Вона вважала, що проводити своє дозвілля в оранжереї не відпочинок, а мука. Коли вона хотіла трохи розвіятися, то вирушала в Кенію полювати великого звіра. Від цього Геркулес не любив її ще дужче, бо він ненавидів кривавий спорт. Та хоч його неприязнь до тітки дедалі зростала, він щонеділі пополудні покірно готував їй чай, і між ними відбувалася розмова tete-à-tête[1], яка принаймні зовні здавалася цілком дружньою. Генрієтта ніколи не здогадувалася, що, наливаючи їй чаю, Геркулес не раз бажав у думці, аби вона ним захлинулася; вона дуже засмутилася б, якби довідалася про це, бо, по суті, серце в неї було добре.
Геркулес не прохопився тітці Генрієтті про свого рослинного спрута. Іноді він показував їй. найцікавіші екземпляри орхідей, але цей він тримав для себе. Можливо, навіть ще до того, як повністю визрів його диявольський план, Геркулес підсвідомо вже готував для нього ґрунт.
Одного пізнього недільного вечора, коли ревіння "ягуара" розтануло в темряві і Геркулес заспокоював свої розладнані нерви в оранжереї, йому вперше сяйнула в голові цілком зріла думка. Він саме дивився на орхідею, відзначаючи, що вусики стали вже завтовшки з чоловічий палець, і раптом перед очима йому постала приємна картина: він уявив собі, як тітка Генрієтта безпорадно борсається в обіймах чудовиська, не в силі врятуватися з його кровожерних лабетів. О, це було б дуже вдале вбивство! Збожеволілий від горя небіж прибуває на місце події надто пізно, і коли поліція з'являється на його виклик, вона констатує, що все сталося внаслідок нещасливого випадку. Звісно, буде слідство, але на висновок слідчого вплине щире Геркулесове побивання.
Що довше Геркулес обмірковував цей план, то більше він йому подобався. Він не бачив нічого поганого в тому, якщо орхідея допоможе йому. Це, очевидно, буде нелегко. Треба її потренувати.
Хоч Геркулес не мав іще досвіду в таких справах та й ні з ким із фахівців не міг порадитись, все ж він винайшов цілком правильний і практичний спосіб дії. Поприв'язувавши до вудлища шматки м'яса, він розгойдував ними так, що орхідея не могла їх дістати, і вона починала несамовито хвиськати своїми щупальцями. В такі хвилини ясно чувся тонесенький писк, і Геркулес дивувався, як вона може так пищати. Він не знав також, чи є в неї органи чуття, та цю таємницю без близького спостерігання істоти нелегко було розкрити. Може, тітка Генрієтта, якщо все піде гаразд, матиме можливість зробити це цікаве відкриття — хоч їй, мабуть, буде не до того, щоб повідомити його нащадкам.
Не було ніякого сумніву в тому, що в – орхідеї стане сили упоратися з наміченою жертвою. Якось вона вирвала мітлище з Геркулесових рук, і хоч сам цей факт мало про що свідчив, огидний тріск деревини трохи згодом викликав задоволену уємішку на його тонких устах. Він став ще чемніший та уважніший до своєї тітоньки. З усякого погляду, це був зразковий небіж.
Побачивши, що його пікадорська тактика довела орхідею до потрібного стану, Геркулес подумав, чи не випробувати її на живій принаді. Ця думка не давала йому спокою кілька тижнів, і він якийсь час задумливо позирав на кожного собаку чи кота, що траплялися йому на вулиці, та врешті облишив її з досить-таки дивної причини: в— нього було для цього надто м'яке серце. Тітка Генрієтта мала стати першою жертвою.
Протягом двох тижнів морив він орхідею голодом, перше ніж зважився виконати свій план. Він хотів розпалити її апетит, щоб наслідки сутички були певніші. Отож, віднісши на кухню чашки після чаю і сівши так, щоб на нього не йшов дим від тітчиної сигарети, Геркулес ніби між іншим сказав:
— Я хочу вам щось показати, тітонько. Вирішив зробити вам несподіванку. Помрете зо сміху.
"Хоч це й не зовсім точне визначення, — подумав він, — але передає загальну ідею".
Тітонька вийняла з рота цигарку і глянула на небожа зі щирим здивуванням.
— Отже, — пробасила вона, — мене чекає якийсь сюрприз? Що ж ти задумав, шахраю? — І грайливо ляснула його по спині.
— Ви ніколи не повірите, — перевівши подих, прохрипів Геркулес. — Він в оранжереї.
— Невже?! — спитала тітонька, явно спантеличена.
— Атож. Ходімо подивитесь. Це буде справжня сенсація.
