– А звідки це видно?
– Я від вас нічого приховувати не буду, – весело пообіцяв він. – Ви дійсно не знаєте, що їх гнітить?
– Не маю жодного поняття. Але я абсолютно певна, що це що-небудь цілком ідіотське і скоріш за все пов'язане з політикою.
– Ви розумниця. – Нед поплескав її по руці. – Ви цілковито маєте рацію по всіх пунктах. – Він обернувся, зиркнув на О'Рорі і Метьюса і знову перевів на неї пустотливий погляд. – Хочете, я вам дещо розкажу?
– Ні.
– По-перше, – мовив Нед, – Опаль вважає, що Тейлора Генрі убив її батько.
Із горла Опаль Медвіг вирвався придушений стогін. Затиснувши рот долонею, вона схопилася на ноги. Її повні жаху очі остекленіли, широко розкрилися.
Побагрянівший від злості Іржавий скочив на ноги, але Джефф штовхнув його назад, на лавку.
– Дай йому спокій! Усе гаразд, – просипів він добродушно.
Іржавий більше не намагався встати.
Елойс Метьюс застигла, втупившись на Опаль безтямним поглядом.
У Метьюса відвисла нижня губа і засмикались повіки.
Шед О'Рорі подався вперед. Його тонке продовгувате обличчя стало блідим і суворим, очі нагадували блакитнувато-сірі льодинки, руки стискали підлокітники крісла.
– По-друге, – спокійно вів далі Нед, не звертаючи уваги на хвилювання, що всіх охопило, – по-друге, вона ...
– Не треба, Нед! – скрикнула Опаль.
Не встаючи з підлоги, Нед повернувся і поглянув на неї. Притиснувши руки до грудей, вона дивилася на нього зляканими очима. Все її змучене, опавше обличчя благало про пощаду.
Деякий час він мовчки вивчав її холодним, допитливим поглядом. Зразу стало чутно, як шаленіє за вікнами вітер, звалюючи на будинок потоки дощу, як реве ріка. Нед заговорив. Голос його звучав відчуджено, байдуже:
– Хіба ти не за цим сюди приїхала?
– Не треба, будь ласка, – повторила вона охриплим голосом.
Губи Неда ворухнулися у слабкій усмішці, але очі лишалися серйозними.
– А що, хіба крім тебе і ворогів твого батька, нікому не можна про це говорити? – запитав він.
Стиснувши руки в кулаки, вона сердито підвела голову і дзвінко викрикнула:
– Він убив Тейлора!
Нед обернувся до Елойс Метьюс.
– Ну, що я вам говорив? – почав він, розтягуючи слова. – Вважаючи батька убивцею, вона прийшла до вашого чоловіка, тому що прочитала у газеті ту маячню, котру він надрукував сьогодні. Звісно, у нього і в думках не було, що Поль убивця. Та що йому лишається робити? У його такому становищі? Всі закладні у руках центральної компанії, а заправляє там кандидат Шеда. Хочеш не хочеш – роби, що велять. А вона ...
Слабим голосом, в котрому звучала безнадійність, Метьюс спробував зупинити Неда:
– Ви це облиште, Бомонт ...
– Нехай говорить, – пролунав спокійний, мелодійний баритон Шеда О'Рорі. – Хай виговориться.
– Дякую, – недбало подякував йому Нед, навіть, не обернувшись. – Опаль пішла до вашого чоловіка, щоб він підтвердив її підозри, але що міг він їй сказати? Набрехати що-небудь? Адже він нічого не знає, ваш чоловік. Він просто поливає Поля брудом, тому що так наказав Шед. Дещо він, звісно, може зробити і самостійно. Він, скажемо, може надрукувати в завтрішньому номері історію про те, як Опаль прийшла до нього і сказала, що упевнена, ніби батько убив її коханого. Ото буде галасу! "Дочка політичного боса звинувачує свого батька у вбивстві", "Опаль Медвіг стверджує, що сина сенатора убив її батько!" Можете собі уявити? Жирні чорні букви на першій полосі.
