І ми не заперечуємо. Такий слабкий викрут не врятує винного. Розгляньмо запис у такій формі: "Яку суму я їй поверну в тому ж замку, або ж я маю одружитися з нею". Це так само, ніби хто сказав: "Я мушу лягти в ліжко, або я дуже хворий", чи інакше: "бо я дуже хворий". Так що: "заплачу, або маю одружитися", значить: "через те, що маю повинність одружитися".
Фігаро. Зовсім ні. Фраза звучатиме: "Або хвороба вас уб'є, або лікар". Це безперечно. Другий приклад: "Або ви нічого путящого не напишете, або дурні вас осудять". Зрозуміло. Чи пан Бартоло думає, що я забув синтаксис? Отож,
"я заплачу в тому ж замку, без коми, або маю одружитися".
Бартоло (швидко). Кома.
Фігаро (швидко). її там немає. Немає, панове, або я маю одружитися.
Бартоло (дивлячись у папір, швидко). Кома, панове.
Фігаро (швидко). її не було, панове. Врешті, хіба чоловік, що одружується, має потребу платити?
Бартоло (швидко). Так, ми одружимося з поділеними маєтками.
Фігаро (швидко). А ми з поділеним ліжком, якщо тільки шлюб не є формальною розпискою.
(Судді встають і пошепки радяться.)
Бартоло. Чудні зобов'язання! Дубльмен. Тихо, панове! Пристав (пищить). Тихо!
Бартоло. Такий шахрай називає це сплачуванням боргів!
Фігаро. Чи це ваша справа, адвокате, що ви захищаєте?
Бартоло. Я захищаю цю панну.
Фігаро. Можете далі плести нісенітниці, але перестаньте лаятись. Коли, боячись запалу позивачів, суди терпіли те, що зветься треті особи, вони не мали на увазі, щоб ці помірковані оборонці зробилися безкарно упривілейо-ваними нахабами. Це означає понижувати найповажнішу інституцію.
(Судді все радяться потиху.)
А н т о н і о (до Марселіни). Що вони там так довго бурмочуть?
Марселіна. Купили головного суддю, він підкуповує другого, і я програю свій процес.
Бартоло (тихо, похмуро). Я боюсь того.
Фігаро (весело). Тримайся, Марселіно!
Дубльмен (встає, до Марселіни). Ах, це вже занадто! Я вас викриваю і заради честі суду прошу, щоб перш ніж розглядати іншу справу суд висловився з приводу цієї.
Граф (сідає). Ні, писарю, я не висловлюсь з приводу моєї власної образи: іспанський суддя не матиме чого червоніти за ексцеси, допустимі хіба що в азіатському суді;
доволі інших зловживань. Я маю намір усунути один із таких недоліків, мотивуючи вам свій присуд: кожний суддя, що відмовляється від цього, є великий ворог законів. Чого може вимагати позивачка? Шлюбу, коли не буде виплати. Одне й друге разом — це вже забагато.
Дубльмен. Тихо, панове!
Пристав (пищить). Тихо!
Граф. Що нам відповість звинувачуваний? Що він хоче зберегти волю своєї особи. Це йому дозволено. Фігаро (з радістю). Я виграв.
Граф. Та коли текст говорить: "яку суму я сплачу за першою вимогою, або одружуся і т. д.", то суд присуджує відповідачеві сплатити позивачеві дві тисячі грубих піастрів готівкою, або ж одружитися з нею сьогодні (встає).
Фігаро (остовпілий). Я програв.
Антоніо (радісно). Препишний присуд!
Фігаро. Чим саме?
Антоніо. Тим, що ти не будеш моїм небожем. Щира дяка, ваша вельможносте!
Пристав (пищить). Розходьтеся, панове!
(Народ виходить.)
Антоніо. Піду ж розкажу все моїй небозі.
СЦЕНА XVI
Граф (ходить туди-сюди), Марселіна, Бартоло, Фігаро, Бридуазон.
Марселіна (сідає). Ах! Я можу дихати вільно! Ф і г а р о. А я задихаюся.
Граф (убік). Принаймні я помстився. Від цього стає легше.
Фігаро (убік). А той Базиль, що повинен був виступити проти шлюбу Марселіни, куди він пропав! (До графа, що відходить). Ваша вельможносте, ви нас покидаєте?
