Богданка швидко розпушила ниву й посіяла льон.
Поки насіння сходило і льон ріс, вона могла робити, що хотіла. Дівчина гуляла в долині та в лісі або прибирала своє нове житло — дуплисту вербу. Про їжу турбуватися їй не треба було, бо щодня в один і той самий час у неї в дуплі з'являвся сніданок, обід і вечеря, і хоч вона знала, що це їй приносять брати, проте жодного з них ні разу не бачила.
Незабаром льон виріс, і його треба було прополоти. Тепер роботи в Богданки вже вистачало. Поки настала пора вибирати льон, знову минув якийсь час. Богданка знала, що тепер нудьгувати їй не доведеться. Вона вибрала льон, старанно розстелила його на росяній траві, раз по раз обертала, а коли він висох,— ретельно витіпала, і льон був м'який, наче шовк. Веретено і прядку вона знайшла в дуплі. Тепер весь льон був уже в повісмах, і вона могла почати прясти. Богданка сіла за прядку, й веретено закрутилося в неї, мов дзиґа, вона пряла і згадувала про свій дім, про те, як вона пряла з матір'ю і Дороткою, а батько їм щось розказував або читав.
"Тепер вони сидять там самі,— з гіркотою подумала дівчина,— і журяться, де я і чи побачать ще мене коли-небудь на цьому світі. Дуже мені хотілося б спрясти всю пряжу до завтра, але це неможливо. Та час мине непомітно, і я маю надію, що батьки діждуться нас усіх".
Вона витерла сльози, які заступили їй очі, а коли знов опустила фартух, раптом побачила перед собою собаку, який з гавкотом бігав довкола дерева. Вона вилізла з дупла подивитися, чи нема поблизу хазяїна собаки, й трохи віддалік побачила карету. Богданка сховалася в дуплі й почала відганяти собаку, але він не хотів іти і весь час гавкав.
У кареті сидів молодий князь, який повертався до свого замку з далекої дороги і заблукав у долині. Почувши собачий гавкіт, він послав кучера подивитися, що там таке. Кучер побачив Богданку, яка сиділа в дуплі верби й пряла, і запитав, хто вона й чому тут сидить.
Але Богданка тільки головою похитала й показала на мигах, що вона німа. Повернувся кучер до молодого князя й розповів про все, що побачив, додавши, що німа дівчина — справжня красуня. Молодий князь наказав кучерові негайно їхати до верби; біля дерева він зіскочив з карети й підійшов до дівчини. Богданка показала на мигах і йому, що не може розмовляти, але той не зважав на це й вирішив прекрасну прялю взяти з собою, бо вона йому дуже сподобалася.
Дівчина, почувши це, неабияк злякалася. Але тієї ж миті згадала слова братів, що повинна мовчки все стерпіти, хоч би що з нею сталося. Вона покірно здалася на князеву волю.
Князь зрадів, що дівчина не чинить опору, й за її знаком звелів кучерові перенести в карету весь льон та прядку з веретеном. Вони сіли, кучер стьобнув коней, і ті вихорем помчали їх уперед.
Дорогою Богданка хотіла глянути на князя, бо від хвилювання навіть не встигла роздивитися його обличчя, але відразу ж потупила зір, зустрівшися з його прекрасними очима, сяйво яких її засліпило.
Вони мовчки доїхали до замку; Богданка не могла й не мала права говорити, а він не міг вимовити й слова, зачарований її красою. Слуги зачудовано дивилися на свого князя, який допоміг зійти з карети незнайомій дівчині і звелів нести за нею повісма й прядку. Назустріч їм вийшла підстаркувата економка — далека князева родичка. Зовні вона здавалася привітною, але в душі з першого ж погляду зненавиділа Богданку. Це була лиха жінка, яка нікого не любила, крім самої себе; їй платили тим же, і тільки князь, у якого було добре серце, жалів її і довіряв усе господарство. Вона ж, знаючи його слабку струнку, так уміла до нього підлеститись, що він завжди їй вірив і часто бував несправедливий до інших.
Богданці велося в замку непогано — князь ладен був виконати будь-яку її забаганку. Вона добре бачила, що він її любить, і відповідала йому взаємністю. Про своїх братів Богданка не забула, старанно пряла і не промовила й слова навіть тоді, коли коханий князь запитав її, чи не хоче вона стати його дружиною. Вони й без слів розуміли одне одного, і князь, сяючи від щастя, звелів економці готуватися до весілля. Та нізащо не хотіла цього робити, почала всіляко відмовляти його, аби він не брав незнайомої дівчини, проте виявилася безсилою що-небудь удіяти. Коли вона побачила, що всі її намагання марні й що князь учинить, як замислив, то вирішила: "Хай одружується, хай краще бере це німе дівчисько, ніж рівню собі, бо тоді скінчиться в маєтку моє панування. А ця не наважиться верховодити. А якщо й наважиться, то я вже знайду спосіб відвадити її від цього назавжди".
Так думала лиха жінка, а сама вдавала, що з радістю готується до весілля. Богданці теж довелося на кілька днів одкласти прядиво й подбати про весільне вбрання, а ще, як личить господині, зустрічати гостей. Вона дуже швидко увійшла в цю нову для неї роль, і князь навіть забув, що вона не знатного роду. Князеву родичку Богданка теж розкусила, але не подавала й знаку, була з нею привітна й лагідна, уміло порядкувала в домі. Слуги швидко полюбили свою нову господиню за її доброту. А князь не раз умовляв її, щоб вона кинула прясти, та Богданка не здавалася на його вмовляння і зрештою дала йому зрозуміти, що була б дуже нещасна, якби він не дозволив їй цього. Відтоді вона робила все, що хотіла.
