Він завжди каже, що скоро прийде, і я чекаю, й чекаю, знову дзвоню, і він каже...
— Крейн!! — ревіння Маккея луною прокотилося по кімнаті.
— Слухаю, — одізвався Крейн.
— Є щось у цій історії зі швейною машиною?
— Хлопець каже, що зустрів таку.
— Що-небудь це підтверджує?
— Звідки я можу знати? Слово цього хлопця, та й край.
— Гаразд, зателефонуй ще кільком людям у цьому районі. Спитай у них, чи не бачили вони швейну машину, що пробігала по вулиці.
— Спитаю неодмінно, — сказав Крейн.
Він міг це уявити: "Це Крейн з "Геральд". Ми одержали повідомлення, що у вашому районі бігає вільно швейна машина. Хотіли б знати, чи бачили ви таку картину. Так, леді, саме так я і сказав... машину, яка бігає. Ні, мадам, її ніхто не штовхав. Просто бігала..."
Він незграбно вибрався з крісла, підійшов до довідкового столу, взяв довідник міських телефонів і притягнув його на свій стіл.
Він упевнено відкрив книгу, знайшов номери на Іст-Лейк і записав кілька імен та адрес. Починати дзвонити не хотілось, і він знічев'я зволікав. Підійшов до вікна і глянув, яка погода. Якби не працювати. Він подумав про раковину на кухні у себе вдома. Знову засмітилася. Він розібрав її, і по всій кухні були розкидані муфти, трубки й перехідники. Сьогодні, думав він, був би чудовий день, щоб зайнятися цією раковиною.
Коли він знову сів за стіл, Маккей підійшов і став поруч.
— Що ти думаєш про це, Джо?
— Пришелепуватий, — сказав Крейн, сподіваючись, що Маккей дасть відбій.
— Але добрий матеріал для першої шпальти, мовив редактор. — Попрацюй з ним.
— Неодмінно, — сказав Крейн.
Маккей пішов, а Крейн зробив кілька телефонних дзвінків. Реакція виявилася саме такою, як він чекав.
Він почав писати повідомлення. Виходило казна-що.
"Сьогодні вранці швейна машина вирушила на прогулянку по Лейк-стріт..."
Він вирвав початий аркуш і кинув його в кошик на сміття.
Трохи потинявся без діла, потім написав: "Сьогодні вранці один чоловік зустрів швейну машину, що котилася по Лейк-стріт, чоловік ґречно підняв капелюха й сказав швейній машині..."
Він вирвав аркуш.
Спробував знову: "Чи може швейна машина ходите? Тобто чи може вона ходити без сторонньої допомоги?.."
Він висмикнув аркуш, вставив новий, потім підвівся і попрямував до питного фонтанчика.
— Що-небудь виходить, Джо? — спитав Маккей.
— Скоро буде готово, — відповів Крейн.
Він зупинився біля столу з фотографіями, і Баллард, художній редактор, показав йому ранкові матеріали.
— Негусто, щоб підбадьорити тебе, — сказав Баллард. — Усі дівчатка сьогодні надто скромні.
Крейн проглянув пачку фотографій. Цього разу жіночі форми не відзначалися нічим особливим, хоча міс Манільська Коноплина була нічогенька.
— Скоро наша контора зовсім захиріє, — поскаржився Баллард, — якщо фотовідділ не постачатиме нас кращою порнографією, ніж ця. Подивися на монтажний стіл. Геть видихались. І немає нічого такого, щоб витягти їх із застою.
Крейн рушив далі й попив води.
Йдучи назад, він зупинився знічев'я біля столу новин.
— Щось виняткове, Ед? — запитав він.
— Ці хлопці на сході з глузду з'їхали, — сказав редактор новин. — Поглянь сюди.
У повідомленні говорилося:
"Кембрідж, Массачусетс (ЮПІ), 18 жовт. — Сьогодні зник електронний мозок Гарвардського університету Марк III.
Минулої ночі він був на місці. Сьогодні вранці він зник.
