Та не думаю, щоб навіть найстаріший адмірал флоту його величності міг коли-небудь відрізнити здаля, де димить королівська кухня, а де вугляр випалює вугілля!
Гадка про те, що десь поблизу, у цьому океані шалини, є люди, ще більше поглибила рум'янець на квітучих щічках милого створіння, яке стояло поруч Кепа, та невдовзі дівчина обернулася з виразом подиву на лиці до дядька: адже досі й він, і вона часто захоплювалися знаннями чи, сказати б, інстинктом тускарори — й, вагаючись, промовила:
— Багаття блідочолих! Та ні, дядечку, він не може цього знати!
— Десять днів тому, дитино, я б поклявся у цьому, а от сьогодні і сам не знаю, чому вірити, а чому ні. Можу я дозволити собі запитати вас, Стріло: чому ви гадаєте, що отой димок — від багаття блідочолих, а не червоношкірих?
— Сирі дрова,— відказав індіянин з таким спокоєм, з яким хіба що вчитель втлумачує умову задачі спантеличеному учневі.— Дуже сире — багато дим; багато вода — чорний дим.
— Але ж, прошу вибачення, добродію Стріло, дим не чорний, до того ж він і невеликий. Як на мої очі, він такий легкий та кучерявий, як із капітанового чайника, коли від дров на кораблі нічого не лишається, окрім кількох трісок у трюмі.
— Дуже багато вода,— повторив Гостра Стріла, злегенька кивнувши головою.— Тус-карора дуже хитрий палити багаття з вода; блідочолий багато книги, а палити все: багато книги — мало знати.
— Ну, щодо книжок, то в цьому є слушність, не заперечую,— сказав Ken, який не був великий поборник науки.— Це він, Магнітику, натякає на твоє читання, бо вождь розуміється на всьому чудово у свій власний спосіб. А скільки ще, за вашими розрахунками, Стріло, до тієї сажавки, яку ви звете озером і куди ми ось уже стільки днів тримаємо курс?
Тускарора дивився на моряка зі спокійною зверхністю, відповідаючи:
— Онтаріо — як небо; йти одне сонце, і великий мандрівник бачити озеро.
— Таки так, я — великий мандрівник, не заперечую, проте з усіх моїх мандрівок ця — найдовша, . найневигідніша і найвіддаленіша від морських гаваней. Але якщо до цієї водиці, Стріло, й справді тут близько, та до того ж1 її ще й так багато, то пара добрих очей побачила б її, адже з цього спостережного пункту, либонь, видно щонаймеиш за тридцять миль?
— Дивіться! — сказав Гостра Стріла, повагом і граційно простягаючи руку вперед.— Онтаріо!
— Дядечку, ви звикли кричати "Земля!", а не "Вода!" і тому, певне, не помітили озера!— вигукнула небога, сміючись, як дівчата звичайно сміються із власних жартів.
— Гай-гай, Магнітику! Невже ти й справді гадаєш, що я не впізнав би своєї рідної стихії, ■якби вона була в полі зору?
— Але ж Онтаріо — не ваша стихія, любий дядечку, бо ж ви звикли до солоних вод, а це озеро — прісне.
— Це може мати значення хіба для якого молодого матроса, але не для такого мор-
ського вовка, як я! Я, дочко, розрізню воду, будь вона і в КитаїІ
— Онтаріо!—з притиском ще раз повторив Гостра Стріла і знову показав рукою на північний захід.
Ken уперше, відколи вони познайомилися, кинув на тускарору погляд, у якому було щось від зневаги, хоча й простежив за рукою та очима іпдіянииа, які з усією очевидністю вказували на чисту пляму в небі — якраз поверх листяної рівнини.
