І сумний бік події мимоволі в тутешньому петербурзькому світі теж згрупувався біля однієї події — смерті Кутайсова. Його всі знали, государ любив його, він був молодий і інтересний. Цього дня всі говорили зустрічаючись:
— Як дивно вийшло. Під час самого молебню. А яка втрата Кутайсов! Ах, який жаль!
— Що я вам казав про Кутузова? — говорив тепер князь Василь з гордістю пророка.— Я казав завжди, що лише він спроможний перемогти Наполеона.
Але на другий день не було звістки з армії, і загальний тон розмов став тривожним. Придворні страждали за страждання невідомості, в якій перебував государ.
— Яке становище государя!—говорили придворні і вже не вихваляли, як позавчора, а тепер осуджували Кутузова, який був причиною государевого неспокою. Князь Василь цього дня вже не
—. Ви побачите,
хвалився більш своїм protégé Кутузовим, а дотримувався мовчання, коли йшлося про головнокомандуючого. Крім того, на вечір цього дня наче все збіглося для того, щоб ввергнути в тривогу та неспокій петербурзьких мешканців; приєдналася ще одна страшна новина: графиня Єлена Безухова нагло померла від тієї страшної хвороби, яку так приємно було вимовляти. Офіціально у великих товариствах усі говорили, що графиня Безухова померла від страшного припадку angine pectorale1, але в інтимних гуртках розповідали подробиці про те, як le médecin intime de la Reine d'Lspagne 2-приписав Елен невеликі дози якихось ліків, щоб вони певним чином подіяли; але як Елен, страждаючи від того, що старий граф підозрював її, і від foro, що чоловік, якому вона писала (цей нещасний, розпутний П'єр), не відповідав їй, раптом прийняла величезну дозу виписаних їй ліків і померла в муках раніше, ніж могли надати допомогу. Розповідали, що князь Василь і старий граф взялись були за італійця; але італієць показав такі записки від нещасної небіжки, що його зразу ж відпустили.
Загальна розмова зосередилась біля трьох сумних подій: госу-даревої необізнаності, загибелі Кутайсова та смерті Елен.
На третій день після донесення Кутузова до Петербурга приїхав поміщик з Москви і по всьому місту поширилася звістка про те, що Москву здано французам. Це був жах! Яке було становище государя! Кутузов був зрадник, і князь Василь під час visites de condoléance 3, які йому робили з приводу смерті його дочки, говорив про Кутузова, якого перше вихваляв (йому прощенно було в печалі забути те, що він говорив раніш), говорив, що не можна було сподіватися нічого іншого від сліпого й розпутного старика.
— Я дивуюсь тільки, як можна було доручити такій людині долю Росії.
Поки звістка ця була ще не офіціальна, щодо неї можна було ще мати сумнів, але на другий день прийшло від графа Растоп-чина таке донесення:
"Ад'ютант князя Кутузова привіз мені листа, в якому він вимагає від мене поліцейських офіцерів для проведення армії на Рязанський шлях. Він каже, що йому жаль покидати Москву. Государю! Вчинок Кутузова вирішує долю столиці і Вашої імперії. Росія здригнеться, взнавши про здання міста, де зосереджується велич Росії, де прах ваших предків. Я піду за армією. Я все вивіз, мені залишається плакати за долею моєї вітчизни".
Одержавши це донесення, государ надіслав з князем Волконським такого рескрипта Кутузову: #
"Князю Михаиле Іларіоновичу! З 29 серпня не маю я ніяких донесень од вас. Тимчасом од 1 вересня одержав я через Яро
1 ангіни,
2 лейб-медик королеви іспанської
3 візітів співч>ття,
славль, від московського головнокомандуючого, сумну звістку, що ви вирішили з армією залишити Москву. Ви самі можете уявити враження, яке справила на мене ця звістка, а мовчання ваше поглиблює мій подив. Я посилаю з цим генерал-ад'ютанта князя Волконського, щоб довідатись від вас про стан армії та про причини, що опонукали вас до такого сумного рішення".
III
Через дев'ять днів після залишення Москви до Петербурга приїхав посланець від Кутузова з офіціальним повідомленням про залишення Москви. Цим посланцем був.француз Мішо, який не знав по-російському, але quoique étranger, Russe de cœur et d'âme1, як він сам казав про себе.
Государ зараз же прийняв посланця в своєму кабінеті, в палаці Кам'яного острова. Мішо, який ніколи не бачив Москви до кампанії і який не знав по-російському, почував себе все ж зворушеним, коли він з'явився перед notre très gracieux souverain2 (як він писав) із звісткою про пожежу Москви, dont les flammes éclairaient sa route3.
Хоча джерело chagrin4 в пана Мішо було, мабуть, не те, з якого витікало горе росіян, у Мішо було таке сумне обличчя, коли його було введено до кабінету государя, що государ одразу спитав його:
— M'apportez vous de tristes nouvelles, colonel?
— Bien tristes, sire,— відповів Мішо, зітхаючи і опускаючи очі,— l'abandon de Moscou.
— Aurait on livré mon ancienne capitale sans se battre?5— раптом спалахнувши, швидко промовив государ.
Мішо шанобливо передав те, що йому наказано було передати від Кутузова,— саме те, що під Москвою битися не було змоги 1 що залишалось одно з двох — втратити армію і Москву або лише Москву, тому фельдмаршал мусив вибрати останнє.
