ОРЕСТ
Скарати вбивців батька якось мусив би. [249]
ЕЛЕКТРА
Хай зважиться: убивці ж — не вагалися.
ОРЕСТ
А з ним убити матір ти б насмілилась?
ЕЛЕКТРА
Сокирою, що нею батька вдарили.
ОРЕСТ
Так і сказати брату? Не відступишся?
ЕЛЕКТРА
Скаравши матір, — згину, не вагаючись.
ОРЕСТ
280] Коли б Орест був поруч і почув тебе!..
ЕЛЕКТРА
На жаль, вже б не впізнала брата рідного.
ОРЕСТ
Що ж дивного? В дитинстві розлучили вас.
ЕЛЕКТРА
Лишень один із друзів упізнати б міг.
ОРЕСТ
Який колись од смерті врятував його?
ЕЛЕКТРА
Поважний старець. Він і батька виховав.
ОРЕСТ
Та хоч могили батько твій вдостоївся?
ЕЛЕКТРА
Могили?.. З дому тіло геть пожбурили.
ОРЕСТ
Жахливе слово!. Горе, хай чуже воно,
В людському серці болем озивається.
290] То що сказати брату? Що повинен він
Завваж до речі: серцем огрубілого
Чужа біда не мучить, а чутливому —
Вражає серце, витончене мудрістю.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Таке бажання й на моїй душі лежить:
За містом не чувала я про лиха ті,
Що сталися у ньому, а хотіла б знать. [250]
ЕЛЕКТРА
Ну що ж, із другом кожен щиро ділиться, —
Мою і мого батька долю викладу.
300] Вже як почав ти — сповісти Орестові
Про горе, що в Електри й Агамемнона.
Насамперед — у що тут зодягаюся,
В якій нужденній хаті жити змушена,
Хоч у покоях я зросла володарських.
І ткати одяг тут самій доводиться,
Бо чим окрила б тіло?.. Та й по воду ось
Ходжу до гомінливих річкових джерел.
І свят, і танців, і дівчат цураюся,
Але й жінкам не пара: все ще дівчина.
310] Колись була я з Кастором заручена,
Та нині він — на небі: сяє зіркою.
А мати, бач, у Трої нагромаджене
Майно посіла. Побіч неї селяться
Прислужниці-троянки — здобич батькова;
їх одяг так і сяє злотом застібок,
Хоча на стінах дому, не одмита ще,
Чорніє крівця батька. Хто ж убив його —
На тій же колісниці їздить — батьковій —
І берло, що лиш батько ним Елладі міг
320] Повелівати, — в підлій, заплямованій
Правиці… А могила Агамемнона —
Забута: ані жертви, ні дарів на ній,
Ні миртової гілки… Й це ще півбіди:
Вином залившись, муж моєї матері,
Отой володар славний, топче пагорбок
Ще й словом, клятий, сміє ображати нас:
"То де ж синок твій? Вже ж така нагода є
За батька стати!" Так поза очима все
330] Глумиться над вигнанцем. Сповісти ж йому,
Що чув! За багатьох я все це мовила:
За серце бідне, за язик, за голову
Острижену, за руки, за отця його —
За тінь; було б ганебно: батько Трою взяв,
А син з одним лиш не покінчить ворогом?..
Свій рід, свій вік юнацький осоромив би.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Та ось твій муж, Електро. Видно, з поля він,
Роботу закінчивши, повертається.
Входить селянин.
СЕЛЯНИН
Агій, це що за люди? Задля чого б то
340] Ступили на селянський мій поріг низький? [251]
Чи діло є до мене?..Жінці вінчаній
Стояти з юнаками далебі не слід.
ЕЛЕКТРА
Не май, мій друже, щодо мене сумнівів,
Послухай, про що йдеться: у чужинців цих
Для мене від Ореста є доручення.
А ви за грубе слово, гості, вибачте.
СЕЛЯНИН
Що кажеш? Він живе ще? Бачить сонця лик?
ЕЛЕКТРА
Та кажуть… От і вірю неймовірному…
СЕЛЯНИН
А кривду батька і твою ще тямить він?
ЕЛЕКТРА
350] Мала надія: бракне сил вигнанцеві.
СЕЛЯНИН
Яку ж то ними звістку переслав Орест?
ЕЛЕКТРА
Дізнатись хоче про моє життя гірке.
СЕЛЯНИН
Щось бачать, щось, можливо, повіла вже ти.
ЕЛЕКТРА
Егеж. Усе, гадаю, зрозуміло їм.
