Але невдовзі він отримав жаданий перепочинок. Підійшла мати Гейзел, і розмова стала спільною.
Наступні дні минули без якихось пригод. Корабель впевнено просувався на південь, ніде не зупиняючись. Тарзан проводив довгі години разом із міс Стронг та її матір'ю. Вони читали, розмовляли, робили знімки міс Стронг. Після того, як сідало сонце, вони гуляли.
Одного разу Тарзан побачив, як міс Стронг розмовляє з незнайомим паном, якого він доти на пароплаві не бачив.
Коли він підійшов, незнайомий уклонився дівчині і повернувся з наміром піти.
— Стривайте, мосьє Тюран. — сказала міс Стронг. — Я хочу познайомити вас із містером Колдуелом, Ми всі на сажири одного корабля і повинні знати одне одного.
Чоловіки привіталися. Тарзан подивився в очі Тюранові і здивувався їхньому напрочуд знайомому виразу.
— Я переконаний, що вже мав нагоду бачитися з паном Тюраном, — сказав Тарзан. — Хоча не пригадую, за яких обставин.
Тюранові. схоже, стало незручно.
— Не знаю, мосьє, — відповів той. — Цілком можливо. У мене теж кілька разів бувало таке відчуття, коли я зустрічався з незнайомими людьми.
— Мосьє Тюран розкривав мені таємниці навігації, — пояснила дівчина.
Тарзан неуважно слухав подальшу розмову, він намагався пригадати, де він бачив Тюрана раніше. Невдовзі їх почало припікати сонячне проміння, і Гейзел попрохала Тюрана, щоб той відсунув її стілець у тінь. Тарзан випадково поглянув у той бік і помітив, що він трохи незграбно підняв стілець — його ліве зап'ястя погано працювало. Цього було достатньо — нова обставина викликала цілу низку спогадів у Тарзановій уяві. Тюран уже давно шукав зручного приводу, щоб піти. Мовчанка, яка настала за зміною місця, дала йому можливість перепросити і спробувати піти.
Він низько вклонився міс Стронг, кивнув Тарзанові і повернувся, щоб піти.
— Хвилинку, — сказав Тарзан. — Міс Стронг, ви дозволите, я піду з ним? Я зараз повернуся, міс Стронг.
Тюранові вочевидь стало непереливки. Коли вони відійшли настільки, що дівчина не могла їх побачити, Тарзан зупинився і важко поклав руку незнайомцеві на плече.
— Що це ви задумали, Роков? — спитав він.
— Залишаю Францію, як обіцяв, — грубо відказав той.
— Бачу, — сказав Тарзан, — але я знаю вас надто добре, щоби вважати вашу присутність на кораблі простим збігом обставин. Та якщо б я й хотів у це повірити, то зміна вашої зовнішності доводить протилежне.
— Ну то й що? — пробурмотів Роков, знизуючи плечима. — Ви нічого з цим не поробите. Цей корабель іде під англійським прапором. Я маю таке саме право плисти на ньому, як і ви, а може, навіть більше, якщо врахувати, що ви тут під чужим іменем.
— Ми про це не дискутуватимемо, Роков. Я вам лише хотів сказати — тримайтеся чимдалі від міс Стронг, вона порядна жінка.
Роков густо почервонів.
— Якщо ви не прислухаєтеся до моєї поради, я вас викину в море, — вів далі Тарзан. — Не забудьте, що я лише шукаю приводу для цього.
Він сказав це й відвернувся, а Рокова аж затрусило від стриманої люті.
Після цього випадку Роков кілька днів не з'являвся. Втім, склавши руки він також не сидів. Наодинці з Павловичем у своїй каюті він лютував і лаявся, пророкуючи ворогові найлютішу помсту.
— Я б сьогодні викинув його за борт, — кричав він, — аби лише був переконаний, що він не має при собі документів! Якби ти не був таким дурнем і боягузом на додаток, Алєксєй, то давно б придумав, як дістатися до його каюти і обшукати її.