— Так і є, я знав, що воно таке завбільшки, ще коли кидав морське узбережжя і вирушав на пошуки цієї прісноводої сажавки,— підсумував Ken, здв*игнувши плечима, як людина, котра давно вже має готову думку і вважає, що більше нічого переливати з пустого в порожнє.— Може, воно й справді там, те Онтаріо, але ж воно могло б уміститись і в моїй кишені. Що ж, сподіваюся, коли ми дійдемо туди, там буде хоч де повернутися нашому човнові. Проте, Стріло, якщо тут десь поблизу є блідочолі, то я, признатися, бажав би дістатися До них на відстань голосу.
Цього разу тускарора на відповідь спокійно схилив чоло, і всі мовчки зійшли з поваленого дерева. Щойно вони ступили на землю, Гостра Стріла заявив, що йде до багаття, аби допев^ нитися, хто його розіклав, а своїй дружині, Кепові та його небозі радив повернутися до піроги, яку вони залишили на поблизький річці, й там чекати, доки він повернеться.
— Ні, вождю, це ще можна було б допустити при вимірюванні глибини, та й то лише неподалік від узбережжя, де знайомий фарватер — заперечив Кеп.— А в такому незнайомому краю, як цей, гадаю, було б не зовсім безпечно відпускати лоцмана одного далеко від корабля. Отож, з вашого дозволу, ми не будемо розбивати гурту.
— Що хотіти мій брат? — суворо запитав тускарора, не образившись, однак, на погано приховану недовіру.
— Вашого товариства, добродію Стріло, й більш нічого. Я хочу піти з вами і побалакати з цими незнайомцями.
Тускарора погодився без заперечень, але знову відіслав до човна свою терплячу й покірну маленьку дружину, яка зрідка зводила на нього великі чорні очі лише для .того, щоб виразити в однаковій мірі і повагу, і страх, і любов до чоловіка. А тут затялася ще й Магнітик. Завзята, а в години випробувань і досить-таки енергійна, вона, однак, була просто жінка, і сама думка, що їй доведеться залишитися одній, без захисту чоловіків посеред пущі, котра, як щойно підказали їй чуття, навряд чи де взагалі доходила кінця-краю, сповнила її таким гострим болем, що вона теж забажала супроводжувати дядька.
1 Фарватер — шлях для безпечного проходу суден.
— Повірте, я вже так насиділася в човні, що мені буде вельми корисно пройтися, дорогий сер,— додала дівчина, і її личко, що було
так зблідло, хоч вона й намагалася зберегти спокій, почало знову густо наливатися рум'янцем.— А крім того, може, серед тих невідомих є й жінки.
— Ну, добре, дитино, підеш. Та це й недалеко — який кабельтов 1 звідси, тож за годину до заходу сонця вже будемо тут.
Одержавши дозвіл, дівчина, справжнє ім'я якої було Мейбл Дангем, почала лаштуватися в дорогу, а Червнева Роса—так • звали дружину Гострої Стріли — байдуже попрос* тувала до піроги, занадто звикла до послуху, самоти й мороку лісу, щоб відчувати якийсь острах. Троє ж, що лишилися біля вітрового вала, обминули непрохідне сплетиво, дійшли до узлісся й рушили в потрібному напрямку. Гострій Стрілі було досить кількох поглядів, тим часом старий Ken, перш ніж довіритися тіням дерев, розважливо визначив напрямок за кишеньковим компасом.
— Воно, Магнітику, може, й личить індія-нинові стернувати за нюхом, але наш брат, який пройшов науки, знає ціну стрілці,—промовив дядько, плентаючись позаду за туска-ророю, що ступав легко й упевнено.— Повір моєму слову, Америку ніколи не було б відкрито, якби Колумб тільки1 й мав, що ніздрі. Друже Стріло, чи бачили ви коли отаку машинку?
1 Кабельтов — морська одиниця довжини. Англ. кабельтов — 183 м, амер. кабельтов — 219 м.
Індіянин обернувся, зиркнув на компас,
2 Ф. Купер
17
якого Ken тримав так, щоб не збитися з шляху, і поважним тоном відказав:
— Око блідочолих. Тускарора бачити у голові. Нехай Солона Вода (так індіянин величав свого супутника) зараз тільки дивитися; не говорити нічого.
