П'єтро Аретіно (справжнє ім'я П'єтро Баччі, 1492–1556) – італійський автор доби Відродження.
[79] Отець Ноель – монах‑бенедиктинець з Реймса, вчений, який сконструював мікроскоп, після чого його залишили при дворі Людовіка XV.
[80] Надзвичайна товстуха, персонаж твору Поля Скаррона (1610–1660) "Критичний роман".
[81] Крім того (лат.).
[82] Луї Пуенсіне де Сіврі – поет‑трагік, та Анрі Пуенсіне де Нуарвіль.
[83] Франсуа Тома Бакюляр (1718–1805) – французький письменник, користувався заступництвом Вольтера, друг Пуенсіне де Нуарвіля. Наприкінці життя став приживалою в багатих домах Парижа.
[84] …від славетного Стентора… – персонаж "Іліади" Гомера, мав надзвичайно гучний голос.
[85] Етьен Мішель Буре (1710–1777), генеральний відкупщик при дворі Людовіка XV, мав надзвичайно великий статок, відрізнявся надмірним марнотратством та лакейською догідливістю перед двором короля.
[86] Одного разу, коли Людовік XV відвідав Буре в його заміському маєтку, королю піднесли книгу під назвою "Справжнє блаженство", на першій сторінці якої було написано: "Король відвідав Буре". Іншим разом, по дорозі короля з Версаля до маєтку Буре, останній наказав розставити людей зі смолоскипами.
[87] Міністр‑хранитель королівської печатки – мається на увазі хранитель королівської печатки Жан‑Батіст Мажо Дарнувіль (1701–1794), колишній головний контролер фінансів за Людовіка XV. Мажо протегував Буре за його послуги.
[88] Сімара – мантія.
[89] Анрі де ла Тур д'Овернь, віконт де Тюрен (1611–1675) – видатний полководець, маршал Франції.
[90] Себастьян Лепретр де Вобан (1633–1707) – маршал Франції.
[91] Клодіна‑Александра Терен, маркіза де Тансен (1682–1749) – французька письменниця, мати д'Аламбера. Хазяйка літературного салону, мала великий вплив при дворі завдяки своїм зв'язкам з регентом та кардиналом Дюбуа.
[92] …його брата кардинала… – мається на увазі брат маркізи, кардинал П'єр Герен де Тансен (1680–1758).
[93] Данжевіль (справжнє ім'я Анна Марія Бото, 1714–1796), актриса "Комеді Франсез", виконувала ролі субреток. Рамо натякає на випадок, який стався в цьому театрі у 1772 році. Під час відновлення постановки трагедії Тома Корнеля "Граф Ессекс", Аделаїда Юс взяла на себе роль герцогині, якої домагалася Клерон. Тоді остання вибрала для себе маленьку роль наперсниці. Глядач зустрів її гучними оплесками та освистав Юс.
[94] Шлунок – великий натхненник (лат.).
[95] "Зара" (1751) – трагедія Паліссо, витримала тільки три вистави.
[96] "Великодушні облудники" – комедія "Сирота, або Великодушний облудник" (1758) Антуана Бре (1717–1792), маловідомого автора та драматурга, не мала успіху.
[97] Тіре де Монсож – відкупщик пошти за Людовіка XV, як і Вільмор'єн, був зятем генерального відкупщика Буре.
[98] "Філософи" (1760) – комедія Паліссо, пасквіль на просвітників. У сцені з рознощиком в наклепницькому контексті згадується ім'я Дідро.
[99] "Збабіла теологія, або Жінка‑лікарь" (1731), комедія Гійома‑Гіацинта Бужана, сатира на янсеністів.
[100] Абат Леблан (1707–1781) – посередній французький автор.
[101] Шарль Батте (1713–1780) – письменник та теоретик мистецтва, у працях якого висувалась концепція наслідування природи в поєднанні з естетикою умовності рококо. Дідро вважав головний твір Батте "Витончені мистецтва, зведені до єдиного принципу" (1746) позбавленим наукової послідовності.
[102] Алексіс Пірон (1689–1773) – французький поет та драматург, відомий представник так званої "легкої поезії", автор комедії "Метроманія" (1738), яка мала успіх.
