Інакше він вирветься й утече. Адже був уже сумний випадок із колючим дротом, і ми не хочемо, щоб таке знову повторилося.
— Не турбуйтеся,— відповів пілот.— Ми можемо зловити навіть слона.
Спершу вертоліт просто завис над парою коней, і Тах дуже занепокоївся. Він почав іржати, бити копитами, підбігав до Пташки, ніби вимагаючи швидше вставати па ноги. Але бідолашна Пташка тільки поринула ще глибше в драговину. Вона жалібно заіржала, очевидно, розуміючи, що самій їй не вибратися. Тах, мабуть, теж це розумів і навіснів ще більше.
Коли вертоліт почав спускатися все нижче і від його величезних лопатей по рідкому болоту пішли брижі, Тах оскаженіло забігав по колу круг Пташки, люто трясучи головою і намагаючись хвицнути вертоліт.
Гріт по радіо благав пілота бути обачним. Тільки не поспішати! Він ніколи ще не бачив, як з вертольота відстрілюється сітка, і був вражений, коли, гуркнувши зарядами, велика квадратна нейлонова сітка, розгорнувшись, полетіла на землю.
— В яблучко! — гукнув пілот по радіо.
Сітка накрила Таха, ніби величезна долоня, і під її вагою він спершу впав навколішки, а потім набік. Вія розлючено іржав, оскаженіло хвицався і клацав зубами, але чим більше пручався, тим дужче заплутувався.
Та це було ще не все.
Сітка не лише накрила Таха, ріжок її упав також на Пташку. Від тієї сили, з якою було кинуто сітку, і під її вагою Пташка ще глибше занурилася в драговину. Над поверхнею стирчала тільки її голова. Було ясно, що вона от-от потоне.
— Мерщій і — гукнув Гріт командирові танка.— Давай ближче до неї!
Але двигун танка, який прохолов за ніч, завівся не зразу. Тим часом вертоліт висів над Пташкою і пілот но радіо кричав їм, щоб не барилися. Він запропонував з допомогою гачка, яким вони підбирають сітку, підняти ріжок, що впав на Пташку. Маневр пройшов успішно.
Обидва танки вже під'їхали до Пташки якомога ближче, і солдати приготували брезентові чохли, щоб простелити їх на грузькому місці. По брезенту, кинутому в болото, один солдат підібрався до Пташки і гукнув, що вона ледве дихає. Багно сильно стискало їй груди і повільно засмоктувало її.
Вона, певне, довго не протримається,— сказав солдат, коли повернувся до танка.
Гріт нетямився не менше за Таха. З твоїх листів, Кітті, ми всі дуже полюбили Пташку, і для Гріта, звичайно, вона була так само дорога, як і Тах.
Згодом Гріт розповідав, що тоді він думав так: "У чому завинила ця симпатична англійська лошичка, щоб отаке лихо спіткало її? Що вона робить тут, у цьому болоті, далеко від рідного дому?"
Нарешті Гріт розгледів, що велика калюжа, куди провалилася Пташка, була насправді маленьким старим ставком. Великий клапоть чорнозему, просяклий весняною водою, обвалився і перетворив ставочок на болото. Отже, він був глибший, ніж здавалося, і Пташка щомиті могла втонути. Треба було негайно витягти її.
Солдат виліз на танк.
— Єдиний вихід — це підняти її просто вгору,— сказав він.— Вона не може зрушитися ні вперед, ні назад, і ми нічого не вдіємо,
— Тоді,— заявив Гріт, відповідальний за всю операцію,— нехай вертоліт спустить мене до неї, я підсуну один чохол їй під черево, а вертоліт її витягне.
Звичайно, ризик великий, та іншого виходу не було. З вертольота опустили сталевий трос з ременями, які Гріт застебнув на собі. Підтримуваний тросом, він підповз до Пташки і ногами підсунув під неї брезентовий чохол. Багнюка під ним почала вгрузати, й Гріт подав сигнал пілотові вертольота підняти його.
— Тягни! — гукнув він.
Вертоліт підняв Гріта й переніс на другий бік від Пташки. Але дістати брезент ногами Грітові не вдалося, і він змушений був зовсім поринути в болото, щоб протягнути чохол у Пташки під черевом.
Це був відважний вчинок. А що якби відчепився трос або Пташка придавила Гріта? Адже це була не вода, а багниста бездонна баюра. За командою командира танка пілот вертольота підтягнув трос, і з болота показалися голова, плечі, а потім і руки Гріта, який тримав брезент.
Вертоліт витяг Пташку, і вона повисла в повітрі під ним. Здавалося, все гаразд. Але Гріт знав, що вона поскаче геть, як тільки її визволять, і тому, поки вона висіла в повітрі, він стриножив її. Лише після цього Пташку опустили на землю.
Тепер треба було братися за Таха. Він усе ще борсався під сіткою. Грітові разом з солдатами пощастило туго зв'язати йому ноги, вертоліт підняв сітку, і обоє наших утікачів лишилися зв'язані й безпорадні, немов курчата.
Тим часом наближався вечір, і після приземлення вертольота всі солдати, пілоти, Гріт і професор Німченко вирішили перекусити, а один солдат заходився змивати з бідолашної Пташки грязюку.
Потім обох коней повантажили на вертоліт, який відвіз їх разом з Грітом та Німченком до військової частини. А там наших коненят помістили на обнесений високим муром майданчик.
Вони й тепер там, Кітті. Це приблизно за чотириста кілометрів на схід від того місця, де їх зловили. Гріт каже, що Тах весь укритий страшними рубцями не тільки на грудях, але й на череві, на крупі й на голові. Він втратив півхвоста, а на лопатці, куди влучила снодійна стріла-куля, досі ятриться незагоєна рана. Пташка, на щастя, не поранилась, але дуже худа й квола, а копита її геть стерлися і порепались. Хвіст у неї теж обскубаний, ніби його хтось видер. Вона не може їсти ні пшениці, ні вівса, а тільки сіно.
