Нікого.
Поцілунок.
Ніна. Це яке дерево?
Треплев. В'яз.
Ніна. Чому воно таке темне?
Треплев. Вже вечір, темніють всі предмети. Не виїжджайте рано, благаю вас.
Ніна. Не можна.
Треплев. А якщо я поїду до вас, Ніна? Я всю ніч буду стояти в саду і дивитися на ваше вікно.
Ніна. Не можна, вас помітить сторож. Трезор ще не звик до вас і буде гавкати.
Треплев. Я люблю вас.
Ніна. Тсс...
Треплев (почувши кроки). Хто там? Ви, Яків?
Яків (за естрадою). Точно так.
Треплев. Ставайте по місцях. Пора. Місяць сходить?
Яків. Точно так.
Треплев. Спирт є? Сірка є? Коли здадуться червоні очі, потрібно, щоб пахло сіркою. (Ніні.) Йдіть, там все приготовлено. Ви хвилюєтеся?..
Ніна. Так, дуже. Ваша мама — нічого, я її не боюся, але у вас Тригорін... Грати при ньому мені страшно і соромно... Відомий письменник... Він молодий?
Треплев. Так.
Ніна. Які у нього чудові розповіді!
Треплев (холодно). Не знаю, не читав.
Ніна. У вашій п'єсі важко грати. У ній немає живих осіб.
Треплев. Живі особи! Треба зображувати життя не такою, як вона є, і не такою, як має бути, а такою, як вона представляється в мріях.
Ніна. У вашій п'єсі мало дії, одна тільки читка. І у п'єсі, по-моєму, неодмінно повинна бути любов...
Обидва йдуть за естраду.
Входять Поліна Андріївна і Дорн.
Поліна Андріївна. Стає сиро. Поверніться, надіньте калоші.
Дорн. Мені жарко.
Поліна Андріївна. Ви не бережете себе. Це впертість. Ви — лікар і чудово знаєте, що вам шкідливий сире повітря, але вам хочеться, щоб я страждала; ви навмисне просиділи вчора весь вечір на терасі...
Дорн (наспівує). "Не говори, що молодість згубила".
Поліна Андріївна. Ви були так захоплені розмовою з Іриною Миколаївною... ви не помічали холоду. Зізнайтеся, вона вам подобається...
Дорн. Мені 55 років.
Поліна Андріївна. Дрібниці, для чоловіка це не старість. Ви прекрасно збереглися і ще подобаєтеся жінкам.
Дорн. Так що ж вам завгодно?
Поліна Андріївна. Перед актрисою ви всі готові падати ниць. Всі!
Дорн (наспівує). "Я знову перед тобою..." якщо у суспільстві люблять артистів і ставляться до них інакше, ніж, наприклад, до купців, то це в порядку речей. Це — ідеалізм.
Поліна Андріївна. Жінки завжди закохувалися в вас і вішалися на шию. Це теж ідеалізм?
Дорн (знизавши плечима). Що ж? У відносинах жінок до мене було багато хорошого. У мене любили головним чином чудового лікаря. Років 10-15 тому, ви пам'ятаєте, у всій губернії я був єдиним порядною акушером. Потім я завжди був чесною людиною.
Поліна Андріївна (хапає його за руку). Дорогий мій!
Дорн. Тихіше. Йдуть.
Входять Аркадіна під руку з Соріним, Тригорін, Шамраєв, Медведенко і Маша.
Шамраєв. В 1873 році у Полтаві на ярмарку вона грала дивовижно. Один захват! Чудово грала! Чи Не хочете знати, де тепер комік Чадин, Павло Семенович? У Расплюеве був неповторний, краще Садовського, клянуся вам, вельмишановна. Де він тепер?
Аркадіна. Ви питаєте про все якихось допотопних. Звідки я знаю! (Сідає.)
Шамраєв (зітхнувши). Пашка Чадин! Таких вже немає тепер. Пала сцена, Ірина Миколаївна! Раніше були могутні дуби, а тепер ми бачимо одні лише пеньки.
Дорн. Блискучих талантів тепер мало, це правда, але середній актор став набагато вище.
Шамраєв. Не можу з вами погодитися. Втім, це справа смаку. De gustibus aut bene, aut nihil. (1)
Треплев виходить з-за естради.