СЕЛЯНИ Н
Та спершу двері гостям одчинити слід.
Заходьте в хату. А що звістка радісна,
То радо й вас по змозі пригощатимем.
(Слугам Ореста й Пілада).
Заносьте в хату, що в вас є, супутники.
І не перечте: ви ж до друзів — друзями
360] Прийшли. А я, хоч парость батька вбогого,
Чеснотами не вбогий — довести готов.
ОРЕСТ
Це той, хто лиш про око, не по-справжньому,
Живе з тобою в шлюбі — рід шанує твій?
ЕЛЕКТРА
Вгадав. Це чоловік мій. На словах лишень.
ОРЕСТ
Ну от! І де той знак є, що по ньому б ми
Порядність пізнавали? Плутанина скрізь: [252]
Не раз спостерігав я: в благородного
Росте нікчема; славний — в нечестивого.
Заможний — той без хисту, без душі бува,
370] А вбогий часто нас дивує щирістю.
То що взять за мірило, щоб не схибити?
Багатство? Цим мірилом шкода й міряти.
Убогість? Але й вбогість не без огріху:
До злочину схиляє, хитрувати вчить.
Чи зброя? Але хто б то міг засвідчити
Чиюсь порядність під списами, стрілами?..
За мірку, отже, марно брати випадок.
Ось муж цей — невідомий між аргівцями,
Ні роду, ані слави — чоловік собі,
380] Та й годі, а яким він чесним виявивсь!
То чи не краще, замість мудрувань пустих,
На поведінку глянуть та на звичаї,
Аби про чесність, доброту висновувать?
Порядний — гарно й домом буде правити,
І містом. Інший — плоть, душі позбавлена —
В різьбі стоїть на площі. Й спис рука слабка
В бою не згірш тримає від м'язистої,
Бо вдача, сила духу все вирішує.
Отож — чи є між нами, чи нема того,
390] В чиїй прийшли ми справі, — сина владаря —
Приймаємо гостину. В дім, супутники,
Ввійти годиться. Щирості господаря
Віддам я перевагу — не багатствові.
(Електрі).
Я рад, що муж цей нас у дім запрошує,
Та краще, якби брат твій до палат своїх,
Щасливий, — нас, щасливих, упроваджував.
Колись те буде! Віщування Локсія —
Правдиве; я не вірю ворожбі людській.
Орест і Пілад заходять у дім.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Тепер, Електро, серце моє радістю
400] Зігрілось трохи. Може, справді доля нам
Таки всміхнеться, наче сяйво дня — з-за хмар.
ЕЛЕКТРА
(до селянина)
Нещасний! В хаті пустка, порожнісінько,
А він — гостей приймати, ще й заможніших!..
СЕЛЯНИН
А що? Коли порядні — а так бачиться, —
То будь-яка гостина буде мила їм. [253]
ЕЛЕКТРА
Біда мені з тобою! Хоч-не-хоч тепер
Біжи до старця, що був другом батькові, —
Живе він над Танаєм, що між Аргосом
І Спартою струмує. З міста вигнаний,
410] Тепер у тому краї він овець пасе.
Нехай іде додому й дещо злагодить
Гостям, бо треба чимось пригостити їх.
Зрадіє ж він і вдячно до богів зітхне,
Почувши про Ореста: це ж його колись
Урятував він. А з хоромів батьківських,
Од матері, — нічого не отримати:
Про сина вість ще більше розізлить її.
СЕЛЯНИН
Гаразд, коли так хочеш, передам усе,
Що мовиш, старцю. Ну, а ти займися тут,
420] Чим треба, в хаті. Жінка, як бажання є,
На стіл обідній страву не одну подасть.
Та й не такі ми вбогі, щоб не мали чим
Гостей прогодувати через день якийсь.
Отут на думці мимохіть ловлю себе,
Що гроші — справді сила неабияка:
Прийняти гостя можна й помогти йому,
Як занеможе. А прожиток денний — це
Дрібниця: чи убогий, чи багатий гість —
Однаково свій голод угамовують.
Підходять.
СТАСИМ ПЕРШИЙ
ХОР
Строфа І
430] Славні судна, ви, що пливли до Трої,
Сплеском безлічі весел
Німф морських у грайливе скликаючи коло;
З ними й дельфін, коли флейту вчув,
Пружно з хвилі виплигував,
Де темний ніс корабля, —
Супроводжував сина Фетіди
Прудконогого разом з вождем
Агамемноном до іліонських веж,
Де Сімунт жене хвилю.
