Шмаровоз назагал був повільний у своїх рухах, бо хоч і мав довгі ноги, але вони були заважкі.
Вони пройшли через дільницю кухні, де кілька дівчат у брудних фартушках — вони забруднювали їх навмисне — мили посуд у великих цебрах. Шмаровоз покликав одну з них на ім'я Ліна, поклав руку на її стан і так пройшовся трохи з нею, а вона кокетливо притискалася до його плеча.
— Тепер відбувається виплата. Хочеш — підемо разом? — запитав її.
— Пощо мені той клопіт, ліпше принесеш мені гроші ти сам, — відповіла вона, вивернулася з-під його руки й метнулася геть. — Де ти вивудив такого вродливого хлопця? — вигукнула вона на додаток, не чекаючи вже відповіді. Чути було, як, переставши працювати, засміялися дівчата.
Вони ж пішли далі й зупинилися перед дверима з виступом на подобу фронтончика, підтримуваного каріятидами. Як на звичайне устаткування корабля це виглядало надто пишно. Карл, як він це тепер постеріг, досі тут не був, видно, ця частина корабля була призначена тільки для пасажирів першого й другого класу, і щойно тепер, перед загальним прибиранням корабля, двері, що закривали сюди вхід, знято. І справді, вони зустріли кількох чоловіків з мітлами на плечах, і шмаровоз привітався з ними. Карла здивував великий рух, про який він на своєму середньому чардаку не мав уявлення, Уздовж коридорів простягалися дроти електричної сіті, і весь час чути було дзеленчання невеликого дзвінка.
Шмаровоз шанобливо постукав у двері й, почувши "заходьте", рухом руки запросив підійти й Карла. Той підійшов, але зупинився на порозі кімнати. Перед трьома вікнами її видно йому було морські хвилі, і, споглядаючи їх мирне дихання, він відчув, як йому забилося серце, наче б він протягом довгих п'ятьох днів зовсім не бачив моря. Великі кораблі перетинали один одному шлях і реагували на удари хвиль відповідно до своєї ваги. Як приплющити очі, складалося враження, ніби кораблі хилиталися під тягарем свого вантажу. На їх щоглах зносилися вузькі, але довгі прапори, які, щоправда, від руху випростувалися, але час від часу й обвисали. Мабуть, з військових кораблів пролунали сальви салюту, цівки одного з них, що пропливав не дуже далеко, виблискуючи боками сталевої обшивки, лагідно погойдувалися при певній, але не зовсім зрівноваженій плавбі. Малі кораблики й човни можна було, принаймні від дверей, бачити лише на віддалі, як вони цілими зграями звивалися поміж великими кораблями. А за всім цим стояв Нью-Йорк і дивився на Карла сотнями тисяч очей своїх хмаросягів. Так, з цієї кімнати можна було бачити, де перебуваєш.
При одному круглому столі сиділо троє панів; один з них був корабельний офіцер у синій морській уніформі, два інші, службовці портової управи, були одягнені в чорні американські мундири. На столі лежали великі стоси різних документів, які спочатку оглядав офіцер з пером у руці, щоб потім передати тим двом іншим, які то перечитували їх, то щось собі виписували, то ховали до своїх течок, якщо один з них, безнастанно легенько клацаючи зубами, не диктував щось до протоколу.
При вікні, обернувшись спиною до дверей, сидів за письмовим столом малий на зріст чоловік, який щось маніпулював з великими фоліантами, що стояли перед ним уряд на книжковій полиці на височині його голови. Побіч нього стояла відкрита, принаймні так здавалося на перший погляд, порожня каса.
Перед другим вікном не було нічого, і з нього видно було якнайкраще, але при третьому вікні стояло, півголосно розмовляючи, двоє панів. Один з них був також у морському мундирі; спершися на підвіконня, він грався руків'ям шпаги. Той, з ким він говорив, стояв обернений до вікна і, похитуючйся, час від часу то відкривав, то закривав для погляду частину орденів на грудях іншого. Він був у цивільному й мав тоненьку палицю з бамбуку, яка, тому що він стояв, узявшися в боки, відстобурчувалася, як шпага.
Карл не мав багато часу на все це роздивитися, бо невдовзі до них приступив служка і поглядом запитав шмаровоза, так ніби той був сторонньою людиною, чого він хоче. Шмаровоз відповів так само тихо, як його й запитали, що він хоче говорити з головним касиром. Служка своєю чергою рухом руки відхилив це бажання, а проте навшпиньки пішов, великим колом обходячи круглий стіл, до пана з фоліантами. Той пан — це виразно було видно — достоту заціпенів, почувши мову служки, але врешті обернувся до того, що хотів з ним говорити, і завзято замахав руками, рішуче боронячися проти шмаровоза, а заразом для певності й проти служки. Тоді цей останній повернувся назад до шмаровоза і сказав йому в такому тоні, наче б зраджував йому якусь таємницю:
— Утікайте скоріше з цієї кімнати!
Шмаровоз, почувши таку відповідь, обернувся до Карла, так ніби звертався до власного серця, якому хотів повідати своє горе. Без дальшої надуми Карл кинувся вперед, так перебіг кімнату, що легенько штовхнув офіцера в фотелі; служка зігнувшись побіг слідом хапати його розставленими руками, наче б ловлячи комаху, але Карл перший добіг до старшого касира й ухопився за стіл на той випадок, якби служка намірився відтягнути його геть.