Аркадіна (синові). Мій милий син, коли початок?
Треплев. Через хвилину. Прошу терпіння.
Аркадіна (читає з "Гамлета"). "Мій син! Ти очі звернув мені всередину душі, і я побачила її в таких кривавих, в таких смертельних виразках — немає рятунку!"
Треплев ("Гамлета"). "І для чого ж ти піддалася пороку, любові шукала в безодні преступленья?"
За естрадою грають у ріжок.
Господа, початок! Прошу уваги!
Пауза.
Я починаю. (Стукає паличкою і каже голосно.) О ви, поважні старі тіні, які носитесь в нічну пору над цим озером, усыпите нас, і нехай нам присниться те, що буде через двісті тисяч років!
Сорін. Через двісті тисяч років нічого не буде.
Треплев. Так от нехай зобразять нам це нічого.
Аркадіна. Нехай. Ми спимо.
Піднімається завіса; відкривається вид на озеро; місяць над горизонтом, відображення її у воді; на великому камені сидить Ніна Зарічна, вся в білому.
Ніна. Люди, леви, орли і куріпки, рогаті олені, гуси, павуки, мовчазні риби, що жили у воді, морські зірки і ті, яких не можна було бачити оком, — словом, все життя, все життя, все життя, здійснивши сумний коло, згасли... Вже тисячі віків, як земля не носить на собі ні однієї живої істоти, і ця бідна місяць марно запалює свій ліхтар. На лузі вже не прокидаються з криком журавлі, і хрущів не буває чутно в липових гаях. Холодно, холодно, холодно. Порожньо, порожньо, порожньо. Страшно, страшно, страшно.
Пауза.
Тіла живих істот зникли в поросі, і вічна матерія звернула їх в камені, у воду, у хмари, а душі їх всіх злилися в одну. Загальна світова душа — це я... я... У мене душа і Олександра Великого, і Цезаря, і Шекспіра, і Наполеона, і останній п'явки. В мені свідомості людей злилися з інстинктами тварин, і я пам'ятаю все, все, все, і кожне життя в самій собі я переживаю знову.
Показуються болотні вогні.
Аркадіна (тихо). Це щось декадентське.
Треплев (благально і з докором). Мама!
Ніна. Я самотня. Раз на сто років я відкриваю уста, щоб говорити, і мій голос звучить у цій порожнечі понуро, і ніхто не чує... І ви, бліді вогні, не чуєте мене... Під ранок вас народжує гниле болото, і ви блукаєте до зорі, але без думки, без волі, без тріпотіння життя. Боячись, щоб у вас не виникло життя, батько вічної матерії, диявол, кожну мить в вас, як в каменях і в воді, проводить обмін атомів, і ви змінюєтеся безперервно. У всесвіту залишається постійним і незмінним один лише дух.
Пауза.
Як бранець, кинутий в порожній глибокий колодязь, я не знаю, де я і що мене чекає. Від мене не приховано лише, що у впертій, жорстокою боротьбі з дияволом, початком матеріальних сил, мені судилося перемогти, і після того матерія і дух зіллються в гармонії прекрасною і настане царство світової волі. Але це буде лише тоді, коли мало-помалу, через довгий, довгий ряд тисячоліть, і місяць, і світлий Сіріус, і земля звернуться в пил... А до того досі жах, жах...
Пауза; на тлі озера показуються дві червоні точки.
От наближається мій могутній противник, диявол. Я бачу його страшні червоні очі...
Аркадіна. Сіркою пахне. Це так потрібно?
Треплев. Так.
Аркадіна (сміється). Так, це ефект.
Треплев. Мама!
Ніна. Він нудьгує без людини...
Поліна Андріївна (Дорна). Ви зняли капелюх. Надіньте, а то простудитесь.
Аркадіна. Це доктор зняв капелюха перед дияволом, батьком вічної матерії.
Треплев (розлютившись, голосно). П'єса скінчилося! Досить! Завіса!
Аркадіна. Що ж ти сердишся?
Треплев. Досить! Завіса! Подавай завіса! (Топнув ногою.) Завіса!
Завіса опускається.