Антистрофа І
440] Німфи моря, берег Евбейський лишивши,
Дивний витвір Гефеста — [254]
Зброю золотосяйну несли обережно
Ген через Пелій, через верхи
Й прірви Осей освященної,
І схови тіняві німф,
Аж у край той, де Пелій-комонник
Славу еллінам подарував —
Вихроногого помічника вождів —
Парость морської Фетіди.
Строфа ІІ
450] В Навплії чув я — розповідав один,
Що вернувся з-під Трої,
На щиті твоїм славнім,
Різьблені, сину Фетіди, були
Постаті, що вражали
Незрівнянним хистом:
На обідку — крилоногий Персей
Лине над морем, у нього в руці —
Відтята Горгони жахна голова,
Побіч — вісник Зевса, Гермес,
460] Охоронець полів, син Майї.
Антистрофа II
А посередині — сонця промінний бог,
Що жене через небо
Буйних коней крилатих.
Там і сузір'їв ефірних рої;
І Плеяди, й Пади —
їх жахнувся Гектор.
А на шоломі, довкіл золотім, —
Сфінкси здобич у кігтях несуть.
На панцирі — сиплячи з ніздрів огонь,
470] Мчить левиця хижа: ось-ось
Кігті встромить в коня Пірени.
ЕПОД
Ратище грізне оздоблене тонко було четвернею,
Довкола чорний пил клубивсь.
Вождя таких войовників
Ти вбить посміла, Тіндарідо,
Мужа свого, жоно підступна?..
Прийде час — небожителі
Смерть жахливу й тобі зішлють!
Тоді побачу: бризне й твоя
480] Кров з-під караючого заліза… [255]
ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ
Входить старець, потім — Електра.
СТАРЕЦЬ
То де ж та славна доня Агамемнона,
Кого зростив я, де моя велителька?
Нелегко, ой, нелегко до житла того
Піднятись: ноги далі не несуть мене,
Та якось дотягнуся, вдвоє зігнутий,
Тремтливий: я ж до рідних, дорогих іду.
О доню, — коло хати я уздрів тебе, —
Несу он із ягняток найдобірніше,
Ще ссе воно, пухкеньке, і віночки ось
490] Ще свіжі, й сиру трохи, й дар Діоніса,
Щоправда, небагато, та понюхай лиш,
Як пахне! Домішаєш до дешевого, —
Та й до обіду дзбан п'янкого матимеш.
Хай візьме хтось усе це і гостям несе,
А я тим часом краєм сіряка свого
Втру очі: за сльозою світ потьмарився.
ЕЛЕКТРА
Чого ж то, старче, нині просльозився ти?
Чи давня моя кривда пригадалася?
Чи за Орестом, за вигнанцем, сльози ллєш,
500] А чи за моїм батьком? Недарма ж його
Для себе й своїх друзів ти виховував…
СТАРЕЦЬ
Дарма… Але не міг я нині втриматись:
Таки звернув з дороги; ні душі довкіл…
От і поплакав над його могилою.
Вина пролив із міха, що гостям несу,
Обклав нагробок миртом, щойно зрізаним.
Та раптом бачу: жертву темнорунну хтось
Лишив, поливши землю кров'ю свіжою,
Ще й кучер світлий на могилу складено.
510] Я здивувався: хто б до гробівця того
Смів приступити?.. Певно ж, не із Аргосу.
А що, коли це брат твій тайкома прийшов
Могилі свого батька поклонитися?
Ось кучер той. Приглянься, із своїм зістав:
Хіба не той відтінок?.. Так-от є воно:
У кого кров у жилах спільна, батьківська,
Ті й зовні схожі багатьма прикметами.
ЕЛЕКТРА
Щось нерозумне мовиш, сивий друже мій:
Гадаєш, брат мій мужній так ось, потайки, [256]
520] Лякаючись Егіста, з чужини б вертавсь?
А кучер?.. Та чи може чимсь рівнятися
Волосся юнака, що на палестрі зріс,
Із плеканим, дівочим?.. Нісенітниця!
Та й не в одних волосся схоже барвою, —
Вони ж не з однієї крові зроджені,
СТАРЕЦЬ
А ще, дитино, порівняй сандалі слід —
Його й твоєї: чи не знайдеш схожості?
ЕЛЕКТРА
На стежці кам'янистій?.. Хоч би й трапився, —
В сестри і брата все ж він неоднаковий,
530] І буть таким не може: в чоловіка слід,
Напевно, значно більший від жіночого.
СТАРЕЦЬ
Скажімо, брат вернувся.