Государ вислухав мовчки, не дивлячись на Мішо.
— L'ennemi est-il en ville?—спитав він.
— Oui, sire, et elle est en cendres à l'heure qu'il est. Je Гаї laissée toute en flammes6,— рішуче сказав Мішо; але, гляі
1 проте, хоч іноземець, росіянин у глибині душі,
2 нашим найласкавішим володарем
3 полум'я якої освітлювало його шлях.
4 горя
5 — Ви привезли мені погані вісті, полковнику?
— Дуже погані, ваша величність, залишення Москви.
— Невже віддали мою древню столицю без битви? • — Чи вступив ворог у місто?
— Так, ваша величність, і в цю хвилину Москва являє собою згарище. Я залишив її охоплену полум'ям,
нувши на государя, Мішо жахнувся з того, що він зробив. Государ важко і часто став дихати, нижня губа в нього затремтіла, і прекрасні блакитні очі миттю заволокло слізьми.
Але це тривало лише одну хвилину. Государ раптом насупився, ніби осуджуючи самого себе за свою слабкість. І, підвівши голову, твердим голосом звернувся до Мішо:
— Je vois, colonel, par tout ce qui nous arrive,— сказав він,— que la providence exige de grands sacrifices de nous... Je suis prêt à me soumettre à foutes ses volontés; mais dites moi, Michaud, comment avez-vous laissé l'armée, en voyant ainsi, sans coup férir, abandonner mon ancienne capitale? N'avez-vous pas aperçu du découragement?..1
Побачивши заспокоєння свого très gracieux souverain2, Мішо теж заспокоївся, але на пряме істотне запитання государя, що вимагало і прямої відповіді, він не встиг ще підготувати відповіді.
— Sire, me permettrez-vous de vous parler franchement en loyal militaire? — сказав він, щоб виграти час.
— Golonel, je l'exige toujours3,— сказав государ.— Ne me cachez rien, je veux savoir absolument ce qu'il en est4.
— Sire! —сказав Мішо з тонкою, ледве помітною усмішкою на губах, встигнувши підготувати свою відповідь у формі легкого і шанобливого jeu de mots5.— Sire! j'ai laissé toute l'armée depuis les chefs jusqu'au dernier soldat, sans exception, dans une crainte épouvantable, affrayante...6
— Gomment ça?7 — строго нахмурившись, перебив государ.— Mes Russes se laisseront-ils abattre par le malheur... Jamais!..8
Цього тільки й чекав Мішо, щоб вставити свою гру слів.
— Sire, —сказав він з шанобливою грайливістю виразу,— ils craignent seulement que Votre Majesté par bonté de coeur ne se laisse persuader de faire la paix. Ils brûlent de combattre,— говорив уповноважений російського народу,— et de prouver à Votre Majesté par le sacrifice de leur vie, combien ils lui sont dévoués...9
— Ah!— заспокоєно і з лагідним блиском в очах сказав госу-
1 — 3 усього, що відбувається, я бачу, полковнику, що провидіння вимагає від нас великих жертв. Я ладен скоритися його волі; але скажіть мені, Мішо, якою залишили ви армію, коли вона без битви покидала свою древню столицю? Чи не помітили ви в ній занепаду духу?
2 найласкавішого володаря,
3 — Государю, чи дозволите ви мені говорити одверто, як личить прямому воїнові?
— Полковнику, я завжди цього вимагаю,
4 Не приховуйте нічого, я неодмінно хочу знати всю правду.
5 гри слів. 9
6 — Государю! Я залишив усю армію, починаючи з начальників і до останнього солдата, без винятку, у великому, розпачливому страху...
7 — Як так?
8 Хіба мої росіяни можуть занепасти духом перед невдачею... Ніколи!
9 — Государю, вони бояться лише того, щоб ваша величність з добрості душі своєї не вирішили укласти миру. Вони горять від нетерпіння знову битися і довести вашій величності жертвою свого життя, наскільки вони віддані вам!..
дар, плеснувши по плечу Мішо. —Vous me tranquillisez, colonel!1 Государ, опустивши голову, якийсь час мовчав.
— Eh bien, retournez à l'armée2, — сказав він, випростуючись на весь зріст і з привітним і величним жестом звертаючись до Мішо,— et dites à nos braves, dites à tous mes bons sujets partout où vous passerez, que quand je n'aurais plus aucun soldat, je me mettrai, moi-même, à la tête de ma chère noblesse, de mes bons paysans et j'userai ainsi jusqu'à la dernière ressource de mon empire. Il m'en offre encore pJus que mes ennemis ne pensent3,— говорив государ, дедалі більш запалюючись.— Mais si jamais il fut écrit dans les décrets de la divine providence4,— сказав він, звівши свої прекрасні, лагідні і блискучі від зворушення очі до неба,— que ma dinastie dût cesser de régner sur le trône de mes ancêtres, alors, après avoir épuisé tous les moyens qui sont en mon pouvoir, jç me laisserai croître la barbe jusqu'ici (государ показав рукою на серце), et j'irai manger des pommes de terre avec le dernier de mes paysans plutôt, que de signer la honte de ma patrie et de ma chère nation, dont je sais apprécier les sacrifices!..6 — Сказавши ці слова схвильованим голосом, государ раптом одвернувся, ніби бажаючи приховати від Мішо сльози, що виступили в нього на очах, і пройшов вглиб свого кабінету.