[103] …уривками зі своєї поеми на тему, в якій він знається досконало. – поема Роббе де Бовезе була написана на тему сифілісу, з цього приводу Пірон заявив, що автор "весь з'їдений сифілісом"
[104] Теофраст (372–287 до н. е.) – давньогрецький філософ та мораліст, природознавець, автор збірки нарисів "Характери", де надані описи людських типів ("Про скупість", "Про улесливість", "Про марнославство" тощо).
[105] Жан де Лабрюйєр (1645–1696), французький автор доби Класицизму, переклав французькою збірку Теофраста "Характери", у власній книзі "Характери, або Звичаї цього століття" (1688–1696) критично зобразив сучасне йому суспільство.
[106] "Опера Комік" – театр в Парижі.
[107] "Аван‑Кур'єр", "Птіт‑Афіш", "Анне літтерер", "Обсерватер літтерер", "Сансер ебдомадер" – періодичні видання, які виступали проти просвітників.
[108] …зажерливий попик… – йдеться про абата Жозефа де Лапорта.
[109] Клод Жозеф Дора (1734–1780) – поет та драматург, творець фривольної, еротичної поезії.
[110] Сидить наче великий пройдисвіт між двох шахраїв (італ.).
[111] Міку, Крікет – прізвиська кицьок актриси Данжевіль.
[112] Лебрен де Гранвіль (помер близько 1765 р.) – редактор журналу "Літературна слава" (1761), був близьким до кола Фрерона та Паліссо.
[113] Рей – богослов, автор книги "Філософські роздуми про християнство" (1785).
[114] Мішель Антуан Давід – книговидавець, брав участь у виданні Енциклопедії, паралельно з цим допомагав Паліссо видавати його газету.
[115] Клод‑Адріан Гельвецій (1715–1771) – французький філософ‑просвітник, друг Дідро. Співпрацював в Енциклопедії. Паліссо вивів його разом з Дідро у "Філософах".
[116] …знічев'я примушує свого приятеля зректись релігії… – натяк на містифікацію Паліссо, який запевняв свого приятеля Пуансіне, що прусський король надасть останньому місце вихователя свого сина, якщо Пуансіне перейде в протестантство.
[117] Правдами і неправдами (лат.).
[118] Натяк на комедію Паліссо "Небезпечна людина" (1770), в якій Паліссо зобразив сам себе. Комедію було видано анонімно, у такий спосіб Паліссо сподівався забезпечити собі скандальний успіх. Він сам домігся заборони цього твору, після чого видав його за кордоном, але п'єса зазнала невдачі.
[119] …гладка графіне… – мається на увазі графиня де Ламарк, заступниця Паліссо.
[120] Авіньйонський відступник – Паліссо втік з Авіньйону, де вкрав гроші своїх клієнтів. У терміні "відступник", ймовірно, міститься натяк на релігійні чвари XIV ст., коли в Римі був один папа, а в Авіньйоні – інший.
[121] Сбір – нижчий прислужник інквізиції.
[122] Санбеніто – жовтий балахон, який інквізитори одягали на засуджених до спалення.
[123] Хай живе Маскарілль – владар шахраїв (лат.). Маскарілль – тип слуги‑шахрая та інтригана в комедіях XVII–XVIII ст.
[124] Еджидіо Ромальдо Дюні (1709–1775), італійський композитор, знайомий з Дідро, з 1757 р. жив у Франції, був одним з творців комічної опери.
[125] "Ой бідний, бідний я", "О земле, прийми скарби мої" – арії з комічної опери Дюні "Острів божевільних", 1761.
[126] "Гасне серце моє!" – арія з комічної опери Філідора "Коваль", 1761.
[127] Андре Кампра (1660–1744), Андре Детуш (1669–1749), Жан‑Жозеф Муре (1682–1738), французькі композитори, епігони галантно‑пасторального стиля Люллі.
[128] "Молитва" Перголезе – "Богородиця скорботна", твір кантатно‑ораторного жанру Джованні Батіста Перголезе (1710–1736), видатного італійського композитора, представника неаполітанської оперної школи.
[129] "Покоївка‑панна" (1733) – комічна опера Перголезе, виконувалась як інтермедія до його опери "Гордий полонений" (1733).
[130] "Траколло" ("Лів'єтта та Траколло") – інтермедія цього ж автора до вистави "Адріан в Сирії". Постановка "Покоївки‑панни" італійською трупою в Парижі у 1752 р. викликала "Війну буфонів".
[131] "Танкред" (1702), "Галантна Європа" (1697) – опера та балет Кампра.