Узявши до уваги всі ці обставини, легко зрозуміти, який піднявся шум навколо аварії, що її зазнав один із кращих пароплавів компанії Кюнарда! Тринадцятого квітня 1867 року "Шотландія" знаходилася під 15° 12' довготи і 45*37' широти. Море було спокійне, подимав [11] легкий вітерець. Тисячосила машина виробляла швидкість у тринадцять і сорок три сотих вузла. Колеса пароплава рівномірно перетинали морські хвилі. Осадка судна становила шість метрів сімдесят сантиметрів, а його водотоннажність — шість тисяч шістсот двадцять чотири кубічних метри.
— О четвертій годині сімнадцять хвилин пополудні, у той час як пасажири снідали в кают-компанії, корпус пароплава здригнувся від легкого удару в кормову частину, трохи за колесом лівого борту.
За характером поштовху можна було припустити, що удар був нанесений якимось гострим предметом. Причому поштовх був настільки слабким, що ніхто па борту не звернув би на це уваги, якби не кочегари, що, вибігши на палубу, заволали:
— Теча в трюмі! Теча в трюмі!
У перші хвилини пасажири, природно, сполошились, але капітан Андерсон заспокоїв їх. Дійсно, судну не загрожувала небезпека. Пароплав, розділений на сім відсіків водонепроникними перегородками, міг не боятися якоїсь легкої пробоїни.
Капітан Андерсон негайно ж спустився до трюму. Він установив, що п'ятий відсік залитий водою і, судячи зі швидкості, з якою вода прибувала, пробоїна в борті була значна. На щастя, у цьому відсіку не було парових котлів, інакше вода миттєво загасила б топки.
Капітан Андерсон розпорядився зупинити машини і потім наказав одному з матросів, опустившись у воду, оглянути пробоїну. Через кілька хвилин було з'ясовано, що в підводній частині пароплава є пробоїна шириною в два метри. Таку пробоїну не було можливості залатати, і "Шотландія" з колісьми, наполовину зануреними у воду, продовжувала свій шлях. Аварія сталася за триста миль від мису Клер. Отже, "Шотландія" прийшла до Ліверпульського порту і причалила до пристані компанії із запізненням на три дні, викликавши тим самим неабияке занепокоєння.
Пароплав поставили в сухий док, і інженери компанії оглянули судно. Вони не повірили своїм очам. У корпусі судна, за два з половиною метри нижче ватерлінії, зяяла пробоїна у вигляді рівнобедреного трикутника. Краї пробоїни були рівні, їх ніби вирізали різцем. Очевидно, знаряддя, що пробило корпус судна, було неабияк загартоване. Причому, пробивши листове залізо товщиною в чотири сантиметри, воно само собою вивільнилося з пробоїни! Цей факт був уже геть непоясненний!
Відтоді всі морські катастрофи від нез'ясованих причин стали відносити на рахунок тварини. Міфічному звіру довелося відповідати за багато аварій кораблів. А кількість їх, на жаль, значна, [12] адже принаймні двісті з трьох тисяч суден, про загибель яких щорічно повідомляється в "Бюро-Верітас", вважаються "зниклими безвісті".
Так чи інакше, але з вини "чудовиська" зв'язок між материками ставав усе більше і більше небезпечним, і громадська думка настійно вимагала, щоб моря були очищені будь-якою ціною від грізного китоподібного.
Глава друга
ЗА І ПРОТИ
У той час, коли відбувалися зазначені події, я повертався з подорожі штатом Небраска в Північній Америці, початої з метою вивчення цього незвіданого краю. Французький уряд відрядив мене до наукової експедиції як ад'юнкт-професора при Паризькому музеї природничих наук. Зібравши за шість місяців мандрівок по Небрасці неоціненні колекції, я наприкінці березня прибув до Нью-Йорка. Я планував виїхати до Франції на початку травня. Отже, дозвілля, що залишилося до від'їзду, я присвятив класифікації моїх мінералогічних, ботанічних і зоологічних багатств. Саме в цей час і сталася аварія з пароплавом "Шотландія".
Я був, певна річ, у курсі подій, що неабияк хвилювали суспільну думку, та й чи могло бути інакше? Я читав і перечитував усі американські та європейські газети, але ясності в питання, що хвилювало усіх, вони не вносили. Таємнича історія збурювала мою цікавість. У пошуках істини я кидався з однієї крайності в іншу. Що тут крилася таємниця, сумніватися не доводилося, а скептикам надавалося право "укласти персти у рани" "Шотландії".
Я приїхав до Нью-Йорка саме у розпал суперечок навколо цієї події. Припущення щодо блукаючого острова, невловного рифу, висловлені особами малокомпетентними, були остаточно відкинуті. І справді, як би міг пересуватися з такою швидкістю горезвісний риф, якби в нього не було могутньої машини? Відкинута була і гіпотеза про блукаючий остов затонулого гігантського корабля, що пересувався так само з непоясненною швидкістю.
Залишалися два можливих варіанти питання, що мали своїх прихильників: одні приписували всі лиха тварині колосальної величини, інші припускали існування підводного судна із надзвичайно потужним двигуном.
Останнє припущення, найбільш вірогідне, відпало в результаті розслідування, зробленого в обох півкулях. Важко було припустати, [13] щоб приватна особа володіла подібним судном. Де і коли було воно побудоване? І як будівництво такого гіганта могло зберегтися в таємниці?
