***
То не гріх, що знаходжу я смак у вині,
Й труд кохання з усіх наймиліший мені.
Бог, як схоче, хай милість мені подарує, –
Сам же я не розкаюсь ніколи – ні, ні! (76)
***
Відрікатись від чарки поетові гріх,
Муза й люди готові підняти на сміх,
А коханки і друзі, так ті співчувають:
Чи зрадієш, позбавившись винних утіх? (77)
***
Знову землю оновлену дощ окропив,
Знову поклик кохати у серці ожив.
Пий, подругу цілуй на весняному лугу
Так, щоб пристрасті жар і той світ зворушив. (78)
***
Чи ще довго мені гнути спину,
чи ні?
І чи скоро вже я відпочину,
чи ні?
Що зітхати про це, коли і для зітхання,
Невідомо, дістану хвилину,
чи ні. (80)
***
На стіні кріпосній, бачу, ворон сидить,
Череп в лапах трима й непоштиво твердить:
"Шах великий! Де військ твоїх заклики трубні,
Барабанний грім і атакуюча хіть?" (81)
***
Ні від мого життя, ні від смерті тим більш
Світ багатшим не стане й не стане бідніш.
Я немало блукав по життєвих дорогах,
***
Стережися, лихий у красуні каблук!
І хто прагне під нього, той в пошуках мук.
Це спокусливе царство втішає недовго:
Як лиш серце полонить – вислизає із рук. (84)
***
Сект немало існує в ісламі, із них
Я обрав собі секту любовних утіх.
Ти мій Бог! Подаруй мені пристрасті раю,
Злитись з Богом в гарячім коханні – не гріх. (85)
***
В цьому світі ти мудрим сливеш,
ну то й що?
Радо приклад усім подаєш,
ну то й що?
Маєш думку сто років прожить? Припускаю.
Може, ти і двохсот досягнеш,
ну то й що? (85)
***
Де і в чому начало начал?
Не загадка, а справжній скандал!
Сенс її, хто і як не змагались,
Не утяв ні один аксакал. (86)
***
Коли я согрішив –
то не сам по собі.
Свій земний путь звершив
я не сам по собі.
Де я був, ким я був – лиш слухняно чинив я
Все, що Він порішив,
а не я по собі. (87)
***
Гарний настрій шукать у вині
ліпше за все,
Слухать гурії ніжні пісні
ліпше за все.
Мислі свіжої звільнену силу
Не ховать в заборонах і сні
ліпше за все. (87)
***
Не бачили ніхто ні раю, ні геєнни:
Чи звідти хтось вернувсь назад в цей світ нужденний?
Одначе привиди, невидимі для нас, –
Джерело страхів і надій для нас щоденно. (88)
***
Я чалму із найтоншого льону
продам,
продам,
А потраплять до рук молитовнії чотки,
Я й для них не знайду перепону –
продам. (89)
***
Хоча царства усі, і великі й малі,
Підкорились твоєму мечу і стрілі,
Ти, великий султане, не станеш безсмертним:
Твоя доля – всього три аршини землі. (89)
***
Нагороди достойним султан не дає,
За достойних поклав би я серце своє.
Хочеш знать, чи існують пекельнії муки?
Жить поміж недостойних – це пекло і є! (92)
***
Обізвуть мене п'яним –
воістину так!
Нечестивим, буяном –
воістину так!
Я єсть я! І що хочте собі, то й верзіте:
Я залишусь Хайямом.
Воістину так! (94)
***
Я давно поховав кращих друзів своїх,
Неминучість така нас очікує всіх.
Ми на святі життя веселилися разом.
Свою чарку раніше хтось випити встиг. (94)
***
З рук спливає життя, насувається мла,
Смерть серця зупиняє і нищить тіла.
Вість ніхто не подав з потойбічного світу,
То де б можна дізнатися, як там діла? (95)
***
Не судилось нам задуми Божі пізнать
І не варто про це навіть і мізкувать.
Ліпше місце спокійне знайти в закуліссі,
Аби сцену хоч здалеку спостерігать. (97)
***
Розум мій Книгу Світу не може гортнуть,
Аби задуми Божі я міг осягнуть.
