Проминув рік і ще рік. Моя Бейлка виросла, стала, нівроку, дівчиною на виданні, а Тев'є робить своє, як завжди, возить підводою масло й сир улітку до Бойберика, узимку до Єгупця, щоб тих багатіїв потоп залив, як у Содомі! Терпіти не можу цього міста, і не так саме місто, як людей, і не так усіх людей, як одну людину — шадхена Ефраїма, стократ болячок йому в спину! Ось послухайте, що шадхен може встругнути.
Одного чудового дня я приїхав якось на початку осені до Єгупця із своїм товаром. Дивлюсь — "і прийшов Гаман"30 — іде шадхен Ефраїм! Я вам колись розповідав про нього. Хоч Ефраїм в'їдлива людина, але, зустрівши його, мусиш зупинитись — отакий він чоловік...
— Послухай-но, розумнице моя,— звертаюсь я до своєї конячини,— зупинись на хвилинку, я тобі дам трохи похрумати...
І потискую Ефраїмові руку, починаю розмову здалека:
— Як у вас із заробітками?
Він гірко зітхає і відповідає:
— Дуже погано!..
— А саме? — запитую.
— Нема чого робити,— відповідає він.
— Нічогісінько? — запитую.
— Нічогісінько! — відповідає він.
— А в чому річ? — запитую.
— Річ у тому,— відповідає він,— що весілля тепер уже не справляють дома...
— А де ж тепер справляють? — запитую.
— Там десь,— відповідає він,— за кордоном...
— Що ж робити,— кажу,— такому, як я, наприклад, коли навіть бабка мого діда ніколи там не бувала?
— Для вас, реб Тев'є,— каже він і частує мене понюхом табаки,— я маю непоганий товар тут на місці...
— А саме? — запитую.
— Жінку одну, вдову без дітей. Має сто п'ятдесят карбованців приданого, була куховаркою в найпорядніших домах...
Я вирячуюсь на нього і кажу:
— Реб Ефраїм, кого ви маєте на увазі з цією нареченою?
— А кого мені мати на увазі? — запитує він.— Вас...
— Тьху,— кажу,— на голови моїх ворогів! — стьобаю коня батогом і хочу їхати далі.
— Прошу, не гнівайтесь, реб Тев'є,— озивається до мене Ефраїм,— може, я вас чимсь образив! Скажіть тоді, кого ви мали на увазі?
— Кого ж мені мати на увазі,— відповідаю,— як не мою мізинку?..
Він аж підстрибнув на місці і ляснув себе по лобі:
— Стривайте! Добре, що ви мені нагадали, дай вам боже дожити до глибокої старості, реб Тев'є!
— Амінь! — кажу.— Бажаю і вам дожити аж до приходу месії. Але чого це,— запитую,— на вас така радість напала?
— Все гаразд, реб Тев'є,— каже він,— дуже добре, краще бути не може!
— А саме,— питаю,— що саме так добре?
— Я маю для вашої мізинки,— каже він,— щастя, козирного туза, багатія, дуку, мільйонщика, Бродського, підрядчик він, і звуть його Педоцур!
— Педоцур? — кажу.— Знайоме ім'я з Біблії.
— На що мені здалася Біблія,— каже він,— яка там Біблія? Він підрядчик, оцей Педоцур, будує кам'яні будинки, мости, був у Японії під час війни, привіз лантух грошей, виїздить на баских конях, в каретах з лакеями, має власну лазеньку у себе в хаті, паризькі меблі, брильянтову каблучку на пальці, ще зовсім не стара людина, парубок, справжній "холостяк", прима!.. А шукає він гарну дівчину, нехай буде хто завгодно, гола, боса, аби гарнюня!..
— Тпр-ру! — кажу я йому.— Коли ви будете і далі так бігти без попасу, ми з вами заїдемо, реб Ефраїм, до чорта в зуби. Якщо не помиляюся,— кажу,— ви вже якось сватали мені цього самого жениха,— кажу,— для моєї старшої дочки, для Годл...
Почувши це, Ефраїм як не зарегочеться, аж за боки взявся від сміху. Я боявся, що його грець візьме.
— Ого,— каже він,— ви згадали історію з часів, коли моя бабка дівкою була! Той збанкрутував ще перед війною і втік до Америки!..
— Благословенна будь його світла пам'ять,— кажу я,— може, цей теж втече туди?
— Що ви вигадуєте, реб Тев'є,— спалахує шадхен.— Той був свистун, шарлатан, марнотрат, а цей,— каже,— підрядчик, з війни повернувся з безліччю гешефтів, з конторою, з службовцями, з... з... з...