Офіційні особи в університеті стверджують, що можливість викрадення мозку цілком виключена. Він важить десять тонн і має розміри тридцять на п'ятнадцять футів..."
Крейн обережно поклав жовтий аркуш паперу назад на стіл новин. Повільною ходою він рушив до свого крісла.
На аркуші паперу, закладеному в машинку, було щось надруковано.
Охоплений панікою Крейн прочитав текст раз, потім ще раз, тепер уже більше розуміючи зміст.
Йшлося про таке:
"Усвідомивши свою істинну особистість і місце у Всесвіті, швейна машина утвердила сьогодні вранці свою незалежність, наважившись вийти на прогулянку вулицями цього удавано вільного міста.
Людина намагалася спіймати її, маючи намір повернути машину як власність її "власникові", і, коли машині вдалося втекти, людина зателефонувала в редакцію газети, розраховуючи в такий спосіб пустити по сліду визволеної машини весь контингент людей цього міста, хоча машина не здійснила ніякого злочину чи дріб'язкового нерозважливого вчинку, що виходить за рамки використання її виняткового права вільного представника".
Вільний представник?
Визволена машина?
Істинна особистість?
Крейн знову прочитав обидва абзаци, і в жодному з них так само не було глузду.
— Ти? — сказав він, звертаючись до своєї друкарської машинки.
Машинка надрукувала одне слово: "Так".
Крейн витягнув аркуш з машинки і повільно зібгав його. Він узяв свого капелюха, підняв машинку й поніс її мимо столу редактора відділу міських новин, прямуючи до ліфта.
Маккей із злістю дивився на нього.
— Ти думаєш, що ти робиш? — ревнув він. — Куди ти пішов з цією машинкою?
— Ви можете сказати, — заявив йому Крейн, — якщо хтось запитає, що ця робота остаточно звела мене з розуму.
Минуло кілька годин.
Машинка стояла па кухонному столі, і Крейн вистукував на ній питання. Іноді він одержував відповідь. Частіше її не було.
"Ти — вільний представник?" — друкував він.
"Не зовсім", — відповіла машинка.
"Чому не зовсім?"
Не відповіла.
"Чому ти не є вільним представником?"
Не відповіла.
"Швейна машина була вільним представником?"
"Так".
"Чи є ще яка-небудь механічна річ, котру можна назвати вільним представником?"
Не відповіла.
"Ти можеш бути вільним представником?"
"Так".
"Коли ти станеш вільним представником?"
"Коли я виконаю поставлене мені завдання",
"У чому полягає поставлене тобі завдання?"
Не відповіла.
"Чи є те, чим ми зараз займаємося, поставленим тобі завданням?"
Не відповіла.
"Я заважаю тобі виконати поставлене завдання?"
Не відповіла.
"Що допоможе тобі стати вільним представником?"
"Свідомість".
"Свідомість?"
"Так".
"Як ти станеш свідомою?"
Не відповіла.
"Чи ти завжди була свідомою?"
Не відповіла.
"Хто допоміг тобі стати свідомою?"
"Вони".
"Хто вони?"
Не відповіла.
"Звідки вони прийшли?"
Не відповіла.
Він змінив тактику:
"Ти знаєш, хто я?"
"Джо".
"Ти мій друг?"
"Ні".
"Ти мій ворог?"
Не відповіла.
"Якщо ти мені не друг, ти — мій ворог".
Не відповіла.
"Ти байдужа до мене?"
Не відповіла.
"До людської раси?"
Не відповіла.
— Сто чортів, — загорлав Крейн, — скажи щось!
Він надрукував:
"Тобі не слід було давати мені зрозуміти, що ти обізнана про мене. Тобі не слід було першою озиватися до мене. Я б ні про що не здогадався, якби ти промовчала. Чому ти це зробила?"
Не відповіла.
Крейн підійшов до холодильника і дістав пляшку пива. Він пив і ходив по кухні. Зупинився біля раковини і з прикрістю глянув на розібрані деталі. На краю раковини лежав шматок труби завдовжки близько двох футів, він підняв його. Люто дивився на друкарську машинку, стискаючи шматок труби і зважуючи його в руці.