Граф. Все вже розсуджено.
Фігаро (до Бридуазона). А цей пузан радник...
Бридуазон. Я пу-узан!
Фігаро. Авжеж. І я не одружуся з нею, бо я таки шляхтич. (Граф зупиняється.)
Бартоло. Ви одружитесь.
Фігаро. Без згоди моїх благородних батьків?
Бартоло. Назвіть, покажіть їх.
Фігаро. Нехай дадуть мені трохи часу. Я вже близький до того, щоб їх віднайти. П'ятнадцять уже літ я їх шукаю.
Бартоло. Хвалько! Він якийсь найда. Фігаро. Втрачена дитина, лікарю, чи скоріш украдена дитина.
Граф (вертається). Украдена, втрачена! А докази? Він ще кричатиме, що його кривдять.
Фігаро. Ваша вельможносте, коли б мережані пелюшки, гаптована ковдра і золоті речі, знайдені на мені розбійниками, не показали б мого високого роду, то та дбайливість, із якою мені зробили на тілі відзнаки, доволі показує, який я був дорогий син; і цей ієрогліф на моїй руці... (хоче заголити праву руку).
Марселіна (встаючихутко). Шрам на правій руці?
Фігаро. Відкіля ви знаєте, що я повинен його мати?
Марселіна. Боже! Це ж він!
Фігаро. Так, це я.
Бартоло (до Марселіни). Хто ж він?
Марселіна (хутко). Це Еммануель.
Бартоло (до Фігаро). Тебе були украли цигани?
Фігаро (гаряче). Поблизу від якогось замку. Добрий лікарю, якщо ви повернете мене моїй шляхетній родині, скажіть ціну цій послузі; купи золота не зупинять моїх благородних батьків.
Бартоло (показуючи на Марселіну). Ось твоя мати.
Фігаро. Годувальниця?
Бартоло. Твоя рідна мати.
Граф. Його мати?
Фігаро. Поясніть мені.
Марселіна (показує на Бартоло). Ось твій батько. Фігаро (в розпуці). Ой, ой, леле! Марселіна. Хіба тобі природа не підказала цього тисячу разів?
Фігаро. Ніколи. Граф (убік). Його мати!
Бридуазон.Цеясно, тепер він з нею не одружиться. Бартоло. Ані я!
Марселіна. Ні ви! А син ваш? Ви ж присягались мені!
Бартоло. З дурного розуму! Коли б такі спогади до чогось нас зобов'язували, довелось би переженитися на всіх.
Бридуазон. Коли б на це звертали у-увагу, то ніхто б ні з ким не женивсь.
Бартоло. Відомі гріхи сумної юності.
Марселіна (все більше запалюючись). Так, сумної, і більш сумної, ніж хто думає. Я не буду заперечувати моїх провин і помилок: цей день занадто ясно свідчить про них... Але дуже тяжко каятися і спокутувати свій гріх після тридцятилітнього скоромного життя. Я народилася на світ, щоб бути чесною і розсудливою, і я стала такою, оскільки обставини дозволяли мені керуватися моїм власним розумом. Але в роки ілюзій і молодих мрій, недосвідченості і тяжких злиднів, коли спокусники вас переслідують, а біда пригнічує, як може боротися дівчина з кількома ворогами заразом? І той, хто нас судить суворо, може, сам звів колись з десяток таких нещасних!
Ф і г а р о. А такі вони всі. Найбільш грішні — найменш великодушні; це закон.
Марселіна (гаряче). Які ви, чоловіки, невдячні. Ви знищуєте своїм призирством бідні жертви своєї же розпусти, — це вас треба карати за помилки нашої молодості; вас і поставлених вами суддів, гордих правом нас судити, які своєю злочинною байдужістю відбирають у нас всяку можливість чесного життя! Чи існує який певний шлях для нещасних покинутих дівчат? Вони мали б природне право на всяке жіноче рукоділля, — ні! І на цю роботу приймають тисячі мужчин.
Фігаро. Навіть солдатів учать гаптувати!