Павлович усміхнувся.
— Організатором у нас завжди вважався ти, любий Ніколаю, — відповів він. — Чом би тобі самому не помізкувати, як зробити обшук у каюті містера Колдуела, га?
Через дві години доля сама допомогла їм. Павлович, який увесь час вистежував Тарзана, зауважив, що він вийшов з каюти і не замкнув двері. П'ятьма хвилинами пізніше Роков вартував, щоб подати знак, якщо Тарзан вертатиметься, а Павлович уміло й спритно нишпорив у Тарзановім багажі.
Він уже втратив всяку надію знайти те, що шукав, коли раптом помітив піджак, який Тарзан щойно зняв. Через мить він тримав у руках офіційний пакет. Щойно він зиркнув на нього, як на його обличчі з'явилася широка усмішка.
Коли він ішов, то залишив у каюті все так, як було. Тарзан ніколи б не здогадався, що хтось нишпорив у його речах.
Павлович свою справу знав добре.
Коли вони зачинилися в своїй каюті разом з Роковим і Павлович передав своєму товаришеві пакет, той покликав лакея і наказав принести шампанського.
— Треба це відсвяткувати, любий Алєксєю, — сказав він.
— Пощастило нам, — сказав Павлович. — Він, певне, завжди носив з собою ці документи, а тут, на щастя, забув їх перекласти в інший піджак, коли кілька хвилин тому перевдягався. Ох і перепаде нам, коли він помітить, що їх нема на місці. Зразу зметикує, що без тебе тут не обійшлося. Оскільки він знає, що ти на кораблі, то природно, що запідозрить саме тебе.
— Завтра буде вже однаково, кого він запідозрить, — сказав Роков і недобре усміхнувся.
Цього вечора, коли міс Стронг пішла до себе вниз, Тарзан стояв, спираючись на поручень, і дивився на море. Від самого початку подорожі він стояв так щодень — іноді годинами. І про цю його звичку дуже добре знали ті, хто спостерігав за кожним його рухом, відколи вони відпливли з Америки.
У цю хвилину їхні пильні погляди також не відривались від нього. Невдовзі палуба спорожніла. Ніч була світла, але не місячна, і предмети на палубі виднілися маловиразно.
З капітанської каюти вийшли дві тіні і, скрадаючись, підійшли ззаду до Тарзана. Хлюпотіння хвиль об борт корабля, дзижчання гвинта і стукіт машини заглушували їхні майже нечутні кроки.
Вони підійшли зовсім близько і зігнулися, мов риби на гарячій пательні. Один з них підніс руку і почав опускати її, наче ведучи лік секундам: раз, два, три! І обоє враз кинулися на свою жертву. Кожен схопив за одну ногу, і Тарзан, годованець Великих мавп, не встиг опам'ятатися, як його перекинули через низький борт і скинули в Атлантичний океан.
У цей час Гейзел Стронг дивилася на море з вікна своєї каюти. Раптом щось промайнуло перед її очима, наче якесь тіло впало з горішньої палуби. Воно так стрімко занурилося у воду, що вона не встигла його роздивитись і не була переконана, чи це була людина, чи ні. Вона дослухалася, чи не долине згори якийсь вигук, чекала страшного крику: "Людина за бортом", але нічого не було чути. І на кораблі, і в морі панувала цілковита тиша.
Дівчина вирішила, що це хтось із команди викинув у море лантух непотрібного шмаття, і невдовзі лягла спати.
13
"ЛЕДІ ЕЛІС" ЗАЗНАЄ АВАРІЇ
Наступного ранку під час сніданку місце Тарзана виявилось порожнім. Міс Стронг була дещо здивована, бо містер Колдуел завжди чекав, доки вони з матір'ю прийдуть, щоб сісти за стіл разом з ними. Пізніше, коли вони сиділи на палубі, Тюран зупинився, щоб сказати їй кілька компліментів. Схоже, у нього був чудовий настрій, і він був вишу кано ввічливий. Коли він пішов, міс Стронг вирішила, що мосьє Тюран — чудова людина.
