188] Бистрі, що завжди для нього підносив Ахат його вірний.
189] Спершу убив вожаїв, що несли свої голови гордо,
190] Вмаєні, наче галуззям, рогами; а потім стріляє
191] В череду і заганяє, розбиту, в гущавину лісу.
192] І не раніш перестав він, аж доки сім туш здоровенних
193] Склав на землі переможно, і кількість убитих зрівняв він
194] З суден числом. Тоді звідти на пристань вертається й ділить
195] Друзям усім. Також вина ті ділить, що ними гостинний
196] Жбани наповнив Ацест на Трінакрії й дав на прощання,
197] І потішає серця їх скорботні такими словами:
198] "Друзі мої, у житті ми не перший раз бачимо лихо,
199] В тяжчій бували біді, але, дасть бог, і ця закінчиться.
200] В гирлі були ви скаженої Сцілли, між скелі гримучі
201] Йшли ви, вам добре й циклопові бескети знані. Бадьорі,
202] Острах усякий від себе женіть, і журбу, й боягузтво!
203] Може, колись і про це все приємно нам буде згадати.
204] Стільки пригод перебувши і стільки напастей зазнавши,
205] Всі ми прямуємо в Лацій тепер, де нам доля вказала
206] Мирну оселю: Троянській державі там слід відновитись;
207] Отже, держіться й себе бережіть для часів щасливіших".
208] Так він сказав; і хоч смуток великий в'ялив його серце,
209] Очі промінням надії палали, біль глибоко в грудях
210] Крив він. А друзі взялися за здобич, бенкет готувати. [27]
212] Інші рубають в куски й на рожни ще дрижачі встромляють,
213] Ті казани розставляють на березі й, ватру розклавши,
214] Сили тоді підкріпляють їдою, й розлігшись на зелах,
215] Вакхом старим догоджають собі й дичиною смачною.
217] Втрачених друзів пригадувать стали в розмові сердечній;
218] Мають надію й бояться, чи вірити можна, що справді
219] Десь уціліли, чи згинули й більше уже не озвуться.
220] Благочестивий Еней особливо оплакує гірко
221] Втрату Оронта палкого, й пригоду Аміка, й жорстоку
222] Лікову долю, оплакує Гія й Клоанта, героїв.
223] Вже закінчили той плач, як Юпітер з високого неба у
224] Глянув на море, вітрилами вкрите, й на землю — підніжок,
226] Став нагорі, й свої очі звернув на державу Лівійську.
227] Справами цими в ще більшому смутку бентежить Венера
228] Серце своє, умивається слізьми гіркими й до нього
229] Так промовляє: "В руках твоїх доля навіки і людська,
230] Й божа, ти громом страшиш,— але чим, проте, міг провинитись
231] Перед тобою Еней мій і чим провинились троянці,
232] Що, хоч натерпілись стільки біди, а й нині закритий —>
233] Світ весь стоїть перед ними; а все це Італії ради!
234] Ти ж обіцяв, що то римляни, певно, по довгих сторіччях
235] Вийдуть із Трої, що звідти, із крові ожилої Тевкра,
236] Встануть владики, які самодержцями будуть на землях
237] Всіх і морях. Чом нині змінив ти це рішення, батьку?
238] Правду сказавши, я цим хоч втішалась, згадавши нещасну
239] Трої руїну, і доброю долею злу розважала.
240] Нині ті самі нещастя, по злигоднях всіх перебутих,
241] Ринуть на тих же героїв,— коли ж буде край тим нещастям,
242] Царю великий? Тож міг Антенор, із загонів ахейських
243] Вирвавшись, аж в Іллірійську затоку проникнуть безпечно,
244] В глиб до держави лібурнів дістатись, Тімавські джерела
245] Переплисти міг, де дев'ять струмків із гори випливає;
246] Море тут вклинилось в сушу, й прибої по полю лунають.
247] Побудував саме тут він місто Патавій, і тевкрів
248] Там оселив, і народ сам назвав, владу Трої ствердивши,
249] І в благодатному мирі спокійно тепер почиває.