Марселіна (схвильовано). Навіть у найвищих колах ви вшановуєте жінку лише глузливою повагою. Приваблюючи нас фальшивим блиском цієї поваги, ви робите з нас насправді своїх прислужниць. Коли йдеться про наше майно, нас вважають за неповнолітніх, проте за наші помилки нас карають з усією суворістю. Ваше поводження з нами огидне й жорстоке.
Фігаро. Вона каже правду.
Граф (убік). Та й ще й яку правду!
Бридуазон. Що для нас, сину мій, відмова чи образа несправедливого чоловіка? Не оглядайтеся, звідкіля ти прийшов, а дивись, куди ти йдеш; тільке це важливо для кожного. Через кілька місяців твоя наречена не залежатиме ні від кого. Вона обере тебе, я ручуся. А тоді живи собі на щастя між дружиною і матір'ю, які тебе ніжно любитимуть. Будь до них ласкавий, вибачливий, сину мій, будь щасливий, веселий, вільний і добрий для всіх людей — і тоді нічого не треба буде більше для щастя твоєї матері!
Фігаро. Золоті слова, матінко! І я тієї ж думки! Яка дурниця, справді! Тисячі тисяч років крутиться земля, і в цьому океані вічності, де я випадково зачерпнув якихось нікчемних тридцять років, які вже не вернуться, чи варто собі морочити голову, щоб дізнатися, кому я цим зобов'язаний? Тим гірше для того, хто цим журиться. Марнувати отак своє життя у вічних сварках і бійках без відпочинку, як ті нещасні коні на річці, що вічно тягнуть барку і не спочивають навіть тоді, коли спиняються!.. Ми зачекаємо.
Граф (убік). Дурна пригода, що мене збиває з пан-телику.
Бридуазон (до Фігаро). А ва-ваше дворянство, а замок? Ви брехали перед судом.
Фігаро. Той суд мало не змусив мене зробити славетну дурницю! І ще після того, як я двадцять разів мало не забив через ті прокляті сто екю добродія, що тепер виявляється моїм батьком. Але коли вже небо урятувало мою чесноту від цієї небезпеки, мій батьку, прийміть моє перепрошення... А ви, мамо, обніміть мене... найбільш по-материнськи, як тільки зможете. (Марселіна кидається йому на шию.)
СЦЕНА XVII
Бартоло, Фігаро, Марселіна, Бридуазон, Сюзанна, Антоніо, граф.
Сюзанна (прибігає, з гаманцем у руці). Ваша вельможносте, зачекайте, нехай вони не одружуються, я заплачу пані тим посагом, що дала мені моя пані.
Граф (убік). До біса пані! Здається, що всі змовилися. (Виходить.)
СЦЕНА XVIII
Бартоло, Антоніо, Сюзанна, Фігаро, Марселіна, Бридуазон.
Антоніо (бачачи, що Фігаро обіймає свою матір, говорить до Сюзанни). Еге ж, заплатиш! Дивись, дивись!
Сюзанна (обертається). Я бачу досить. Ходім, дядю. Фігаро (зупиняє її). Ні, не йди, будь ласка. Що ти бачиш?
Сюзанна. Що я дурна, а ти підлий. Фігаро. Ані те, ані друге.
Сюзанна (гнівно). І що ти одружишся з нею з доброї волі, раз милуєш її.
Фігаро (весело). Я її милую, але не одружуся. (Сюзанна хоче вийти, Фігаро її утримує.)
Сюзанна (б'є його по щоці). Ви дуже нахабні, що смієте мене втримувати!
Фігаро (до товариства). Це й є справжнє кохання? Перш ніж покинеш нас, благаю, подивися добре на цю дорогу жінку.
Сюзанна. Дивлюся.
Фігаро. І яка вона тобі здається?
Сюзанна. Гидюча!
Фігаро. Нехай живуть ревнощі! Вона не торгується.
Марселіна (простягаючируки). Обійми свою матір, моя гарна Сюзаннето. Той недобрий, що мучить тебе, мій син.
Сюзанна (біжить до неї). Ви — його мати! (Кидаються в обійми одна до одної.)
А н т о н і о. То це тільки зараз?.. Фігаро. ...що я довідався.
Марселіна (внестямі). Ні, моє серце, пориваючись до нього, помилялось тільки щодо мотиву. Це до мене рідна кров промовляла.
Ф і г а р о.