Звичайно, як тільки Таха звільнили, він почав бігати по колу, відшукуючи лазівку для втечі. Але Гріт запевняє, що з-за цього муру не втечеш. Їх там потримають якийсь час, а потім переведуть на карантинну станцію в Нікольському, це ще триста кілометрів на схід. Там перевірять, чи немає в них інфекційних хвороб, а це забере, напевно, кілька тижнів.
Отакі справи, Кітті. Ми з Грітом цілий тиждень писали тобі цього листа, власне, це його розповідь. Невдовзі ви дістанете назад Таха й Пташку, і прошу тебе, напиши мені відразу, як вони прибудуть. І, звичайно, пиши мені про все, що вони робитимуть, і яке враження на тебе справлять. Тобто, опиши їхній вигляд та їхню вдачу. Повідом детально про те, як поводитиметься Пташка, коли вперше після розлуки побачить тебе.
З радісним і водночас сумним вітанням твій вірний друг
Бар'ют.
Р. S. Гріт каже, що Пташка дуже славна лошичка. Він розповів солдатам про те, який розумний і завзятий Тах, і попередив, щоб вони були обережні. Солдати відповіли, що розуміють. Проте Гріт вважає, що вони все-таки недооцінюють Таха, як і всі, хто мало з ним стикався. Дикий Тах знає, що він тепер близько від дому, і ще більше пориватиметься на волю, вдаючись до нових хитрощів. Тому ми нетерпляче чекаємо, коли твій дідусь приїде й забере їх із карантину. Скоріше б вони повернулися до вашого заповідника в Уельсі, де їм ніщо не загрожуватиме.
Б.
Дорогий Бар'юте!
Місіс Еванс навіть просльозилася, коли я читала вголос твого листа, а дідусь тільки охав. Я ж у кінці полегшено зітхнула, бо, по-моєму, Пташка довго не витримала б, якби вони мандрували далі.
Ми зараз готуємося їх зустріти. Дідусь звелів, щоб усі огорожі й штахетники підремонтували й наростили ще на три фути, Всі кам'яні мури перевірили та зміцнили цементом, на всіх мостах і проходах встановили другі ворота.
Пригадуєш Пітера з Воронячого гнізда? Тепер у нього чотири спостережні пости, й він може бачити всі долини та ліси. (До нас прибуло кілька червоних оленів).
Отже, зараз нам залишається тільки з хвилюванням чекати повернення наших утікачів.
Я маю ще один привід хвилюватися. Наступного місяця повертається додому мій батько. Поки що не назовсім, а тільки на півтора місяця. Назовсім він приїде тільки наступного року. Мабуть, він мене не впізнає. Адже він так мало мене бачив. Тому я трохи тривожуся. І відчуваю себе якось розгублено. Напевне, я ніколи не зможу розлучитися з дідусем та місіс Еванс. Ех, Бар'юте, якби ж ти жив у сусідньому селі, тоді ми могли б зустрічатися десь на півдорозі і обговорювати наші справи. В школі у мене багато друзів, але чомусь я не можу з ними говорити на серйозні теми. Гадаю, ти зрозумів би мене, але якою мовою нам з тобою розмовляти? З монгольською, на жаль, у мене нічого не виходить, отже, нам доведеться говорити "монглійською".
Та що це я все про себе й про себе. Краще, мабуть, поставити крапку, а то я починаю сумувати. Життя дедалі ускладнюється, правда? А я гадала, що воно спрощуватиметься. А коли мине двадцять п'ять чи двадця шість або навіть більше? Страшно подумати.
Негайно напишу тобі, як тільки будуть новини.
Сердечне вітання всім.
Кітті.
17
Люба Кітті!
Знову халепа! Чомусь усе виходить не так. І чого б
це?
Я навіть не знаю, що сталось, але Гріта знову терміново викликали. Вчора він поїхав на Україну. Щось стряслося, але Грітові нічого не пояснили. Просто сказали, щоб він негайно їхав на карантинну станцію.
Гріт не хотів їхати, бо недавно дикий табув пробував вирватися на волю. Коні, ясна річ, уже зрозуміли, що їх замкнули в заповіднику. Наші науковці згаяли чимало часу, перекриваючи їм шляхи до втечі, влаштовували завали й навіть зводили мури. Старий ватажок нарешті сконав, а молодий, що заступив його місце, не досить кмітливий. Він безглуздо ганяє табун з місця на місце. Лошата й старі кобили не встигають, і табун може розпастися. Крім того, вони можуть виснажити себе ще до зими, і багато їх, мабуть, не переживе холодів.
Ось чому Гріт такий стурбований. І в душі бажав, щоб Тах повернувся. Він-бо не розгубиться, дасть раду і собі, і всім.
Оце все, про що можу зараз повідомити, Кітті. Чекатиму звістки від Гріта. До побачення.
Залишаюся завжди твоїм вірним другом,
Бар'ют.
18
Дорога, Кітті!
Я не хочу сказати нічого поганого про тих людей, але я був певний, що чим більше вони перевантажуватимуть Таха з машини на машину, з фургону на фургон і переводитимуть із загону до загону, тим більше він матиме шансів утекти.
Це сталося тоді, коли коней перевозили з аеродрому на карантинну станцію в Нікольському, вже за Волгою. Солдати привезли їх до найближчого аеродрому в великому транспортному літаку, бо для вертольота це була за-далека відстань. Зі станції прислали спеціальну машину для перевезення коней, і хоча й шофера, й зоотехніка попередили про кмітливість Таха, вони все ж не усвідомили цього як слід.