250] Ми ж, твоє плем'я, що хочеш в палати небесні забрати,
251] Всі кораблі погубивши,— нечувано! — з гніву одної
252] Гинемо, і до земель італійських впустить нас не хочуть.
253] Дяка така за побожність? Чи так ти нам берло вертаєш?" [28]
254] Батько богів і людей на слова ці всміхнувся до неї ——
255] Усмішка та і прояснює небо, й вгамовує бурі —
256] Доньку цілує привітно і так промовляє до неї:
257] "Ти, Кітереє, не бійся, бо доля твого покоління
258] Буде незмінна:, ще місто побачиш і мури лавінські,
259] Що обіцяв я, й прославиш великого духом Енея,
260] В небо до зір його візьмеш; мої постанови незмінні.
261] Він то — скажу тобі це, щоб журба твого серця не гризла,
262] Все те точніше розкрию й завісу здійму я із долі —
263] Він то вестиме в Італії війни великі, народи
264] Буйні розгромить, закони мужам дасть і мури поставить,—
265] Поки три рази в латинян царем його літо зустріне
266] І завітає тричі зима до побитих рутулів.
267] Потім Асканій, хлопчина, що нині Іулом зоветься,—
268] Іл називався він, поки стояла Ілійська держава —
269] Тридцять довжезних кругів часових, що їх місяцем мірять,
270] Владою сповнить своєю й з Лавінія берло державне
271] Перенесе, і могутністю мурів зміцнить Альба-Лонгу.
272] Тричі по сто літ там влада державна належати буде
273] Племені Гектора, поки аж Ілія, славна цариця
274] Й жриця, від Марсавагітна, потомків-близнят не породить.
275] Потім вже Ромул, вовчиці-живительки жовтим кожухом
276] Вигрітий, далі продовжить цей рід; це ж він мавортійські
277] Мури збудує і римлян назве ім'ям своїм власним.
278] їм не кладу я границь, не значу я часу їх владанню;
279] Владу даю їм без меж. Та ще навіть злостива Юнона,
280] Та, що і море, і небо, і землю наповнює жахом,
281] Змінить на краще свій задум, сприятиме спільно зі мною
282] Римлянам, цілого світу владикам, народові в тогах.
283] Так призволяю я: по очисних п'ятиріччях численних
284] Прийде той час, коли рід Ассарака і Фтію, й Мікени
285] Славні у рабство повергне і владу свою установить
286] Над переможеним Аргосом. З гожого племені Трої
287] Цезар народиться; дасть океан він межею державі,
288] Славі дасть межами зорі; він сам, по Іулі великім,
289] Юлій ім'я успадкує. Колись його в щасті на небі
290] Будеш приймати з трофеями Сходу. Обіти складати
291] Будуть йому. І жорстокі віки злагідніють, скінчаться
292] Війни. І Вірність поштива, і Веста, й Квірін з своїм братом
293] Ремом закони встановлять. Залізними скобами міцно
294] Замкнені будуть жахливі ворота Війни, а за ними
295] Сяде Шаленість ворожа на зброї страшній, в неї руки
296] Скуті в сто ретязів мідних і паща ревтиме кривава". [29]
297] Так промовляє і сина шле Майї із неба, щоб землі
298] Й замки нові карфагенські відкрились для тевкрів гостинно,
299] В край щоб впустити їх не боронила Дідона, яка ще
300] Долі не знає. Меркурій негайно злетів у повітря,
301] Крильми веслуючи, й швидко з'явився в Лівійській країні.
302] Виконав зразу ж наказ. І послухали бога пунійці,
303] Дикість сердець злагідніла. Цариця сама, в тій же хвилі,
304] В серці своєму ласкавість до тевкрів відчула й прихильність.