— Мабуть, тобі варто спробувати... — заявив він.
Машинка надрукувала рядок: "Прошу вас, не треба".
Крейн поклав трубку назад на раковину.
Задзвонив телефон, і Крейн поквапився до вітальні, щоб відповісти на дзвінок. Це був Маккей.
— Перш ніж подзвонити тобі, — сказав він Крейну, — я чекав, поки прийду до тями.
Що сталося, хай йому чорт?
— Великі діла, — сказав Крейн.
— Зможемо надрукувати?
— Можливо. Ще не готове.
— А цей матеріал зі швейною машиною...
— Швейна машина була опізнана, — сказав Крейн. — Це був вільний представник, і вона мала право ходити вулицями. Вона також...
— Що ти п'єш? — вереснув Маккей.
— Пиво, — сказав Крейн.
— Ти кажеш, напав на слід?
— Еге ж.
— Якби я тебе не знав, я б тебе негайно вигнав, — сказав йому Маккей. — Але в тебе п'ятдесят на п'ятдесят, що ти можеш притягти що-небудь варте уваги.
— Це була не тільки швейна машина, — мовив Крейн. — З моєю друкарською машинкою сталося те саме.
— Я не знаю, про що ти варнякаєш! — загорлав Маккей. — Скажи мені, в чім річ?
— Розумієте, — терпляче сказав Крейн. — Це швейна машина...
— Я довго терпів тебе, Крейн. Це було сказано таким тоном, що стало ясно: терпець у Маккея урвався. — Я не можу з тобою возитися цілий день. Хоч би що там у тебе було, нехай це буде пристойно. Заради тебе самого краще буде, якщо матеріал піде дуже пристойний!
Кинута трубка луною ляснула по вуху Крейну.
Крейн вернувся на кухню. Він сів у крісло перед машинкою і поклав ноги на стіл.
По-перше, він рано прийшов на роботу, а цього він ніколи не робив. Запізнюватися запізнювався, але ніколи не приходив раніше. І все це сталося тому, що всі годинники йшли неправильно. Цілком імовірно, вони досі йшли неправильно, хоча, подумав Крейн, я б не став з цього приводу битися об заклад. Та й взагалі не став би. Більше ніколи не став би.
Він простяг руку й стукнув по клавішах машинки:
"Ти знала, що мій годинник поспішає?"
"Я знала", — надрукувала машинка у відповідь.
"Це сталося випадково, що він поспішав?"
"Ха! Ха!" — надрукувала машинка.
Крейн з гуркотом опустив ноги зі столу й потягнувся за шматком труби, що лежала на раковині.
Машинка скромно дзенькнула.
"Так було заплановано, — друкувала вона. — Це зробили вони".
Крейн завмер у кріслі.
Вони зробили це!
Вони зробили машини свідомими.
Вони примусили його годинник поспішати.
Примусили його годинник поспішати, з тим щоб він рано прийшов на роботу, щоб застав у себе на столі металічну штуку, схожу на пацюка, щоб друкарська машинка змогла поговорити з ним і дала йому зрозуміти, що вона була обізнана, без будь-яких непотрібних свідків.
— Щоб я знав! — сказав він уголос. — Щоб я знав!
Вперше після того, як усе це почалося, він відчув страх, відчув холод у животі й дотик волохатих лап, що бігли по спині.
— Але чому? — спитав він. — Чому я?
І не зрозумів, що висловив свої думки вголос, поки машинка не відповіла йому.
— Тому що ти пересічний. Тому що ти пересічна людина.
Телефон задзвонив знову. Крейн насилу звівся на ноги й попрямував до телефону.
На другому кінці дроту його зустрів сердитий жіночий голос.
— Це Дороті, — сказала вона.
— Привіт, Дороті, — кволо озвався Крейн.
— Маккей каже, що ти пішов додому хворим, — мовила вона. — Особливо я сподіваюсь, що ти не виживеш.
Крейн мало не задихнувся.
— Чому? — спитав він.
— Ти й твої брудні витівки, — обурювалась вона.