Елойс Метьюс з розширеними зрачками і побілівшим лицем, не дихаючи, слухала Неда. Косий дощ стукав у стіни і вікна будинку. Іржавий шумно зітхнув.
Нед провів кінчиком язика по губах і всміхнувся.
– Він тому і привіз її сюди. Хоче сховати, допоки не розірветься бомба. Може бути, він не знав, що Шед і його хлопчики тут. Це не має значення. Йому треба було вивезти її, щоб до виходу газети ніхто не зміг пронюхати, що вона натворила. Я не думаю, що він рішився би привезти Опаль сюди проти її волі, чи силою тримав би її тут. Це було б безглуздо при нинішній ситуації. Та це й не потрібно. Вона сама готова на все, аби погубити батька.
– Я знаю: він убив Тейлора, – чітко прошепотіла Опаль.
Нед випрямився, серйозно поглянув на неї, а затим, покачавши головою, усміхнувся, даючи зрозуміти, що не хоче вступати в суперечку.
Елойс споглядала на чоловіка із здивуванням. Метьюс опустився на стілець і, схиливши голову, закрив лице руками.
Шед О'Рорі дістав сигарету, закинув ногу на ногу і вкрадливо запитав:
– Ну, у вас все?
Навіть, не обернувшись до нього, Нед відповів
– Так, все. Крапка. Кінець. – Голос його звучав спокійно, але лице якось зразу осунулось і постаріло.
О'Рорі запалив.
– То що? Яке все це, до біса, має значення? Настала наша черга задати вам жару, зробити вам подарунок, і ми свого не упустимо. Цю дівицю ніхто сюди на вірьовці не тягнув. Вона сама прийшла і все розказала, прийшла, бо їй так хотілося. Те ж саме і ви. Вона, ви і хто завгодно інший можете йти куди хочете і коли хочете. – Він встав. – Особисто я іду спати. Де ви мене вкладете, Метьюс?
– Це ж неправда, Хол, – У звернених до чоловіка словах Елойс не було запитальної інтонації.
Повагавшись, Метьюс опустив руки.
– Дорога, доказів проти Медвіга в сто разів більше, ніж треба, і ми цілком маємо рацію, вимагаючи, щоб поліція бодай допитала його. А це – єдине, чого ми вимагаємо, – заявив він, знову віднайшовши почуття власної гідності.
– Я зовсім не це мала на увазі.
– Але, дорога, коли міс Медвіг прийшла ... – він затнувся, зіщулився під її поглядом і знову закрив лице руками.
5
Елойс Метьюс і Нед Бомонт були самі у великій кімнаті першого поверху. Вони сиділи перед каміном неподалік одне від одного. Елойс, нахилившись до вогню, сумно слідкувала за догорявшим поліном. Нед, заклавши ногу за ногу і перекинувши руку через спинку стільця, палив сигару, нишком спостерігаючи за нею.
Заскрипіли дерев'яні східці. Появився містер Метьюс. Він ледь почав роздягатися, бракувало лише високого комірця. Розпущена краватка недоладно теліпалася поверх жилета. Опустившись до середини сходів, він сказав:
– Дорога, ти не хочеш прилягти? Вже північ.
Елойс не ворухнулася.
– А ви, містер Бомонт?
Почувши своє ім'я, Нед кинув на Метьюса байдужий, без тіні співчуття погляд і знову зайнявся сигарою і своїми спостереженнями.
Метьюс ще трохи потоптався і пішов нагору.
– Там, у ящику комода, є віскі. Тягніть його сюди, – не відриваючи погляду від вогню, попросила Елойс.
Нед приніс віскі, потім розшукав склянки.
– Розбавити? – запитав він.
Вона заперечливо покачала головою. Її груди тяжко здіймалися під червоним шовком сукні.
Нед наповнив склянки до половини і вклав один з них їй у руку. Тільки тоді вона, нарешті, підвела голову і усміхнулася, скрививши тонкі, яскраво намальовані губи. Її очі, в котрих відбивалося червоне полум'я, збуджено блищали.
Нед усміхнувся їй зверху вниз.
Елойс підняла склянку.
– За мого чоловічка! – пробелькотіла вона вуркотливим голоском.