Я молюсь, зрозуміти Аллаха не мислю:
Сутність Бога лиш Богу по силі збагнуть. (97)
***
Ти, Всевишній, здається мені, старий скнар,
Від уваги Твоєї рабів кида в жар:
В Тебе рай – за безгрішне життя нагорода,
Може б щось мені дав не в заплату, а в дар? (99)
***
Перегорнуто книгу життя мого, жаль!
Від весни, від жінок залишилась печаль.
Не згадаю, коли моя юнь прилетіла,
Й коли зникла, вдягнувши сріблясту вуаль… (100)
***
Жертва смутку, я в тузі глибокій –
овва!
Не дарують роки мені спокій –
овва!
А пробачить мене милосердний Господь, –
Стид згризе на Голгофі високій…
овва! (102)
***
Якщо названа образом Божим людина,
То чому вона смертна тоді, як тварина?
Десь логічну підставу порушив Творець,
Й на біду відбулась нелогічна підміна. (102)
***
Якщо смерть ми не можем відстрочить ніяк,
Якщо небо уклало все істино так,
Якщо речі безсмертні не склеїти з воску, –
Шкодувать ні про що ми не станем, однак. (103)
***
Ти не з власної волі блукаєш в лісах,
Щось шукаєш у горах, пустелях, полях…
Маєш певну для того блукання підставу:
Її здавна накреслено на небесах. (105)
***
Не просто жити нам із небом голубим,
Воно ні добрим не бува, ні жалісним.
О ненароджені! Коли б вам наші муки,
Не поспішали б ви зустрітись з небом цим. (106)
***
В мечеть заходжу я у пізній час
Не ради віри й не вершить намаз:
Стріпавсь той килим, що був вкрав з мечеті,
Тепер на інший підміню якраз. (112)
***
Немає ні пекла, ні раю,
серденько моє,
Яку ти надію плекаєш,
серденько моє?
Вспокойся! Надія – не більш як обман,
Достатньо того, що ти маєш,
серденько моє. (115)
***
Звідусіль долинає нерадісна вість:
Переповнює землю неправда і злість.
Чи лишилися люди порядні у світі,
Яким зносить несила брехню і користь? (116)
***
Вік наш – мить. А вино – від печалі бальзам.
День минув без тривоги – хвала небесам.
Вмій радіти з тієї, що випала, долі
І не рвися її вдосконалювать сам. (117)
***
На обитель гріха перетворено світ,
Зло він так притяга, як залізо – магніт.
Шкодувати за ним ні хвилини не варто,
Виправляти його безнадійно й не слід. (119)
***
Як троянди немає –
й колючці радій;
Як не пустять до раю –
і пеклу радій.
Якщо поруч бракує мулли і мечеті,
Піп і віра чужая –
згодяться, радій! (120)
***
Як про щастя вселюдське даремно страждать,
Краще щастя комусь із близьких влаштувать.
Ліпше душу одну прив'язать добротою,
Аніж людство усе від кайданів звільнять. (123)
***
Согрішивши, не слід себе пеклом стращати,
І не варто, Хайям, стать святим обіцяти:
А чи схоче безгрішного втішити Бог?
Хоче бачити грішних Господь, щоб прощати.(125)
***
Попідтинню волію я вік старцювати,
Як за ласку султанові п'яти лизати.
Краще голий маслак припасти на обід,
Ніж з негідником владним на бенкет сідати. (125)
***
До чужої тарілки тягнутися – страм,
Ми не мухи, щоб лазити по тарілкам.
Коли й крихти харчів у Хайяма не буде,
З рук негідих нічого не прийме Хайям. (126)
***
Про життя міркувати я й дня не вгавав,
І нарешті його таємниці пізнав:
Знаю добре тепер, що нічого не знаю,
Це і є чиста правда, яку я шукав. (127)
***
Хто молитись про рай на свій розум почне,
Переконаний, що його пекло мине.
Лиш тому, хто вникає у замисли Божі,
Рай байдужий і пекло йому не страшне. (128)
***
Споконвіку в людей розум був не в ціні,
Лише дурень буває щасливий вповні.
Гей, втоплю ж зараз розум я свій у чарчині,
Може, щастя тоді усміхнеться й мені. (130)
***
Із єресей та вір по-справжньому питома,
Яка всім як вино і бажана й знайома.
