Всі були бліді, похмурі, і в приміщенні панувала гнітюча тиша.
Згадка про вчорашні події нікого не тішила, а надто Гунвальда Лареона.
Може, в кіно й смішно дивитись, як хтось вивалюється з вікна і, зачепившись за раму, борсається в повітрі на висоті п'ятого поверху. Але в житті такі ситуації зовсім не смішні. Та й порізані руки і подертий костюм також не сприяли веселому настроєві.
Мабуть, найдужче йому було шкода костюма. Гунвальд Ларсон був до вбрання дуже вимогливий і витрачав на нього більшу частину своєї платні. І ось знов, уже вкотре, його найкращий костюм ляснув під час виконання службових обов'язків.
Ейнар Ренн також був невеселий, і навіть Кольберг не міг оцінити явного комізму ситуації" Він надто добре пам'ятав моторошний лоскіт у животі, коли йому здавалося, що секунд через п'ять вони з Гунвальдом Ларсоном лежа-х тимуть розбиті на землі. До того ж він не вірив у бога й у те, що на небі може існувати управління поліції з крилатими слідчими.
Бій на Данвікскліпан був докладно проаналізований, але рапорт про нього складено дуже ухильно, з багатьма обтічними формулюваннями. Написав його Кольберг.
Проте втрат не можна було ні приховати, ні виправдати.
Трьох чоловік довелось відвезти до лікарні — хоч, щоправда, інвалідність їм не загрожувала. В експерта по газових гранатах — рана плечових тканин, у Цакрісона — опіки на обличчі. Крім того, лікарі запевняли, що в нього шок і що він справляє дивне враження, оскільки не може до пуття відповісти на найпростіші запитання. Але, мабуть, їм так здалося тому, що вони не знали Цакрісона й переоцінювали його розумові здібності.
Поліцай, якого покусав собака, мав просидіти кілька . тижнів на бюлетені: розірвані м'язи й жили не швидко гояться.
Та найгірше було самому собаці. З хірургічного відділення ветеринарного інституту повідомили, що, хоч кулю пощастило витягти, ще хтозна, чи не доведеться усмертити собаку, бо можливе зараження. Щоправда, писали ветеринарні [279] лікарі у своєму висновку, Бой молодий, дужий пес, і загальний стан у нього задовільний.
Тим, хто знав їхню термінологію, це не давало-великої надії.
Ренн сидів з чималим пластиром на лобі і з двома синцями, які ще дужче відтіняли його червоний від природи ніс.
Гунвальдові Ларсону, власне, треба було б лишитися вдома, бо навряд чи він міг щось робити з міцно забинтованими— правою рукою і правим коліном. А крім того, на голові в нього була велика ґуля.
Кольберг був у кращому фізичному стані, в нього тільки дуже боліла голова, що він пояснював нездоровим повітрям на полі бою. Спеціальне лікування — коньяк, аспірин і пестощі дружини, яка постаралась йому догодити,— лише трохи зменшило той біль.
Оскільки ворог не брав участі в бою, його втрати були незначні. Щоправда, у квартирі конфіскували деякі речі, але навіть Бульдозер Ульсон не зважився б твердити, що втрата згортка туалетного паперу, коробки ганчірок, двох банок брусничного соку та купи брудної білизни могли засмутити Мальмстрема й Мурена чи якось перешкодити їхнім намірам.
За дві хвилини перед дев'ятою до кабінету влетів сам Бульдозер —Ульсон. Від ранку він уже встиг побути на двох важливих нарадах —в управлінні поліції та у відділі боротьби з шахрайством — і був сповнений бойового запалу.
— Доброго ранку, хлопці, доброго ранку,1-ласкаво привітався він.— Як почуваєте себе?
Сьогодні хлопці дужче, ніж будь-коли, відчували свої поважні роки, тому Бульдозер Ульсон не дочекався відповіді.
— Учора Рус зробив спритний хід,— повів далі він,— але нам нема чого хнюпитись. Можна сказати, ми втратили пішака чи двох і збилися з темпу.