– Не буду! – Він виплеснув своє віскі у камін. Язички полум'я тривожно затрепетали.
Захоплено засміявшись, Елойс схопилася.
– Налийте собі ще!
Він підняв з підлоги пляшку і знову наповнив свою склянку.
– За вас! – проголосила вона, піднімаючи склянку над головою.
Вони випили, і її всю пересмикнуло.
– Запийте водою, – порадив він.
Вона покачала головою.
– Ні, краще вже так. – Вона стала поруч з ним і, повернувшись спиною до вогню, взяла його за руку. – А що, коли перетягти сюди лавку?
– Ідея, – згодився Нед.
Вони відсунули стільці і принесли широку низьку лавку.
– Тепер вимкніть світло, – наказала вона.
Коли він повернувся до каміну, вона сиділа на лавці і розливала віскі у склянки.
– А тепер за вас! – запропонував Нед; вони випили, і її знову пересмикнуло.
Він сів поруч. У яскравому відблиску вогню їх лиця здавалися рожевими.
Знову заскрипіли сходи. Метьюс зупинився на нижній сходинці.
– Ну, будь ласка, дорога!
– Киньте в нього чим-небудь, – розлючено прошепотіла вона.
Нед фиркнув.
Вона взяла пляшку.
– Де ваша склянка?
Коли вона наповнила склянки, Метьюса вже не було. Елойс цокнулась з Недом. Полум'я каміна відбивалося в її очах нестерпним вогнем. На чоло безладно звісилися пасма темного волосся. Рот був напіввідкритий. Дихала вона важко, неначе їй не вистачало повітря.
– За нас! – прошепотіла вона.
Вони випили. Випустивши склянку з рук, вона припала до Неда і підставила йому губи; але тут її знову пересмикнуло. Склянка з дзвоном розбилася об дерев'яну підлогу. Очі Неда були хитро прищулені. Елойс зажмурилась.
Вони сиділи нерухомо. Знову заскрипіли сходи. Нед і тепер не ворухнувся, а Елойс тільки ще міцніше обійняла його своїми тонкими руками. Він не міг бачити сходів; тепер вони обоє важко дихали.
І знову розлігся скрип східців. Трохи згодом вони відсунулися одне від одного, проте рук не розжали. Нед поглянув на сходи. Там нікого не було.
Елойс провела рукою по його волоссю. Гострі нігті вп'ялися йому в потилицю. Тепер її очі були прикриті – блискучі темні шпаринки.
– Таке життя, – тихо сказала вона з гірким, уїдливим смішком. Вона відкинулася на лавку і притягла Неда до себе.
В цю мить вони почули постріл.
Нед миттєво вирвався з її обіймів і схопився на ноги.
– Де його кімната? – запитав він різко.
Заціпенівши від жаху, Елойс тільки блимала очима.
– Де його кімната? – повторив він.
Вона слабо махнула рукою.
– Над нами.
В кілька стрибків Нед опинився нагорі. Там він стикнувся з горилою Джеффом. Джефф був повністю вдягнений, тільки без ботинок. Він мотав головою, намагаючись прогнати сон. Побачивши Неда, він кинувся правою рукою до стегна, а лівою спробував схопити його.
– Ну, в чому справа? – гаркнув він.
Нед увернувся і підпірнувши під простягнуту до нього руку, всадив лівий кулак в морду горили. Джефф, ричачи, відлетів убік. Нед рвонувся вперед. За ним, вискочивши з своєї кімнати, мчався О'Рорі.
Знизу долинув крик місіс Метьюс.
Нед розчахнув двері і завмер. Метьюс лежав на підлозі спальні під торшером. З його відкритого рота стікав тонкий струмок крові. Одна рука покоїлася на грудях, друга була відкинута вбік, мовби вказуючи на чорний револьвер, що валявся біля стіни. На столі біля вікна стояв відкритий пузирьок з чорнилом. Поряд лежали ручка і аркуш паперу. До столу був присунутий стілець.
Шед О'Рорі відштовхнув Неда і опустився на коліна біля тіла Метьюса.