Тітонька зневажливо пирхнула, але все-таки пішла слідом за Геркулесом, більше ні про що не розпитуючи. Дві німецькі вівчарки, що досі гризли килим, занепокоєно глянули на неї і звелися на ноги, але вона махнула їм залишитися в кімнаті.
— Все гаразд, хлопці, — сказала вона, — я скоро повернуся.
"Дуже в цьому сумніваюсь", — подумав Геркулес.
Був темний вечір, світло в оранжереї не горіло. Як тільки вони увійшли досередини, тітонька сплюнула:
— Тьху, тут такий запах, як на бойні. Такий сморід я чула ще тоді, як убила слона в Булавайо і ми не могли знайти його цілий тиждень.
— Даруйте, тітонько, — перепрошував її Геркулес і підштовхував у темряві вперед. — Це те нове добриво. Проходьте далі… ще кілька ярдів. Я хочу, щоб то був для вас справжній сюрприз.
— Сподіваюсь, це не жарт,— підозріливо мовила тітонька, ступаючи ще один. крок уперед.
— Обіцяю вам, що це не жарт, — відказав Геркулес і підніс руку до вимикача. Він ледве бачив неясні обриси велетенської орхідеї: тітонька була від неї всього за десять футів. Він ще мить почекав, поки вона ввійшла в небезпечну зону, і ввімкнув світло.
Сліпуче світло залило оранжерею. Тітонька Генрієтта, здавалося, прикипіла до місця: вона стояла, взявшись у боки, перед велетенською орхідеєю. Якусь хвилину Геркулес побоювався, що вона позадкує раніше, ніж рослина почне діяти, та потім побачив — тітонька спокійно розглядає орхідею й не може збагнути, що воно за чортовиння.
Минуло ще кілька секунд, поки орхідея заворушилася. Потім звисаючі щупальця захвилювалися, замиготіли, але не так, як сподівався Геркулес. Рослина, ніби захищаючись, міцно обгорнулася ними й водночас тоненько заверещала — чистісінький тобі крик жаху. Гірко розчарований, Геркулес зрозумів страшну правду.
Його орхідея — справжня боягузка. їй ще б стало снаги вижити в диких амазонських джунглях, але несподівана поява тітоньки Генрієтти зовсім позбавила її мужності.
Що ж до гаданої жертви, то вона стояла, спостерігаючи те створіння з подивом, який швидко змінився іншим почуттям. Генрієтта крутнулася на каблуках і тицьнула пальцем на свого небожа.
— Геркулесе! — вигукнула вона. — Бідолашна злякалася на смерть. Це ти її так настрахав?
Геркулес стояв мовчки, низько похнюпивши голову від сорому й розчарування.
— Н-ні, тітонько, — відповів він тремтячим голосом. — Я гадаю, вона просто нервова.
— Я до тварин звикла, і ти це добре знаєш. Тобі слід було раніше покликати мене. З ними треба поводитись рішуче й лагідно водночас. Доброта завжди заспокійливо впливає на тварин. Ну, ну, дурненька, не бійся тітоньки, вона тебе не скривдить…
Це була, як у глибокому відчаї гадав Геркулес, обурлива картина. Тітонька Генрієтта з дивовижною ніжністю метушилася коло орхідеї, пестячи та голублячи її, доки щупальця розслабились і пронизливий виск припинився. Кілька хвилин таких пестощів, і орхідея, здавалося, поборола свій страх. Нарешті Геркулес утік, стримуючи ридання, коли одне із щупальців підповзло й почало гладити скарлючені Генрієттині пальці…
З того дня Геркулес став зовсім пропащою людиною. Генрієтта прихилила до себе його вихованку і приїздила до неї не лише в кінці, а й двічі чи тричі серед тижня. Вона не довіряла Геркулесові, що він може як слід поводитися з орхідеєю, і все підозрювала, що він залякує її. Вона привозила такі ласі шматочки, що від них навіть собаки відверталися, а орхідея з насолодою уминала їх. Запах, який досі не виходив за межі оранжереї, почав проникати в будинок…
— Отака історія, — зауважив Гаррі Пурвіс, закінчуючи цю неймовірну розповідь.— Орхідея щаслива, і тітонька Генрієтта має над чим (чи, може, над ким) владарювати. Час від часу це створіння починає тремтіти, коли по оранжереї шастає миша, і тітонька поспішає його заспокоїти.
Що ж до Геркулеса, то мало ймовірно, щоб вій тепер зважав хоч на що-небудь у світі. Він до всього збайдужів, навіть до своїх кактусів та орхідей, життя його поступово перетворилося на нікчемне рослинне існування.
[1] Віч-на-віч (франц.).
Джерело: "Всесвіт" №9, 1979.
Переклад: Надія Боровик