Щодо цього я маю ще інше свідчення, дуже важливе(1), а саме: те, що акарнанського ворожбита Мегістія, який супроводжував військо, і який твердив, що його рід походить від Мелампода, і який, досліджуючи нутрощі жертовних тварин, сказав, що станеться з спартанцями, і його без сумніву Леонід хотів відіслати, проте той сам не хотів покинути їх, але прогнав свого сина, котрий узяв участь у поході і був його єдиним сином.
222. Отже, союзники, яких він відіслав, послухалися Леоніда і віддалилися, а залишилися з лакедемонцями тільки теспійці та фіванці. Фіванці залишилися проти свого бажання, вони не хотіли залишатися(1) (але їх затримав Леонід як заручників), навпаки, теспійці залишилися з власного бажання. Вони не мали на думці покинути Леоніда та тих, хто був із ним, і тікати. Вони там залишилися і їх усіх було вбито. їхнім стратегом був Демофіл, син Діадрома.
223. Ксеркс, зробивши із сходом сонця узливання, зачекав приблизно до того часу, коли наповнюється людом агора, бо так йому порадив Ефіальт, оскільки спускатися з гори було ближче і відстань була менша, ніж перехід через гору та підіймання. Отже, варвари Ксе-ркса виступили і водночас елліни з Леонідом, як люди, що йдуть на смерть, також виступили проти них, перейшовши до місця в проході, ширшого від того, де вони були перед тим. У перші дні(1), коли йшлося про оборону укріплення, вони зосередилися були в найвужчому місці проходу і там билися. Проте тепер вони почали битися врукопаш поза проходом, і загинуло дуже багато варварів, бо за їхніми загонами воєначальники тримали батожжя і батожили всіх без розбору, ввесь час підганяючи їх, щоб вони йшли вперед. Так, як це буває в такому разі, багато з них повпадало в море (2), а інші, яких було ще більше, позатоптували живцем один одного, не звертаючи жодної уваги на тих, що гинули. Оскільки елліни знали, що їм загрожує смерть із боку тих, які оточили їх, пройшовши гірською стежкою, вони використали всі свої сили, б'ючись проти варварів, незважаючи на небезпеку з безумством розпачі.
224. Отже, нарешті, в більшості з них списи поламалися, але вони трощили персів мечами. У цій битві загинув і Леонід, виявивши себе найвідважнішим, а разом із ним також і інші знамениті спартанці. Я довідався про їхні імена, бо вони виявилися людьми, гідними залишитися безсмертними, довідався я і про імена всіх трьохсот(1). Також і серед персів загинуло тоді чимало людей знаменитих, і серед інших двоє синів Дарія, Аброком і Гіперант, які народилися в нього від Фратагуни, дочки Артана. Цей Артан був братом царя Дарія і сином Пстаспа, сина Арса-ма. Він, видавши свою дочку заміж за Дарія, передав йому все своє майно, бо в нього була лише ця дочка.
225. Отже, двоє братів Ксеркса загинули тоді в битві, і поміж персами та лакедемонцями розгорівся запеклий бій за тіло Леоніда, коли, нарешті, елліни перетягли його тіло на свою сторону і чотири рази змушували тікати своїх супротивників(1). Це тривало до тих пір, коли прийшли перси з Ефіальтом. Проте, коли елліни довідалися, що ті прибули, тоді становище на полі бою змінилося. Елліни почали відступати до найвужчого місця в проході і, пройшовши за мур, зайняли позиції, і всі разом вони зосередилися, за винятком фіванців, на тому пригорку, що при вході в прохід, де тепер стоїть мармуровий лев на честь Леоніда. В тому місці вони тримали оборону, б'ючись своїми мечами, всі ті, що залишилися живими, і навіть руками, і кусаючи ворогів зубами, поки варвари не засипали їх стрілами, одні спереду, де вони завалили мур укріплення, а інші, що обійшли їх іззаду, стріляли з усіх боків.
226. Такими в битві були лакедемонці і теспійці. Про них розповідають, що найвідважнішим виявився спартанець Діенек, який перед тим, як почався бій із мідійцями, сказав таке, почувши від якогось трахінця, що коли варвари стріляють із луків, сонце затуляється від маси стріл, так їх багато, він зовсім не збентежився і не звернув уваги на велику кількість мідійців, відповів, що трахінець приніс добру відомість, оскільки мідійці затуляють сонце, ми битимемось у тіні, а не на сонці. Такі слова та інші подібні до них лакедемонець Діенек залишив на пам'ять прийдешнім поколінням.
227. Після нього, кажуть, що відзначилися своєю відвагою двоє братів із Лакедемона, Алфей і Марон, сини Орсіфанта. З теспійців найхоробрішими виявився Дітірамб, син Артаміда.
228. На честь цих людей, яких поховали саме на тому місці, де вони загинули, а також і інших, що їх було вбито перед тим, як відійшли відіслані Леонідом загони, було вирізьблено такі написи(1):
"Билися тут проти трьох ворожих мідійських мільйонів
З Пелопоннесу мужів тисяч чотири лише".
Це було написано про всіх, а про спартанців окремо:
"О, перехожий! Скажи там у Спарті її громадянам.
Тут ми всі лежимо, вірні законам батьків".
Це про лакедемонців, а про ворожбита таке:
"Тут ворожбита могила Мегістія— славного вельми,
Вбили мідійці його, скоро Сперхей перейшли.
Знав він, що кери настигнуть його без жалю неодмінно,
Спарти покинуть царя все ж таки він не хотів".