— Він каже, дядечку, що нам краще б помовчати; певне, остерігається людей, з якими маємо здибатися.
— Та то вже є такий індіянський спосіб іти на квартири. Бачиш, він оглянув запал своєї рушниці. То й мені не завадило б поглянути на те ж саме в моїх пістолів.
1 Нічим не виказуючи своєї тривоги від цих приготувань, до яких вона вже звикла за довге подорожування, Мейбл ішла легким і гнучким кроком, як і тускарора, не відстаючи від чоловіків. Перші півмилі вся обачність зводилася до суворої мовчанки, та з наближенням до місця, де, за всіма розрахунками, мало бути багаття, стала потрібна більша обережність.
У такому лісі, звичайно, не багато охопиш поглядом, хіба тільки прямі й високі стовбури дерев. Кожна деревина тут виробила собі шлях до сонця, і під листяною запоною можна було йти, мов через неозоре природне склепіння, що трималося на міріадах грубих колон. Ці колони, чи дерева, часто-густо служили сховом— шукачеві пригод, мисливцеві чи й ворогові; отож що ближче Гостра Стріла підходив своїми прудкими кроками-до того місця, де, як підказували йому досвід та непомиль-
ні чуття, мали бути невідомі, його хода ставала легшою, погляд — пильнішим, а сам він ще старанніше ховався.
— Глянь, Солона Вода,— переможно сказав індіянин, вказуючи одночасно на просвіт серед дерев,— багаття блідочолих.
— Клянусь всевишнім, чолов'яга має рацію! — буркнув Ken.— Он вони, порозвалювалися собі спокійнісінько і жеруть, немовби в каюті трипалубника.
— Гостра Стріла має рацію лише наполовину,— шепнула Мейбл,— бо там двоє індіян і тільки один білий.
— Блідочолий,— промовив тускарора, показуючи два пальці,— червоношкірий,— показуючи один.
— Ну, звідси не скажеш, хто з вас має слушність, а хто ні,— втрутився Ken.— Один з них на сто відсотків білий, та ще й гарний молодець, жвавий та вельми статечний; інший — червоношкірий настільки, наскільки фарба та природа могли його таким зробити; а третій оснащений тільки наполовину—ні бриг, ні шхуна.
— Блідочолий,— повторив Гостра Стріла і підняв два пальці.— Червоношкірий,— і показав одного пальця.
— Певне, так воно і є, дядечку, бо індіяни-нов'е око, здається, ще не схибило й разу. Та нині треба хутчій дізнатися — друзі вони чи вороги. Чого доброго, ще французи.
— Один окрик одразу пояснить нам усе,— промовив Ken. — Тільки стань ось за це
2*
19
дерево, Магнітику, а то коли б замість відповіді негідники не пальнули бортовим залпом. Зараз я з'ясую, під яким прапором вони плавають.
Дядько приклав — долоні рупором до рота і тільки хотів був видобути обіцяний окрик, як Гостра Стріла перепинив його, розладнавши інструмент помахом руки.
1 Інгізи — індіанська спотворена назва англійців.
2 Скво (індіяч.) — жінка.
3 Стояти в дрейфі—стояти непорушно на місці.
— Червона людина — могіканин,— промовив тускарора.— Добре. Блідочолі — інгізи
— Божественні вістії—прошепотіла Мейбл, якій не дуже до смаку була кривава сутичка у темній глушині.— Ходімо ж хутчій до них, дядечку, й оголосимо себе друзями.
— Добре,— погодився тускарора.— Червоношкірий — холодний і знати; блідочолий — запальний і стріляти. Хай скво2 піде.
— Що-о? — вигукнув приголомшений Кеп — Щоб мій Магнітик пішов у розвідку, а ми, два здорових гевали, стояли в дрейфі2 й спостерігали, як то він причалюватиме до берега? Якщо я погоджусь на це, то...
— Дядечку, та мудріше й не придумати,— перепинила його щира дівчина.— Я аніскілеч-ки не боюся.