305] Ночі тієї побожний Еней роздумував довго;
306] Й тільки-но день благодійний настав, як він вирішив вийти,
307] Щоб дослідити незнані місця узбережжя, де вітром
308] Загнані вийшли вони,— хто живе тут — чи люди, чи звірі,
309] Пустку-бо бачить навколо, щоб друзям міг все розказати.
310] Флот заховав під склепінням лісів, де скелі звисають,
311] В пітьмі гіллястих дерев, в їх зловісній тіні його скривши.
312] Сам же, Ахата лише за товариша взявши й два списи
313] В руку, пішов, тільки леза широкі залізні блищали.
314] Як переходив він Гай, перейшла йому мати дорогу;
315] Так виглядала з лиця і одіння, так зброю тримала,
316] Нібито дівчина з Спарти або Гарпаліка фракійська,
317] Що в перегони із Гебром швидким виступає на конях.
318] Так, як це роблять мисливці, повісила лук через плечі
319] Зручний і коси на вітер пустила. Одіння хвилясте
320] Так пов'язала вузлом, що аж видно коліно, і перша:
321] "Гей, юнаки,— до них мовить,— скажіть, чи не бачили часом
322] Тут однієї з мого товариства, яка випадково
323] З сагайдаком через плечі пройшла тут,— з плямистої рисі
324] Шкура на ній,— може, з криком погналась за спіненим вепром?"
325] Так Венера сказала. А син їй Венерин промовив:
326] "Ні, не чував я її й не бачив твоєї посестри,
327] Діво, чи як тебе звати? Безсмертне-бо в тебе обличчя
328] Й голос нелюдський; ти, певно, богиня, сестра Аполлона?
329] Може, із німф ти одна? Та бувай нам на руку щаслива,
330] Хто б не була; поможи нам в біді, розкажи нам ласкаво,
331] Небо яке це над нами і світу в якій ми частині?
332] Ми тут блукаємо й зовсім не знаємо краю й народу;
333] Вітер сюди нас завіяв, розбурхане море загнало;
334] Наша правиця пожертву багату складе на вівтар твій".
335] "Я не достойна такої великої честі,— Венера
336] Мовить,— є звичай в тірійських дівчат сагайдаки носити
337] І пурпуровим котурном обв'язувать високо ногу. [ЗО]
338] Бачиш Пунійську державу тірійців, Агенора місто.
339] Землі, проте, це лівійські: народ у війні непоборний.
340] Владу тут має Дідона, що з тірського міста походить,
341] Втікши від рідного брата. Тут кривда велика і повість
342] Довга про це; розкажу вам лише найважливіші речі:
343] Був чоловіком у неї Сіхей; із усіх фінікійців
344] Він найбагатший на золото був і закоханий дуже
345] В цю безталанну. Дав дівчину батько йому непорочну,
346] Першу дружину. В тірськім краю тоді брат її рідний
347] Пігмаліон володарив,— у лютім злочинстві всіх інших
348] Він перевищив. Між ними зчинилась страшна ворожнеча.
349] При вівтарі нечестивець підступно Сіхея залізом
350] Тайно убив, свій жадобою золота ум засліпивши;
351] Про сестрине він кохання не дбає, й затаює довго
352] Злочин підступний, і, марних надій даючи їй багато,
353] Просто глузує з кохання сестри. Та у сні чоловік їй,
354] Ще не похований доти, з'явився. Поблідле обличчя
355] В страху піднісши, жахливий вівтар і залізом пробиті
356] Груди відкрив він і злочин таємний в сім'ї роз'яснив їй.
357] Радить тікати мерщій, покинути рідну країну.
358] Щоб удалася ця втеча, вказав їй, де скарби укрито,
359] Де під землею вага незміренна і золота, й срібла.
360] Вражена всім цим Дідона і друзів єднає, і втечу
361] З ними готує. Зійшлися всі ті, що шалена ненависть
362] В них до тирана була або жах був безмежний. Забравши
363] Всі кораблі, що на той час готові були, насипають
364] Золота повно, везуть через море багатство скупого
365] Пігмаліона,— вождем у них жінка.