Коли Богданка спряла весь льон, вона попросила поставити в її покої верстат і заходилася ткати полотно.
Минув якийсь час, і Богданка почала готуватися до того, щоб стати матір'ю. Князь вважав себе найщасливішою людиною в світі.
Богданці лишалося вже зовсім мало роботи — полотно лежало вибілене, і вона заходилася шити своїм сімом братам сорочки.
Тим часом у голові злої князевої родички визрів чорний задум. Вона не могла дочекатися, коли вже народиться молодий спадкоємець, усіляко підлещувалась до Богданки й так запобігала перед нею, що та через свою недосвідченість сприйняла це за вияв родинних почуттів.
Коли дитина мала вже от-от з'явитися на світ, князь отримав від товариша листа, буцім у того якийсь клопіт, і він просить князя приїхати на кілька днів. Неохоче покидав князь свою кохану дружину, але він не міг відмовити своєму товаришеві. Економці ж суворо наказав, на випадок чого, негайно прислати по нього найбистрішого гінця і, попрощавшися з коханою дружиною, поїхав. Економка пообіцяла, що виконає все, як він звелів.
Через три дні після його від'їзду Богданка народила синочка. Біля неї не було нікого, крім економки, яка, тільки-но дитятко з'явилося на світ, заткнула йому рота, загорнула в пелюшку й викинула у вікно, а на його місце біля Богданки поклала кошеня. Для молодої матері це була страшна несподіванка, удар, якого не можна собі навіть уявити. Але що вона могла вдіяти! Біля неї нікого не було, ніхто не бачив того, що сталося, отож сердешна мусила мовчати, хоч і здогадувалась, що тут щось не так. Економка того ж дня написала князеві листа, в якому не тільки розповіла, що Богданка привела кошеня, а й придумала ще одну підлу брехню, ніби біля її ліжка з'явився якийсь страшний чоловік, і, коли він обняв Богданку, вона теж обернулась на бридку потвору, заговорила з ним незнайомою мовою і весь час реготала. Потім економка натякнула князеві про мавок, додавши, що Богданка, мабуть, теж мавка, і якщо він не хоче бути з нею нещасним, то хай негайно накаже спалити її. Другого листа вона написала князевому товаришеві, щоб той затримав князя в себе й не пускав до дружини, бо вона — бісівської породи.
Прочитавши такого листа, князь впав у відчай і не знав, що й робити. Товариш усіляко його розраював і нізащо не хотів од себе відпускати. Він сподівався, що князь трохи оговтається, а сам відіслав гінця з листом до князевої родички. В тому листі він повідомляв про князів відчай і обіцяв якийсь час його від себе не відпускати. А економка тим часом заходилася розпускати серед слуг лихі чутки про Богданку, і слуги боялися заходити до неї, хоч усі щиро любили її.
Коли гонець привіз листа, економка сказала, що лист цей від князя і що той велить мавку негайно спалити на вогнищі, бо може статися нове нещастя. Всі накази молодого князя виконувалися завжди без зволікань, отож вогнище незабаром готове було прийняти жертву.
А Богданка в цей час сиділа в своїй опочивальні, тиха й бліда, і, плачучи, дошивала рукав останньої сорочки. Раптом до неї входить економка й, оголосивши князів наказ, велить готуватися до смерті.
Богданка добре знала, що князь не міг віддати такого наказу, але що вона могла вдіяти сама одна проти розлютованого натовпу, який уже добувався до світлиці, аби побачити відьму? Вона на мигах попросила економку дозволити їй зробити ще останніх сім стібків, яких бракувало на рукаві, але та їй не дозволила. Тоді вона поклала недошиту сорочку на купу готових і зітхнула:
— Любі мої братики, я свій обов'язок виконала, а де ж ви?
І тієї миті учинився страшний шум, і натовп розступився, даючи дорогу сімом воронам, які принесли на своїх крилах гарненьке дитятко й поклали його Богданці на руки.
— Ми тут, люба наша сестрице. Чим могли, тим віддячили тобі за труд, а тепер мерщій накинь на нас ці сорочки! — сказав найстарший брат.
Охоплена радістю, Богданка взяла сорочки й одну за одною накинула на братів. І вони тієї ж миті обернулись на статечних юнаків, і тільки в найменшого, Ярославека, на плечі лишилося сім пір'їн, бо сестра не встигла зробити на сорочці семи стібків.
Сестра й брати не тямилися з радості, коли у дворі раптом ударили кінські копита, мить — і Богданка вже обіймає свого чоловіка й подає йому врятованого синочка, Якби він міг полюбити її ще дужче, то був би це зробив, коли довідався від Богданчиних братів, що вона вчинила, аби визволити їх від закляття. На радощах вони забули про лиху князеву родичку. Зате про неї пам'ятали слуги, з якими вона поводилася так жорстоко. Побачивши, що все це нещастя спричинила вона одна й тепер протискується крізь натовп, аби непомітно зникнути, вони схопили її за волосся й кинули у вогонь.
Коли про це довідалися князь і Богданка, від старої лишився вже тільки попілець Богданка почала плакати, але він заспокоїв її:
— Добре, що доля звільнила нас від неї. Ця відьма прислала мені таке страшне послання, що я трохи не збожеволів.