Коротше кажучи, шадхен розпалився так, що стягнув мене з воза, взяв за лацкани і так довго трусив мене, аж поки підійшов городовий і хотів нас обох відпровадити в буцегарню. Щастя, що я знаю, як з поліцією поводитись...
Одно слово, не буду вас затримувати. Оцей Педоцур став женихом моєї мізинки Бейлки. Проминув деякий час, і ми справили весілля. Чому я кажу, що проминув деякий час? Тому, що Бейлка не хотіла цього шлюбу, як не хоче людина вмирати. Що більше Педоцур в'язнув до неї з подарунками, і з золотими годинниками, і з брильянтовими обручками, то осоружніший ставав він їй. Мені не треба пальця в рота класти. Я це добре бачив з її вигляду, спостерігаючи її опухлі очі і сльози її, які вона нишком проливала. Одного разу кажу їй мимохідь:
— Чуєш, Бейлко,— кажу я,— боюсь, що твій Педоцур тобі так само любий і приємний, як мені?
— Хто це тобі сказав? — питає вона, почервонівши по саме волосся.
— А чого ж тоді,— кажу,— плакати цілі ночі?
— Хіба я плачу? — каже вона.
— Ні,— кажу,— ти не плачеш, а тільки хлипаєш. Думаєш,— кажу,— що, занурюючи голову в подушку, ти ховаєш від мене свої сльози? Думаєш, що твій тато хлопчисько або мозок йому висох і він не розуміє,— кажу,— що ти робиш це для твого старого тата? Ти хочеш,— кажу,— забезпечити йому спокійну старість, щоб він мав де голову притулити, щоб він, крий боже, не мусив ходити попідвіконню з довгою рукою? Якщо ти так думаєш, то ти,— кажу,— велика дурепа. Ми маємо могутнього бога,— кажу,— і Тев'є не з тих дармоїдів-нероб,— кажу,— які живуть на чужих хлібах. А гроші,— кажу,— це грязь, як у святому письмі сказано. Ось тобі доказ,— кажу,— твоя сестра Годл, хоч яка біднячка, проте,— кажу,— диви, що вона пише казна-звідки, з краю світу, і якою щасливою вважає себе там із своїм небораком Перчиком!..
Ану вгадайте, що мені на це відповіла Бейлка.
— До Годл,— каже вона,— не рівняй мене. Годл вийшла заміж,— каже вона,— в такі часи, коли весь світ хитався,— от-от мав перевернутися. Тоді всі дбали про ціле людство, а про себе забували. Тепер,— каже вона,— коли світ залишився, як був, кожен дбає за себе, а про людство забуває...
Отак відповідає мені Бейлка. Підіть здогадайтесь, що вона мала на думці!
Ну? Подобаються вам Тев'єві дочки? Подивилися б ви на неї, коли вона стала до шлюбу — просто принцеса! Я тільки стояв, милувався нею та й думав собі: "Оце Бейлка, Тев'єва дочка? Де це вона навчилась так стояти, і так виступати, і так голову тримати, і так одягатись, щоб усе на ній було як вилите?.." Проте довго милуватися нею мені не дали змоги, бо того ж таки дня після шлюбу, десь о шостій годині вечора, молоде подружжя подалося кур'єрським поїздом під три чорти аж до Італії, як заведено у великосвітських людей. А назад вони повернулися вже глибокої осені і переказали мені, щоб я, бога ради, негайно приїхав до Єгупця. Мені це одразу не сподобалося: "Одно з двох, якщо вони хочуть, щоб я просто так приїхав, вони могли б переказати, щоб я прибув,— і все. Навіщо оце "бога ради" і "негайно"? Тут, певно, криється якась особлива причина! Тож постає питання: яка саме причина?" І різні думки та припущення, добрі і лихі, лізуть мені в голову: "Може, подружжя вже там посварилося? Може, вони подряпалися, як ті кішки, і справа дійшла до розлуки?" І одразу ж сам себе спиняю: "Ти дурний, Тев'є, навіщо тобі все тлумачити на гірше? Звідки ти знаєш, чого тебе кличуть? Може, вони скучили за тобою, хочуть побачитись? Чи, може, Бейлка хоче, щоб тато її був близько коло неї? Чи, може, захотів Педоцур дати тобі посаду, взяти тебе до своїх справ і зробити тебе управителем над його підрядами? Так чи так, а їхати треба.