Від цього відразу ж ожила вся кімната. Підскочив корабельний офіцер, що сидів при столі, панове з портової управи спостерігали все це спокійно, але уважно; ті двоє панів, що коло вікна, переступали з ноги на ногу, а служка, подумавши, що там, де вже виявили зацікавлення вищі панове, його присутність недоречна, відступив назад. Шмаровоз напружено чекав при дверях тієї миті, коли буде потрібна його допомога. Нарешті головний касир різко обернувся в своєму фотелі праворуч.
Карл витягнув зі своєї потайної кишені, наявність якої він не боявся відкрити перед цими панами, свій пашпорт, який він без ніякої затримки відкрив і поклав на стіл. Головний касир, потрактувавши той пашпорт, як щось не варте уваги, відсунув його геть, на що Карл відповів тим, що подумав, ніби усі формальності задовільно полагоджені, й заховав пашпорт до кишені.
— Я дозволю собі сказати, — почав він потім, — що, на мою думку, пан шмаровоз зазнав кривди. Є тут якийсь Шубаль, який його кривдить. Сам же він, шмаровоз, працював уже на багатьох кораблях, які він вам усі може назвати, при тому завжди були ним задоволені; він роботящий, любить працю; і справді годі зрозуміти, чому саме на цьому кораблі, де служба не така вже й важка, як для прикладу на торговельному судні, він не міг би давати собі раду. Тільки наклеп може бути причиною того, що заважає йому підноситися по службі та позбавляє його належного визнання, якого йому не бракувало б за інших обставин. Я висловився лише загально в цій справі, докладно всі свої скарги викладе вам він сам.
З цією промовою Карл звернувся до всіх панів (та всі його й слухали), так виглядало багато правдоподібніше, що серед них усіх разом знайдеться справедливіший, ніж міг бути справедливим головний касир. Крім того, Карл схитрував, умисне промовчавши, що він знає шмаровоза від недавнього часу. Зрештою, він міг би говорити багато краще, якби його не бентежило почервоніле обличчя того пана, що з бамбуковою паличкою, яке він, щойно отак стоячи, міг бачити.
— Усе це правда від початку до кінця, — озвався шмаровоз, перш ніж його устиг хтось запитати, навіть звернути погляд на нього. Цей надмірний поспіх шмаровоза міг би стати великою помилкою, якби пан з орденами, який, як Кардові тепер стало ясно, був не хто інший, як сам капітан, якби той пан сам не поклав собі вислухати шмаровоза. Тож він простягнув руку в напрямі шмаровоза й покликав його:
— Підійдіть ближче! — мовив він твердим голосом, гейби молотом ударив. Тепер усе залежало від поведінки шмаровоза, бо що стосується справедливости його справи, Карл не мав жадного сумніву.
На щастя, тут виявилося, що шмаровоз, мандруючи по світу, набув не абиякого досвіду. З майстерною вправністю одним рухом дістав він зі своєї валізочки жмут паперів та на додачу нотатник і, вважаючи за самозрозуміле ігнорувати старшого касира, підійшов до капітана й розгорнув перед ним на підвіконні свою документацію. Головному касирові не лишилося нічого іншого, як потрудитися підійти туди самому.
— Цей чоловік — відомий наклепник, — почав він свої пояснення. — Він частіше буває в касі, ніж у машиновому відділі. Він довів того Шубаля, спокійну людину, до цілковитого— розпачу. Ось послухайте! — звернувся він до шмаровоза. — Далебі ви заходите задалеко зі своїм нахабством. Скільки разів викидали вже вас з приміщення до виплат, чого ви з вашими зовсім, таки зовсім і незаперечно необґрунтованими домаганнями заслуговуєте! Як часто прибігали ви звідти до головної каси! Як часто вам по-доброму казано, що Шубаль — ваш безпосередній начальник і тільки з єдиним ним можете ви домовлятися, як його підлеглий! Й ось тепер ви знову приходите, коли тут присутній капітан, і не соромитесь надокучати навіть йому, ба ще й маєте сміливість приводити сюди цього малого, якого я взагалі вперше бачу на кораблі, щоб він висловлював тут вдовбані вами йому в голову непристойні обвинувачення!
Карл силоміць стримував себе, щоб не підскочити до нього. Але тут втрутився капітан, який сказав:
— Та вже раз послухаймо цього чоловіка. Шубаль взагалі поводиться надто незалежно, чим я не хочу сказати щось на вашу користь.
Останнє стосувалося шмаровоза, бож зовсім зрозуміле було, що капітан не міг відразу заступатися за нього, але, здавалося, все оберталося на добре. Шмаровоз почав викладати свої пояснення й відразу ж добре втрапив, назвавши Шубаля "паном". І Карл дуже втішився, лишившися сам при столі головного касира, де з великої втіхи раз-по-раз натискав вагівницю для листів. — Пан Шубаль не має рації! Пан Шубаль надає перевагу чужинцям! Пан Шубаль вигнав шмаровоза з машинового відділу й наказав йому чистити вбиральні, що звичайно ж не належить до обов'язків шмаровоза! — Якось навіть виходило, ніби порядність пана Шубаля взагалі була під сумнівом, ніби вона існувала на показ, а насправді її не було. Чуючи таке, Карл зі всієї сили пас ласкавими очима капітана, наче б той був йому колегою, щоб він під впливом незручного вислову шмаровоза не наставився неприхильно до нього. Одначе, з усіх тих розмов годі було зрозуміти щось посутнє, і хоч з зосередженого погляду капітана можна було відчути, що він готовий був вислухати шмаровоза до кінця, інші панове почали виявляти занепокоєння, і голос шмаровоза уже не звучав упевнено на все приміщення, що давало підставу для певного неспокою.