Я в неї запитав: "Кого шануєш ти?"
Вона мені: "Серця, де радість завжди вдома". (130)
***
Від байдужості Бога згортається кров,
Хоч в Корані оспівано Божу любов.
А відчує Він серце, знесилене горем, –
То додасть, не вагаючись, знову і знов. (132)
***
Океан утворивсь з міріадів крапель,
З цяток зріс материк неозорих земель.
Як прийшов ти й пішов – цим ніхто не бентеживсь:
Сів на квітку на мить, пролітаючи, чмель . (133)
***
Він для кращих світів кинув наші краї,
В його пам'ять наповнимо чарки свої.
Коли черга по кругу дійде до Хайяма,
Друзі, дном догори перекиньте її. (135)
***
Як зберуть вас без мене за дружнім столом, –
Ваша черга вражати блискучим умом.
А як справу свою розпочне виночерпій,
Не лишіть без уваги ні чарки з вином. (135)
***
Коли дервішем станеш –
вершини сягнеш,
Співчуттям серце зраниш –
вершини сягнеш.
Геть нікчемні думки про визнання і славу!
Вглиб у себе поглянеш –
вершини сягнеш. (136)
***
Пізнання стало чільним моїм ремеслом,
Я знайомий із правдою і ницим злом.
Я розплутав вузли, найхитріші на світі, –
Окрім смерті, що стягнена мертвим вузлом. (141)
***
Срібло й золото нам тимчасово дають,
Щоби зло і добро ми могли осягнуть.
Ми не встигнем, однак, ці науки засвоїть –
Разом з нами невдовзі вони відімруть. (141)
***
Ти опору в цім світі шукать перестань,
Його створено для безнадійних зітхань.
Гідним в світі й стійким є лиш Дух Всюдисущий,
Він єдиний, позбавлений змін і терзань.(142)
***
Цей, струмками дзвінкими насичений край,
Чим не схожий тобі на обіцяний рай?
Скільки хочеш, втішайсь на травиці шовковій,
Пий вино і на гурій собі поглядай. (142)
***
Чи дві тисячі бід, чи всього дві біди –
Нам однаково тяжко їх перенести.
Милосердя не знають чотири стихії,
Лиш в бокалі вина можна втіху знайти. (143)
***
"Пекло й рай – в небесах!", – не вгавають ханжі.
Я у серце зиркнув: "Щиру правду скажи!"
І почув: "Пекло й рай – не якась таємниця:
Пекло й рай – то лиш дві половини душі". (145)
***
Замість сонця весь світ освітить –
не можу.
Таємниці буття зрозуміть –
не можу.
В світі смислу знайшов незбагненну перлину,
Та зі страху її просвердлить
не можу. (146)
***
Може, раз у житті розгортав я сувій,
А вино щодня славлю в молитві своїй.
Коли розум тверезий – твій строгий учитель, –
Ти не слухай його, бо він учень не мій. (146)
***
Той щасливий, хто шовку й парчі запобіг,
Той, хто славу мирську не пустив на поріг,
Хто, як птиця Симург, віддалився від світу,
Хто тривоги життя, як Хайям, переміг. (147)
***
До мене Ти ввірвавсь, немов буран,
Господь!
І перекинув із вином мій жбан,
Господь!
Так, я п'яниця, – Ти ж такий накоїв безлад!
Хай грім мене поб'є, Ти хуліган,
Господь! (148)
***
Я ніде голови прихилить
не можу,
Що існує той світ, припустить
не можу.
І повірить, що я оживу після смерті
Хоч трави стебельцем, хоч на мить –
не можу. (149)
***
Ловець Безсмертний так колись був учинив:
Він в сіті дичину на зерна заманив.
Цю дичину назвав людьми й на неї потом
Провину переклав за те, що Сам зробив. (150)
***
Створив сузір'я Бог, цього здалося мало:
Додав тоді печаль, – таку, щоб діставала.
А щоб не вік цвіла привабливість жінок,
Він передбачив все, щоб вона вчасно в'яла. (150)
***
Щоб мудрим буть в житті, слід втямити немало,
Запам'ятай хоча б дві речі для начала:
Ти ліпше голодуй, ніж покидьки вживать,
І ліпше будь один, ніж разом з ким попало.