Та комусь треба йти шукати вашого батька. Він полюбляє знічев'я блукати околицями, не вибираючи напрямку й не усвідомлюючи небезпеки, а містер Філандер, вочевидь, не набагато практичніший за нього. Пробачте мені за відвертість, але ми всі тут у небезпеці, і коли розшукаємо вашого батька, треба буде якось пояснити йому, що своєю нерозважливістю він наражає вас і себе на небезпеку.
— Яз вами цілком згодна, — відповіла дівчина, — і анітрішки не ображаюсь. Любий таточко віддав би за мене життя, не розмірковуючи, якби лише можна було хоч на мить зосередити його увагу на цій справі. Єдиний засіб зберегти його від лиха — це прикувати до дерева. Він такий непрактичний!
— Знайшов! — несподівано вигукнув Клейтон. — Ви вмієте стріляти з револьвера?
— Так, а що?
— У мене є револьвер, з ним ви й Есмеральда будете у відносній безпеці в хатині, доки я розшукаю вашого батька та містера Філандера. Ідіть кличте Есмеральду, а я піду на розшуки. Вони не могли відійти далеко!
Джейн Портер послухалася його поради, і, коли двері зачинилися за жінками, Клейтон вирушив у джунглі.
Кілька матросів намагалися витягти списа з рани товариша; наблизившись до них, Клейтон попрохав у одного з них револьвер на час розшуків професора в джунглях.
До пацюкуватого матроса, коли він переконався в тому, що все ще живий, повернулося усе його нахабство, і він з лютою лайкою відмовив Клейтонові від імені усієї своєї компанії дати будь-яку вогнепальну зброю.
Ця людина, на ймення Снайпс, узяла на себе роль начальника від моменту вбивства попереднього керівника, і оскільки відтоді минуло дуже мало часу, то ще ніхто з матросів не оскаржував його авторитету.
Клейтон у відповідь лише знизав плечима. Відходячи, він підібрав спис, який пронизав Снайпса, і з цією примітивною зброєю син тодішнього лорда Грейстока вирушив у густі джунглі.
Кожні кілька хвилин він гукав професора й асистента. Ті, що залишилися в хатині, чули, як його голос поступово віддалявся й нарешті злився з іншими звуками первісного лісу.
На той час, коли професор Архімедес Кв. Портер після довгих переконувань свого асистента Самуеля Т. Філандера вирішив нарешті рушити до табору, вони безнадійно заблудилися в джунглях, хоча й не підозрювали цього.
Добре хоч те, що вони рушили до західного берега Африки, а не до Занзібару на протилежному боці чорного континенту.
Коли вони вийшли на берег і не застали там жодного табору, Філандер став стверджувати, що вони знаходяться на північ від місця, яке шукають, тоді як насправді вони були приблизно метрів за сто вісімдесят на південь від нього.
Цим непрактичним ученим навіть на думку на спало голосно загукати, аби привернути увагу своїх друзів. Навпаки, з повною переконаністю, породженою дедуктивними міркуваннями, побудованими на хибній гадці, містер Самуель Т. Філандер міцно схопив професора Архімедеса Кв. Портера під руку і, незважаючи на слабкі заперечення шановного добродія, потяг його в бік Кейптауна, що лежав за півтори тисячі кілометрів на південь.
Коли Джейн Портер та Есмеральда зачинилися в хатині, першою думкою негритянки було забарикадувати двері зсередини. Вона озирнулася, щоб знайти щось для цієї мети, але тут-таки перелякано зойкнула й кинулася на шию своїй пані, мов перелякана дитина.
Озирнувшись на її крик, Джейн Портер наштовхнулась очима на те, що його викликало, — людський кістяк, який лежав на підлозі. На ліжкові вона побачила інший кістяк.
— У якому ми жахливому місці! — прошепотіла перелякана дівчина.
Але в її перелякові не було паніки.
Нарешті, звільнившись від чіпких обіймів Есмеральди, яка не переставала верещати, Джейн Портер перетнула кімнату, щоби зазирнути в маленьку колиску, здогадавшись про те, що в ній знаходяться, перш ніж крихітний кістяк відкрився її поглядові у всій своїй жалюгідній та зворушливій тендітності.
Про яку жахливу трагедію свідчили ці кістки? Дівчина здригнулася на думку про те, що може чекати її та її друзів у цій зловісній хатині — привиди таємничих і, можливо, ворожих істот. Вона спробувала відігнати похмурі передчуття і, нетерпляче тупнувши ніжкою, звернулася до Есмеральди з вимогою негайно припинити скигління.
— Годі, Есмеральдо, замовкніть! — закричала вона. — Від вашого крику тільки гірше! Ніколи я не бачила такої великої дитини, — закінчила вона жалібно, з легким тремтінням у голосі, згадавши, що троє людей, від яких залежала її безпека, блукають у нетрях страшного лісу.
Вона помітила, що двері обладнано зсередини важкою дерев'яною засувкою, і після декількох спроб вони спільними зусиллями засунули її на місце.
Після цього вони сіли поруч на лаву, обнялися й стали чекати.
14. ПОЛОНЕНІ ДЖУНГЛІВ
Після того, як Клейтон зник у джунглях, бунтівники зі "Стріли" почали радитися, що їм робити далі. В одному всі вони були згодні — треба повернутися на "Стрілу", що стояла на якорі, бо там їх не зможуть дістати списи незримого ворога. Отже, поки Джейн Портер та Есмеральда барикадувалися в хатині, бунтівники квапливо гребли до корабля на тих самих двох човнах, якими дісталися на берег.