День здавався нескінченним. Їй бракувало товариства Колдуеяа, щось було в ньому таке, що змушувало дівчину від самого першого дня знайомства поставитися до нього приязно. Він напрочуд добре вмів змальовувати місця, які колись бачив, людей та їхні звичаї, дуже дотепно порівнював диких звірів та цивілізованих людей, що свідчило про його добру обізнаність зі світом перших, і веселий, хоча й дещо цинічний, погляд на других.
Коли вдень Тюран знову зупинився, щоб побалакати з нею, вона зраділа, бо це розряджувало денну одноманітність. Проте тривала відсутність Колдуела почала дуже непокоїти її. Якимось чином ця відсутність пов'язувалася в її думках з неспокоєм, який вона відчула напередодні, коли повз її ілюмінатор у море впав темний предмет. Вона сказала про це Тюранові. Чи бачив він сьогодні містера Колдуела? Ні? А що трапилося?
— Він не з'явився на сніданок, як завжди, і я не бачила його від учорашнього вечора, пояснила дівчина.
Тюран поспівчував їй.
— Хоча, на превеликий жаль, я не був близько знайомий з містером Колдуелом, — сказав він, — але він видався мені цілком пристойною людиною. Може, він залишився у своїй каюті через недугу? Могло й таке трапитись, цілком.
— Звісно, могло, — відповіла дівчина, — але не можу пояснити, чому мені не дає спокою дурне жіноче передчуття, що з містером Колдуелом щось трапилось. Це якесь дивне відчуття — я немов би знаю, що на кораблі його нема.
Тюран весело розреготався.
— Боронь Боже, люба міс Стронг, — сказав він. — Куди він міг би подітись? Ми вже кілька днів не бачили берега.
— Звичайно, це нерозважливо з мого боку. Але я зараз піду і знайду містера Колдуела і перестану хвилюватися.
Вона підкликала служника, який проходив повз них.
"Це може виявитися дещо складніше, ніж ти собі уявляєш, любонько", —подумав Тюран, але вголос він вимовив лише:
— Авжеж, авжеж!
— Будь ласка, знайдіть містера Колдуела, — сказала вона служникові, — і передайте йому, що друзі хвилюються через його тривалу відсутність.
— Вам дуже подобається містер Колдуел? — спитав Тюран.
— Він дивовижна людина, — відповіла дівчина. — Мама від нього просто в захваті. Він з тих людей, з якими почуваєш себе цілком безпечно, — містер Колдуел гідний довіри.
За мить служник повернувся зі звісткою, що містера Колдуела в його каюті немає.
— Я ніде не. міг його знайти, міс Стронг, а до гою ж він аатнувся, немовби вагаючись, чи казати далі, я дізнався, що він не ночував у своїй каюті минулої ночі. Я думаю, що треба доповісти про це капітанові.
— Звичайно! — вигукнула міс Стронг. — Я сама піду з вами до капітана. Це жах! Я впевнена, що трапилося лихо! Бачите, передчуття мене не підвело.
Кількома хвилинами пізніше перед капітаном стояли дуже стурбована молода жінка та схвильований служник. Капітан мовчки вислухав їхню розповідь, і його обличчя стало заклопотаним, коли служник сказав, що він уже обійшов усі місця на кораблі, де 6 міг бути пасажир.
— Чи ви, міс Стронг, справді переконані, що вчора бачили, як щось упало в воду?
— Поза всяким сумнівом, — відповіла вона. — Я не переконана, що цс була людина, бо не чула крику. Може, це був лише лантух зі шматтям, як я тоді подумала. Але якщо містера Колдуела на кораблі не виявиться, то я буду цілковито переконана, що була свідком того, що саме він падав у воду.
Капітан наказав ретельно обшукати весь корабель від корми до носа, не минаючи жодного куточка.