Ті, хто вшанували цих людей написами і стелами, за винятком напису на честь Мегістія, були амфіктіони, а напис на могилі Мегістія написав Сімонід, син Леопрепа, який був його другом.
229. Про двоїх із цих трьохсот, Евріта і Арістодема, розповідають таке, коли вони мали можливість порозумітися між собою і або повернутися вдвох до Спарти, бо Леонід дозволив їм піти з табору і вони лежали хворі в Альпенах, оскільки страждали гострим очним болем, або коли справді вони не хотіли повернутися на батьківщину і воліли краще бути вбитими разом із іншими, оскільки вони могли тоді вибирати одне з двох, вони не погодилися між собою, і їхні думки поділилися надвоє, і Евріт, коли довідався про обхідний маневр персів, зажадав свою зброю, взяв її і наказав своєму ілотові відвести його на поле бою і, коли той відвів його туди, а сам одразу утік, Евріт кинувся в середину битви і був убитий, а Арістодем був малодушним і так урятувався. Якщо тоді Аріс-тодем хворий повернувся до Спарти, то коли б повернулися обидва вони, я гадаю, що спартанці не так розгнівалися б на них. Але тоді, коли один із них загинув, а другий не міг виправдатися, чому не захотів принести себе в жертву, то не могло бути інакше, щоб спартанці страшенно не розгнівалися на Арістодема.
230. Ось у такий спосіб, кажуть деякі, врятувався Арістодем і повернувся до Спарти з таким виправданням, але інші розповідають, нібито його було послано з табору, щоб він передав певне повідомлення, і хоча він міг би повернутися і ще взяти участь у битві, яка ще тривала, він не захотів, затримавшися в дорозі, і так усунувся, тоді як інший вісник, його товариш, прибув своєчасно, щоб узяти участь у битві, і його було вбито.
231. Отже, коли Арістодем повернувся до Лакедемона, йому там були ганьба та безчестя. Всі його зневажали і ось як ставилися до нього: ніхто з спартанців не давав вогню, ніхто не розмовляв із ним, але всі соромили його, називаючи його Арістодем-боягуз, але він у битві при Платеях сповна скасував те, в чому його обвинувачували.
232. Кажуть, що з тих трьох сотень ще один вижив, якого послали вісником до Фессалії. Ім'я його було Пантіт. Проте, коли він повернувся в Спарту, через те, що всі його там зневажали, він повісився.
233. Щодо фіванців, стратегом яких був Леонтіад, коли вони залишалися разом із еллінами, вони билися з військом Царя, бо були змушені це робити. Проте, скоро вони побачили, що перси перемагають, а елліни з Леонідом поспішили відступити на пригорок, тоді вони відокремилися від них і з простягнутими руками пішли до варварів, кажучи, що справді вони на боці мідійців і були серед перших, які дали землю і воду Цареві, і лише були змушені прийти у Фермопіли, і що вони не винуваті в тому лиху, яке спіткало Царя. Незважаючи на це, їм не пощастило, бо щойно вони підійшли і їх схопили варвари, деяких із них, небагатьох, повбивали, коли вони наблизилися, а більшість із них наказав Цар затаврувати царським тавром(1), починаючи від їхнього стратега Леонтіада, сина якого, Еврімаха, за декілька років, коли він був стратегом чотирьохсот фіванців і здобув місто Платеї(2), там його вбили платейці.
234. Отак воювали елліни, які були у Фермопілах, а Ксеркс покликав до себе Демарата і почав його розпитувати, і першим його запитанням було: "Демарате, ти чесна людина, про це я роблю висновок із справедливості твоїх слів, бо як ти сказав, так воно і було. Ну, а тепер скажи мені, скільки там ще залишилося лакедемонців і скільки з них таких, як оці в битвах, чи вони всі такі без винятку?" Той відповів: "О царю! Велике число лакедемонців і багато в них міст(1). Але те, в чому ти хочеш упевнитися, ти довідуєшся про це. Є в країні лакедемонців одне місто — Спарта, в якому вісім тисяч чоловік(1) і всі вони схожі на тих, що тут воювали, але інші лакедемонці не такі, як оці, проте, вони хоробрі". На це відповів Ксеркс: "Демарате! Як ми могли б із найменшими зусиллями підкорити цих людей? Ну, роз'ясни мені це, адже ти, бувши їхнім царем, повинен докладно знати їхні наміри".
235. Демарат відповів: "Царю мій! Оскільки наполягаєш на тому, Щоб я висловив тобі мою думку, буде правильним, аби я сказав тобі, що я вважаю за краще. Пошли триста кораблів із твого флоту до берегів Лаконії. Там поблизу є острів, що називається Кітери. Про цей острів один із наших людей, Хілон, який був наймудрішим, сказав, що було б кращим, коли б цей острів занурився в море, ніж щоб він залишався на поверхні моря. Так і чекай завжди, що від нього відбудеться те, що я хочу тобі запропонувати. Це було сказано не тому, що він передбачав твій похід, але завжди існувала загроза якогось походу. Нехай твої кораблі базуються на цьому острові і залякують лакедемонців. І оскільки їм доведеться вести війну поблизу своєї країни, тобі нема чого боятися, поки буде підкорено решту Еллади твоїм сухопутним військом, що вони поквапляться прийти їй на допомогу. І скоро буде поневолено решту Еллади, саме спартанське військо вже буде несильним. Проте, коли ти цього не зробиш, чекай, що з тобою станеться ось що. Є один вузький перешийок при вході на Пелепоннес.