Тільки держава спроможна була створити механізм, котрий володіє такою руйнівною силою. У нашу епоху, коли людський розум витончується над винаходами смертоносних знарядь, легко припустити, що яка-небудь держава потай від інших спорудила і випробувала цю грізну машину. Після рушниць Шасепо — торпеди, після торпед — підводні тарани, потім — затишшя. Принаймні я па це сподівався.
Але припущення щодо військового підводного корабля відпало: надійшли заяви від всіх урядів про їхню непричетність до цієї справи. У щирості урядових заяв не можна було сумніватися, оскільки небезпека загрожувала міжнародним трансокеанським сполученням. Окрім того, як могло вислизнути з-під громадської уваги спорудження гігантського підводного судна? Зберегти таємницю в подібних умовах надзвичайно важко приватній особі і зовсім немислимо окремій державі, за кожною дією якої ревниво стежать могутні держави-суперниці.
Отже, після того як були наведені довідки в Англії, Франції, Росії, Пруссії, Іспанії, Італії, Америці і навіть у Туреччині, гіпотеза щодо підводного монстра рішуче відпала.
Знову на поверхню вод, незважаючи на глузування бульварної преси, спливло горезвісне чудовисько, і збуджена уява малювала найбезглуздіші картини з області іхтіологічної фантастики.
По приїзді моєму до Нью-Йорка багато осіб виявили мені честь консультуватися зі мною щодо цього діткливого питання. Ще під час перебування мого у Франції я випустив у світ книгу в двох томах in-quarto(1), під назвою "Таємниці морських глибин". Ця книга, що її добре зустріли у науковому світі, створила мені славу фахівця в порівняно мало дослідженій галузі природничої науки. Мене просили висловити свою думку щодо цього питання. Але, оскільки в моєму розпорядженні не було ніякого фактичного матеріалу, я ухилявся, посилаючись на свою повну непоінформованість. Однак, притиснутий до стіни, я змушений був винести на загальний огляд і своє судження. І "шановний П'єр Аронакс, професор Паризького музею", до якого звернулися репортери "Нью-Йорк— Геральда" із проханням "сформулювати своє судження", нарешті здався.[14]
(1) У чверть паперового листа (лат.).
Я заговорив, оскільки мовчання ставало вже непристойним. Я розглянув питання зусібіч, з політичного і наукового. Наводжу цитати зі статті, що з'явилася 30 квітня в газеті.
"Отже, — писав я, — зваживши одну за одною усі висунуті гіпотези і не маючи інших більш вагомих припущень, доводиться визнати існування морської тварини, що володіє колосальною силою.
Глибинні шари океану майже не досліджені. Ніякий зонд ще не досягав туди. Що діється в невідомих безоднях? Які істоти живуть і можуть жити у глибинах дванадцяти або п'ятнадцяти миль під рівнем вод? Що за організм у цих тварин? Будь-яке припущення було б лише імовірним.
Розв'язання проблеми, що стоїть перед нами, може бути двояким.
Або нам відомі усі види істот, які населяють нашу планету, або вони не всі нам відомі.
Якщо нам відомі не усі види живих істот, якщо в області іхтіології природа зберігає від нас таємниці, немає ніяких підстав не допускати існування риб або китоподібних невідомих нам видів або навіть родів, особливих "глибоководних" організмів, пристосованих жити в глибинних водних шарах і котрі лише в силу якихось фізичних законів або, якщо завгодно, примх природи часом спливають на поверхню океану.
Якщо ж, напроти, нам відомі усі види живих істот, то потрібно шукати тварину, про яку йде мова, серед уже класифікованих морських тварин, і в цьому випадку я готовий допустити існування гігантського нарвала.
Звичайний нарвал, або єдиноріг, часто становить шістдесят футів у довжину. Удесятеріть його розміри, наділіть тварину силою, пропорційною його величині, відповідно збільште його бивень, і ви маєте уявлення про чудовиської Тварина набуває розмірів, зазначених офіцерами "Шанона", бивень, здатний нанести пробоїну пароплаву "Шотландія", і силу достатню, щоб протаранити корпус океанського пароплава.
Справді, нарвал озброєний подобою кістяної шпаги, алебардою, за висловом деяких натуралістів. Це величезний ріг, що володіє твердістю сталі. Сліди від поранень неодноразово знаходили на тілі китів, яких нарвал завжди атакував з успіхом. Часом осколки бивня нарвала витягали з дерев'яних корпусів суден, що їх вони пробивали наскрізь, як свердло просвердлює барило. Музей паризького медичного факультету має в розпорядженні бивень [15] довжиною в два метри двадцять п'ять сантиметрів, який у основі досягає в окружності сорока восьми сантиметрів!
Отож уявімо собі бивень удесятеро більший, тварину в десять разів сильнішу, уявімо, що вона рухається зі швидкістю двадцяти миль за годину, помножимо масу тварини на швидкість, і ви зрозумієте можливу причину катастрофи.
Отже, у очікуванні більш повних повідомлень я схиляюся до думки, що ми маємо справу з морським єдинорогом гігантських розмірів, озброєним уже не алебардою, а справжнім тараном, як броненосці-фрегати й інші військові судна, такі ж масивні, як вони, і наділені такою самою рухливістю.
Так пояснюю я це непоясненне явище за умов, що таке явище справді мало місце, а не було витвором розладнаної уяви, — що теж можливо".
Останні слова були з мого боку маневром: я хотів зберегти свою гідність ученого і не дати приводу для глузувань американців, що, як відомо, неабиякі майстри пожартувати.