— Мені здається, що то був швидше дитячий мат,— зауважив Кольберг, який любив грати в шахи.
— Але тепер наш хід,— сказав Бульдозер.— Давайте сюди Маурітсона, ми його трохи потрусимо! Він тримає дещо в запасі. І боїться, панове! Знає, що тепер Мальм-стрем і Мурен йому не подарують. Звільнити його тепер — це означає зробити йому ведмежу послугу. І він це розуміє.
Ренн, Кольберг і Гунвальд Ларсон дивилися почервонілими очима на свого керівника. їх аж ніяк не втішила [280] думка, що доведеться знов діяти за указівками Мауріт-ссна.
Бульдозер приглянувся до них трохи пильніше. Навіть у нього очі були червоні й повіки підпухлі.
— Знаєте, хлопці, про що я подумав цієї ночі? — спитав він.— Чи не краще було б надалі використовувати для таких операцій, як учорашня, свіжіші й молодші сили? Як ви гадаєте? — Він трохи помовчав, тоді додав:-А то виходить не дуже приємне видовище, коли літні, солідні чоловіки з досить високим службовим становищем бігають, стріляють і таке інше.
Гунвальд Ларсон тяжко зітхнув і якось осів, ніби йому вгородили ніж у спину.
"А й справді,— подумав Кольберг,— у його словах є сенс".
Але за мить обурився.
"Літні? Солідні? Що він плеще?"
Ренн щось промурмотів.
— Що ти кажеш, Ейнаре? — ласкаво спитав Бульдозер.
— Ні, я тільки хотів сказати, що то не ми стріляли.
— Можливо,— погодився Бульдозер.— Можливо. Ну, годі вже про це. Давайте сюди Маурітсона!
Маурітсон ночував у камері, щоправда, з більшим комфортом, ніж звичайні арештанти. Йому дали окрему катеринку, навіть ковдру, а начальник варти запропонував йому склянку води.
Це цілком влаштовувало Маурітсона, і, за словами того ж таки начальника варти, він спав спокійно, хоч увечері був стурбований і вражений, коли дізнався, що Мальм-стрем і Мурен не були присутні під час свого арешту.
Криміналістичне обстеження квартири показало, що вони залишили її зовсім недавно. Виявлено безліч відбитків їхніх пальців на різних речах, а на. одній банці з брусничним соком залишились сліди великого і вказівного пальця правої руки Маурітсона.
— Ви розумієте, що це означає? — інквізиторським тоном спитав Бульдозер.
— Що Маурітсона виказала банка з соком,— сказав Гунвальд Ларсон.
— От-от, саме так,— радісно підхопив Бульдозер.— Він просто спіймався. Ніякий суд не причепиться. Але я не Це мав на думці.
— А що?
— А те, що Маурітсон казав нам правду і, мабуть, зможе ще щось додати. [281]
— Так,, про Мальмстрема й Мурена.
— А це те, що нас тепер найбільше цікавить, чи як по-вашому?
І ось Маурітсон знов опинився серед них — лагідний, скромний, приємний на вигляд чоловік.
— Отак, любий мій пане Маурітсон,— ласкавим голосом сказав Бульдозер.— Не вийшло те, на що ми з вами сподівалися.
Маурітсон похитав головою.
— Я просто з дива не сходжу,— сказав він.— Може, в них є якесь шосте чуття?
— Шосте чуття,— мрійливо сказав Бульдозер.— Інколи й справді починаєш вірити в шосте чуття. Якщо тільки Рус...
— Який Рус?
— Байдуже, пане Маурітсон, байдуже. Це я сам до себе балакаю. Але мене турбує інше. У нас із вами не зовсім сходиться баланс. Я зробив вам велику послугу, а ви ще й досі не поквиталися за неї.
Маурітсон задумався.
— Отже, це має означати, що я ще не вільний? —"-спитав нарешті він.
— Гм, як вам сказати. І так, і ні. Адже продаж наркотиків, хоч як крути,— немалий злочин. І якби дійшлося до суду, ви б схопили...— Він замовк і почав рахувати на пальцях.— Так, місяців вісім, принаймні не менше як шість.