Винен! Я випустив з виду, що писати п'єси і грати на сцені можуть лише деякі вибрані. Я порушив монополію! Мені... Я... (Хоче ще щось сказати, але махає рукою і йде вліво.)
Аркадіна. Що з ним?
Сорін. Ірина, не можна так, матінка, звертатися з молодим самолюбством.
Аркадіна. Що ж я йому сказала?
Сорін. Ти його образила.
Аркадіна. Він сам попереджав, що це жарт, і я ставилася до його п'єсою, як до жарту.
Сорін. Все-таки...
Аркадіна. Тепер виявляється, що він написав велике твір! Скажіть, будь ласка! Стало бути, він влаштував цей спектакль і надушил сірою не для жарту, а для демонстрації... Йому хотілося повчити нас, як треба писати і що потрібно грати. Нарешті, це стає нудно. Ці постійні вилазки проти мене і шпильки, воля ваша, набриднуть хоч комусь! Примхливий, самолюбивий хлопець.
Сорін. Він хотів принести тобі задоволення.
Аркадіна. Так? Проте ж ось він не вибрав якийсь звичайної п'єси, а змусив нас прослухати цей декадентський маячня. Заради жарти я готова слухати і марення, але ж тут претензії на нові форми, на нову еру в мистецтві. А, по-моєму, тут ніяких нових форм немає, а просто поганий характер.
Тригорін. Кожен пише так, як хоче і як може.
Аркадіна. Нехай він пише як хоче і як може, тільки нехай залишить мене в спокої.
Дорн. Юпітер, ти сердишся...
Аркадіна. Я не Юпітер, а жінка. (Закурює.) Я не серджуся, мені тільки прикро, що молода людина так нудно проводить час. Я не хотіла образити.
Медведенко. Ніхто не має підстави відокремлювати дух від матерії, так як, може бути, самий дух є сукупність матеріальних атомів. (Жваво, Тригорину.) А ось, знаєте, описати б у п'єсі і потім зіграти на сцені, як живе наш брат-учитель. Важко, важко живеться!
Аркадіна. Це справедливо, але не будемо говорити ні про п'єсах, ні про атомах. Вечір такий славний! Чуєте, панове, співають? (Прислухається.) Як добре!
Поліна Андріївна. Це на тому березі.
Пауза.
Аркадіна (Тригорину). Сядьте біля мене. 10-15 років тому, тут, на озері, музика і співи лунали безперервно майже кожну ніч. Тут на березі шість поміщицьких садиб. Пам'ятаю, сміх, галас, стрілянина, і всі романи, романи... Jeune прем'єр ' и чай лімітед ом і кумиром всіх цих шести садиб був тоді ось, рекомендую (киває на Дорна), доктор Євген Сергійович. І тепер він чарівний, але тоді був неперевершений. Однак мене починає мучити совість. За що я образила мого бідного хлопчика? Я непокойна. (Голосно.) Костя! Син! Костя!
Маша. Я піду пошукаю його.
Аркадіна. Будь ласка, мила.
Маша (йде вліво). Ау! Костянтин Гаврилович!.. Ау! (Іде.)
Ніна (виходячи з-за естради.) Очевидно, продовження не буде, мені можна вийти. Доброго дня! (Цілується з Аркадиной і Поліною Андріївною.)
Сорін. Браво! браво!
Аркадіна. Браво! браво! Ми милувалися. З такою зовнішністю, з таким чудовим голосом не можна, гріх сидіти в селі. У вас повинен бути талант. Чуєте? Ви зобов'язані вступити на сцену!
Ніна. О, це моя мрія! (Зітхнувши.) Але вона ніколи не здійсниться.
Аркадіна. Хто знає? От дозвольте вам представити: Тригорін, Борис Олексійович.
Ніна. Ах, я така рада... (Сконфузившись.) Я завжди вас читаю...
Аркадіна (саджаючи її біля). Не конфузьтесь, мила. Він знаменитість, але у нього проста душа. Бачите, він сам засоромився.
Дорн. Гадаю, тепер можна підняти завісу, а то моторошно.
Шамраєв (голосно). Яків, підніми-но, братику, завіса!
Завіса піднімається.
Ніна (Тригорину). Чи Не правда, дивна п'єса?
Тригорін.