Тарзан стільки побачив того дня, що голова йому пішла обертом від подиву. Але найдивовижнішим видовищем було обличчя прекрасної білої дівчини.
Нарешті люди його породи! У цьому він був переконаний. І молодик, і обидва дідугани цілком відповідали його уявленню про своє плем'я.
Але, безсумнівно, вони були не менш люті та жорстокі, аніж інші люди, яких він бачив. Те, що вони нікого не вбили, пояснити можна тільки тим, що вони були беззбройними. Вони, мабуть, виявляться зовсім іншими, коли в їхніх руках буде зброя.
Тарзан бачив, як молодик підібрав Снайпсів револьвер і сховав його на грудях, він бачив також і те, як бережно той передав його дівчині, коли та заходила до хатини. Він не з'ясовував першопричин усього побаченого, але відчув симпатію до молодика та обох літніх людей, а до дівчини відчув якийсь дивний, нез'ясований потяг.
Що ж до дебелої чорної жінки, то вона мала якесь відношення до дівчини і тому також подобалась йому.
До матросів, особливо до Снайпса, Тарзан відчував неприязнь, 3 їхніх погрозливих рухів та виразів обличчя він здогадувався, що вони вороги тієї іншої групи, і вирішив стежити за ними.
Тарзан не міг збагнути, навіщо чоловіки пішли в джунглі, але йому й на гадку не спадало, що вони можуть заблукати в заплутаних хащах низьколісся, які були йому так само знайомі, як людині — головна вулиця її рідного міста. Побачивши, що матроси відпливли до судна, і заспокоївшись стосовно дівчини та її супутниці в хатині, Тарзан вирішив вистежити молодика в джунглях, щоб довідатися про його наміри.
Він швидко помчав у напрямку, що його обрав Клейтон, і невдовзі почув невиразні через велику відстань і тепер вже не часті оклики англійця.
Через кілька хвилин Тарзан наздогнав білого, який знеможено прихилився до дерева, витираючи з чола піт.
Добре замаскований листяною завісою, Тарзан почав уважно вивчати цей новий зразок своєї породи.
Час від часу Клейтон голосно гукав, і нарешті Тарзан здогадався, що той шукає літніх людей.
Тарзан збирався вже сам вирушити на розшук, коли несподівано помітив жовте гладеньке хутро звіра, який обережно скрадався крізь зарості до Клейтона.
Це був леопард Шіта. Тарзан уже чув тихе шурхотіння трави і не розумів, чому молодий білий не насторожився? Хіба він не чує наближення леопарда? Тарзан вперше бачив Шіту таким незграбним.
Але ні, біла людина справді не чула наближення хижака! Шіта приготувався до стрибка, і тоді у тиші джунглів пролунав жахливий клич великої мавпи перед нападом: Шіта повернувся і зник, зчиняючи шум у кущах.
Клейтон злякано схопився на ноги. Кров захолонула в його жилах. Ніколи досі за все своє життя такі страшні звуки не вражали його слуху. Він не був боягузом, але якщо будь-коли чоловікові доводилось відчувати на серці крижані пальці страху, то Вільям Сесіль Клейтон, старший син лорда Грейстока з Англії, відчув їх цього дня в гущавині африканських джунглів.
Шум у кущах від стрибка величезного тіла, що продиралось крізь зарості зовсім поруч, та звук крику згори, від якого холола кров, украй випробували мужність Клейтона, але він не міг знати, що був зобов'язаний життям цьому крикові і що крик цей видав його двоюрідний брат — справжній лорд Грейсток.
День хилився до вечора, і Клейтон, змучений, підупалий духом та знічений, не знав, що робити: чи далі продовжувати пошуки професора Портера, наражаючи своє життя на ризик загинути поночі в джунглях, чи вернутися до хатини, де він міг принаймні бути поруч із Джейн Портер, якій зусібіч загрожували небезпеки.
Йому не хотілося повертатися в табір без її батька, але ще більше не хотілося полишати її саму без захисту серед бунтівників зі "Стріли" та сотні невідомих небезпек джунглів.
Крім того, думав він, може, професор і Філандер уже повернулися в табір. Найімовірніше, що це саме так. Принаймні він повернеться, а потім вирішить, чи й далі робити те, що поза сумнівом є марною справою. Отже, продираючись крізь густі й переплутані чагарі, він поплентався туди, де, на його думку, стояла хатина.
На Тарзанів подив, молодик попрямував до селища Мбонги, і Тарзан переконався, що той заблудився.
Тарзанові це було майже незрозуміло: розум підказував йому, що жодна людина не вирушить до селища жорстоких чорношкірих, озброєна лише списом, який, з усього судячи, був для білого незвичною зброєю, бо ніс він його дуже незграбно. До того ж він не йшов по сліду білих чоловіків. Він чомусь залишив його позаду, хоч в очах Тарзана сліди білих чоловіків були виразні й помітні.
Тарзан нічого не розумів. Невблаганні джунглі швидко порішать цього беззахисного чужинця, якщо не відвести його назад до хатини.
Ну от, маєш! Нума-лев уже вистежує білу людину кроків за дванадцять праворуч!
Клейтон почув шурхіт великого тіла, яке посувалося поруч із ним, а потім пролунало громове рикання, яке розляглося у вечірньому повітрі. Людина зупинилася, звівши над головою списа, обличчям до кущів, з яких долинув страхітливий звук. Тіні густішали, западала ніч.
Боже! Померти тут самому, під іклами диких звірів, бути замордованим і розшматованим, почувати на обличчі гаряче дихання звіра і його важкі лапи на грудях!
Якусь мить тривала тиша.