Маурітсон спокійно дивився на нього.
— Аз другого боку,— пожвавішав Бульдозер,— я пообіцяв вам відпустити цього разу гріхи з тією умовою, що й сам матиму щось від вас.
Бульдозер випростався, плеснув долонями перед носом у Маурітсона і сказав навпростець:
— Іншими словами, коли ти зараз не витрусиш усе, що тобі відомо про Мальмстрема й Мурена, ми заарештуємо тебе як їхнього спільника. У квартирі виявлені відбитки твоїх пальців. А потім знов передамо тебе Якобсонові, а крім того, доглянемо, щоб перед тим тебе добре відшмагали.
Гунвальд Ларсон схвально глянув на свого шефа і сказав:
— Я особисто залюбки...
Він зробив значущу паузу, та Маурітсон навіть оком не змигнув.
— Гаразд,— сказав він.— Я маю ще дещо, ви спіймаєте не тільки Мальмстрема й Мурена, а й інших:
Бульдозер засяяв. [282]
— Це вже цікавіше, пане Маурітсон. І що ж ви хочете нам запропонувати?
Маурітсон позирнув на Гунвальда Ларсона і сказав:
— Простісіньку справу, таку, що й кошеня з нею впорається.
— Кошеня?
— Так, і тоді вже не скидайте на мене вину, коли знов дасте маху. .
— Ну що ви, любий пане Маурітсон, навіщо так гостро. Адже й ви зацікавлені, щоб ми спіймали тих хлопців. То що ви там ще маєте?
— План їхньої нової операції,— незворушно сказав Маурітсон.— Місце, час і таке інше.
У прокурора Ульсона х>чі стали рогом. Він тричі, мов божевільний, оббіг крісло, на якому сидів Маурітсон.
— Кажіть,— пане Маурітсон! Кажіть усе! Вважайте, що ви вже вільні! Якщо хочете, ми дамо вам охорону. Лише кажіть, любий пане Маурітсон, все кажіть!
Бульдозерів запал заразив усіх присутніх, вони повставали з місць і оточили виказувача.
— Добре,— послужливо мовив Маурітсон.— Я, взявся трохи допомагати Мальмстремові й Мурену. Купував для них, що треба. Самі вони воліли не виходити надвір. Ну й, крім купівлі, я мав щодня навідуватись до однієї тютюнової крамнички в Брікастані й питати, чи немає листів для Мурена.
— Чия то крам,ничка? — відразу спитав Кольберг.
— Я скажу, але це нічого вам не дасть. Я вже сам перевіряв, її тримає одна літня жінка, а листи завжди приносили пенсіонери, і щоразу хтось інший.
— Далі! — підігнав його Бульдозер.— Листи? Які листи? Скільки їх було?
— За весь час тільки три,— відповів Маурітсон.
— І ви віддавали їх?
— Так, але спершу відкривав.
— А Мурен нічого не помітив?
— Ні, я вмію відкривати листи. Ніхто не помітить, у мене свій випробуваний спосіб. Хімія.
— Ну, і що було в тих листах?
Бульдозер не міг устояти на місці. Він перебирав ногами, мов перегодований півень на сковороді.
— Два перших були нецікаві. В них ішлося про якихось типів Г. і Г., що мали прибути до пункту ікс. І таке інше. Короткі записки, і обидві кодом. Я переглядав їх, заклеював конверти і віддавав Муренові.
— А-третій? [283]
— Третій надійшов позавчора. Дуже цікавий. Як я вже казав, план нової операції. Докладно опрацьований.
.— І ви передали папірець Муренові?
— Не папірець. Там було три аркуші. Звичайно, передав, але спершу зробив ксерокопії і відіслав у надійне місце.
— Ох, любий пане Маурітсон! — вигукнув Бульдозер аж тремтячи з надміру почуттів.— Де те місце? Скільки треба часу, щоб ви забрали копії?
— Забирайте самі, я не маю великого бажання.
— Коли?
— Коли я скажу, де вони.